Тема 10-12: Методи менеджменту

ПЛАН

1.Сутність методів менеджменту, їх зв'язок із функціями.

2.Роль та значення економічних методів менеджменту.

3.Адміністративні (організаційно-розпорядчі) методи менеджменту, їх характеристика.

4.Соціально-психологічні методи менеджменту та їх роль в управління персоналом.

1.Сутність методів менеджменту, їх зв'язок із функціями.

Після того, як встановлені цілі управління, визначені плани діяльності, побудована певна організаційна структура та система взаємовідносин між людьми у її рамках, прийняті управлінські рішення, необхідно знайти найбільш ефективні способи впливу на людей, які б дали можливість досягти поставлених цілей, виконати плани і рішення. Виникає потреба у застосуванні арсеналу засобів (методів), що забезпечують досягнення цілей управління.

Методом називається захід (прийом) або сукупність заходів (прийомів) у якій-небудь сфері людської діяльності, спосіб досягнення мети, шлях вирішення якого-небудь завдання, виконання певної операції.

Методи управлiння (менеджменту) - це засоби цілеспрямованого впливу на трудовий колектив або на окремих його членів для досягнення цiлей органiзацiї.

Формування цілеспрямованого впливу на трудові колективи та їхнiх окремих членів безпосередньо пов’язане з мотивацією, тобто використанням факторів, які визначають поведінку людини в колективі в процесі виробництва. Звідси витікає дуже важлива вимога до методів управління: вони повинні мати свою мотиваційну характеристику, яка визначає напрям їхньої дії, показує мотиви поведінки людей, на які зорієнтована відповідна група методів.

Згідно з мотиваційною характеристикою, у вітчизняній економічній літературі прийнято поділяти методи управління на три групи: економічні, організаційно-розпорядчі та соціальні (соціально-психологічні). Деякі автори виділяють також математичнi, iдеологiчнi, правовi та оперативнi методи управлiння. Однак така розширена класифiкацiя методiв управлiння носить штучний характер, вiдображаючи спроби авторiв сконструювати власну систему методiв, а також конкретно-iсторичнi умови, в яких розроблялися цi системи.

Група економічних методів орієнтована на економічні інтереси людей, як індивідуальні, так і колективні. У складі економічних методів можна виділити дві підгрупи: методи прямого економічного впливу на працівників і економічні методи побічного регулювання діяльтності організації.

До складу першої пiдгрупи економiчних методiв вiдносяться організаційно-виробниче планування, цільовi комплекснi програми, комерційний розрахунок, система внутрiшніх економiчних регуляторiв.

До другої підгрупи - загальнодержавнi (галузевi) комплекснi цiльовi програми та система загальнодержавних, мiсцевих та внутрішніх економічних регуляторів господарської діяльності.

Тісно пов’язаними з економічними є організаційно-розпорядчі методи, оскільки як перші, так і другі спрямовані на вирішення єдиних завдань для досягнення цілей господарської діяльності.

Застосування організаційно-розпорядчих методів передує застосуванню економічних, тому, що перш ніж застосувати останні, потрібно організаційно сформувати об’єкт управління та структуру управління ним. У процесі функціонування господарської системи економічні методи управління реалізуються в формі організаційно-розпорядчого впливу суб’єкта управління на об’єкт (постанови, накази, розпорядження і т.п.). Тісний зв’язок цих двох груп методів синтезує ефективний вплив керуючої системи на керовану.

Організаційно-розпорядчі методи базуються на таких індивідуальних і групових властивостях людей, як почуття обов’язку, відповідальності, дисципліни та розуміння можливості адміністративного покарання. Вони витікають із сутності менеджменту, особливостей і властивих йому взаємовідносин, є стрижнем управлінського впливу, специфічним управлінським явищем.

У складі організаційно-розпорядчих методів менеджменту виділяються дві підгрупи: методи організаційної стабілізації і розпорядчі методи управління.

До складу підгрупи організаційно-стабілізуючих методів менеджменту відносяться регламентування, нормування, методичне інструктування.

