Розвивати етику ділового спілкування, вміння правильно й комунікативно доцільно висловлювати власні думки (&- ІІІ).

Навчально-методична розробка практичного заняття

З української мови (за професійним спрямуванням) №5

Тема:

Поняття етики ділового спілкування,

Її предмет і завдання.

Для напряму 5.12010102;

Спеціальність «Сестринська справа»;

Групи 300, 303, 306

Автор:

Можина Є.І. викладач вищої категорії

Розглянуто та затверджено

на засіданні ЦПК гуманітарних дисциплін

Протокол № _____

Від «___» __________ 2014р.

Голова ЦПК Гуменюк О.К ______

Миколаїв - 2014

Методична розробка практичного заняття № 5

Предмет: Українська мова (за професійним спрямуванням).

Тема: Поняття етики ділового спілкування, її предмет і завдання.

Тип заняття: практичне.

Тривалість заняття: 2 години.

Місце проведення: аудиторія.

І. Актуальність теми: Опанувати мову на рівні фахового спілкування. Розширити лексичний і термінологічний запас з метою подальшого використання в процесі навчання і майбутньої професійної діяльності. Тому що, мова — це скарбниця духовних надбань нації, досвіду співжиття, праці й творчості багатьох поколінь. У її глибинах — філософський розум, витончений естетичний смак, поетичність, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людських почуттів і явищ природи. Разом із тим мова — це і своєрідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання. Належачи до так званих вторинних систем, мова існує не автономно, а в людському суспільстві, похідною від якого є. Існує вона як різноманітні акти мовлення, що повторюються усно та фіксуються письмово. І є основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури. Сучасна освічена людини має знати не лише мовні норми, а й бути активним учасником суспільного життя, тому що політична та суспільно-економічна сфери впливають на розвиток і розгортання мовної політики в країні.

ІІ. Навчальні цілі заняття:

1.Розширити знання студентів про етику ділового спілкування (&- ІІ);

2.Формувати етичні норми і нормативи, професійну етику (&- ІІІ);

Розвивати етику ділового спілкування, вміння правильно й комунікативно доцільно висловлювати власні думки (&- ІІІ).

ІІІ. Цілі розвитку особистості:

1.Виховувати в студентів почуття відповідальності за гармонійний розвиток рідної мови; повагу до культурних надбань рідного народу.

Студенти повинні знати:

1. Сутність, види, завдання етики ділового спілкування(&- ІІ).

2. Етичні норми та нормативи(&- ІІ).

3. Причини недостатнього рівня культури мовлення та способи її підвищення.

(&- ІІ);

Студенти повинні вміти:

1. Використовувати набуті знання у процесі ділового спілкування(&- ІІІ).

2. Презентувати етичні норми та нормативи конструктивної критики .(&- ІІІ).

3. Відредагувати ділові тексти (&- ІІІ).

ІV. Міждисциплінарна інтеграція.

Дисципліна	Знати	Вміти
Попередні Українська література, Українська культура	Знати про видатних українських діячів культури та мистецтв	Користуватися літературною спадщиною українських письменників
Українська мова	Норми сучасної української літературної мови	Керуватися нормами української літературної мови
Латинська мова	Способи словотворення термінів в латинській і українській мовах. Відповідники латинських слів. Забезпечення цілісно-наукову картину структурно-семантичних механізмів та словотворчих тенденцій формування анатомічних, клінічних та фармацевтичних термінів	Використовувати знання з латині у фаховій мові медичного працівника. Використовувати знання в медичній практиці.
Медична деонтологія	Правила належної поведінки медичного працівника в процесі виконання ним професійних обов’язків. Правила поведінки медперсоналу, які спрямовані на досягнення максимальної ефективності лікування	Дотримуватися правил професійної деонтології (медичної). Володіти цими правилами.
Етика та естетика	Правила спілкування мовного етикету медпрацівника з пацієнтом	Застосовувати в мовній діяльності правила спілкування мовного етикету медпрацівника з пацієнтом.
Фармакологія	Основні фармацевтичні засоби; поняття з фітотерапії.	Вміти виписувати рецепти, володіючи набутими знаннями.
Сестринська справа	Основні термінологічні поняття з предмету	Володіти набутими знаннями в мовній діяльності.
Наступні Клінічні дисципліни А) терапія Б) педіатрія В) хірургія	Особливості наголошення слів в українській мові (термінів). Назви основних симптомів і синдромів при різних захворюваннях	Застосовувати основні назви симптомів і синдромів при мед сестринській оцінці стану пацієнта.
Внутрішньопредметна інтеграція Ділове спілкування	Етику ділового спілкування, її предмет і завдання Функції мови. Стилі, типи і форми мовлення. Правила та закони риторики, конфліктогени, техніки продуктивної критики.	Застосовувати етику ділового спілкування, її предмет і завдання Називати, аналізувати функції мови, стилі, типи і форми мовлення. Проводити конструктивну критику виступів товаришів.

