Становлення індивідуального стилю діяльності
Професійне самовизначення – це спосіб оптимізації відносин людини і професії “зверху”, через зміну інтересів і мотивів. Інший шлях йде від індивідних, формально-динамічних характеристик і полягає у виробленні індивідуального стилю діяльності (ІСД).
Це поняття виникло в психології праці, яке використовувалося
Є.А. Климовим для вивчення різних виробничих професій [7]. ІСД – це стійка система прийомів і способів діяльності, зумовлена особистими якостями людини і є засобом ефективного пристосування до об’єктивних обставин. Це фенотипічна (набута за життя) якість, що виникає на основі властивостей нервової системи у відповідь на вимоги типів діяльності, звичних для суб’єкта; таким чином, індивідуальний стиль діяльності можна розглядати як інтегральний ефект взаємодії людини з середовищем. Механізмами становлення ІСД є адаптація, компенсація і корекція.
Структура ІСД складається з ядра і прибудови до нього (або навкруги нього). Ядро включає типологічні властивості нервової системи і складається з властивостей групи А (особливостей, що сприяють успіху в даній діяльності)і властивостей групиБ(особливостей, що перешкоджають успіху в даній діяльності). Прибудова складається з якостей, які виробляються людиною в ході стихійних або усвідомленихпошуків, і включає властивості групи В (особливості компенсаторного значення) і властивості групи Г (особливості пристосування).
Питання про межі дозволяючої можливості ІСД глибоко досліджувалося у вітчизняній психології. Що ж може компенсувати ІСД, який за своїм змістом є засобом зрівнювання результатів людей з різними типологічними властивостями? М.К. Акімова проводила експеримент із навчання вирішенню задач табличним способом дітей з різними стилями інтелектуальної діяльності, серед яких Н.С. Лейтес виділив “сильних”, які швидко приймають рішення, переробляють великий інформаційний потік, і “слабких”, які систематичні, послідовні, ретельно перевіряють інформацію. Навчання “слабких” на першому етапі протікання експерименту проходило швидше. Коли ж інформаційна потужність таблиць була підвищена, то “сильні” опинилися в перевазі: того ж результату, що й “слабкі”, вони досягли за 13 днів проти 26.
Отже, ІСД компенсує не все. Темп, кількість подразників, їх інтенсивність є обмежувачами досягнень. Якщо діяльність сильно залежить від, наприклад, лабільності нервової системи по збудженню, то можливості ІСД були відмежовані: в цирковому училищі відомо, що, якщо майбутній жонглер до третього курсу не навчився працювати більш ніж з трьома предметами, він цьому вже не навчиться. Що ж до інтелектуальної діяльності, то вона, згідно з Н.С. Лейтесом, складається з таких якостей, як активність, саморегуляція, які виявляються в розумовій витривалості, швидкості і стійкості розумової діяльності, стилі занять і відпочинку, тобто може варіювати дуже сильно. Таким чином, про межі досягнень можна говорити стосовно тих видів діяльності, які були засновані на нормі реакції генотипу і пов’язані з властивостями нервової системи. Якщо ж діяльність була заснована на фенотипічних якостях, то можливостей компенсації набагато більше [10].
Професійні типології
Класифікації професій, як правило, базуються на об’єктивних підставах, що визначаються необхідною якістю продукту і особливостями діяльності, яка приводить до створення цього продукту. При цьому решта якостей суб’єкта, що не мають прямого стосунку до професійної праці, не розглядається. Що ж до професійних типологій, то вони спрямовані на виділення стійких психологічних комплексів, властивих представникам тієї або іншої професійної групи. Серед якостей, що входять у цей комплекс, наголошуються і ті, що не важливі для успішної роботи, але стійко з’являються разом з іншими, професіонально значущими характеристиками. Професійні типології спираються на типи особистості взагалі, вони корисні при рішенні задач на виявлення області ризику для психічного здоров’я, для прогнозу розвитку особистості професіонала [9]. Крім того, вони виділяють і типи, поєднані спільністю професійного реагування на ті або інші ситуації, тобто типи професіоналів.
Створення професійних типологій виявилося можливим, тому що між професійними інтересами і особливостями особистості існує відповідність. Так, для людини теоретичної (наприклад, математичної) професії характерна схильність недооцінювати себе, цікавитися духовними і філософськими проблемами, займатися самоаналізом. Математик часто непоступливий, не схильний до особистих контактів, незважаючи на слабку чутливість до стресів, безкорисний як лідер, проте при цьому одночасно жалісливий і готовий надати допомогу. Якщо ж звернутися до аналізу представника практичної професії, наприклад продавця нерухомості, то ми зустрінемо комплекс зовсім інших якостей: хитрість, поблажливість до себе, схильність до компромісів, здатність переконувати інших людей, при необхідності проявляючи агресивність; прагнення бути в центрі уваги, висока самооцінка і нечутливість до проблем філософського змісту [1; 2].
В основу професійних типологій можна покласти найрізноманітніші психологічні якості: здатність до творчості, особливості темпераменту, спосіб реагування на професійну невдачу; проте так чи інакше ці типології дозволяють описати сферу буття людини, пов’язану з її професією. Більшість цих типологій має емпіричний характер; їх теоретичне обґрунтовування – задача поки що не вирішена, проте для практичної діагностики вони можуть виявитися корисними.
