На тему: Період новонародженості

Студентки 1 курсу 111-к групи

Факультету дошкільної та

корекційної освіти

Гаврась Марини Миколаївни

Керівник: Молчанюк О.В.

м. Харків-2013рік

Зміст

Вступ…………………………………………………………………………….....................3

1. Система рефлексів новонародженого................................................................................4

2. Реакції новонародженого на зовнішні подразники…………………………………….6

3. Сенсомоторна система новонародженого……………………………………………….9
Висновки…………………………………………………………………………………….11
Список використаної літератури…………………………………………………………..12

Вступ
Дитина, з'явившись на світ, сповіщає про це оточуючих своїм криком. Це перший критичний період розвитку дитини — період новонародженості. Психоаналітики говорять, що це перша травма, яку переживає дитина, але вона настільки сильна, що все наступне життя людини проходить під знаком цієї травми.
Не драматизуючи цю подію, все ж таки слід зазначити, що процес народження — тяжкий, переломний, критичний момент у житті дитини.
Народжуючись, дитина фізично відокремлюється від матері. Вона потрапляє в зовсім інші умови: холод, яскрава освітленість, повітряне середовище, яке вимагає іншого типу дихання, необхідність зміни типу харчування. Вступають в дію інші види фізіологічної регуляції поведінки, і багато фізіологічних систем починає функціонувати по-новому.
Адаптація до нових умов життя займає певний проміжок часу, на протязі якого дитина і вважається новонародженою (вона ще не вступила у немовлячий період). У віковій психології й до теперішнього часу немає єдиної метричної характеристики періоду новонародженості. При розгляді класифікацій, що містяться в психології, антропології, педіатрії, педагогічних науках, можна виявити надзвичайно широкі межі періоду новонародженості: від 10 днів до двох місяців. Але оскільки до кінця першого місяця життя в основному завершується перехід до нових умов життя і створюються передумови для індивідуального розвитку, то період новонародженості більшість дослідників визначають хронологічними рамками від 0 до 1 місяця.
Таким чином, період новонародженості — проміжний період між утробним (пренатальним) та позаутробним (постнатальним) способом життя, який триває приблизно до кінця першого місяця життя і супроводжується кризовими перехідними явищами. Коли б поруч з новонародженою дитиною не було дорослої людини, то через кілька годин вона б загинула. Перехід до нового способу існування забезпечується тільки дорослим.
У перші кілька днів постнатального життя дитина ніби робить крок назад у своєму фізичному розвитку, втрачає у вазі. «Ніколи людина не стоїть так близько до смерті, — писав І.П. Блонський, — як у години народження».
Дитина народжується значно безпомічнішою, ніж діти більшості тварин. Вона не здатна не тільки захистити себе, а навіть тримати прямо голівку, не спроможна ще сприймати навколишні предмети, знаходити їжу, пересуватися. Однак, дитина, що спить 80% часу на добу і прокидається лише щоб попоїсти, забезпечена всім необхідним для того, щоб жити в тих умовах, до яких вона біологічно підготовлена. Такими є специфічно людські умови її життя. Новонароджена дитина має свої анатомо-фізіологічні ознаки. У неї відносно велика голівка і короткі ніжки. У тілі 70% становить вода. Вага — 3-3,5 кг, довжина тіла — 49-51 см. М'язи та зв'язки ще дуже слабкі, кістки не зміцнілі, не сформовані нервові механізми, що забезпечують рухи рук і самостійне пересування дитини.
До моменту народження дитини нервова система морфологічно сформована. Вага головного мозку становить близько 372-400 г. У корі великих півкуль є основні борозни і звивини, така сама кількість нервових клітин, що й у мозку дорослої людини. Проте нервові клітини майже не мають розгалужень, провідні шляхи не міємінізовані (утворення оболонки навколо нервових волокон) і знаходяться у прямій залежності від кількості і різноманітності подразників.