V. План та організаційна структура заняття

№	Основні етапи заняття та їх зміст	Цілі в рівнях абстракції	Тип лекції. Засоби активізації студентів. Матеріали методичного забезпечення	Розподіл часу
1. 2. 3.	Підготовчий етап практичного заняття 1.Організаційний момент. 2.Постановка навчальних цілей та мотивація 3.Контроль вихідного рівня знань, навичок, умінь: Основний етап практичного заняття 4. Формування професійних вмінь та навичок за планом План 1. Спілкування. Сутність і зміст етики ділового спілкування. 2. Етичні норми і нормативи. Професійна етика. Основні комунікативні бар`єри у спілкуванні. 3. Вчинок як першоелемент моральної діяльності. Правила конструктивної критики Заключний етап практичного заняття 5. Контроль та корекція вмінь та навичок 6. Підведення підсумків заняття; 7. Домашнє завдання (основна і додаткова література по темі)	& - ІІ & - ІІІ & - ІІІ & - ІІ & -ІІ & - ІІ & - ІІ & - ІІІ & - ІІІ & - І	Перевірка присутності, зовнішній вигляд, готовність до навчання. 1.Розширити знання студентів про етику ділового спілкування (&- ІІ); 2.Формувати етичні норми і нормативи, професійну етику (&- ІІІ); 3.Розвивати етику ділового спілкування, вміння правильно й комунікативно доцільно висловлювати власні думки , обмін думками. (&- ІІІ). Колективна робота за запитаннями і завданнями. 1. Письмові відповіді на питання. Додаток № 1 1. Колективне обговорювання (& - ІІ); 2. Конспектування лекційного матеріалу за розповіддю викладача (&- І); конфліктогени додаток №2 3. Виступи студентів, рецензії на виступи (& - ІІ); за зразком рецензії - Додаток № 3 Індивідуальний контроль сформованості навичок: 1. Усні відповіді (&- ІІ), 2. Фронтальний аналіз сформованості ЗУН (тестовий контроль) (&- ІІІ); Додаток №4 Виставлення оцінок студентам. Вивчити опорний конспект. Скласти діалог з використанням медичної лексики, термінологією, фразеологією Основна: 1.Козаченко Г.В. Українська мова за професійним спрямуванням. К.: Медицина, 2013.- 334с. 2.Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Підручник. – К. Літера ЛТД, 2013.- С.270 3. Універсальний довідник- практикум з ділових паперів / Уклад.: С. П. Бибик, І. Л. Михно, Л. О. Пустовіт, Г. М. Сюта. – К.: Довіра: УНВЦ “Рідна мова”, 2009. – 399 с. Додаткова: 1. КисільГ.Г., О.Ф.Чорногуз Професійне мовлення медиків:Навч.посіб. – К.: Медицина, 2012. -440 с. 2. Пентилюк М.І. Культура мови і стилістика. – К.: Вежа. – 2014. – 240с.	20 хв. 5 хв. 5 хв. 10 хв. 50 хв. 5 хв. 15 хв. 30 хв. 20 хв. 10 хв 5 хв. 2 хв. 3 хв.

Рекомендована література

1.Козаченко Г.В. Українська мова за професійним спрямуванням. К.: Медицина, 2013.- 334с.

2.Шевчук С. В. Українське ділове мовлення: Підручник. – К. Літера ЛТД, 2013.- С.270

3.Антоненко-Давидович Б. Як ми говоримо. – К.: Либідь, 2010. – 254 с.

