Креативність, її діагностика і можливість розвитку

Поняття “креативність” у контексті психологічного знання набуло значення тільки на початку 50-х років.

Разом з тим креативність до цих пір не має скільки-небудь точного визначення в психології, і тому спроби виміряти креативність викликали бурхливу полеміку.

Слово “креативність” пов’язане з поняттям зародження, або витоку (origin itself),і пов’язане із спорідненим терміном “оригінальність” (originality). Одні психологи вважають, що продукти творчості неодмінно повинні мати якусь соціальну цінність або дістати схвалення інших людей, тоді як інші вважають за краще концентрувати увагу на процесі творення таких продуктів. Робляться також спроби визначити креативність як унікальне досягнення, здатність або атрибут людини або деякої спільноти людей. Кожне з цих визначень має на увазі існування рівнів досягнення, корисності або оригінальності, припускаючи, що одні люди, групи, процеси або об’єкти можуть бути більш творчими, ніж інші.

Таким чином, з позицій західної психології термін “креативність” може використовуватися для опису процесу створення чогось нового в результаті усвідомлення пропусків у людському знанні, чіткого визначення цих дефіцитів, пошуку рішень для їх заповнення, формулювання гіпотетичних рішень з їх подальшою перевіркою і донесення до людей кінцевого продукту [14].

У 1949 році піонер в галузі креативності Дж. Гілфорд у зверненні при вступі на посаду президента Американської психологічної асоціації запропонував психологам зосередити свою увагу на вивченні здатності до творчості. За його оцінкою, лише 0,2% всіх опублікованих до 1950 року в Psychological Abstract резюме були присвячені психології креативності.

Як це не дивно, з 50-х років положення не дуже змінилося. І багато психологів, зокрема Стернберг, вважають креативність “попелюшкою” психології. Хоча слід зазначити, що в 50-ті роки інтерес до дослідження творчих здібностей дещо зріс: було створено декілька лабораторій та інститутів, стали виходити журнали і монографії, але, за оцінками Стернберга, всього лише 0,5% статей у Psychological Abstract (з 1975 до 1995 року) мали відношення до проблеми креативності. З 1200 американських університетів, що мають факультети психології, тільки у 76 читався курс з психології креативності. Як правило, лабораторій із дослідження креативності не відкривають, дослідницьких і викладацьких вакансій для фахівців у галузі психології творчості украй мало [10, с. 183].

Дослідження творчих здібностей у Програмі Американської психологічної асоціації поміщені під рубрикою “Психологія мистецтва”. Публікації з креативності зосереджені в двох крупних журналах: “Journal of Creative Behavior”, заснованому в 1967 році, і “The Creativity Research Journal”, який існує з 1988 року. Проте в першому журналі, орієнтованому на широке коло читачів, переважають теоретичні й оглядові статті. Другий журнал розрахований на психологів-дослідників. І ще цілий ряд журналів підтверджує зацікавленість даною проблематикою досліджень (наприклад, у США видаються такі спеціалізовані журнали, як “Gifted Child Quarterly”; “Imagination, Cognition and Personality”; “Journal of Mental Imagery”).
В Україні також виходить спеціалізований журнал, який висвітлює психолого-педагогічні та навчально-методичні проблеми креативності – “Обдарована дитина”.

Однією з причин такого ставлення до психології творчих здібностей з боку психологів-експериментаторів була нечіткість визначення креативності як здібності і відсутність високовалідних методик для її діагностики.

“Психометрична революція” в дослідженнях креативності почалася на початку 60-х років і до цієї пори не закінчена.

Головними ідеологами “психометричного” підходу до дослідження креативності стали Дж. Гілфорд і Е.П. Торранс.

Спроби виміряти ступінь креативності призвели до розробки тестів і оцінних шкал дивергентного мислення, творчого мислення, творчого сприйняття і творчої діяльності. Для виявлення творчих осіб стали застосовуватися біографічні опитувальники. Будь-який з цих підходів може бути використаний для виявлення осіб з високим творчим потенціалом з метою запропонувати їм спеціальне навчання. У США діють спеціальні програми, причому деякі з них у масштабі всієї країни. Разом із тим ці методи оцінки креативності неодноразово піддавалися критиці відносно змістовної і конструктної валідності й надійності відповідних тестів і шкал, ясності їх інструкцій і їх застосовності до різних популяцій, повноти оцінки, а також залежності отриманих результатів від ситуаційних і контекстуальних чинників. Обнадійливі результати отримані при оцінці рівня і/або типу креативності за допомогою звичних завдань, наприклад, твору, віршів або коротких розповідей, збірки мозаїки або рішення стихійно виникаючих задач.