1. Система рефлексів новонародженого
3 перших днів життя у дитини функціонує система безумовних рефлексів: харчових, захисних та орієнтувальних. Найважливішими з них є ті, що регулюють внутрішнє середовище організму — дихання, кровообіг, температуру тіла. Це також і рефлекс смоктання. Його легко можна спостерігати: новонароджений починає робити рухи смоктання як тільки який-небудь предмет потрапляє йому в рот. Спостерігаються у дитини і деякі вроджені рухи, які слугують для захисту від шкідливих зовнішніх дій — вона кашляє, чхає і тим самим уникає перешкод для дихання, мигає, якщо в очі щось попадає, зажмурює очі від яскравого освітлення. Це захисні рефлекси. І все ж таки в більшості випадків новонароджений відповідає на різні різкі зовнішні подразники однаково — здригається, збуджено рухає ручками та ніжками, плаче. Є у новонародженого і рефлекторні рухи, які показують, що його організм може сприймати не лише негативні впливи зовнішнього світу. Це повернення очей і голівки у бік джерела світла. У сонячний день в дитячих кімнатах пологових будинків можна спостерігати, як голівки дітей повернуті до вікон. А якщо повільно рухати перед обличчям новонародженого запалену свічку, його очі починають рухатися у той же бік.
До захисних механізмів належать і атавістичні рефлекси. Ці рефлекси, вважають вчені, не мають значення для подальшого розвитку організму, хоча саме їх прояви більше всього схожі на такі складні види дій як хапання, ходьба, плавання.
Саме до таких атавізмів належить рефлекс чіпляння. У відповідь на тактильне подразнення долоні новонародженого пальцем або паличкою його пальчики стискаються так міцно, що дитина може повиснути на шнурку, схватитися за паличку двома руками і піднятися, утримуючи свою вагу. Цей рефлекс чіпляння ще називають рефлексом Робінзона. Якщо різко опустити дитину вниз, її напівзігнуті рученята автоматично зводяться вгору, розкриваються і притискаються, ніби намагаються вхопитись за щось при втраті рівноваги (рефлекс Моро).
Ще один рефлекс виражається в своєрідному «повзанні» новонародженого, відштовхуванні ніжками від опори. Якщо покласти дитину на стіл животом вниз і прикласти дощечку (або просто долоню) до підошви ніг, то вона буде відштовхуватися і рухатися вперед, поступово пересуваючи дощечку. Можна «змусити» новонародженого переповзти стіл. І, нарешті, потрапивши в воду, дитина починає робити рухи, що дозволяють їй «плавати».
Був час, коли вчені вважали, що ці рефлекси лежать в основі хапання, ходьби, плавання. Та більш уважні спостереження показали помилковість цього передбачення. Як виявилось, рефлекси чіпляння та відштовхування ніжками від опори не переходять в хапання та ходьбу, а зникають повністю ще раніше, ніж дитина починає научатися цим діям.
Виникає питання: для чого тоді потрібні ці рефлекси дитині, яка щойно з'явилася на світ? Відповідь на це запитання дало вивчення рефлексів новонароджених тварин. Малюку майже одразу після народження необхідно дуже міцно чіплятися за шерсть матері — так він разом з нею перескакує з гілки на гілку дерев. Більшості малюків тварин необхідно самостійно пересуватися. А плавати всі тварини «вміють» від народження.
Висновок полягає в тому, що рефлекси чіпляння, відштовхування, плавання — атавізми (залишки), які дістаються дитині в спадщину від предків, вони такі ж як, копчик — залишок хвоста або апендикс — залишок колись необхідної частини шлунку. Більшість же безумовних рефлексів зберігається, забезпечуючи первинне пристосування дитини до нових умов життя після народження і стаючи основою для виникнення складніших форм взаємодії дитини із середовищем, а саме умовних рефлексів. Перші умовні рефлекси виробляються за допомогою дорослої людини. Одним з перших з'являється умовний рефлекс на положення при годуванні, який з'являється на четвертому тижні.
Мозок новонародженого продовжує розвиватися, він ще не сформувався, тому психічне життя зв'язане, головним чином, з підкорковими центрами, а також з недостатньо розвиненою корою. Відчуття новонародженого не диференційовані: нерозривно поєднані з емоціями, що дало можливість Л.С. Виготському говорити про «чувственные эмоциональньїе состояния или змоционально подчеркнутые состояния ощущений».
Основним пізнавальним органом дитини у перші тижні її життя є рот. Пов'язані з харчуванням рухи (смоктання, ковтання, випльовування, мімічні рухи) найбільш сформовані й енергійні. Якщо доторкнутися до губів новонародженого, він відкриває рота, повертає його до подразника, туди спрямовує свій погляд. Кожний дотик до щічок, лоба викликає і посилює рухи смоктання. Так створюється перша установка на об'єкт з наступним охопленням і утриманням його ротом. Ось чому природне годування має важливе значення для дитини. У ньому бере участь широкий комплекс рефлексів: нюхових, смакових, температурних, тактильних, вестибулярних, — що позитивно впливає не лише на її швидкий фізичний, а й на психічний розвиток. В умовах природного годування раніше починає збільшуватись вага дитини, легше виробляються і закріплюються умовні рефлекси.

