Пам'ять – психічний пізнавальний процес запамятовування, збереження, відтворкння та забування минулого досвіду у вигляді образів памяті – уявлень.

Пам’ять лежить в основі будь-якого психічного явища. Без включення пам’яті у акт пізнання чуттєві образи будуть весь час сприйматись, як уперше, орієнтування у світі і його пізнання стануть неможливі. Особистість, її стосунки, звички, надії, бажання, прихильності існують завдяки пам’яті. Розпад слідів пам’яті – розпад особистості: людина перетворюється у живий автомат, який реагує на стимул, діючий зараз.

Пам’ять – необхідна умова оволодіння основами будь-якої професії, а також оволодіння досягненнями науки, культури і мистецтва.

У пам’яті виділяють процеси: запам’ятовування, збереження, відтворення і забування.

Успішному запам’ятовуванню сприяють такі фактори: установка на запам’ятовування, оперування з об’єктами запам’ятовування (переказ, складання речень, задач, розповідей, проведення дослідів); наявність стійкої концентрованої уваги і інтересу до матеріалу, який необхідно запам’ятати; емоціональний стан особистості. На якість запам’ятовування впливає і об’єм, який необхідно запам’ятати. Проте найбільш важливою умовою запам’ятовування є аналіз і синтез того, що запам’ятовується, співвідношення його з вже відомим, знаходження спільних і відмінних рис, самостійне узагальнення фактів і введення закономірностей, приведення власних прикладів з правилами і законами.

Збереження інформації залежить від установок особистості, умов і організації заучування, впливу наступної інформації, розумової переробки, переходів від збереження у свідомості до витискування в підсвідоме.

Відтворення – процес здобування з пам’яті збереженого матеріалу. Існує мимовільне відтворення матеріалу, коли думка чи образ випливає в пам’яті без наміру особистості. Довільне відтворення може проходити на рівні упізнання, яке спирається на образ сприймання. Наступним за ступенем складності є відтворення в вузькому розумінні слова, коли без опори на образі сприймання матеріал пригадується у відповідності з метою і без зусиль з боку людини. Третій ступінь відтворення – це пригадування, процес відтворення, що потребує зусиль, щоб відтворити потрібне.

Знання сильних і слабих сторін своєї пам’яті допомагає людині правильно організовувати процес засвоєння знань.

Індивідуальні відмінності пам’яті проявляються у швидкості і точності запам’ятовування, тривалості збереження і обсязі пам’яті, тобто в кількості інформації, яка стала надбанням пам’яті.

Об’єм, міцність логічної пам’яті – характеристики, які складаються під впливом діяльності. Найбільш важливою рисою, яка свідчить про продуктивність пам’яті, є готовність до відтворення – спроможність швидко відшукати в пам’яті потрібну інформацію.

Пам'ять лежить в основі будь-якого психічного процесу

Види памяті

По тривалості збереження інформації виділяються наступні види пам'яті:

Миттєва пам'ять пов'язана зінерцією органів почуттів. Ця пам'ять не піддається довільному керуванню. Образ у миттєвій пам'яті не має константність - це образ відчуття, а не сприйняття. Миттєва пам'ять забезпечує злите сприйняття миру.

Короткочасна пам'ять. Тут зберігається інформація, до якої притягнуте увага. Інформація зберігається не в незмінному виді – вона обробляється й інтерпретується. Для короткочасної пам'яті можливо довільне керування за допомогою повторення або символізації. Обсяг короткочасної пам'яті дорівнює 7 ± 2 одиниць (Г. Эббингауз, 1885).

Довгострокова пам'ять не обмежена по обсязі й часу збереження інформації. Але не завжди інформація може бути вчасно витягнута. Доступність інформації визначається організацією зберігання. Є два типи зберігання інформації в довгостроковій пам'яті: з довільним доступом до інформації (інформація безупинно перетвориться) і без довільного доступу (інформація зберігається в незмінному виді).

Процеси пам'яті

1. Запамятовування починається на стадії миттєвої пам'яті, заглиблюється під час передачі інформації в короткочасну пам'ять і зміцнює в довгостроковій пам'яті (де відбувається аналіз і ідентифікація інформації).

2. Збереження – нагромадження матеріалу в пам'яті.

3. Відтворення (добування). Інформація завжди відтворюється на основі тої структури, у складі якої вона запам'ятовувалася. Витяг інформації може здійснюватися двома шляхами: дізнаванням і спогадом.

Оскільки дуже важливу роль у витягу інформації з пам'яті грає контекст, людині завжди легше довідатися якусь інформацію, чим згадати. Саме дізнавання, а не спогад уважають більше чутливим показником фактичного обсягу засвоєного матеріалу.

4. Забування – процес, необхідний для ефективної роботи пам'яті. За допомогою забування людина піднімається над незліченною кількістю конкретних деталей і полегшує собі можливість узагальнення. Забуванням важко управляти.