Незважаючи на всі свої недоліки, тести креативності широко використовуються в дослідницьких проектах. Баррон і Херрінгтон підрахували, що в 70 дослідженнях були виявлені позитивні, статистично значущі зв’язки “між показниками дивергентного мислення за різними тестами і прийнятними нетестовими проявами творчої діяльності”. Разом з тим у деяких дослідженнях тестові показники креативності не корелювали значущо з творчою поведінкою або творчими досягненнями, що говорить про важливість виявлення релевантних творчих здібностей у кожній професійній галузі й підборі відповідних тестів для їх вимірювання. У когнітивних дослідженнях ідентифіковані такі якості творчого мислення, як надання значення розширеним робочим нарадам, різноманітна “гра” з ідеями, використання нестандартних стратегій, аналіз парадоксальних елементів проблем, перемикання із загального на окреме і навпаки [14].

Були також виявлені деякі загальні особистісні характеристики творчих людей, такі як надання високої цінності естетичним якостям досвіду, широта інтересів, енергійність, тяжіння до складних завдань, незалежність думок, автономність, інтуїція, впевненість у собі, здатність вирішувати парадокси або приміряти явно протилежні або конфліктуючі елементи в Я-концепції, тверде усвідомлення себе як творчої особистості. Крім цього, розвиненіші творчі здібності мають первістки в сім’ї і діти, що рано втратили батьків. Групи творчих людей сильно різняться за низкою інших показників, зокрема, у письменників і їх близьких родичів частіше звичайного трапляються афективні розлади, тоді як учені-дослідники ростуть “інтелектуальними бунтарями” і схильні розривати близькі зв’язки з батьківською сім’єю в період юності.

Програми навчання творчості виходять з припущення, що творчу діяльність можна істотно підсилити. Це припущення не отримує загальної підтримки у психологів, що надають вирішальне значення біологічним детермінантам і научінню в ранньому дитинстві. Автори деяких підходів до розвитку креативності визнають, що за короткий час не можна скільки-небудь істотно вплинути на важливі для творчості навички й уміння, оскільки ці складові творчої діяльності включають такі елементи, як знання предмету, технічні навички, когнітивний і робочий стилі. В результаті ці програми надають особливого значення мотивації на завдання (за допомогою моделювання, фантазування, заохочення самостійного вибору, безоціночності тощо), щоб дати можливість людині виразити свої здібності, не підриваючи віру в них. Деякі автори таких програм займають оптимістичнішу позицію відносно підвищення креативності, роблячи ставку на когнітивні, а не соціально-психологічні методи. Наприклад, програми мозкового штурму роблять наголос на відстрочення думки, синектика стимулює творчу активність шляхом навчання розвивати аналогії, програми вирішення творчих задач учать людей генерувати нестандартні ідеї, використовуючи такі методики, як об’єднання двох або більше непоєднуваних понять. Деякі програми для школярів, наприклад Purdue creativity training program і Productive training program, виявилися ефективними в тому, що стосується підвищення показників за стандартними тестами креативності [14].

Надалі належить виявити генетичні маркери творчої діяльності, звести воєдино дані досліджень особистісних і когнітивних особливостей творчих людей, оцінити роль змінених станів свідомості в творчому мисленні, визначити роль душевних розладів у блокуванні або, навпаки, полегшенні творчого вираження, ідентифікувати сімейні й шкільні чинники, що сприяють вихованню творчих особистостей. У світі існує безліч соціальних, економічних і екологічних проблем, які вимагають творчого підходу, що говорить про значущість цієї галузі психології та затребуваності праці психологів, які присвятили себе вивченню творчого потенціалу особистості і його проявам у людському житті.

Питання і завдання для самоперевірки

1. Розкрийте зміст поняття “креативність” як психологічного феномену.