2. Реакції новонародженого на зовнішні подразники
Розгляд періоду новородженості як перехідного виявляє процеси перебудови індивідної організації дитини на різних її рівнях. На соматичному рівні відбуваються різного роду адаптивні зрушення в життєво важливих функціях і системах. Загальним показником адаптаційних процесів є втрата ваги, що складає 5-6% від первісної. У нормальних умовах процес зниження і наступного відновлення ваги відбувається протягом перших трьох-чотирьох тижнів життя.
Слабість процесів збудження і гальмування на початку після народження визначає своєрідний перехідний стан від сну до пильнування, виражений у тому, що 80% часу дитина проводить у сні, що не сконцентрований у визначений час доби.
На рівні вторинних, інтегральних індивідних властивостей новородженого виявляються функціонування аналізаторних систем і особливості сенсомоторної організації. Із самого початку постнатального життя з будь-якого аналізатора в залежності від характеру стимуляції можна одержати різні за біологічним змістом реакції (орієнтовані, смоктальні, голосові, загальнорухові, захисні та ін.). Вони розрізняються по силі, ступеню складності і спеціалізованості. Поряд з цілою низкою фіксованих і локальних рефлексних актів (кашель, чихання й ін.) у новонародженого протікають сенсорні процеси з надзвичайно широким діапазоном регуляторних ефектів. Ці процеси не тільки можуть мати регіональне значення, але в залежності від якості і сили подразника можуть носити загальний характер реакції усього організму. Сенсорні процеси у дитини пов'язані зі здійсненням інтегративних функцій і диференційовано відбивають якісні характеристики подразників зовнішнього і внутрішнього середовища. Всі аналізатори новонародженого з перших днів життя здійснюють первісний, елементарний аналіз впливів середовища по якості, інтенсивності подразників, їх співвідношенню в просторі і часі, хоча ступінь тонкості та динамічності розрізнення їх набагато уступає не тільки дорослій людині, але і дітям більш старшого віку.
А.І. Бронштейн та Є.П. Петрова в ході експерименту спостерігали дітей від декількох годин до 8 днів життя. Використовуючи методику, де показником розпізнавальної здатності було гальмування смоктального рефлексу при орієнтуванні на нові стимули, вони виявили наявність у піддослідних слухової різницевої чутливості. Новонароджені не тільки реагували на сильний звук, але й здатні були розрізняти звуки, що відрізняються між собою більше, ніж на одну октаву (89%), рівно на одну октаву (70%) і менше, ніж на одну октаву (40% дітей). У немовлят також мається здатність до просторового розрізнення звуків від джерел, розташованих праворуч чи ліворуч. А.У. Зонова, використовуючи той же методичний прийом, установила у дітей наявність колірної різницевої чутливості. Так, 37% дітей від 15 годин до 17 днів життя реагують на зміну кольору. Через кілька місяців число дітей, що розрізняють кольори, збільшилося до 50%. Основними кольорами, що розрізнялися піддослідними, були червоний і зелений. У дослідженнях Є.С. Кулаковської була виявлена наявність смакової і нюхової чутливості у немовлят від однієї години до трьох діб життя. У цих дітей граничні величини зазначених видів чутливості виявилися в 10 разів менше, ніж у дорослих. Маються також відомості про наявність і інших видів відчуттів. Так, тактильна чутливість немовляти характеризується нерівномірністю. Найбільш чутливими зонами є губи, долоні і чоло дитини. Температурна чутливість виявляється у тому, що дитина може відмовитися від молока, що холодніше звичайного на 1 °С.
