ЛЕКЦІЯ 4.Організація та управління медико-соціальною реабілітацією.

Хворий — як об'єкт медико-соціальної реабілітації.

Медико-соціальна реабілітація - це система комплексних лікувально- профілактичних, соціальних і соціально-психологічних заходів, спрямованих на відновлення порушенихфізико, - хімічних, біо, психо соціальних адаптивних функцій людини на рівні його організмених, психічних і особистих структур.

Метою медико-соціальної реабілітаційної діяльності є

забезпечення відповідних умов відновлення такого рівня тілесного і духовного стану людини, яка б дозволила реалізувати свої біо, - психо - соціальні здібності, сприяючі його становленню як повноцінного члена суспільства і процесу його цілісної адаптації.

Критерії відбору хворих для медико-соціальної реабілітації:

- медичні, біологічні, психологічні, соціальні.

Медичні - розподіл хворих по групах захворювань: захворювання периферійної нервової системи, хвороби кістково-м'язової системи, хворо­би системи кровообігу, хвороби сечостатевої системи та ін.

Соціальні: трудовий стаж, професія, житлові умови, сімейний стан, освіта.

Біологічні: вік, стать, особливості конституції та ін.

Психологічні: тип нервової діяльності, оцінка хворим свого стану, взаємо­стосунки в сім'ї, на виробництві, психологічна готовність працювати.

Принципи реабілітації:

- ранній початок реабілітаційних заходів;

- етапність лікування: від початку виникнення захворювання до кінце­
вого його наслідку;

- послідовність та безперервність лікування на всіх етапах;

- комплексний характер реабілітаційних заходів;

- індивідуальність реабілітаційних заходів;

- доступність;

- повернення до активної праці;

- продовження лікування після повернення до суспільно корисної
праці;

- необхідність реабілітації у колективі разом з іншими хворими.
Періоди реабілітації

У медичній реабілітації, згідно з рекомендаціями експертів ВООЗ роз­різняють два періоди: лікарняний та післялікарняний. Всі інші види реабілітації підпорядковані періодам медичної реабілітації. В цих періо­дах виділяють наступні етапи:

- лікарняний період включає І етан реабілітації - лікарняний (стаці­
онарний, госпітальний),

- післялікарняний період включає II етап — поліклінічний або реабілітаційний,

- санаторний період і III етап - диспансерний.

І етап реабілітації - лікарняний (стаціонарний) розпочинається у

лікарні, де після встановлення діагнозу лікар складає хворому програму реабілітації.

Завдання реабілітації:

- ліквідація чи зменшення активності патологічного процесу, приско­
рення відновних процесів;

- попередження ускладнень, загострення супутніх захворювань;

- розвиток постійних або тимчасових компенсацій;

- відновлення функцій органів та систем, уражених хворобою;

- поступове збільшення фізичної активності хворого та адаптація орга­
нізму до зростаючих навантажень побутового характеру.

Засоби реабілітації. Вона включає переважно медикаментозні або хірургічні методи лікування. Одночасно з ними використовують охорон­ний режим, відповідний режим рухової активності, психотерапію та психо-

профілактику, дієтотерапію, лікувальну фізкультуру, масаж, працетерапію, фізіотерапевтичні засоби. В кінці періоду оцінюють стан хворого, його резервні можливості і розробляють подальшу програму реабілітації.

II етап реабілітації — поліклінічний або реабілітаційний, санатор­
ний. Призначається після виписки хворого з стаціонару. Проводиться у
поліклініці, реабілітаційному центрі чи санаторії.

Завдання реабілітації:

- зменшення чи ліквідація наслідків захворювання;

- попередження ускладнень основного захворювання та загострення
супутніх захворювань;

- виявлення резервних можливостей організму, виявлення та розви­ток компенсаторних можливостей;

- підвищення функціональної здатності організму до рівня, необхідно­го для повсякденної побутової та трудової діяльності;

- підготовка хворого до трудової діяльності (працетерапія, оволодіння
інвалідами пристроями для самообслуговування і засобами пересування).