Методи розпорядчого впливу – це усні чи письмові розпорядження у формі директив, постанов, наказів, вказівок, розпоряджень, резолюцій.

Методи менеджменту органічно пов’язані з загальними та специфічними (конкретними) функціями менеджменту і є інструментами їхньої реалізації. З інщого боку, застосування окремих методів і навіть груп їх неможливе, якщо у складі функцій менеджменту відсутня та чи інша функція, тобто між функціями і методами менеджменту існують прямі і зворотні зв’язки.

НАПРИКЛАД: Реалізація функції “Рішення” органічно здійснюється шляхом застосування таких організаційно-розпорядчих методів менеджменту, як регламентування, нормування та розпорядництво. Оскільки застосування більшості економічних методів менеджменту вимагає певного оформлення у вигляді прийнятих рішень, функція “Рішення” також тісно пов’язана з цими методами як способами її реалізації. Функція “Рішення” реалізується також у соціальних методах менеджменту.

2.Роль та значення економічних методів менеджменту.

У складі підгрупи методів прямого економічного управління провідне місце належить плануванню. Під плануванням у менеджменті розуміють продуману підготовку майбутньої діяльності, систематично орієнтовану на цілі організації. Економічне планування полягає в розробці системи показників, які є найбільш важливими, визначальними показниками господарської діяльності. Ці показники охоплюють усі сфери діяльності організації.

Планування, як метод менеджменту, характеризується рядом специфічних ознак:

1. Цільовою спрямованістю, оскільки кожен показник вказує виконавцям, яких результатів діяльності бажано досягти;

2. Конкретною адресною спрямованістю, оскільки планове завдання завжди конкретно адресоване якомусь виконавцю (працівнику, групі працівників, колективу в цілому);

3. Часовим інтервалом дії (рік, квартал, місяць, декада чи інший проміжок часу).

Комплексна цільова програма - це намічений для планомірного здійснення, об’єднаний єдиною метою та прив’язаний до певних термінів комплекс взаємопов’язаних завдань та адресних заходів соціального, економічного, наукового, технічного та організаційного характеру.

Одним iз різновидів програмно-цiльового управлiння в практицi підприємництва є бiзнес-планування.

Комерційний розрахунок базується на загальних принципах ринкової економіки: максимальній розкріпаченості економічних суб’єктів; повній відповідальності їх за підсумки господарської діяльності; конкуренції виробників товарів та послуг; вільному ціноутворенні; відмові держави від прямої участі в господарській діяльності ринкових суб’єктів; соціальній захищеності громадян. Іншими словами, необхідною умовою ефективного функціонування ринкового механізму регулювання економіки є наявність незалежних, самостійних, володіючих свободою господарської ініціативи і підприємництва суб’єктів ринкових відносин.

Комерцiйний розрахунок може використовуватися як метод управлiння дiяльнiстю пiдприємства в цiлому (повний комерцiйний розрахунок) i як метод управлiння його вiдносно самостiйними структурними виробничими пiдроздiлами (внутрiшньовиробничий чи внутрiшньофiрмовий комерцiйний розрахунок).

На повному комерційному розрахунку знаходяться підприємства з правами юридичних осіб, які мають самостійний баланс, відкривають рахунки в банках, володіють правами незалежної господарської діяльності, тобто укладання угод, договорів з будь-якою юридичною чи фізичною особою, як суб’єктом ринкового господарювання. Повний комерційний розрахунок застосовується на підприємствах, організаціях і в установах усіх форм власності: державної, кооперативної, приватної, змішаної.

На внутрішньому комерційному розрахунку працюють відносно самостійні при вирішенні питань виробничо-господарської діяльності середні та дрібні виробничо-господарськi одиниці підприємств і організацій. Взаємовідносини з підприємствами чи організаціями, часткою яких вони є, ґрунтуються на системі договорів, що містять взаємні зобов’язання організації чи підприємства і їхньої складової частини щодо ведення господарської діяльності. Правом самостійної економічної діяльності за межами підприємства чи організації такі структурні одиниці не володіють, однак можливе використання в їхнiй дiяльностi засад внутрiшньофiрмового пiдприємництва: внутрiшнiх рахункiв, псевдовалюти i т.п.