4.Глущик С. В., Дияк О. В., Шевчук С. В. Сучасні ділові папери. – К.: А.С.К., 2010. – 173 с.

5.Головач А. С. Зразки оформлення документів: Для підприємств і громадян. – Донецьк: Сталкер, 2007. – 352 с.

6.Ділове мовлення: Методичні рекомендації й зразки ділових паперів / Уклад.:
С. В. Шевчук. – К.: КДПІ, 2013. – 32 с.

7.Іванова І. В. Основні вимоги до оформлення документів: Текст лекції. – К.: Київ. торг.–екон. Ін-т, 2013. – 83 с.

8.Коваль А. П. Культура ділового мовлення. – К.: Вища школа, 2014. – 223 с.

9.Козачук Г. О. Українська мова: Практикум. – К.: Вища школа, 2011. – 397 с.

10.Козачук Г. О., Шкуратян Н. Г. Практичний курс української мови. – К.: Вища школа, 2013. – 367 с.

11.Кочан І. М., Токарська А. С. Культура рідної мови. – Л.: Світ, 1996. – 232 с.

12.Культура української мови: Довідник / За ред. В. М. Русанівського. – К.: Либідь, 2010. – 304 с.

13.Лобода В. В., Скуратівський Л. В. Українська мова в таблицях: Довідник. – К.: Вища школа, 2013. – 239 с.

14.Любинець Л. П. Ділові папери. – К.: Радянська школа, 2011. – 78 с.

15.Марахова А. Ф. Мова сучасних ділових документів. – К.: Наукова думка, 2014. – 140 с.

16.Молдаванов М. І., Сидорова Г. М. Сучасний діловий документ: Зразки найважливіших документів українською мовою. – К.: Техніка, 2012. – 399 с.

17.Пентилюк М. І. Культура мови і стилістика. – К.: Вежа, 2012. – 240 с.

18.Пономарів О. Д. Стилістика сучасної української мови. – К.: Либідь,2012. – 248 с.

19.Російсько-український словник ділової мови / Уклад.: О. Мокровольський, О. Шокало. – 3-тє вид., випр. й доп. – К.: Редакція журналу “Український світ”, 2012. – 302 с.

20.Український правопис / АН України, Ін-т мовознавства ім. О. О. Потебні, Ін-т української мови. – 4-те вид., випр. й доп. – К.: Наукова думка, 2013. – 240 с.

21.Універсальний довідник-практикум з ділових паперів / Уклад.: С. П. Бибик, І. Л. Михно, Л. О. Пустовіт, Г. М. Сюта. – К.: Довіра: УНВЦ “Рідна мова”, 2007. – 399 с.

22.Шевчук С. В. Українське ділове мовлення. – К.: Вища школа, 2009. – 270 с.

Додаток № 2

Понятя спілкування

Бар’єри у спілкуванні.

Спілкування- це процес взаємодії принаймні двох осіб, спрямований навзаємне пізнання, на встановлення і розвиток взаємин, наданнявзаємовпливу на стани, погляди і поведінку, а також на регуляцію їхньоїспільної діяльності. Питання про ефективність людського спілкування - універсальне. Бар'єриспілкування можуть бути зв'язані з характерами людей, їх прагненнями,поглядами, мовними особливостями, з манерами спілкування. У цілому основними умовами будь-якого практичного спілкування є уміння інавички людини у використанні так званих розуміючих і директивнихприйомів реагування при взаємодії з іншими людьми. ефективне спілкуванняповинне містити в собі розуміючі і директивні прийоми реагування і поможливості виключати агресивні і принизливо-поступливі реакції привзаємодії з іншими людьми. * Уникнення - це такий тип бар’єру під час спілкування, колиспостерігається уникнення джерел впливу, відхилення від контакту зпартнером, при якому взагалі ніяке спілкування стає неможливим.* Авторитет.Дія даного типу бар’єру спілкування полягає в тому, що,розділивши всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряєтільки першим і відмовляє в цьому другим. * Нерозуміння. Далеко не завжди є можливість визначити джерело інформації як небезпечне, чуже чи неавторитетне і в такий спосіб захиститися від небажаного впливу. Науковець Б.Ф.Поршнєв виділяє чотири рівні нерозуміння - фонетичний, семантичний, стилістичний і логічний. Не слід представляти собі бар'єри в комунікації як результат свідомого,довільного і спрямованого захисту від впливу. У реальному спілкуваннібар'єри присутні у виді незалежних механізмів, що дані людині длязахисту, але їхня дійсна природа людині не відома.

