Список основної літератури

1. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. – М., 1966. – 606 c.

2. Ахутина Т.В. Порождение речи. Нейролингвистический анализ синтаксиса. – ЛКИ., 2008. – 224 с.

3. Выготский Л.С. Мышление и речь: собрание починений. – 5-е изд., испр. — Издательство "Лабиринт", М., 1999. — 352 с.

4. Жинкин Н.И. Речь как проводник информации. – М., 1982. – 250 с.

5. Казарцева О.М. Культура речевого общения. – М. : Флинта, 2001. – 496 с.

6. Леонтьев А.А. Основы психолингвистики. – М., 1997. – 287 с.

7. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. – М., 1969. – 214 с.

8. Лингвистический энциклопедический словарь: Языкознание / под ред. В. Н. Ярцевой. – М.: Советская энциклопедия, 1990. – 685 с.

9. Львов М.Р. Основы теории речи. – М., 2000. – 218 с.

10. Основы теории речевой деятельности / отв. ред. А. А. Леонтьев. – Mосква: Изд-во “Наука”, 1974. – 274 с.

11. Соколов А.Н. Внутренняя речь и мышление. – М., 2007. – 256 с.

12. Сорокин В.Н. Теория речеобразования. – М., 1985. – 312 с.

13. Супрун А.Е. Лекции по теории речевой деятельности. – Минск, 1996. – 144 с.

14. Язык-система. Язык-текст. Язык-способность. – М., 1990. – 288 с.

ЗАПИТАННЯ ДО ТЕМИ 2

1. Історичні засади у розвитку мовленнєвої діяльності.

2. Сучасні підходи до вивчення мовленнєвої діяльності.

3. Що таке мовлення та що у межах цього терміна досліджується?

4. Як мова збагачується через мовлення?

5. Які науки вивчають мовлення?

6. Які напрямки має усне мовлення? Переваги та недоліки усного мовлення.

7. Які напрямки має письмове мовлення?

8. Які існують види мислення?

9. Які існують відмінності між мисленням та мовленням? Що ширше думка чи мовлення?

10. Які форми мовлення ви знаєте?

11. Що таке уміння орієнтуватися в ситуації спілкування?

12. В яких формах існує зовнішнє мовлення?

13. Як ви розумієте письмове та усне мовлення?

ТЕМА 3. КОМУНІКАТИВНИЙ ПРОЦЕС

КОМУНІКАТИВНИЙ ПРОЦЕС: ПРИРОДА, СТРУКТУРА, АСПЕКТИ

Комунікативний процес є основою спілкування, організація якого залежить від розуміння системи й структури процесу, а також природи комунікативного акту.

Комунікація є важливим чинником існування суспільства. Суспільства без спілкування немає. Воно є тим процесом, який і забезпечує утворення суспільства (общение – общество; communication – community; спілкування – спільнота). Ми живемо у світі комунікації, пише Г.Г. Почепцов [Почепцов, 1999: 7], 70% свого часу людина витрачає на спілкування. Без ефективної комунікації зупинилося б багато виробничих процесів. Тому питання організації процесу спілкування (комунікативного процесу) є важливим для творення суспільства. Але правильна організація будь-якого процесу неможлива без з’ясування його природи, побудови моделі процесу, що пов’язано з вивченням структури, факторів, які впливають на цей процес, системи актів, що становлять його основу.

У попередніх темах ми розглянули комунікацію та дали визначення цього явища. Власне, ці визначення вже відбивають природу комунікації та є його словесною теоретичною моделлю. Схематично і в найпростішому вигляді цю модель можна зобразити так (рис. 1):

Рисунок 1

Адресант (1) ініціює процес встановлення або підтримання контакту з адресатом (2). Цей процес зумовлено ситуацією й соціально-психологічними особливостями комунікаторів (а), а також духовним і професійним єднанням учасників комунікації (б).

Більш ускладнена схематична модель комунікації буде такою:

Рисунок 2

На рис. 2 відтворена комунікація як широкий спектр стосунків між комунікаторами (1-2, 2-1, 1-3, 3-4, 4-3 і т. д.); показана необмежена кількість комунікаторів тощо.

Розглядаючи комунікацію як явище, ми можемо виділити такі складники комунікації: суб’єкт комунікації, предмет комунікації, комунікативні засоби, комунікативний процес тощо. Комунікація є явищем системним, структурним, соціальним, історичним, психологічним й т.ін. Нас у цій лекції мають цікавити виключно взаємодія між суб’єктом і предметом комунікації, її характер, структура, спрямованість тощо. Так, предметом цієї взаємодії (предметом комунікації) є комунікат. Комунікативними засобами можуть бути знакові системи, засоби комунікації тощо. Комунікативний же процес є, власне, суттю спілкування; у нашому визначенні це безпосередньо процес встановлення й підтримання контактів. Але погляди на природу й структуру комунікативного процесу (комунікативної взаємодії) у науці різні. Ці погляди показані на моделях комунікації, які нам доведеться розглянути, щоб з’ясувати природу комунікативного процесу.

Досліджуючи природу комунікативного процесу, його можна характеризувати в кількох аспектах: (1) з погляду походження й формування (історичний аспект); (2) з погляду форми процесу спілкування (типологічний аспект); (3) з погляду кількості учасників та специфіки організації комунікативного процесу (видовий аспект); (4) з погляду сутнісного (онтологічний аспект); (5) з погляду характеристики учасників комунікативного процесу (рольовий аспект); (6) з погляду ефективності й дієвості процесу (функціональний аспект); (7) з погляду самобутності й оригінальності організації процесу (стильовий аспект); (8) з погляду форми процесу (формальний аспект); (9) з погляду якості процесу (квалілогічний аспект); (10) з погляду використання засобів (інструментальний аспект); (11) з погляду духовного забезпечення процесу (культурологічний аспект); (12) з погляду інформаційного забезпечення (інформаціологічний аспект); (13) з погляду складників процесу (системний аспект); (14) з погляду зв’язків між складниками процесу (структурний аспект); (15) з погляду організації процесу (технологічний аспект); (16) з погляду характеру мовної організації процесу спілкування (мовленнєвий аспект).