Засоби реабілітації. На цьому етапі, крім медикаментозної терапії, важ­ливе значення належить фізичній реабілітації, яка поєднується з дієтич­ним харчуванням, психо-тапрацетерапією. З хворим, крім медичних пра­цівників, працюють педагоги, соціологи та юристи, які у разі зниження або втрати працездатності, сприяють адаптації людини до свого стану, розв'я­зання питань професійної працездатності, працевлаштування, побуту.

Наприкінці етапу хворого детально обстежують з метою вивчення фун­кціональних можливостей, терміну відновлення трудової діяльності, її обсягів. Залежно від отриманих результатів пацієнту можуть рекомен­дувати:

- у разі відновлення функціональної та професійної здатності — повернення на попереднє місце роботи;

- у разі зниження функціональних можливостей - робота з меншим
фізичним та психологічним навантаженням;

- при значних залишкових функціональних порушеннях та анатоміч­
них дефектах - перекваліфікацію, роботу вдома;

- при глибоких, тяжких і незворотних змінах - подальше розширення
зони самообслуговування та побутових навичок.

III етап - диспансерний. Під контролем перебувають дві групи лю­дей: перша - здорові та особи з факторами ризику, друга - хворі.

Вибір осіб для диспансерного спостереження проводиться як за ме­дичними, так і за соціальними показаннями. До контингентів дорослого населення, що підлягають диспансерному спостереженню за медичними показаннями, належать особи, що мають фактори ризику, які часто та три­вало хворіють і хворі з окремими хронічними захворюваннями.

За соціальними показаннями диспансерному спостереженню підляга­ють особи, які працюють в шкідливих і небезпечних умовах праці, праці­вники харчових, комунальних і дитячих закладів, вчителі загальноосвітніх шкіл, особи з факторами ризику соціального характеру.

Завдання. Диспансерний метод обслуговування полягає у наступному:

- встановлення точного детального діагнозу;

- поділ осіб на диспансерні групи, направлення при необхідності на
стаціонарне, напівстаціонарне лікування;

- нагляд за реабілітованим, лікування залишкових явищ перенесених
захворювань чи подальший розвиток компенсації;

- поліпшення та відновлення фізичного стану і фізичної працездат­
ності;

- обгрунтування рекомендації щодо адекватності виконуваної роботи;

- контроль робочого місця з метою вияснення негативних факторів,
які можуть вплинути на стан здоров'я чи спричинити травматизм;

- у разі необхідності - сприяння зміні умов праці, способу життя, пере­кваліфікації, адаптації до умов життя;

- вирішення особистих та соціальних проблем, які можуть бути при­чиною рецидивів захворювання чи сповільнювати відновні процеси і спри­яти поверненню хворого в суспільство;

- роз'яснювальна робота лікаря та медичної сестри з хворим, контроль
активності хворого у процесі лікування, виконання ним всіх рекомен­
дацій;

- сприяння у наданні інвалідам технічних засобів, вступу до това­риств та об'єднань, у тому числі і спортивних, залучення людей молодого
віку до занять адекватними видами спорту.

Засоби. Для вирішення цих завдань використовуються всі існуючі види і засоби реабілітації. Залучаються психологи, педагоги, соціологи, юристи, профспілкові організації, трудові колективи. Постійно працюють реабілітологи, які контролюють перебіг відновних процесів, переглядають, коректують програму реабілітації.

Реабілітація в домашніх умовах. Особливою формою реабілітаційної допомоги хворим, стан здоров'я яких не дозволяє відвідувати реабілітаційні відділення поліклінік, є домашній етап реабілітації. Для таких хворих створюється програма відновного лікування на дому. її завдання-мінімум -відновлення здатності до самообслуговування, завдання-максимум - до­сягнення хворим можливості відвідувати реабілітаційне відділення ліку­вально-реабілітаційного закладу.

При потребі на дому з хворим займається методист ЛФК, масажист. Для родичів таких хворих організовується спеціальна підготовка при ре­абілітаційних відділеннях лікувально-профілактичних закладів за місцем проживання, де під керівництвом лікарів, масажистів, методистів з ліку-

вальної фізкультури, спеціалістів з працетерапії, дієтотерапії тощо вони вчаться навичкам догляду за хворим і елементам відновного лікування на дому. Відвідування на дому таких хворих лікарем реабілітаційного відділення проводиться не рідше 1 разу на місяць, медичної сестри - за призначенням лікаря.