Додаток №

Типи бар’єрів спілкування 1.Уникнення - це такий тип бар’єру під час спілкування, колиспостерігається уникнення джерел впливу, відхилення від контакту зпартнером, при якому взагалі ніяке спілкування стає неможливим.Визначивши партнера як небезпечного в якомусь відношенні, "чужого",людина просто уникає спілкування з ним, чи якщо зовсім ухилитисянеможливо, додає всі зусилля, щоб не сприйняти його повідомлення. З бокуцей "захист" дуже добре помітний - людина неуважна, не слухає, недивиться на співрозмовника, постійно знаходить привід відвернутися,використовує будь-який привід для припинення розмови. Уникнення як вид захисту від впливу виявляється не тільки в уникненнілюдей, але й у відхиленні від визначених ситуацій, таких, у яких можевиникнути небезпека "шкідливого" впливу. Таким чином, найпростішийспосіб захисту від впливу - уникнути зіткнення з джерелом цього впливу. 2. Авторитет. Дія даного типу бар’єру спілкування полягає в тому, що,розділивши всіх людей на авторитетних і неавторитетних, людина довіряєтільки першим і відмовляє в цьому другим. Авторитетним людям виявляєтьсяповна довіра і стосовно їхньої мови контрсугестія "не працює". Зате всіміншим, кому в авторитетності відмовлено, довіри немає ніякої, і, отже,те, що вони говорять, не має ніякого значення. Таким чином, довіра інедовіра "залежать" не від особливостей переданої інформації, а відтого, хто її подає. 3. Нерозуміння. Далеко не завжди є можливість визначити джерело інформаціїяк небезпечне, чуже чи неавторитетне і в такий спосіб захиститися віднебажаного впливу. Досить часто якась потенційно небезпечна для людиниінформація може виходити і від людей, яким ми в загальному і ціломудовіряємо (від "своїх" чи цілком авторитетних). У такому випадкузахистом буде "нерозуміння" самого повідомлення. Будь-яке повідомленняможна не зрозуміти - по результату це те ж саме, що не чути і не бачити,тільки вплив пробуксовує тепер в іншому місці. Ефективне спілкування і вміння усувати бар’єри в ньому – це більше, ніж наука, це справжнє мистецтво, яке так потрібне в нашому житті.

1.Сучасні теорії міжособових стосунків.