2. Висвітліть основні підходи до розуміння сутності креативності.

3. Охарактеризуйте зміст проблеми здатності до творчості. В чому сутність концепції редукції творчості до інтелекту?

4. В чому полягає сутність концепції взаємозв’язку інтелекту і креативності?

5. Які концептуальні підходи до креативності, на вашу думку, узгоджуються з персоно логічними підходами у психології?

6. Креативність – це психічна норма чи аномалія?

7. У чому полягає сутність розуміння творчості як форми душевного розладу?

8. Обґрунтуйте твердження: “Творчість – це форма унікального самовираження”.

9. Обдарованість, талановитість, геніальність – у чому різниця?

10. Дайте характеристику механізмам креативності.

11. Чи можна вважати інтуїцію механізмом творчості?

12. У чому проявляються особливості життєвого шляху творчих особистостей?

13. Опишіть узагальнений портрет генія в мистецтві, науці, політиці.

14. Які конструктивні тенденції індивідуальності сприяють творчості?

15. У чому полягає специфіка діагностики креативності?

16. Чи можливо цілеспрямовано розвинути креативні здібності особистості?

Література

1. Айзенк Г.Ю. Интеллект: новый взгляд // Вопросы психологии. – 1995. – № 1. – С. 111–131.

2. Богоявленская Д.Б. Интеллектуальная активность как проблема творчества. – Р. н/Д.: Изд-во Рост. ун-та, 1983. – 173 с.

3. Бубер М. Два образа веры: Пер. с. нем. – М.: Республика, 1995. – 464 с.

4. Волков Н. Процесс изобразительного творчества и проблема “обратных связей” // Психология художественного творчества: Хрестоматия / Сост. К. Сельченок. – Мн.: Харвест, 2003. – 752 с.

5. Гегель Ф. Эстетика в 4 т. – 1968. – Т. 1. – С. 47.

6. Голубева Э.А. Способности и индивидуальность. – М.: Прометей, 1993. – 304 с.

7. Гончаренко Н.В. Гений в искусстве и науке. – М.: Искусство, 1991. – 432 с.

8. Грановская Р.М. Элементы практической психологии. – 2-е изд. – Л.: Изд-во Ленинградского университета, 1988. – 560 с.

9. Дослідження креативної культури особистості старшокласника / За ред. В. Костіва. – Івано-Франківськ, 2007. – 144 с.

10. Дружинин В.Н. Психология общих способностей. – 2-е изд. – С.-Пб.: Питер, 2000. – 368 с.

11. Зощенко М. Повести. – М.: Московский рабочий, 1989.

12. Князева Е., Курдюмов С. Основания синергетики. – С.-Пб.: Алетейя, 2002. – 414 с.

13. Кречмер Э. Строение тела и характер / Пер. с нем. – М.: Апрель Пресс, Изд-во ЭКСМО-Пресс, 2000. – 336 с.

14. Криппнер С. Креативность (creativity) / Психологическая энциклопедия. – 2-е изд. / Под ред. Р. Корсини, А. Ауэрбаха. – С.-Пб.: Питер, 2003. – 1096 с.: ил. – С. 333–334.

15. Либин А.В. Дифференциальная психология: на пересечении европейских, российских и американских традиций: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – 3-е изд., испр. – М.: Смысл; Издательский центр “Академия”, 2004. – 527 с.

16. Ломброзо Ч. Геніальність і божевілля: Паралель між великими людьми і божевільними / Пер. з італ. К. Тетюшинової. – К.: Україна, 1995. – 276 с.: іл. (рос. мовою).

17. Лук А.Н. Проблемы научного творчества // Науковедение за рубежом. – М.: ИПИОН АН СССР, 1983.

18. Павлов И.П. Избранные труды. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1951. – С. 475–476.

19. Парандовский Я. Алхимия слова. – М.: Правда, 1990.

20. Перкинс Д.Н. Творческая одаренность как психологическое понятие // Общественные науки за рубежом. Р. Ж. Серия: Науковедение. – 1988. – № 4. – С. 88–92.

21. Петрайтите А.М. Связь интеллектуальных творческих способностей с экстраверсией–интроверсией // Вопросы психологии. – 1981. – № 6.