Функціонування аналізаторів у новонародженого забезпечує розрізнення не тільки простих стимулів різної модальності, але й комплексних подразників різного ступеня структурованості, що можна розглядати як перехідну форму від сенсорики до перцепції. Діти в перші 10 днів життя, за наявними даними, віддають перевагу структурним, комплексним об'єктам проти простих, тривимірним проти площинних, рухомим проти нерухомих, асиметричним, неправильної форми на противагу симетричним. Однак орієнтація на складні об'єкти ще не означає наявності сприйняття у новонароджених. При зміні просторового орієнтування предмета, наприклад конуса, дитина розглядає його як новий предмет. Поряд з цим на момент народження в основному виявляються сформованими окремі механізми, що забезпечують розвиток самої перцепції. Ці механізми генетично задані і складають спеціалізовані блоки, що потім включаються в загальну систему перцептивної діяльності в якості її базових елементів. До них відносяться механізми спостереження, локалізація об'єкта в просторі, механізми звірення об'єктів і збереження слідів їхнього впливу. У перші дні життя дія всіх цих механізмів украй недосконала. Надалі протягом усього життя, у навчальній, професійній і комунікативній діяльності відбувається посилення й удосконалювання механізмів сенсорного і перцептивного відображення, розвиток і становлення яких здійснюється при безпосередній взаємодії людини з об'єктами навколишнього світу.
Важливою подією у психічному житті дитини є виникнення слухового і зорового зосередження. Слухове зосередження з'являється на 2-3-му тижні. Різкий звук, наприклад, грюкання дверей, викликає у дитини зупинку рухів, вона завмирає в замовкає. Пізніше, на 3-4-му тижні, така ж реакція виникає на голос людини. У цей час дитина не лише зосереджується на звук, а й повертає голову в бік його джерела.
Зорове зосередження з'являється на 3-5-му тижні. Прояви його подібні: дитина завмирає і затримує погляд (недовго) на яскравому предметі.
На основі зорового та слухового зосередження відбувається упорядкування рухової активності дитини, яка в перші тижні її життя має хаотичний характер. З появою зорового і слухового зосередження помітно збільшується час неспання, який заповнюється тепер своєрідною активністю, що стає для неї джерелом нових вражень. Отже, на базі безумовного і орієнтувального рефлексу біологічної обережності вже на третьому тижні життя у дитини виникає елементарна пізнавальна активність, пов'язана з потребою не в їжі, повітрі, теплі, а в нових враженнях.
Виникнення цього нового типу орієнтувальної активності, що має не органічний, імпульсивний характер, а являє собою рухові акти, спрямовані на зовнішню дійсність, означає першу власну поведінку дитини. Вона відділяється від матері не лише фізично, а й психічно, у неї, за словами Л.С. Виготського, починається «індивідуальне психічне життя».
