Творчість як форма душевного розладу

Всього двісті років тому шизофренія і меланхолія – виділені серед іншого сонму психічних захворювань – уважалися джерелом ... творчості.
Ч. Ломброзо (1836–1909) був упевнений у тому, що геніальність – лише одна з форм божевілля. Можливо, як відгомін цієї установки (або як факт творчої реальності?), недавні дослідження підкреслюють роль депресії і манії, які супроводжують життєвий шлях багатьох творчих людей. Каліфорнійські психологи (Goertzel et al., 1978) повідомляють про 10% перевищення психічних захворювань в обстеженій ними групі творчих осіб, у порівнянні з контрольною вибіркою. Обговорювану точку зору цілком підтримують клініцисти, що незмінно виявляють тісний зв’язок між душевними захворюваннями і творчістю. У зв’язку з цим доречно пригадати ремарку Івана Петровича Павлова під час обговорення на одній із знаменитих “серед” книги Ернста Кречмера, яка тільки що вийшла, “Будова тіла і характер” [13]. Павлов, кажучи про виділені Кречмером на основі конституції типи, підкреслив: “Чому типи, які переважають у захворюваннях і врешті-решт потрапляють в психіатричну лікарню, повинні вважатися основними? Адже більшість людства зовсім до цієї лікарні відношення не має. Він (Кречмер) захопився клінікою і забув про інший світ” [18, с. 475–476]. Проте погляд на відмінності між “творчими” і “нетворчими” типами людей через дані клінічних обстежень дуже поширений і зараз. Г. Айзенк (Eysenk, 1993)також припускає, що психотизм – як риса особистості, що характеризує крайність поведінки і способу мислення, – лежить в основі безлічі форм креативності [15, с. 342].

На зв’язок креативності з психічними розладами вказували багато дослідників. Серед робіт останніх років у цьому плані слід назвати дослідження Ф. Поста, А. Людвіга (1995) і Г. Айзенка (1995).

Ф. Пост вивчив біографії 350 всесвітньовідомих креативних осіб, щоб визначити, наскільки у них були виражені психічні відхилення. Отримані дані з 291 біографії, з яких 48 були художниками візуальних мистецтв, 50 – філологи й мислителі, 45 – учені, 46 – державні діячі і національні лідери, 52 – композитори, романісти і драматурги – 50. Через нечисленність, біографії жінок були виключені з подальшого аналізу, хоча кожна з них мала серйозні психічні і/або психосексуальні проблеми. У біографіях чоловіків були відмічені п’ять суїцидів (Е. Хемінгуей, В. Ван Гог, А. Гітлер, Л. Больцман,
П. Чайковський). 22 людини робили спроби до здійснення суїциду. На відміну від учених, у групі яких психічні відхилення були виражені найменшою мірою, романісти й драматурги мали сімейні історії, пов’язані з психічними хворобами. Письменники, артисти та інтелектуали мали психосексуальні проблеми. Депресивні стани особливо превалювали у письменників. Алкоголізм був проблемою для письменників, артистів і композиторів, меншою мірою – для політиків та інтелектуалів і взагалі відсутній в групі учених [9, с. 18].

А. Людвіг вивчав зв’язки між психічними хворобами і виключно високими креативними досягненнями на матеріалі аналізу біографічної інформації про чоловіків і жінок, які жили у XX ст. і досягли винятково високих результатів у мистецтвах, науці, військовій справі, бізнесі, суспільній діяльності. Як джерела використовувалися Американська і Британська енциклопедії. Одержані дані квантифікувались, а головний результат роботи полягав у тому, що за певними особистісними характеристиками і станом ментального здоров’я можна було передбачати з високою надійністю креативні досягнення впродовж життєвого шляху. Оригінальність дослідження А. Людвіга полягала в тому, що, утворивши вибірку знаменитих людей у 1000 чоловік, він виділив у ній дві крайні підгрупи, які увійшли до верхньої (250 чоловік, вищу еліту) і нижньої (249 чоловік, еліту менш високого рівня) квартилі. Зокрема, було встановлено на статистично високому рівні значущості, що представники вищої еліти страждали хронічними хворобами й психічними розладами, особливо депресією, алкоголізмом, труднощами адаптації, соматичними проблемами. Були документальні свідчення про те, що вони проходили відповідні курси лікування [9, с. 18–19].

Г. Айзенк вивчав цю ж проблему дещо в іншому ключі. Він спирався не на біографічний метод, а на психометричні дослідження. Все почалося з того, що в 1952 р. Г. Айзенк припустив, що структуру особистості визначають не тільки нейротизм та інтроверсія – екстраверсія. Є також третє важливе вимірювання (риса) особистості – психотизм. Подальший аналіз психотизму показав, що один полюс цієї змінної пов’язаний з такими рисами особистості, як альтруїзм, соціабельність, здатність до емпатії, конвенціоналізму, конформізму. Інший полюс цієї ж змінної пов’язаний з такими рисами, як кримінальність, ворожість, агресивність, психопатія, шизоїдність, депресивність, афективні розлади, шизоафективність і шизофренія. Більше того, при високому рівні психотизму особистість виявляє, з одного боку, високий рівень креативності, а з іншого – агресивність, “холодність”, егоцентричність, антисоціальність, недружність, упертість і грубість [9,
с. 19].

Було б непрощенною помилкою не визнати, що і деструктивні імпульси, і великі творчі пориви виникають з одного джерела – бажання записати дані про себе на будь-якому носії якнайбільше і якомога колоритніше. Це непереборне бажання є похідною з інстинктивного прагнення до виживання, збереження і продовження роду.

Багато переплетено в одній і тій самій особистості. Часом дослідники наполягають, що необхідно вести мову про деструктивні стани тієї чи іншої людини, адже майже не зустрічаються ідеальні творці й абсолютні руйнівники: у душі однієї людини на шальці терезів переважують конструктивні й раціональні пориви, тоді інша в більшій мірі керується темними імпульсами свого внутрішнього світу. В земному світі все тісно переплетено, витікаючи з безмежної свободи і незалежності, але непорушна свобода визначає зіткнення кожного як із вражаючою досконалістю гармонією, так і з подразниками, що ведуть у неспокійний лабіринт спокус. І в особистості, яка зароджується, ключовим моментом є те, який імпульс виявиться первинним і візьме верх – невгамоване прагнення творця чи пориви руйнівника. От чому виразні особистості демонструють нам обпікаючий одкровенням симбіоз суперечливих якостей.