22. Пономарев Я. Психология творчества. – М.: Наука, 1976. – 302 с.

23. Психологія особистості: Словник-довідник / За ред.
П.П. Горностая, Т.М. Титаренко. – К.: Рута, 2001. – 320 с.

24. Роменець В. Психологія творчості: Навч. посібник. – 2-ге вид., доп. – К.: Либідь, 2001. – 288 с.

25. Ротенберг В.С., Аршавский В.В. Поисковая активность и адаптация. – М.: Наука, 1984. – 192 с.

26. Рудкевич Л.А., Рыбалко Е.Ф. Возрастная динамика самореализации творческой личности // Психологические проблемы самореализации личности. – С.-Пб.: Изд-во СПбГУ, 1997. – С. 89–106.

27. Теплов Б.М. Проблемы индивидуальных различий. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961. – 535 с.

28. Хоровитц Ф.Д., Байер О. Одаренные и талантливые дети: состояние проблемы и направления исследований // Общественные науки за рубежом. Р. Ж. Серия: Науковедение. – 1988. – № 1.

29. Хьелл Л., Зиглер Д. Теории личности. – С.-Пб.: Питер Пресс, 1997. – 608 с.

30. Эллиот П.К. Префронтальная область коры больших полушарий головного мозга как организатор волевых действий и ее роль в высвобождении творческого потенциала человека // Общественные науки за рубежом. Р. Ж. Серия: Науковедение, 1988. – № 1. – С. 86–87.

31. Amabile Т., Collins M. Creatine // Manstead A., Hewstone M. (eds.) The Blackwell encyclopedia of social psychology. – Oxford: Blackwell Publ, 1996. – P. 142–144.

32. Bogerman W.G. Studies of Genius. – N.Y., 1947. – P. 171.

33. Csikszentmihalyi M. Creativity. Flow and the psychology of discovert and invention. – N.Y.: Harper Perennial, 1997.

34. Dutta-Roy D. Personality model of fine artists // Creat. Res. J. – 1996. – V. 9. – P. 391–394.

35. Farley F. The big T in personality // Psychol. Today. – 1986. – V. 20. – №5. – P. 44–52.

36. Gough H. A creative personality scale for the Adjective Check List //
J. Pers. Soc. Psychol. – 1979. – V. 37. – № 8. – P. 1398–1405.

37. Guilford J. A psychometric approach to creativity. – university of Southern California, 1986.

38. Jones K. et al. Influential factors in artists lives and themes in their artwork // Creat. Res. J. – 1997. – V. 10. – № 2. – P. 221–228.

39. Karlson Y.L. Inheritance of creative intelligence. – Cicago, 1978. –
P. 138.

40. Lehman H.C. Age and Achievement. – Prinston, 1953.

41. Li J. Creativity in horizontal and vertical domains // Creat. Res. J. – 1997. – V. 10. – № 2–3. – P. 107–132.

42. MacKinnon D.W. Personality and the realization of creative potential // Am. Psychologist. – 1965. – V. 20. – P. 273–281.

43. Martindale С. Personality, situation and creativity // Glover J., Ronning R., Reynolds С (eds.). Handbook of creativity. – N.Y.: Plenum. 1989. – P. 211–232.

44. Runco M. Personal creativity: Lessons from literary criticism // Dorfman L. et al. (eds.). Emotion, creativity and art. – Perm: Perm State Institute of Arts and Culture, 1997. – V. 1. – P. 305–317.

45. Sternberg R. General intellectual ability // Human abilities by
R. Sternberg, 1985. – P. 5–31.

46. Taylor С.W. Cultirating multiple creative talents in students // Journal for the Education of the Giften. – 1985. – Vol 8. – P. 187–198.

47. Terman L.M. The Measurement of Intelligence. – Boston, 1937.

48. Torrance E.Р. Creativity and futurism in education: Retooling // Education. – 1980. – V. 100. – P. 298–311.

49. Torrance E.P. Guiding creative talent. – Englewood Cliffs, W.J.: Prentice-Holl, 1964.

50. Torrance E.Р. Unique needs of the creative child and adult // Nat. Soc. Study Educ. Yrbk. – 1979. – V. 78. – P. 352–371.

Розділ 12

Змістовні характеристики індивідуальності: