Головний мозок, його основні відділи.
На думку вчених еволюція головного мозку пов’язана передусім іззбільшенням у ньому кількості нервових клітин й ускладненням їх функцій. Через те, що кора в процесі розвитку потовщувалась мало, кількість нервових клітин збільшувалась за рахунок її складчастості. Разом з розвитком кори утворюється складна система нервових волокон, що з’єднують різні ділянки кори, праву і ліву півкулі між собою, а також з різними відділами мозку. Кора стає інтегруючим відділом головного мозку, у ній знаходяться вищі чутливі (зору, слуху, дотику та ін.) і рухові центри. Отже, поряд з морфологічною перебудовою, з’являються і якісні функціональні особливості кінцевого мозку.
Проміжний мозок, прикритий зверху переднім, має характерні для всіх вже перерахованих класів придатки у вигляді епіфіза і гіпофіза.
Середній мозок значно зменшений у розмірах. На відміну від попередніх класів, замість двох (зорові центри) утворюються чотири горбики. Передні горбики з’єднані з зоровими рецепторами, а задні — із слуховими. Мозочок прогресивно розвинений, про що свідчить різке збільшення органу та його складна зовнішня і внутрішня структура.
В довгастому мозку по боках відокремлені пучки нервових волокон, які прямують до мозочка, а на нижній поверхні — поздовжні підвищення, що названі пірамідками.
У людини відбувається подальший розвиток кори великих півкуль. Вона є найважливішою частиною центральної нервової системи, органом вищого нервового аналізу і синтезу, що пов’язаний із виробленням умовнорефлекторних зв’язків і формуванням індивідуального досвіду.
З корою у людини пов’язана психічна діяльність, абстрактне мислення, мова. Це найбільш складний і найбільш досконалий орган, створений природою. Кора головного мозку людини є найвищим етапом розвитку живої матерії на нашій планеті.
Отже, нервова система трубчастого типу пройшла довготривалий шлях розвитку. Спинний мозок у процесі еволюції тваринного світу виник раніше головного. У тих тварин, які головного мозку ще не мають, спинний мозок має центри, що регулюють всі процеси в організмі, як вегетативні, так і соматичні.
З появою головного мозку в ньому виникають вищі центри регулювання всього організму, а спинний мозок стає підпорядкованим головному. Це обумовило відповідні зміни ваги та розмірів головного і спинного мозку. Слід вказати на таку закономірність: чим вища організація тварини, тим менший її спинний мозок, а більший головний у загальному обсязі центральної нервової системи. Так, наприклад, у черепахи співвідношення ваги спинного мозку і головного 1:1; у голуба — 1:2; у кота — 1:3; у собаки — 1:5; у кита — 1:10; у шимпанзе — 1:15; а у людини — 1:49.
З появою кори головного мозку відбувається кортиколізація функцій, тобто регуляція функцій організму переміщується до кори головного мозку.
Кора починає контролювати всі процеси, що відбуваються в організмі.
Значення великих півкуль тварин і, зокрема, кори у регуляції функцій в організмі різне і залежить від рівня їхньої загальної організації. Так вилучення великих півкуль у нижчеорганізованих тварин (земноводних, плазунів) не викликає суттєвих змін в їхній загальній поведінці. У них погіршується лише здатність до самостійних пошуків їжі через порушення нюхової функції.
Після вилучення великих півкуль у птахів умовні рефлекси зникають, залишаються лише безумовні. Птахи зберігають здатність літати, сприймають слухові і зорові подразнення, але навіть знаходячись біля корму на нього не реагують.
Вилучення великих півкуль, або навіть лише кори, у ссавців призводить до різкого порушення їхньої поведінки. Собака, позбавлена кори, хоч і ходить, але не може подолати на шляху перешкоду, не розпізнає знайомих раніше предметів. Вона перестає реагувати на оклик, не втікає, якщо на неї замахнутися палкою. Тварина не підходить до їжі, яку бачить, і може її ковтнути лише тоді, коли їжу покласти в рот, проте самостійно їсти чи пити не може. Тварина без кори великих півкуль втрачає всі набуті нею індивідуальні пристосування до умов існування (умовні рефлекси).
Ще більш тяжкі наслідки виникають при видаленні кори у мавп: повністю зникають умовні рефлекси, спостерігається сонливість, втрачається здатність до пересування. Мавпи швидко гинуть у зв’язку із загальним порушенням основних функцій в організмі, глибокими змінами в обміні речовин тощо.
Отже, значення великих півкуль головного мозку полягає в тому, що вони забезпечують складну поведінку тварини, її тонке пристосування до умов існування, які безперервно змінюються. Причому у вищеорганізованих тварин роль великих півкуль і кори у життєдіяльності всього організму виражена значно сильніше, ніж у нижчих хребетних.
За походженням, структурними особливостями і функціональним значенням в головному мозкові виділяють три великих частини: стовбур, підкіркову частину і кору великих півкуль.
Довгастий мозок, задній і середній — філогенетично найдавніші відділи головного мозку. Вони є продовженням спинного мозку і разом становлять стовбур головного мозку.
Підкіркова частина складається із структур проміжного мозку і базальних гангліїв великих півкуль.
Кора є вищим відділом головного мозку і утворює тонкий поверхневий шар сірої речовини великих півкуль. В еволюційному відношенні вона є найновішим утвореннями і відноситься до таких структур головного мозку, які прогресивно розвиваються.
Головний мозок має зовнішню форму, що відповідає внутрішнім контурам порожнини черепа. Зверху і з боків на опуклих поверхнях головного мозку видно лише великі півкулі, а інші відділи розміщені під ними (рис. 28).
Обидві півкулі розділені поздовжньою серединною щілиною. Зверху і ззаду добре помітна глибока поперечна щілина, що відокремлює потиличні частки півкуль від мозочка.
Нижня поверхня (основа) головного мозку здебільшого плоска з різними утвореннями (рис. 29).
Від неї відходять черепномозкові нерви. Більшу частину основи мозку займають лобні (спереду) і вискові (збоків) частки півкуль, міст, довгастий мозок і мозочок (ззаду).