Відрізок часу, коли дитина відділена від матері фізично, але зв'язана з нею фізіологічно, і становить період новонародженості. Цей період характеризується катастрофічними змінами умов життя, помноженими на безпомічність дитини. Все це могло б привести до загибелі новонародженого, якби не склалася особлива, соціальна ситуація його розвитку. З самого початку виникає ситуація об’єктивно необхідних стосунків між дитиною і дорослим. Всі умови життя дитини одразу ж соціально опосередковані. І все-таки соціальна ситуація розвитку ще повинна встановитися. Психологічна єдність дитини та матері ще повинна з'явитися. Та єдність, яка існує з перших днів життя, їде з боку матері, а з боку дитини її ще не існує. Спостереження за новонародженими показали, що перші прояви емоцій виражаються криком, супроводжуються морщенням, почервонінням, некоординованими рухами. Стійке зорово-слухове зосередження на близько розміщених предметах, особливо при наданні тілу дитини вертикального, специфічно людського положення, викликає в неї перші позитивні емоції.
Перше її радісне збудження, жваві рухи ніжками та ручками, блискучі оченята, як правило, це реакція на людське обличчя та голос. Напевно, це відбувається тому, що цей подразник найчастіше знаходиться біля дитини в найважливіші моменти задоволення органічних потреб. Очі дитини, які вперше починають конвергувати на обличчя матері і поява посмішки на її обличчі — є показниками виділення об'єкту.
Основною формою життєдіяльності дитини стає ставлення її до матері, що годує (чи іншої особи). Активність маляти щодо матері спочатку виявляється тільки у виникненні смоктальних реакцій як умовного сигналу годування. Проте вже на першому місяці життя відбувається важлива зміна у характері реакцій дитини на матір, а потім й в усій структурі взаємин її з матір'ю. Десь наприкінці цього місяця дитя вперше ніби «визнає» матір: переставши смоктати, воно пильно і осмислено дивиться просто в очі матері, посміхається їй. З цього моменту погляд його все частіше затримується на обличчі матері, все частіше з'являється посмішка, що починає супроводжуватися радісними звуками, жвавими рухами. Такі реакції не мають відношення до процесу годування, ускладнюють, переривають його, вносять «антракти». Усталюючись, окремі емоційно-виразні реакції задоволення об'єднуються у своєрідну цілісну поведінку, яка дістала назву «комплекс пожвавлення».
Із реакції зосередження на обличчі матері виникає це важливе новоутворення періоду новонародженості — комплекс пожвавлення. Комплекс пожвавлення — це емоційно-позитивна реакція, яка виникає коли мати нахиляється до маляти; у дитини з'являється весела міміка, блиск очей, посмішка, вона глибоко дихає і енергійно гуде, інтенсивно перебирає ручками і ніжками. З часом це переноситься і на інших людей. У цій складній поведінці виявляється тенденція дитини підтримувати і встановлювати контакти з дорослими. Така поведінка зумовлюється не органічною, а соціальною потребою. Це потреба у людині, у спілкуванні з нею.