Комерційний розрахунок повністю не виключає регулюючого впливу на господарську діяльність суб’єктів господарювання з боку держави або вищих щодо них керуючих систем. Таке регулювання здійснюється не волюнтаристським впливом на господарські процеси, а застосуванням системи економічних регуляторів господарської діяльності.

Зовнiшнi економічні регулятори поділяються на загальнодержавні та місцеві: податки, умови кредитування, економічні пільги та санкції, регульовані ціни, рентні платежі. Застосування економічних регуляторів викликає адекватну реакцiю пiдприємства i його суб’єкта управлiння, трансформуючись в певні способи впливу на працюючих, для використання позитивних обставин економічного регулювання, чи протидії негативним.

Серед економічних регуляторів господарської діяльності, застосовуваних державою, перше місце посідають податки. Вони поділяються на прямі і непрямі.

Важливим регулятором господарської діяльності є кредит. Кредитування господарської діяльності в Україні здійснюється нині системою комерційних банків за рахунок власних та залучених коштів, у т.ч. за рахунок одержаних кредитних ресурсів від Національного банку України.

Держава може також використовувати такий важіль економічного впливу на господарську діяльність, як регульовані ціни. Регулювання цін може здійснюватися встановленням верхніх меж цін на окремі товари, фіксованих (твердих) цін, граничних норм рентабельності виробництва та розмірів торгової націнки для ланок товаропросування.

Досить ефективним регулятором господарської діяльності є також економічні пільги, які встановлюються державою щодо сплати податків, порядку розрахунків між бюджетом і підприємствами, між підприємствами різних галузей народного господарства та ін.

На господарську діяльність організацій впливають також місцеві органи влади, застосовуючи систему використовуються місцевих регуляторів. До їх числа відносяться місцеві податки та збори і рентні платежі.

Місцеві податки та збори сплачуються за користування інфраструктурою, що належить місцевим територіальним громадам.

Місцеві органи влади використовують для цього диференційовану систему рентних платежів, щоб підприємства, які перебувають у більш вигідних умовах порівняно з іншими, надприбутки перераховували в місцеві бюджети.

У складних ієрархічних системах діяльність підпорядкованих організацій регулюється з боку систем вищого рівня. Внутрішньосистемними регуляторами господарської діяльності підвідомчих підприємств є централізоване створення ряду фондів (наприклад, капітальних складень, підготовки кадрів, резервного, інноваційного, страхового, розвитку науки і техніки та ін.) та внутрішньогосподарськими відрахуваннями на загальносистемні цілі і програми. Нормативи відрахувань у ці фонди та на виконання загальносистемних програм встановлюються відповідним вищим органом управління системи.

Система економічних регуляторів господарської діяльності повинна бути гнучкою, негайно реагувати на зміну економічної ситуації. Нині застосовується досить широкий арсенал цих регуляторів. Надалі, в умовах розвинутого ринку, кількість таких регуляторів зменшиться, однак ринок не передбачає повної відмови від економічного регулювання господарських процесів.

3.Адміністративні (організаційно-розпорядчі) методи менеджменту, їх характеристика.

Реалізація організаційних відносин в системі відбувається шляхом застосування в менеджменті організаційно-розпорядчих методів.

Характерними особливостями організаційно-розпорядчих методів менеджменту є: прямий вплив на об’єкт управління; обов’язковий і однозначний характер виконання вказівок, розпоряджень, постанов та інших адміністративних рішень вищих органів менеджменту для підпорядкованих об’єктів; суворо визначена відповідальність за невиконання вказівок і розпоряджень.

Акти управління, які здійснюються управлінськими працівниками, поділяють на два види: нормативні та індивідуальні.

Нормативні акти не мають конкретного адресата. Вони містять загальні норми дій щодо тих чи інших умов і розраховані на тривалий період. До них можна віднести примірні статути, положення про суб’єкти господарювання та їхні підрозділи, посадові інструкції, норми і нормативи витрат, матеріалів, праці, стандарти та ін.