Для більшості професій спілкування складає основу діяльності. Від форми, стилю спілкування, його емоційного забарвлення значною мірою залежить ефективність роботи. До подібних професій, безперечно, належить і посада керівника. Навички, уміння і здатності в сфері спілкування проявляються як основні фахові риси його особистості.
Як правило, у спілкуванні виділяють:
О комунікативність, під якою розуміють, у вузькому значенні слова, обмін інформацією між суб'єктом і об'єктом управління;
О інтеракція — їх взаємодія, що передбачає певну форму
організації, структуру підприємства;
О міжособова перцепція — процес взаемопізнання суб'єктами спілкування один одного як основа їх порозуміння
Комунікативна сторона включає засоби спілкування, якими є різноманітні знакові системи, насамперед промову, а також оптико-кінетичну систему знаків (жести, міміка, пантоміма), пара- і екстралінгвістичні системи (інтонація, паузи, система організації простору і часу спілкування, система «контакту очей»). Важливою характеристикою комунікативного процесу з точки зору управління є намір його учасників вплинути один на одного. Під час спілкування між людьми повинна відбуватися не просто передача інформації від суб'єкта до об'єкта, але й уточнення, збагачення цих відомостей, формування установок, цілей, намірів.
Існує декілька теорій, що описують міжособові стосунки.
До них відносяться: біхевіоризм, теорія обміну, теорія справедливості, символічний інтеракціонізм, теорія управління враженнями, психоаналітична теорія, теорія ігор тощо.
Біхевіоризм (від англ. behaviour — наука про nqpe-дінку) базується на експериментальному вивченні тварин. Його родоначальниками вважаються Е.Торндайк, Дж.Уотсон. Біхевіоризм відмовляється від безпосереднього вивчення свідомості. Його представники вивчають людську поведінку за схемою «стимул — реакція». На перший план, таким чином, висуваються зовнішні чинники. Якщо їх вплив збігається з уродженими рефлексами фізіологічного характеру, настає закріплення даної поведінкової реакції. Звідси випливає, що, маніпулюючи зовнішніми подразниками, можна домогтися будь-яких потрібних форм соціального поводження людини. У рамках такого підходу ігноруються не тільки уроджені задатки, а й унікальний життєвий досвід особистості, її погляди, переконання.
Водночас біхевіоризм суттєво вплинув на психологію, соціологію, менеджмент. Під його впливом сформувалися деякі школи управління, зокрема адміністративна школа, представниками якого є Ф.Тейлор, Ф.Гільберт, А.Файоль, школа «людських стосунків» — М.Фоллет, Е.Мейо, А.Маслоу.
Розвитком біхевіоризму є необіхевіоризм, який представляють Б.Скіннер, Н.Міллер, Д.Доллард, Дж.Хоуманс. Традиційна схема «стимул — реакція» тут ускладнюється введенням проміжних змінних.
Згідно з теорією обміну Дж. Хоуманса люди взаємодіють один з одним на основі свого досвіду, зважуючи можливі винагороди і витрати. Кожний із нас намагається урівноважити винагороди і витрати, щоб зробити взаємодію з іншими людьми приємною. Поведінка людини під час контакту з іншими людьми (тобто взаємодія) визначається тим, чи була винагорода (і яка саме) за його вчинки в минулому. Ця теорія спирається на такі принципи:
- Чим більше винагорода за певний тип поведінки, тим частіше він буде повторюватись.
- Якщо винагорода за визначений тип поведінки залежить від якихось умов, людина прагне відтворити їх.
-Якщо винагорода велика, людина готова затратити більше зусиль заради її одержання.
- Коли потреби близькі до насичення, вона прикладає менші зусилля для їх задоволення.
Хоуманс розглядає соціальну взаємодію як складну систему обмінів, обумовлених способами врівноваження винагород і витрат. За допомогою його теорії може бути описана також взаємодія керівника і підлеглого в управлінському спілкуванні. 3 теорією обміну перегукується теорія справедливості, яку представляють, зокрема, Р.Х'юсман і Дж.Хетвілд. В аналізі взаємодії людей вони виходять із таких аксіом.
Люди оцінюють свої взаємовідносини шляхом порівняння того, що вони вкладають, і того, що одержують натомість. У результаті оцінки може виникнути одна з трьох ситуацій:
а) вони дійдуть висновку, що їх недооцінюють, тобто вони вкладають більше ніж одержують;
б) вони відчувають, що їх переоцінюють — одержують більше ніж вкладають;
в) внесок на рівні віддачі — у цьому випадку взаємодія оцінюється як справедлива.
Нееквівалентність внеску і віддачі приводить до виникнення занепокоєння, переживань. Переоцінка викликає почуття провини, недооцінка — змушує людей відчувати образу. Люди, що вважають себе недооціненими, значно менше задоволені роботою.
Люди, незадоволені своїми взаємовідносинами через низьку віддачу, прагнуть відновити справедливість:
а) шляхом зменшення свого внеску: запізнюючись на роботу; скорочуючи обсяг своєї роботи; ухиляючись від виконання роботи або імітуючи діяльність;
б) домагаючись більшої віддачі: вимагаючи збільшення зарплати, премії, вимагаючи просування по службі, поліпшення умов праці;
в) припиняючи взаємовідносини (звільнення), водночас не всі люди однаково ставляться до невідповідності внеску
і віддачі.
Тут виділяються ще такі групи людей:
О альтруїсти — хочуть вкладати більше ніж одержувати;
О справедливі — прагнуть до рівноваги;
О егоїсти — хочуть більше одержувати ніж вкладати.
Теорія справедливості має велике практичне значення для регулювання взаємодії керівника і підлеглого в процесі управління діяльністю персоналу підприємства або організації. Суб'єктивний характер сприйняття справедливості має великі можливості впливу на підпорядкованого. Якщо сприйняття справедливості суб'єктивне, то його можна змінювати, залишаючи незмінними зовнішні обставини, тобто шляхом інформування, переконання підлеглого, формування в нього інших оцінних суджень. Якщо почуття недооцінки у підлеглого необгрунтоване і не відбиває дійсного стану речей, то потрібно змінити характер його сприйняття ситуації.

