Серединні помилки визначення координат за допомогою пристроїв, автономної навігаційної апаратури залежно від вихідних топогеодезичних даних та довжини ходу (маршруту) прив’язки, м
| Вихідні топогеодезичні дані, довжина ходу (маршруту) | За допомогою пристроїв | За допомогою автономної навігаційної апаратури | |||
| ПАБ-2, ПАБ-2А, ПАБ-2АМ | ТТ-3, Т10В, КТД-1 | Точність апаратури, %S | |||
| 0,4-0,6 | 0,3 | 0,1 | |||
| Пункти геодезичних мереж,у тому числі точки АТГС при довжині ходу (маршруту): 3 км 5 км 10 км Карта геодезичних даних (з координатами контурних точок), карта масштабу 1:25000 при довжині ходу (маршруту): 3 км 5 км 10 км Карта (аерофотознімок) масштабу 1:50 000 при довжині ходу (маршруту): 3 км 5 км 10 км Карта (фотоплан) масштабу 1:100 000 при довжині ходу (маршруту): 3 км 5 км 10 км | 8-10 – – – – – – – – | 3-6 – – – – – – – – | 13-19 21-31 40-60 16-21 23-32 42-61 23-27 28-36 45-63 42-44 45-50 57-72 |
Висоти вогневих позицій, командно-спостережних (спостережних) пунктів за картою визначають з інтерполіруванням окомірно відносно найближчих горизонталей при крутизні схилу не більше 6°, висоту ВП (КСП, СП)визначають за допомогоюкутовимірювальних пристроїв (розрахунком за кутом місця) від пункту геодезичної сітки чи контурної точки, розташованої на схилі, крутизна якого не перевищує 6°. При цьому висоту точки визначають за формулою:
h = hв + Δh,
де hв – висота вихідної точки;
Δh– перевищення точки, що прив’язується, відносно вихідної.
Величину Δh визначають за формулою:
Δh = Дг tg ε або Дn sin ε,
де Дг (Дn) – горизонтальна (похила) дальність між вихідною точкою, та точкою, що прив’язується, (Дг визначається за картою,
Дn – за допомогою далекоміра), м;
ε – кут місця точки, що прив’язується.
Знак перевищення Δh відповідає знаку кута ε.
Порядок визначення висоти точки, що прив’язується, показаний на прикладі.
Приклад. З вихідної контурної точки – перехрестя доріг з відміткою 225,9 виміряний кут місця вогневої позиції ε =+0-52 та визначена відстань Дг = 850 м за картою. Визначити висоту вогневої позиції.
Рішення. 1. Перевищення вогневої позиції визначають за формулою:
Δhоп = Дгtg 
= 850 tg (0-52) = 850∙0,0545 = 46,3 м
2. Абсолютну висоту вогневої позиції визначають за формулою:
Δhоп = hв + Δhоп = 225,9 + 46,3≈272 м
Точність визначення висоти характеризується величинами серединних помилок:
за картою на рівнинній та гірській місцевості – 5-8 м;
за допомогою кутовимірювальних пристроїв (розрахунку за кутом місця) – 5 м.
Точність визначення дирекційних кутів орієнтирних напрямків характеризується значеннями серединних помилок, що наведені у табл. 5.
Таблиця 5
Серединні помилки визначення дирекційних кутів
Орієнтирних напрямків
| Спосіб визначення | Серединна помилка |
| Гіроскопічний за допомогою гірокомпасу 1Г11 1Г17 1Г25 (1Г25-1), 1Г40, 1Г50 1Г47 Астрономічний: за допомогою теодоліту за допомогою бусолі ПАБ-2А Геодезичний, передачею дирекційного кута від пунктів геодезичних мереж кутовим ходом: за допомогою теодоліту за допомогою бусолі ПАБ-2А Переданням дирекційного кута: а) одночасним відмічанням за небесним світилом: за допомогою теодоліту за допомогою бусолі ПАБ-2А б) за допомогою гірокурсовказівника (гірокурсокреновказівника) автономної навігаційної апаратури: протягом не більше 20 хв. з моменту орієнтування з точністю Еа ≤ 0-01 протягом не більше 1 години з моменту орієнтування з точністю Еа ≤ 0-01 За допомогою магнітної стрілки бусолі у неаномальних районах: в радіусі 4-5 км від місця визначення поправки бусолі в радіусі 10 км від місця визначення поправки бусолі | 0-00,3 0-00,1 0-00,5 0-00,1* 0-00,5 0-00,3 0-01 0-00,1  ** 0-00,3 ** 0-00,6 0-02 0-03*** 0-01 0-06*** 0-01 0-02 0-04 |
* у чисельнику – в точному режимі, у знаменнику – в короткому режимі.