Фактори, що впливають на забування:

¨ вік;

¨ характер інформації й ступінь її використання;

¨ інтерференція: проактивна інтерференція, пов'язана з подіями, що відбуваються до запам'ятовування інформації; ретроактивна інтерференція, пов'язана з подіями, що відбуваються після запам'ятовування матеріалу;

¨ придушення (активне, по Фрейдові, забування, гальмування слідів пам'яті на рівні свідомості й витиснення їх в область несвідомого. Сучасні психологи воліють говорити про мотивоване забування. За допомогою його людина намагається "піти" від неприємних сторін тої або іншої ситуації

МИСЛЕННЯ

Мислення визначають у психології звичайно як опосередковане й узагальнене відбиття людиною дійсності в її істотних зв'язках і відносинах.

Мислення як процес

Розумовий процес здійснюється у двох основних формах:

1) формування й засвоєння понять і

2) рішення проблем.

Формування понять – це просто відокремлення "того, що схоже", від "того, що несхоже". Засвоєння понять – це процес, у результаті якого суб'єкт навчається довідуватися ознаки, властиві кожному з понять.

Рішення проблем у значній мірі опирається на засвоєні поняття, що зберігаються в довгостроковій пам'яті.

У процесі рішення проблеми виділяють звичайно 4 основних етапи:

1. "Розуміння незрозумілості" - бачення й формулювання питання, проблеми, завдання. Ситуація "споконвічної зрозумілості", виражена відсутністю питань - індикатор відсутності роботи думки.

2. Перебір варіантів рішення. Досвід суб'єкта визначає оцінку ймовірності варіантів.

3. Висування й перебір гіпотез. Перевірка гіпотез і вибір якийсь однієї (якщо спочатку їх трохи). "Перевірка гіпотез" іноді виділяється в окремий етап.

4. Рішення завдання (відповідь на питання, вироблення судження по даному питанню).

Зазначені етапи розумового процесу досить подібні з етапами творчого розумового процесу:

1) підготовка;

2) дозрівання;

3) натхнення;

4) перевірка істинності.

Розумові операції

Розумовий процес здійснюється за допомогою наступних операцій:

¨ порівняння- установлення відносин подібності й різниці;

¨ аналіз – уявне розчленовування цілісної структури об'єкта відображення на складові елементи;

¨ синтез – возз'єднання елементів у цілісну структуру;

¨ абстракція й узагальнення – виділення загальних ознак;

¨ конкретизація – повернення до повноти індивідуальної специфічності об'єкта, що осмислюється.

Найважливішою характеристикою розумового процесу є оборотність розумових операцій. Мислення як процес являє собою безперервний оборотний переклад інформації з мови образів на мову символів.

Творче мислення характеризується чотирма особливостями:

1. Оригінальність, нетривіальність, незвичайність висловлюваних ідей, яскраво виражене прагнення до інтелектуальної новизни.

2. Семантична гнучкість, тобто здатність бачити об'єкт під новим кутом зору, виявляти його нове використання, розширювати функціональне застосування на практиці.

3. Образна адаптивна гнучкість, тобто здатність змінити сприйняття об'єкта таким чином, щоб бачити його нові, сховані від спостереження сторони.

4. Семантична спонтанна гнучкість, тобто здатність продуктувати різноманітні ідеї в невизначеній ситуації, зокрема, у такій, котра не містить орієнтирів для цих ідей.

Перешкоди на шляху творчого мислення

1. Схильність до конформізму (бажання бути схожим на інших).

2. Внутрішня цензура (викликана острахом виявитися смішним, дурним, екстравагантним, а також острахом відплати з боку інших).

3. Ригідність як прихильність старим знанням і ідеям, переоцінка їхньої значимості.

4. Бажання знайти відповідь негайно.

УЯВА

Уява – психічний процес створення образа предмета, ситуації шляхом перебудови наявних уявлень.

Образи уяви не завжди відповідають реальності; у них є елементи фантазії, вимислу. Якщо уява малює свідомості картини, яким нічого або мало що відповідає в дійсності, то воно зветься фантазії. Якщо уява звернена в майбутнє, її йменують мрією.

Види уяви

Активна уява – користуючись нею, людина зусиллям волі, за власним бажанням викликає в себе відповідні образи.

Пасивна уява – образи виникають спонтанно, мимо волі й бажання людини.

Продуктивна уява – дійсність свідомо конструюється людиною, а не просто механічно копіюється або відтворюється. Але при цьому в образі вона все-таки творчо перетвориться.

Репродуктивна уява – ставиться завдання відтворити реальність у тім виді, яка вона є, і хоча тут також є присутнім елемент фантазії, така уява більше нагадує сприйняття або пам'ять, чим творчість.

Функції уяви:

1. Образне подання дійсності.

2. Регулювання емоційних станів.

3. Довільна регуляція пізнавальних процесів і станів людини.

4. Формування внутрішнього плану дій.

Способи створення образів уяви

Аглютинація – створення образів за допомогою з'єднання будь-яких якостей, властивостей, частин.

Акцентування – виділення якої-небудь частини, деталі цілого.

Типізація – найбільш складний прийом. Художник зображує конкретний епізод, що усмоктує в себе масу аналогічних і в такий спосіб є як би їхнім представником. Так само формується й літературний образ, у якому концентруються типові риси багатьох людей даного кола, певної епохи.