Символічний інтеракціонізмдокладно досліджує інтерактивну сторону спілкування. Його представник Дж.Мід розглядав вчинки людини як соціальну поведінку, що грунтується на обміні інформацією. Він вважав, що люди реагують не тільки на вчинки інших людей, але і на попередні їх наміри. Ми «розгадуємо» думки інших, аналізуючи їхні вчинки з огляду на свій минулий досвід у подібних ситуаціях. Тому людині необхідно поставити себе на місце іншого або, говорячи словами Дж.Міда, «прийняти роль іншого». Цей стан близький до емпатії і її ролі у спілкуванні. Процес «прийняття ролі» непростий, але ми спроможні його здійснювати, тому що з дитинства нас вчать надавати значення навколишнім предметам, визначеним діям і подіям. Те, чому ми надали значення, стає символом, тобто поняттям, дією або предметом, що виражають зміст іншого поняття, дії або предмету.
Сутність символічного інтеракціонізму полягає в тому, що взаємодія між людьми розглядається як безупинний діалог, у процесі якого вони спостерігають, осмислюють наміри один одного і реагують на них. Наша відповідна реакція, таким чином, визначається символом, що виступає як стимул. Найбільш важливими стимулами є слова, тому що з їхньою допомогою ми надаємо значення предметам і явищам, котрі в іншому випадку залишилися б позбавленими змісту. Людське спілкування обумовлене здатністю його учасників однаково інтерпретувати значення певних символів.
.
Теорія соціальної драматургії описує взаємодію людей. Відповідно до цієї теорії люди самі створюють ситуації, які мають символічне значення і під час яких вони чинять певний вплив на інших. На думку Е.Гофмана, соціальні ситуації варто розглядати як драматичні спектаклі в мініатюрі: люди поводяться подібно акторам на сцені, використовуючи «декорації» і навколишнє оточення для створення певного враження про себе в інших. Е.Гофман підкреслює: «Незважаючи на певну ціль, яку індивід подумки ставить перед собою, не беручи до уваги мотив, що визначає цю ціль, він зацікавлений у тому, щоб регулювати поведінку інших, особливо їхню відповідну реакцію. Ця регуляція здійснюється, головним чином, шляхом його впливу на розуміння ситуації іншими, він діє так, щоб справляти на людей необхідне йому враження, під впливом якого інші стануть самостійно робити те, що відповідає його власним задумам».
Як своєрідну теорію соціальної драматургії можна розглядати відомі роботи Д.Карнегі, в яких основними прийомами маніпулювання іншими людьми також є створення необхідного враження про себе, вплив на розуміння партнером ситуації.
ф Згідно з психоаналітичною теорією, фундатором якої є З.Фрейд, взаємодії людей визначаються швидше підсвідомим, ніж свідомим вибором. Психічна структура особистості, яка має безпосереднє відношення до закономірностей спілкування, за Фрейдом, складається з трьох рівнів: — «Воно» (Id), «Я» (Ego), «Над-Я» (Super-Ego).
Під «Воно» маються на увазі недоступні свідомості глибини людської психіки, споконвічне ірраціональне джерело сексуальної енергії, яке називається «лібідо». «Воно» підпорядковується принципу задоволення, постійно прагне реалізувати себе, іноді прориваючись у свідомість в образній формі у сновидіннях або у вигляді обмовок, і є джерелом постійної психічної напруги.
«Я», на відміну від «Воно», підпорядковується принципу реальності, сприяє самозбереженню особистості, її адаптації до навколишнього середовища за допомогою стримування і придушення інстинктів. «Я» формується на основі індивідуального досвіду.
«Над-Я» контролює «Я» і тому виступає джерелом почуття провини, сумління, невдоволення собою. Звідси випливає парадоксальний висновок, що психологічно нормальних людей нема, усі — невротики, тому що в кожному — конфлікт, стресова ситуація.
Створена Фрейдом теорія механізмів психологічного захисту одержала подальший розвиток у сучасній соціальній психології особистості. Р.М.Грановська визначає психологічний захист як тенденцію зберігати традиційне мислення, що вже склалося, витісняючи і змінюючи несприятливу для самооцінки інформацію. Захисні механізми запускаються в дію, коли особа зазнає невдачі і під загрозою знаходиться щиросердечна рівновага. Грановська виділяє такі способи психологічного захисту: заперечення, витискання, проекція, ідентифікація, раціоналізація, заміщення, включення й ізоляція. Розглянемо їх детальніше.