** n– кількість виміряних кутів; помилки визначення вихідних напрямків не враховані.
*** у чисельнику для автономної навігаційної апаратури з годинним уходом гіроскопу 0-17 за годину, у знаменнику – для апаратури з годинним уходом гіроскопу 0-04 за годину.
До ст. 21
На оснащенні топогеодезичних підрозділів знаходяться більш досконалі топогеодезичні пристрої, автономна навігаційна апаратура, радіонавігаційна апаратура, що дозволяє їм виконувати топогеодезичну прив’язку позицій, пунктів та постів з більш високими точнісними характеристиками, ніж вогневим підрозділам. Топогеодезичні підрозділи залучаються також для контролю топогеодезичної прив’язки, яка виконана силами та засобами дивізіону (батареї).
При постановці завдань приданому топогеодезичному підрозділу командир (начальник штабу) дивізіону вказує: необхідні відомості про противника та розташування наших передових підрозділів; завдання підрозділу та порядок взаємодії з вогневими підрозділами та підрозділами артилерійської розвідки; місця вогневих позицій та командно-спостережних (спостережних пунктів) артилерійських підрозділів, пунктів, постів та позицій підрозділів артилерійської розвідки; основний напрямок стрільби; дані про наявну геодезичну (артилерійську топогеодезичну) мережу в районах вогневих позицій та командно-спостережних (спостережних) пунктів; дирекційних кутів орієнтирних напрямків; способи та час проведення контролю орієнтування гармат, пристроїв, станцій та визначення координат позицій, пунктів та постів; черговість та строки виконання робіт; відомості про роботу поста передачі орієнтування (райони використання даних поста, часу передачі, частоти та позивні радіостанції); час та район використання таблиць дирекційних кутів світила; місце та час доповіді про результати виконання робіт; місце збирання підрозділу після виконання завдання.
При плануванні, організації та виконанні топогеодезичної прив’язки необхідно передбачати перш за все забезпечення своєчасності відкриття вогню. Для цього при розгортанні у непідготовлених у топогеодезичному відношенні районах з маршу топогеодезична прив’язка ВП та КСП (СП) повинна починатися до початку розгортання або ж водночас з ним, дані прив’язки повинні бути отримані не пізніше, ніж до моменту закінчення приведення гармат та пристроїв до бойового положення. При цьому координати точок, що прив’язуються, прочитують зі шкал курсопрокладчика (координатора) автономної навігаційної апаратури або визначають способами окомірної зйомки, а орієнтування гармат та пристроїв здійснюють шляхом передачі дирекційного кута за допомогою гірокурсовказівника (гірокурсокреновказівника) автономної навігаційної апаратури або ж за допомогою магнітної стрілки бусолі.
Надалі нарощують точність прив’язки, використовуючи для визначення координат більш точні вихідні топогеодезичні дані (інші контурні точки чи пункти геодезичних мереж), радіонавігаційну апаратуру, пристрої та способи топогеодезичних робіт, а для визначення дирекційних кутів орієнтирних напрямків – гіроскопічний, астрономічний, геодезичний (передача дирекційного кута від пунктів геодезичних мереж кутовим ходом) способи чи одночасне відмічання за небесним світилом.
Середні норми часу, якими необхідно керуватися при плануванні та організації робіт з топогеодезичної прив’язки у різних умовах, наведені у табл. 6.
Таблиця 6