Критерії оцінки креативності у різних психологічних теоріях
Для того, щоб розглянути методи оцінки креативності необхідно розуміти які саме критерії оцінки висувають різні психологічні теорії, що розглядають це питання.
Якщо розглядати виокремлення критеріїв оцінки креативності з витоків цього питання, то важливо згадати роботу Дж. Гілфорда, який поклав початок вивчення цього питання у психологічній площині.
У рамках підходу, що розглядав креативність у зв’язку з певними факторами, зокрема з дивргентністю мислення, Гілфорд виокремив шістнадцять інтелектуальних здібностей, що характеризують креативність. Серед них такі як семантична гнучкість, образна адаптивна гнучкість, семантична спонтанна гнучкість, оригінальність, оригінальність, допитливість, здатність до розробки гіпотези, фантастичність та інше.
Пізніше він об’єднав усе це до шість критеріїв креативності, а саме:
1. Здатність до знаходження та постановки проблеми;
2. «Швидкість думки» (кількість ідей, що виникають на одинцю часу);
3. Оригінальність (здатність створювати ідеї, що відрізняються від тих, що традиційні для загалу);
4. Гнучкість (здатність продукувати різноманітні ідеї);
5. Здатність удосконалити об’єкт, додаючи деталі;
6. Здатність до аналізу та синтезу.
Гілфорд розглядав креативність як загальну творчу здібність [4; 157-196].
Айзенк виділяв у якості критерія оцінки креативності рівень психотизму, Шуберг і Сасс виділяли здатність людини використовувати інформацію, що закладена у контексті та об’єднувати її основною ідеєю, Меднік висував ідею легкості асоціювання та здатності зближувати віддалено асоційовані ідеї між собою.
М. О. Холодна виявляє дещо схожий з Гілфордом підхід до виокремлення критеріїв оцінки креативності. Вона ототожнює креативність з дивергентними здібностями і виділяє такі критерії:
1. Швидкість (кількість ідей, що виникають у одиницю часу);
2. Оригінальність (здатність створювати незвичні ідеї);
3. Сприйнятливість (готовність реагувати на незвичні деталі, суперечливі моменти, невизначеність; здатність швидко перемикатись з однієї ідеї на іншу);
4. Метафоричність (здатність працювати у фантастичному «неможливому» контексті) [14; 138-140].
П. Джексон і С. Мессик не виділяли окремих критеріїв до самого феномену креативності, але висували ряд вимог до креативного продукту, шо наголошувало на необхідності комплексного його опису і виносило питання креативності із внутрішньоособистісного на рівень аналізу продукту діяльності.
1. Оригінальність (статистична рідкість);
2. Усвідомленість (виправданість та ефективність використання об’єкта тим чи іншим способом);
3. Трансформація (ступінь перетворення початкового об’єкту на підставі виходу за рамки звичного використання);
4. Об’єднання (утворення цілісного об’єднання елементів досвіду, що дозволяє висловити нову ідею).
О. Є. Тунік розглядала креативність через призму інтегративної характеристики особистості і виокремлює наступні критерії до оцінки креативності, що виокремлюються через призму здібностей, а саме:
1. Сприйнятливість до проблеми;
2. Здатність до синтезу;
3. Здатність до виокремлення спільного та відмінного;
4. Здатність до відтворення невистачаючих деталей;
5. Здатність до прогнозування;
6. Дивергентне мислення [13].
Проте це погляди окремих вчених на дане питання, важливо розглянути також уявлення щодо критеріїв оцінки креативності у рамках різноманітних теорій, що розглядають це питання.
Інтуітивізм, як теорія, що розглядала креативність чи не першою, вважала, що оригінальні та креативні рішення народжуються спонтанно, шляхом інсайту, тому відслідкувати ці процеси неможливо, а тому і виділяти окремі критерії оцінки не має наукового сенсу. Такій підхід був популярний у рамках гештальт-психології
Прихильники теорії несвідомої роботи вважали, що розвиток у сфері свідомості відбувається за рахунок процесів, що відбуваються у несвідомому. Тому вони виділяли критерій як оцінку несвідомого зусилля, що стимулює роботу несвідомого, а також ступінь психічної напруги попередньої роботи. Як менш важливі фактори виокремлювались рівень розвитку уваги, сприйняття та уяви людини. Цей погляд на дане питання відстоювали психоаналітики.
Але ані у гештальт-психології, ані у психоаналізі не виокремлювали креативність як окреме утворення, тому і не висували жорстких вимог до її оцінювання.
Теорія персервації пояснює креативність людини як порушення нормального функціонування головного мозку, а саме застійні вогнища збудження, що визначають спрямованість саме у сторону творчості. На цих підставах патологічний стан центральної нервової системи визначався за критерій оцінки.
Послідовники теорії конструктивного інтелекту, а саме концепції спроб та помилок стверджували що джерелом пізнання є досвід. Саме тому вони виокремлювали у якості критерія оцінку попередньої діяльності, бо саме вона є основним фактором накопичення досвіду, а отже і прийняття подальших рішень.
Представники теорії інтенціональної спрямованості і теорії домінуючих тенденцій схилялися до думки, що креативність не детермінується зовнішніми подразниками, а визначається домінуючою тенденцією, що утворює асоціації. Як критерій оцінки вони визначали стимули, що формують ці спрямовуючі тенденції. Вони, у свою чергу, можуть бути свідомими та несвідомими.
Концепція «розуміння» не висувала ніяких революційно нових гіпотез, але у якості критерія вони розуміли факт несподіваності. Суть цього критерію полягав у тому, що креативне рішення завжди приходить несподівано.
Далі утворилася концепція як синтез концепції «розуміння» і «спроб та помилок». Вони розглядали питання переносу, тобто накладання вже існуючого досвіду на вирішення задачі, що стоїть перед ними. Але однозначного критерію оцінки креативності у рамках цієї концепції креативності виокремлено не було.
Ці підходи до виокремлення критеріїв оцінки дотримувалися погляду, що креативність є інтегративною характеристикою особистості, що об’єднує когнітивно-інтелектуальні і мотиваційно-особистісні фактори.
Загалом можна сказати, що питання виокремлення критеріїв оцінки креативності є не менш суперечливим аніж питання її визначення. Це зумовлено різноманіттям поглядів на цю проблему та великою кількістю концепцій у яких розглядається це питання. Але усі критерії виокремлюються з огляду на обраний теоретичний підхід щодо розуміння поняття «креативності» та її структури.