Індивідуальні акти управління адресуються певним об’єктам управління. До них відносять накази, постанови, розпорядження, циркуляри, вказівки, резолюції.

Серед організаційно-розпорядчих методів менеджменту основну роль відіграють методи організаційно-стабілізуючого впливу, спрямовані на встановлення, підтримку і поліпшення організаційних структур і порядку діяльності суб’єктів та об’єктів менеджменту. Так, на тривалий час за допомогою цих методів визначають структури управління, функції, повноваження і форми відповідальності суб’єкта і об’єкта менеджменту.

Об’єктами організаційного впливу виступають як об’єкт, так і суб’єкт управління і частково зовнішнє середовище.

До складу організаційно-розпорядчих методів менеджменту входять регламентування, нормування й інструктування.

Регламентування являє собою досить жорсткий тип організаційного впливу і полягає у розробці та введенні в дію організаційних положень, обов’язкових для виконання протягом певного, визначеного цими положеннями часу.

Нормування як метод організаційно-стабілізуючого впливу більш м’який спосіб організаційної стабілізації і полягає у встановленні нормативів, які є орієнтиром у діяльності.

Норми і нормативи, що використовуються в практиці менеджменту, можна класифікувати:

· за рівнями управління;

· за видами;

· за строками дії;

· за напрямом впливу.

Інструктування – найбільш м’який спосіб організаційного впливу і полягає в ознайомленні з умовами праці, виконання певної роботи чи обставинами дорученої справи, з’ясуванні питань, можливих утруднень, пересторозі від можливих помилок, у порадах щодо виконання певних видів робіт. Інструктування завжди має форму методичної та інформаційної допомоги, спрямованої на успішне виконання роботи.

Інструктування може здійснюватися за допомогою радіо, телефону, відео пристроїв, друкованих матеріалів, особистими контактами, індивідуально і колективно. Воно може мати наочну форму.

Методи організаційного впливу спрямовані на формування системи менеджменту, визначення її функцій і структури, порядку і методів здійснення окремих функцій, організацію спільної праці, її нормування, методичне інструктування і навчання працівників ефективним способам виконання покладених на них завдань. Важливість цих цілей передбачає обов’язковість використання і безперервного удосконалення методів організаційного впливу як особливих інструментів управління на всіх рівнях менеджменту.

Нерідко виникають конкретні ситуації, не передбачені в регламентаційних актах або ж передбачені ними як розпорядча діяльність. Ситуаціями першого роду є відхилення від раніше прийнятих планів, зумовлені порушенням зв’язків між суб’єктом і об’єктом менеджменту, недостатньою обґрунтованістю деяких управлінських рішень, зривами в постачанні товарами і сировиною підприємств, змінами в характері попиту на ринку та ін.

Ситуаціями другого виду, тобто передбаченими в організаційних нормах, але такими, що потребують конкретної розпорядницької діяльності в кожному випадку, є, наприклад, діяльність з добору і розстановки кадрів, оперативно керівництво виробничо-господарськими процесами.

У всіх випадках застосовуються способи розпорядчого впливу.

Для розпорядчого впливу характерна нерегулярність його виникнення, оскільки відхилення в прийнятому порядку управління виникають раптово і їх складно передбачити наперед. У добре організованій системі ці відхилення зведені до мінімуму, проте через різноманітні зовнішні і внутрішні причини інколи і в ній виникає потреба у застосуванні розпорядчого впливу.

Методи розпорядчого впливу дають змогу запобігти відхиленням від планової програми господарювання, здійснити перехід системи до стану рівноваги, наприклад, впровадженням більш досконалого порядку організації праці, планування, стимулювання та ін. Розпорядчий вплив здійснюється на основі розробки управлінських рішень щодо способів подолання відхилень, які виникли, або підвищенням ефективності організаційної системи, спрямовуючи ці рішення конкретним виконавцям для реалізації.

Формами вироблення розпорядчого впливу є усні та письмові розпорядження. До їх складу входять директиви, постанови, накази, вказівки, розпорядження, резолюції. Все це види розпорядчої діяльності, а не документи. Документи з аналогічними назвами – лише зовнішній прояв розпорядчого впливу. Сам же розпорядчий вплив може бути за формою усним чи документально оформленим.