Так, наприклад, була розроблена класифікація стилів прийняття рішення, заснована на типології К.Г. Юнга. Згідно з цією класифікацією, представники інтуїтивного типу більше люблять вирішувати нові, а не звичні проблеми, настирні в складних ситуаціях і не настирні в рутинних справах, швидко роблять висновок, допускають фактичні помилки, не люблять уточнювати інформацію, слабо організовують свою діяльність, працюючи на енергії емоцій та імпровізуючи. Представники розумового типу малоемоційні, їм чужі людські переживання, нерідко вони здаються жорсткими, тому що в своїх рішеннях здатні обходити інтереси окремих людей. Представники сензитивного типу уникають рішення нових проблем, якщо вони не мають готового рішення, люблять встановлений порядок, наполегливі в рутинних справах, добре організовують свою діяльність і рідко переживають натхнення. Підкреслюється висока кореляція між сензитивним типом і схильністю приймати рішення колегіально, тим самим поділяючи відповідальність з іншими. Нарешті, представники емоційного типу піддаються впливу свого настрою, добре розуміють людей, в своїх рішеннях прагнуть враховувати інтереси інших [9].
У галузі інтелектуальних професій виділяють два типи мислителів: перший схильний до аналізу, строгих висновків, логічності, формальності, другий – до синтезу, свободи думки, образності, інтуїтивних рішень. При цьому жоден з типів не є більш продуктивним у порівнянні з іншим, вони можуть працювати, доповнюючи один одного, що пояснюється особливостями церебрального домінування. Поєднання абстрактного–конкретного мислення з домінуванням півкулі приводить до виділення чотирьох типів професіоналів, що використовують різні стратегії прийняття рішення. Так, правопівкульні конкретні, які, за даними американських дослідників, представлені у більшості, інтуїтивно орієнтовані на суспільство, спираються на безпосередній досвід і прагнуть приймати рішення на основі загальних вражень, а не окремих фактів. Правопівкульні абстрактні вважають за краще вирішувати глобальні проблеми без деталізації. Лівопівкульні конкретні вирішують проблеми логічно, виходячи з об’єктивних фактів, а лівопівкульні абстрактні – це теоретики, здатні вирішувати глобальні проблеми детальним чином.
Інша класифікація людей розумової праці також була заснована на дихотоміях синтез–аналіз й інтуїція–відтворення і включає п’ять типів: прометеї (творчо мислячі особистості, генератори ідей), ерудити (хранителі інформації, тактичні супротивники прометеїв), систематизатори фактів (аналізуютьі впорядковують інформацію), реєстратори фактів (збирачіінформації, майстри опису), рядові виконавці (працівники, що використовують готові інструкції і методики). Ці типи розташовані відповідно до спадання творчого розумового змісту праці і одночасного зростання опори на пам’ять і увагу [9; 11].
Ще один підхід акцентує якості, в основному індивідні, які важливі для поведінки в екстремальних ситуаціях, якщо такі передбачаються в рамках даної професії. Якщо гальмування переважає над збудженням, то у людини, як правило, увага обмежена значущими об’єктами, а сприйняття інших об’єктів відрізняється підвищеним порогом. Якщо ж переважає збудження, то людина схильна до зайвих рухів тіла і надмірних дій. Можна виділити п’ять типів реагування на складну ситуацію.
Людина з напруженим типом поведінки відрізняється скутістю, загальною загальмованістю і напруженістю у виконанні роботи.
Людина боязкого типу діє емоційно і неадекватно, прагнучи або захистити себе від відповідальності, або використати хоча і невірний, але перевірений спосіб дії.
Гальмівний тип характеризується повним ступором, зупинкою в активності при незвичайних обставинах.
Агресивно-безконтрольний тип характеризується афективними спалахами, які безглузді і даремні.
Нарешті, прогресивний тип в екстремальних умовах підвищує показники своєї роботи, оптимізує витрати сил і проявляє підвищену працездатність.
Якщо ж піднятися над окремими ситуаціями і звернутися до реакцій на професійну долю, яка не склалася (що дуже актуально для постперебудовчого періоду розвитку нашої країни), то тут було виявлено дві типові психологічні відповіді. У першому випадку невдача успішно компенсується за рахунок позапрофесійних мотивів, завдяки чому людина підтримує добрі стосунки з оточуючими і вільна від внутрішнього конфлікту. В другому випадку невдача призводить до виникнення глибокого особистісного конфлікту, викликаного незбігом домагань і досягнень, виражаючись, серед іншого, в загальній незадоволеності життям, роздратованості і прагненні пояснювати неуспіх зовнішніми причинами, що відводить людину від можливості активно впливати на ситуацію [9].
Короткий розгляд професійних типологій дозволяє швидше відзначити їх недостатність і фрагментарність, яка може бути подолана лише шляхом інтеграції і систематизації професіонально значущих властивостей відповідно до структури індивідуальності. Крім того, очевидно, що способи поведінки в професійній діяльності виробляються у контексті загального стилю життя людини, тим самим акцентуючи цілісність індивідуальності у всіх її проявах.