3. Сенсомоторна система новонародженого
Про провідну роль кори головного мозку в сенсорних процесах і в процесах життєдіяльності в ранній період онтогенезу свідчать факти значної пластичності і різноманіття рефлекторних реакцій з аналізаторних систем. Дослідження новонароджених виявили складну, динамічну структуру їхньої орієнтованої діяльності. Вони показали, що має місце не безладна, хаотична реактивність організму з моменту народження, а визначена, що відрізняється своєрідністю нервово-психічної організація діяльності на основі сенсорної стимуляції. Вгасання орієнтувального рефлексу є одним з переконливих доказів того, що аналізаторна функція мозку новонародженого здійснюється корою великих півкуль. У тварин, які не мають кори, він не угасає унаслідок відсутності гальмових процесів. Своєрідна динаміка орієнтувального рефлексу у взаємодії зі смоктальним рефлексом у новонародженого вказує на розвиток процесу внутрішнього гальмування, що має коркове походження. Однак орієнтувальний рефлекс новонародженого виявляється слабко і носить своєрідний характер. С.Д. Мелешко визначив його як рефлекс «схоплення новизни», в умовах якого з'являються установочні рухи при гальмуванні всіх інших реакцій організму. Адаптаційні зрушення відбуваються й у моториці новонародженого. З моменту народження моторика має складну організацію. Поряд зі спеціалізованими простими і складними генетично фіксованими актами у вигляді сенсомоторних рефлексів у немовляти виявляються гіперкінетика кінцівок, відсутня у дитинчат тварин. У людини гіперкінетика має позитивне значення як база для формування складних форм моторики. Гіперкінетика кінцівок має велике значення для органів кровообігу, подиху, теплоутворення, для активації біохімічних процесів у м'язовій тканині. Величезну роль в подальшому розвитку рухів мають різні безумовні рефлекси, а також зовні хаотичні недетерміновані реакції новонародженого. З маси неорганізованих рухів, на основі імовірнісного принципу поступово виділяються ті рухи, що статистично найбільше часто повторюються і групуються навколо рецепторної зони харчового чи долонного рефлексу.
Адаптаційні зрушення в моториці виражені в різноманітних формах. Перехідний момент від внутрішньоутробного існування до нових умов життя в процесі перебудови структури організму проявляється у позі новонародженого. Спочатку це положення зовні подібно з внутрішньоутробним положенням плоду: зігнуті у всіх суглобах кінцівки внаслідок переваги тонусу м'язів згиначів. Істотна ж відмінність пози новонародженого від пози плоду полягає в тому, що у першого підсилюється тонус м'язів задньої поверхні шиї і глибоких м'язів спини, що забезпечують випрямлення й утримання голови і тулуба в прямому положенні.
Процес підготовки сенсомоторної системи до функціонування в нових умовах, чітко виражений у динаміці смоктального рефлексу. Відповідно до спостережень С.Д. Мелешко, у перші дві години потужність смоктального рефлексу мала, і її не завжди вдається визначити: не всі діти реагують на дотик соски до губ. Смоктальні рухи відзначені в 19 з 26 немовлят. Після трьох-чотирьох годин потужність смоктального рефлексу зростає в 3-10 разів, і протягом одного-двох днів ритм і амплітуда смоктального рефлексу досягають норми.
Процес інтеграції роботи різних систем виявляється при спостереженні за групою ослаблених і групою дітей, що нормально розвиваються. За даними С.Д. Мелешко, в останніх уже через 3-4 години після народження має місце не тільки інтеграція орієнтовно-харчових рухів голови, губ, язика, інтенсивне тривале смоктання, але й складна координація різного роду рефлекторних актів: дихальних, ковтальних, узгодження їх з актом смоктання і процес утворення динамічного комплексу. У дітей зі слабкою інертною нервовою системою у перші дні життя смоктальний рефлекс відрізняється нестійкістю і характеризується слабкою виразністю чи відсутністю орієнтовно-харчових пошукових рухів. Що стосується процесів інтеграції, то в цієї групи дітей зміни пози, різні зовнішні впливи гальмують харчовий рефлекс. При акті смоктання подих сповільнюється і стає нерівномірним.
В даний час накопичений великої фактичний матеріал, що свідчить про готовність індивідної організації з точки зору її окремих елементів і як цілісного структурного утворення, до функціонування з моменту народження. У новонародженого виявляються взаємозв'язки однорівневих та різнорівневих характеристик, що забезпечують цю цілісність. Чітко виявляється процес утворення цілісності індивідної системи з різного роду блоків. У ослаблених дітей на рівні первинних властивостей спостерігаються значні зміни функціональних систем, виражені в динаміці загального показника, — зменшенні ваги тіла і повільному її відновленні, появі жовтушності. В області нейродинаміки виявляється низька збудливість кори. Це корелює з особливостями вторинних індивідних властивостей у сфері сенсомоторної організації: орієнтувальний рефлекс виражений тут у більш елементарній формі «схоплювання новизни». Первинні і вторинні властивості у дітей фізично більш міцних мають велику виразність, велику узгодженість і взаємозв'язок. Ступінь інтеграції і взаємозв'язку різних показників, як однорівневих, так і різнорівневих, чітко виявляється у формуванні функціональних систем. Швидке становлення харчової, смоктальної системи виражене в тому, що одночасно оформляються сам акт смоктання і процес його інтеграції з іншими різнорівневими системами, соматичними і сенсомоторними характеристиками.

