Передмова, або пташине купання
Кузнєцова Т. В.
самоосвіта зрілого віку
ТАЄМНИЦІ ДОВГОЛІТТЯ
(соціально-психологічний аналіз енергій і часу людського життя:
багато-фокусний підхід)
Ч. 4. Лікарня для ангелів
Київ – 2016
ЛІКАРНЯ ДЛЯ АНГЕЛІВ
Зміст
Передмова, або пташине купання
І. СВІТ ПІЗНАННЯ-ПЕРЕДБАЧЕННЯ
1. Закон пізнання
2. Давні і сучасні пророцтва
3. Чудо як творчість провіщення
4. Передбачення пересічних громадян
5. Випереджальне відображення у природі:
Птахи і люди;
Кохання у просторі неба-землі струменить
ІІ. СОЦІАЛЬНИЙ КОСМОС
6. Соціонавт і соціонавтика
7. Соціально-психологічний експеримент
8. Арлекіно поза простором-часом
9. Випереджальне відображення у природі:
Птах-учитель; Батько-лось; Весела білочка
10. Творчість в емоційній сфері
ІІІ. СТАТЬ ЛЮДИНИ
11. Виміри людської статі
12. Чоловік і жінка
13. Само-програмування
14. Само-зцілення
15. Випереджальне відображення у культурі:
Марія; Телеозеро
ІУ. СХОДИ САМОУСВІДОМЛЕННЯ
16. Індивідуальна відповідальність
17. Класифікація свідомості
18. Практики індивідуальної еволюції
19. Напрями енергії життя
20. Психолого-педагогічна інженерія
Післямова, або килимок з петуній
Передмова, або пташине купання
Минуло ще два тижні, на протязі яких то пекло сонце, то свистів і бив батогами оскаженілий вітер. Він роздер чорні хмари і насипав снігу по самісінькі коліна. Отож, коли нарешті крилатий ангел напнув над містом блакитне шовкове шатро, ми поспішали до нашого озера. Воно очистилося від льоду і снігу, висинило себе небом і прикрасило білим мереживом пінки, яка утворилася на його південній частині від метушливих хвильок, які весь час набігали на чорну землю. Це невгамовний вітер гонив їх, здичавівши без любові і тепла довгоочікуваної цього року весни.
Ми обійшли під його холодним подихом озеро і знайшли собі затишне місце між двома вибіленими стінами, які стояли під кутом одна до одної і утворювали споруду, яка нагадувала собою розкриту книгу. У будиночку зберігалося нехитре майно, кожна річ якого мала свою власну історію. Сторінки книги запам’ятали багато з них, але зараз речі мовчали, вони прислухалися до того, що коїлося за стінами їх оселі.
Відігрівшись під гарячими променями, ми вирішили присісти на великі гумові шини, які влітку слугували клумбами для чорнобривців і прикрашали маленьку пристань. Гума була теплою. Отож ми сиділи на ній і дивилися на яскраво-синю поверхню озера, підставляючи обличчя сонцю, а спини вітру. Сонце зраділо і обдало нас таким теплом, що чорні штанці почали пекти ноги, і ми, навіть, скинули черевики. І ступні, які забули про дотик землі, відчули її вологий подих.
Невдовзі до нас підлетів горобець, походив по теплій бетонній плиті і, спустившись нижче, до самої водички, взяв у дзьоб кілька крапель, відхилив назад голівку і ковтнув. Мабуть вона здалася йому доброю, бо він увійшов у озеро по самісінький животик і почав присідати та тріпотіти крильцями, щоб змити весь той бруд, який набрався за довгу зиму. Не встиг птах відлетіти й докладно розповісти про це своїм побратимам, як четвірка галасливих «друзяк» на чолі з ним майнула до озера, і вони, підштовхуючи один одного, полізли у воду.
Поки ми дивувалися з того, як тоненьким лапкам не холодно, горобці повискакували, обтрусилися і посідали на нижні гілки дерев. Але цього їм здалося замало, і вони полізли і вдруге, і втретє, кожного разу все глибше і глибше, по самісіньку шийку. Підлетіла самичка і почала їх вигонити. Та двоє з них повернулися і залізли у воду з головою. Тоді і самичка прилетіла з подружкою, і вони по черзі пірнали і тріпотіли крильцями. Їх пір’ячко видавалося набагато чистішим і охайнішим, ніж у їх «хлопців».
За цим галасом і весняними радощами спостерігав голуб. Нарешті птах вирішив і собі викупатися. Він нахилився униз головою так, що його хвіст смішно перекинувся догори, лапки послизнулись і поїхали бетонною плитою до води. Але, схаменувшись в останню мить, голуб розправив крила і злетів над поверхнею. Мабуть птах не хотів, щоб ми над ним реготали. Невдовзі він повернувся, сміливо увійшов у воду і декілька разів занурився по самісінькій хвіст, потім обтрусив пір’ячко і поважно пішов берегом. Тоді один з горобців вирішив і собі показати, на що він здатний… . Отож, шубовснувся в озеро з головою, довго тріпотів крильцями, пускаючи кола по воді, а потім виліз вщент мокрий. Пір’ячко стирчало на ньому, мов гілочки. На голівці з’явився чубчик-їжачок. Горобець гордовито глянув одним оком на всіх нас, які не могли отак викупатися, і сів на найвищу гілку на дереві.
Звідкись узялась купка дітей, які виловили рака. Він чи спав, чи може був змерз узимку, бо й досі не рухався. Дітлахи розглядали його, не знаючи, що з ним скоїлося. Потім хтось кинув бідолаху в озеро з надією, що той ще очуняє, коли буде «тепленько».
Сп’янілі від сонця, блакитного неба, свіжого повітря, спілкування з птахами, ми і не помітили одразу, як з’явилися чотири білі чаєчки, які розрізали повітря крилами над самою водою, а потім злетіли високо-високо, звідки Боженька привітно посміхався до всіх нас.
Цей світ схожий на базар
А я єдиний маю товар –
Серце винесла на продаж…
Милий мій, вияви дар,
Погаси інших пристрасний жар –
Запропонуй усе, що зможеш…
(Айрени)