Емоційно-вольова сфера у дошкільному дитинстві

У дошкільному віці суттєвих змін зазнає емоційно-вольова сфера дітей. Період дошкільного дитинства можна назвати віком пізнавальних емоцій, до яких відносяться почуття здивування, зацікавлення, допитливість. Діяльність дітей, стосунки з дорослими й одно- літками, реакції на нові обставини, ставлення до персонажів казок, розповідей сповнені емоцій і почуттів, що спонукають активно сприймати світ, стимулюють вплив на пізнавальні та інші психічні процеси, виробляють індивідуальне ставлення та сприйняття світу, мотивують їхні вчинки.

Емоційність є основною психофізіологічною особливістю дитячого віку. її вікові зміни зумовлюють своєрідну поведінку дітей на різних етапах їх розвитку. Почуття у дошкільників стають глибшими, стійкішими, раціональнішими. Велике значення для нормального психічного розвитку і життєдіяльності має емоційне благополуччя, яке залежить від багатьох зовнішніх і внутрішніх чинників. На перебудову психічних процесів, формування довільної поведінки впливає воля дитини.

Особливості емоцій і почуттів у дошкільному віці

У процесах діяльності, пізнання навколишньої дійсності і себе, спілкування з дорослими й однолітками дитина переживає різноманітні емоції і почуття, виявляє своє ставлення до того, що її оточує, що а нею відбувається. Ці переживання утворюють сферу емоцій і почуттів, які є формою відображення дійсності, наслідком задоволення або незадоволення потреб.

Емоції (лат. emovere - хвилювати, збуджувати) - психічні стани і процеси, виражені у формі безпосереднього переживання ставлення людини до світу, до того, що вона почуває і робить.

Вони виникли як засіб, що дає змогу живим організмам визначати біологічну значущість зовнішніх впливів і внутрішніх станів. Це - узагальнена чуттєва реакція у відповідь на сигнали, які зумовлюють зміни у фізіології організму - у свідомості людини постають не образи предметів і явищ, а переживання.

Період від двох до шести років називають віком ефективності, який характеризують бурхливі, нестійкі емоції, швидкий перехід від одного емоційного стану до іншого.

Афективність (лат. affectus - пристрасть, хвилювання) - бурхливе реагування на ситуацію, швидкий перехід від одного емоційного стану до іншого, емоційна імпульсивність, що виявляється у неприродних інтонаціях, міміці, жестах, позах, мовних зворотах тощо.

Дитину легко налякати, розсердити, зацікавити, викликати у неї задоволення, радість. Вона відкрита до сприйняття і впливу емоцій, які переживають інші діти й дорослі ("емоційна заражуваність").

У дошкільному віці почуття переважають над усіма сторонами життя дитини, надають їм відповідного забарвлення і виразності. Малюк ще не вміє керувати своїми переживаннями, майже завжди перебуває у полоні почуттів, які мають бурхливий, безпосередній і мимовільний характер. Вони швидко і яскраво спалахують і не менш швидко згасають. Бурхливі веселощі часто змінюються слізьми.

Найсильніше і найважливіше джерело переживань дитини - її взаємини з іншими людьми. Якщо дорослі ласкаво ставляться до неї, визначають її права, виявляють увагу, то у неї переважає бадьорий, життєрадісний настрій, вона переживає емоційне благополуччя - почуття впевненості, захищеності, яке сприяє нормальному розвитку особистості дитини, виробленню у неї позитивних якостей, доброзичливого ставлення до людей. Прояви ставлення до дитини викликають у неї відповідні почуття - радість, гордість, співчуття, страх, образу, гнів, заздрість та ін. Вона гостро переживає як ласку, похвалу, так і розчарування, несправедливість.

Почуття виникають пізніше, ніж ситуативні емоції. Формуючись на основі емоційного досвіду, вони впливають на динаміку і зміст ситуативних переживань або спонукають до вчинків.

Почуття - форма відображення дійсності, у якій виявляється ставлення людини до предметів і явищ, які вона пізнає і змінює відповідно до своїх потреб.

Дошкільники передусім відчувають почуття любові, ніжності, симпатії до рідних (матері, батька, сестер, братів, бабусі, дідуся), часто виявляють щодо них піклування, співчуття. Подібно ставляться і до тварин, особливо кошенят, цуценят. Особливу ніжність виявляють до немовлят, ляльок, іграшкових тварин. Симпатія дошкільників може проявлятися у формі неусвідомлюваного альтруїзму - бажання допомогти іншому, поділитися з ним тим, що самому приносить задоволення; задоволення від розділеної радості. Дошкільники щиро виражають співчуття персонажам літературних творів, можуть з великим зацікавленням і співпереживанням слухати одну й ту саму історію, сприймати її персонажів, як знайомих і близьких. Найяскравішим почуттям дошкільників під час слухання розповідей і казок є співчуття до тих, хто потрапив у біду, зазвичай позитивних героїв, хоч іноді дитина може пожаліти і злодія, коли тому дуже погано. Однак найчастіше вони обурюються вчинками негативних персонажів, прагнуть захистити від них улюбленого героя.

Під час слухання казок почуття перетворюють дитину з пасивного слухача на активного учасника. Жахаючись події, яка має відбутися, вона вимагав, щоб перестали читати страшну для неї історію (казку) або сама придумує прийнятний, з її погляду, варіант сюжету, часто відчуває себе у ролі героя. Розглядаючи ілюстрації до казок, дошкільники намагаються безпосередньо втручатися у події: замальовують або видряпують зображення негативних дійових осіб, обставин, що загрожують герою.

Любов і ніжність до людей поєднуються з обуренням і гнівом щодо тих, кого дитина сприймає як кривдника. Вона неусвідомлено ставить себе на місце людини, якій вона симпатизує, переживає її біль, несправедливість щодонеї, ніби це стосується її самої. Однак, коли інші дити, навіть улюблені братик чи сестричка, користуються, як їй здається, більшою увагою, дитина переживає почуття ревнощів.

До початку дошкільного віку здатність відчувати страждання іншого виявляється в тому, що малюк не лише співпереживає іншому, а й сумує, боїться разом з ним, а побачивши сльози, також починає плакати. Водночас дитина може проявляти і байдуже, навіть жорстоке ставлення до людей.

Взаємини з іншими людьми, їхні вчинки є найважливішим, але не єдиним джерелом почуттів дошкільника. Радість, ніжність, співчуття, здивування, гнів та інші переживання можуть виникати у нього щодо тварин, рослин, іграшок, предметів і явищ природи, яким дитина приписує особливості людських дій і переживань. Вона співчуває зламаній квіточці або дереву, обурюється дощем, який заважає гуляти, гнівається на камінь, який її вдарив.