Постанови – це розпорядчі акти, які приймаються колегіальними органами управління (з’їздами, конференціями, зборами, колегіями, комісіями, правліннями) і містять шляхи вирішення важливих питань, що стосуються всієї організації чи її певної підсистеми.

Основною формою розпорядчого впливу в організаціях, якими керують керівники на засадах єдиноначальства, є накази. Наказ – це письмове вирішення певного завдання з переліком конкретних шляхів, строків, порядку, відповідальних осіб і форм контролю. Виконання наказу обов’язкове, оскільки він виражає волю лінійного керівника, який має право одноособового прийняття рішень. Сам наказ обов’язково повинен відповідати нормам адміністративного права, інакше він юридично може бути неправомірним.

Різновидом розпорядчого впливу є розпорядження, що деталізує конкретні шляхи і способи вирішення окремих завдань у межах окремо взятих служб та підрозділів. Розпорядження може бути видане лінійним або функціональним керівником у межах його повноважень.

Специфічною формою розпорядчого впливу є директива, що являє собою рішення про цілі перспективного розвитку окремих структурних підрозділів, підприємств, організацій, господарських систем та галузей. Директиви визначають загальну мету господарювання, розраховану на тривалий період і яка потребує якісної зміни способів і методів роботи. Реалізація директив пов’язана за виданням наказів, розпоряджень, прийняттям постанов і вказівок для вирішення проміжних завдань.

В управлінні також широко застосовуються резолюції, які являють собою конкретну вказівку виконавцю щодо здійснення тих чи інших дій, передбачених відповідним документом. Резолюція накладається керівником у лівому верхньому куті документа під кутом до його тексту.

Таким чином, розпорядчий вплив реалізується в різноманітних формах. Різноманітність цих форм дає змогу успішно підтримувати стійкість системи управління відповідно до характеру проблем, що виникають, і усувати відхилення віт заданої програми в організаційній системі підприємств та організацій.

Використовуючи розпорядчі методи менеджменту, сучасний менеджер повинен чітко і грамотно ставити завдання, компетентно аналізувати та ефективно хід реалізації їх, проводити інструктивно-роз’яснювальну роботу, налагоджувати та підтримувати виконавчу дисципліну.

Під виконавчою дисципліною розуміють вміле виконання наказів, розпоряджень, вказівок керівника, яке забезпечується кваліфікацією, досвідом, творчістю та ініціативою виконавців.

Розглянуті вище особливості розпорядчої діяльності менеджера стосуються письмової форми розпоряджень. Разом з тим, як уже було зазначено, широко використовуються усні розпорядження як своєрідний засіб комунікації в системі управління, відносин “керівник-підлеглий”.

У розпорядчій діяльності керівника виявляється його мистецтво управління. Вміле використання різних розпорядчих методів, поєднання їх з організаційно-стабілізуючими методами упорядковує управлінський вплив на об’єкт управління, підвищує ефективність управлінської діяльності, забезпечує ритмічну роботу всієї соціально-економічної системи (організації).

4.Соціально-психологічні методи менеджменту та їх роль в управління персоналом.

Економічні та організаційно-розпорядчі методи менеджменту спрямовані, в основному, на виробничо-господарську діяльність організацій і підприємств. Однак, як уже підкреслювалося, організація (підприємство) постає в суспільстві не лише як виробничо-економічна ланка, але і як соціальний фактор.

Об’єктом соціального управління під елементно-структурним кутом зору є трудовий колектив і окремі люди, з яких він складається. Під функціональним кутом зору соціальне управління – це діяльність і поведінка людини-керівника, діяльність і поведінка соціальних груп, з яких складається колектив.

Суб’єкт соціального управління – це організаційно оформлені спільності людей і сформовані ними органи управління; керівний склад (у т.ч. на персоніфікованому рівні), наділені управлінськими функціями, які і здійснюють управлінську діяльність. Суб’єкт і об’єкт управління, їхні окремі компоненти вступають між собою у відносини з приводу організації всіх сторін соціальної життєдіяльності, утворюючи таким чином систему соціального управління.