Заперечення — виявляється в несвідомій відмові від негативної для самооцінки інформації. В управлінському спілкуванні цей механізм спрацьовує, зокрема, у ході критики, тобто негативного зворотного зв’язку. З метою підвищення ефективності спілкування рекомендується розділяти оцінку вчинків винного, залишаючи йому можливість зберегти в цілому позитивну думку про себе.

Витискання — активний спосіб запобігання внутрішнього конфлікту, що передбачає усунення негативної інформації зі свідомості і дії по збереженню позитивної уяви про себе. У цьому випадку людина легко забуває неприйнятні для неї факти і висуває помилкове, але прийнятне для себе пояснення скоєних вчинків.

Раціоналізація — полягає у зниженні цінності недосяжного. При наявності такого способу психологічного захисту в управлінському спілкуванні доцільно, по-перше, не поспішати з обвинуваченнями, якщо людина свідчить про відсутність у неї інформації з якогось питання, оскільки не виключено, що це торкається почуття власної гідності. І по-друге, варто навчитися відрізняти дійсні мотиви «дезінформації» від помилкових, що використовуються для самовизначення.

Проекція — несвідоме приписування іншій особі власних бажань, прагнень, особистих якостей, головним чином, негативних. Причиною цього захисту, мабуть, є неусвідомлене прагнення зберегти статус своєї особистості в порівнянні з іншими. Непорядно вчинивши по відношенню до партнера по спілкуванню, людина починає несвідомо, ради самовиправдання, шукати в нього негативні якості. Під час конфлікту, наприклад, його учасники найчастіше приписують один одному свої вади.

Ідентифікація — виявляється в ототожненні себе з іншим об'єктом, встановленні з ним емоційного зв'язку. Вона допомагає особистості перебороти почуття власної неповноцінності, набути впевненості в собі. Так, підлеглий, під впливом неосмисленого бажання самоствердитися, у спілкуванні з колегами може ототожнювати себе з керівником: «Ми з Іваном Степановичем вирішили». Підлеглі, які ідентифікують себе з керівництвом, дуже «зручні» у спілкуванні, але позбавлені творчого начала, нездатні до прийняття самостійних рішень. Як зовнішні ознаки проявів ідентифікації можна розглядати спроби наслідувати зовнішній вигляд, манеру поведінки тощо.

Заміщення — полягає в знятті людиною внутрішньої напруги від нереалізованої дії, спрямованої на недосяжний об'єкт, шляхом переносу часу, переадресування його у доступну ситуацію. Яскравою ілюстрацією цього способу психологічного захисту є використання на деяких японських підприємствах манекена керівника, якому робітники можуть «висловити» все, що вони про нього думають і що вони не наважуються сказати його живому прототипу. Після «спілкування» з манекеном у них нема потреби зривати своє роздратування на колегах, у родині або стримувати його, завдаючи шкоди власному здоров'ю.

Включення — це послаблення внутрішнього конфлікту шляхом переживання. Наприклад, читаючи або продивляючись художній твір, ми співпереживаємо разом з його героями і на цьому тлі наші власні проблеми стають менш значимими. Тому з метою оптимізації спілкування в колективі керівнику рекомендується надавати своїм робітникам можливість спілкуватися не тільки на роботі, а й у неформальній обстановці.