Висновки
Отже, у період новонародженості побудова індивідної організації здійснюється за наступними основними напрямками: шляхом удосконалювання і посилення функціонування цільних структур (акт смоктання); за рахунок інтеграції різнорівневих та однорівневих компонентів організації в єдиний функціональний комплекс (харчова система) і шляхом перетворення уже наявних елементів та виникнення новоутворень (поза новонародженого). У цей період відбувається реалізація і становлення властивостей людини як індивіда в умовах переходу до нового способу життєдіяльності. Разом з тим це час створення природних передумов багаторівневої структури задатків для розумового розвитку і складних соціальних форм психіки. Специфіка новонародженого полягає в орієнтації його індивідної організації на розвиток у соціальному середовищі. Індивідна організація є основою для розвитку психічних новоутворень, що мають соціальне походження. Соціальна орієнтація виявляється на різних рівнях індивідної організації в різних її компонентах. На рівні вторинних властивостей ознаки соціальної орієнтації виражені в переважанні структурних, складних об'єктів, у гіперкінезі кінцівок та ін. Головною передумовою соціального розвитку в системі первинних індивідних властивостей є неструктурованість нейродинамічного рівня. Незавершеність основних нервових структур — це умова їхньої майбутньої інтеграції. Вона проявляється як у набагато меншій їхній ефективності у дитини порівняно з дитинчатами тварин, так і в набагато більшій їхній пластичності. Можна сказати, що бідність можливостей новонародженого у дитинстві в загальному підсумку є генетичною умовою його наступного психічного багатства.
Формування індивідуального досвіду, установлення відносин і зв'язків із соціальним оточенням на основі механізму тимчасових зв'язків означає перехід від новонародженості до нового дитячого періоду життя. При цьому із самого початку дитина є не тільки об'єктом, але й суб'єктом відносин у їх первісному елементарному вигляді. Хоча перші окремі асоціації виявляються ще до народження дитини, легкість і швидкість їхнього утворення, їхній універсальний характер виявляються лише до кінця першого місяця життя, коли всі аналізаторні системи забезпечують вибіркові зв'язки із середовищем. Подальший розвиток індивідної організації в дитячому віці виражений в посиленні її властивостей і в їхній подальшій інтеграції, у розгортанні і формування передумов соціального розвитку людини, де в першу чергу складаються передумови суб'єкта й об'єкта спілкування, мовної діяльності і суб'єкта пізнання.

Список використаної літератури

Бронштейн А.И., Петрова Е.П. Новые данные о состоянии звукового анализатора новорождённых и детей раннего грудного возраста // Труды I научной конференции по возрастной морфологии и физиологии / Под ред. А.А. Маркосяна. – М., 1954.
Выготский Л.С. Собрание сочинений: В 6 т. – М., 1982-1984. –
Т. 4.
Зонова А.В. О цветовом зрении детей первых месяцев жизни // От простого к сложному / Под ред. Н.И. Касаткина. – М.; Л., 1964.
Кулаковская Е.С. Наблюдения за чувством вкуса и обонянием новорождённых. – М., 1989.
Мелешко С.Д. Физиология высшей нервной деятельности ребёнка. – М., 1988.