У якості суб’єктно-об’єктного змісту соціального управління необхідно виділити свідомий вплив на різноманітні спільності людей для координації, узгодження, організації їхньої життєдіяльності, оптимізації вирішення виробничо-економічних і соціальних завдань. Цей вплив здійснюється шляхом застосування соціальних методів управління.

Методи соціального управління спрямовані на гармонізацію соціальних відносин у колективі шляхом задоволення соціальних потреб працівників - розвитку особистості, соціального захисту і т.п. Суть управління людськими ресурсами полягає у ставленні до людей як до конкурентної вартості, яку слід спрямовувати, мотивувати, розміщати й розвивати разом з іншими ресурсами з метою безпосереднього сприяння досягненню стратегічної мети.

Соціальне прогнозування

Під прогнозом розуміють ймовірнісне науково обґрунтоване уявлення відносно не спостережуваного стану об’єкту в певний момент часу або можливих шляхів досягнення такого стану, визначеного в якості цілі.

Соціальний прогноз – це конкретне уявлення про стан колективу в майбутньому, інформація про цілі соціально-економічного розвитку, засоби, необхідні для їх досягнення. Іншими словами, прогноз – це уявлення про майбутнє, яке фіксує в поняттях конкретної сфери наукового пізнання не спостережувану подію і містить вказівку на просторовий чи часовий інтервал, всередині якого відбудеться прогнозована подія. Такий інтервал повинен бути закритим і кінцевим.

Пошукове соціальне прогнозування – це визначення можливих станів об’єкту управління в майбутньому на основі тенденцій його розвитку в минулому і сьогоднішньому. Такий прогноз встановлює, який стан соціального об’єкту найбільш ймовірний у випадку збереження існуючих тенденцій. Тим самим пошуковий прогноз є цільовим, тобто прогнозом бажаних цілей. Будуються ці цілі за певною шкалою можливостей, з визначенням ймовірності кожної цілі, що оптимізує процес визначення цілей.

Нормативне прогнозування полягає у визначенні засобів, необхідних і достатніх для досягнення можливих станів об’єкту управління або заданих цілей.

Соціальне прогнозування поділяється за періодами прогнозу. Існує оперативне (в межах року), короткотермінове (від 1 року до 5 років), довгострокове (від 5 до 15 років) прогнозування.

У сучасному соціальному прогнозуванні використовуються головним чином три методи: експертизи, екстраполяції і моделювання.

Метод експертизи використовується на нагромадженому досвіді, знанні особливостей функціонування і розвитку досліджуваних об’єктів. Експертиза здійснюється шляхом очних і заочних індивідуальних або колективних опитувань.

Екстраполяція – це поширення кількісних (статистичних) висновків, одержаних у результаті вивчення соціальних явищ та процесів досліджуваної сукупності, на іншу досліджувану сукупність, на інший час.

Моделювання – це метод дослідження явищ і процесів, що ґрунтується на заміні конкретного об’єкту дослідження (оригіналу) іншим, подібним до нього (моделлю). У широкому розумінні всі кількісні методи, використовувані в соціальному прогнозуванні, є методами моделювання.

Соціальне прогнозування необхідне для створення інформаційної бази розробки планів соціального розвитку та застосування методів соціального впливу в конкретному колективі. Параметри соціального прогнозу включають такі показники: вікові і статеві зміни в колективі; зміни загальноосвітнього та кваліфікаційного рівня працівників; зміни в матеріальному забезпеченні та в побутових умовах їх; динаміка співвідношення фізичної і розумової праці та ін.

Соціальне планування

Соціальне планування, як метод управління, реалізується шляхом складання плану соціального розвитку колективу організації (підприємства). В практицi менеджменту такi плани мають рiзнi назви: програма підвищення якостi трудового життя; модель планування людських ресурсів; програма службового просування (планування кар’єри), політика розвитку людини та iн.