Ізоляція, на відміну від включення, характеризується захистом від травмуючих чинників шляхом розриву емоційних зв'язків з іншими людьми, припинення співпереживання.

Теорія З.Фрейда не позбавлена хиб. Зокрема, опис підходів грунтується на надто спрощеній схемі, у концепції використовуються абстрактні побудови, не підтверджені експериментальними даними. Водночас знання її положень для керівника необхідне не тільки з метою більш глибокого розуміння мотивів поведінки підлеглих, але і для того, щоб розібратися у самому собі, а отже, і для свого подальшого вдосконалення.
Трансакційний аналіз, що розкриває психоаналітичну теорію, описаний у працях Е.Берна, Т.Харріса, Д.Джонд-жвілла.
Вивчаючи рівень «Я» у психологічній структурі особистості, Е.Берн прийшов до висновку, що в кожної людини набір поведінкових реакцій співвідноситься з певним станом її свідомості. Вивчаючи ці стани, він розбив їх на наступні категорії:
- стан «Я», тотожний ролі батька;
- стан «Я», спрямований на об'єктивну оцінку реальності;
- стан «Я», що продовжує діяти з моменту фіксації в ранньому дитинстві, й архаїчні пережитки, що представляють його.
Неформальний прояв цього стану Е.Берн називає «Батько», «Дорослий», «Дитина». Ці стани — нормальні психологічні феномени, які людина виявляє у соціальній групі у визначений момент часу. Люди з різним ступенем готовності можуть переходити з одного стану в інший. Кожний тип стану по-своєму життєво важливий для людини. Так, «Дитина» є джерелом радості, інтуїції, творчості, зачарування. У стані «Дорослий» людина засвоює інформацію, прогнозує події, оцінює можливості ефективної взаємодії з навколишнім світом. Завдяки «Батькові» більшість наших реакцій стає автоматичними, що допомагає зберегти значну кількість енергії і часу. Це звільняє «Дорослого» від необхідності приймати безліч рішень. «Дорослий», у свою чергу, контролює дії «Батька» і «Дитини», тобто є своєрідним посередником між ними [71].
Найважливішим поняттям даної теорії є трансакція, що, згідно з Е.Берном, являє собою єдність трансакційного стимулу і трансакційної реакції. Як трансакційний стимул виступає будь-яке звертання до партнера або навіть демонстрація поінформованості про його присутність. Будь-які дії партнера викликані трансакційною реакцією. Мета простого трансакційного аналізу — з'ясувати, який саме стан «Я» відповідає за трансакційний стимул і який стан людини засвоює тран-сакційну реакцію. За результатами трансакційного аналізу розрізняють додаткові і пересічні трансакції.
Додатковими будуть трансакції, в яких відповідальними за стимул і реакцію є «Дорослий» до «Дорослого», або «Дорослий» до «Дитини». У таких трансакціях стимул спричинює доречну, очікувану і природну реакцію. Поки трансакції додаткові, стверджує Е.Берн, процес спілкування буде відбуватись рівно і може продовжуватися невизначено довго.Пересічними називаються трансакції, в яких стимул направляється від «Дорослого» до «Дитини», а реакція звернена від «Дорослого» до «Дорослого».У цьому випадку процес спілкування викликає великі труднощі і найчастіше переривається. За подібних обставин доцільно відкладати вирішення подібних проблем із партнером, поки процес спілкування не буде приведеігий до додаткових трансакцій.Якщо під час обговорення виконання планів підлеглий апелює до почуття керівника, емоційно сприймає інформацію, то за його реакцію відповідальною, швидше за все, є «Дитина». Тому, якщо керівник звертається з позиції «Дорослого», необхідно викликати цей стан і в підлеглого. Слід зазначити, що трансакційний аналіз є однією з найбільш продуктивних теорій, які пояснюють людське спілкування, її положення актуальні і в умовахуправлінського спілкування. Вказана теорія пояснює шляхи виходу з деяких конфліктів, дає ключ до порозуміння між керівником і підлеглим, підвищує ефективність цієї взаємодії.