Форму соціального планування можна визначити як спосіб вираження бажаного стану соціальних відносин, напрямів розвитку соціальних процесів. Основною формою соціального планування, одним із видів соціального управлінського рішення є план. План - це управлінське рішення, яке являє собою встановлену систему цілей і заходів, порядок, послідовність і терміни їхнього здійснення.

План соціального розвитку повинен розроблятися не менше ніж на п’ять років, оскільки за менший період часу, як правило, соціальні проблеми вирішити неможливо. Цей план може складатися з чотирьох розділів: 1) удосконалення соціальної структури колективу; 2) удосконалення умов праці, її охорона та зміцнення здоров’я працівників; 3) гарантії життєвого рівня, житлових та культурно-побутових умов працівників; 4) підвищення трудової та соціальної активності працівників.

Соціальне нормування

Соціальне нормування можна визначити як науково обґрунтоване регулювання соціальних процесів за допомогою соціальних норм і нормативів.

Класифікація соціальних норм може бути здійсненою ознаками: залежно від типу і виду взаємовідносин, що регулюються, ступеня обов’язковості норм, способу їх утворення і механізму дії, ступеня формалізації, характеру виникнення (спонтанно чи свідомими діями), охоплюваної ними сфери цінностей (політичні, релігійні, правові, культурні, етичні, моральні, організаційні та ін.).

Правові норми встановлюються державою і їх додержання забезпечується як переконаннями, так і в разі потреби – засобами примусу. Порівняно з іншими видами соціальних норм правові норми відрізняються більшим ступенем розробленості і формалізації та регулюють найбільш суттєві відносини.

Норми, які приймаються громадськими організаціями, діють у межах відповідних організацій. Ці норми добровільно виконуються членами цих організацій.

Постійно зростаючого значення у регулюванні управлінських відносин набувають норми моралі. Під мораллю, як відомо, розуміють правила (принципи) поведінки людей, які стосуються сфери взаємовідносин між ними, а також взаємовідносин їх з суспільством. У цьому зв’язку досить послатися на такий феномен, як громадська думка, яка значною мірою ґрунтується на нормах моралі. Громадська думка проявляється у специфічній формі колективного судження суспільства, класу чи соціальної групи, виражаючи їхнє ставлення до певних явищ і фактів соціальних систем, а також вчинків окремих людей.

Соціальне регулювання

Соціальне регулювання - це заходи з підтримання соціальної справедливості у колективі та удосконаленню соціальних відносин між працівниками. Засобами соціального регулювання є колективні договори, угоди, контракти, взаємні зобов’язання, правила внутрішнього розпорядку, статути (в частині, що регулює поведінку службових осіб), правила етикету, ритуали. Сюди поки що відноситься також черговість задоволення соціальних потреб в залежності від трудового стажу, виробничої активності працівників тощо.

Соціальне регулювання спрямоване на стимулювання колективної та особистої ініціативи працівників та їхнього інтересу до праці.

Стимулювання колективної ініціативи здійснюється різними шляхами. Це ознайомлення працівників з історією підприємства, його кращими працівниками та їхніми заслугами, наслідування добрих старих традицій та створення нових, прагнення до того, щоб працівники дорожили маркою підприємства, досягали високої якості праці, підвищували кваліфікацію.

Велике значення надається стимулюванню особистої ініціативи за допомогою моральних стимулів.

Складність системи виробничих відносин між людьми, що входять до трудового колективу, вимагає застосування комплексу методів впливу на колектив і окремих його членів, - як економічних, так і організаційно-розпорядчих та соціальних. В раціональному поєднанні цих методів - запорука ефективної діяльності кожної виробничо-господарської організації.

Запитання та завдання для самоконтролю:

1. Які функції менеджменту Ви знаєте? Перерахуйте їх.

2. Як пов’язані між собою функції та методи менеджменту?

3. Охарактеризуйте сутність та сферу застосування:

4. а) економічних методів менеджменту;

5. б) організаційно-розпорядчих методів;

6. в) соціально-психологічних методів.

7. Назвіть методи, яких найдоцільніше застосовувати для управління студентською аудиторією, науковим колективом.