Тема 1. СУТНІСТЬ МЕНЕДЖМЕНТУ, ЙОГО ВИНИКНЕННЯ І РОЗВИТОК.

1. Поняття менеджменту

2. Етапи розвитку світового менеджменту

3. Принципи та функції менеджменту.

1. Поняття менеджменту

З легкої руки Американців це Англійське слово стало відоме сьогодні практично кожній освіченій людині. В спрощеному розумінні, менеджмент - це уміння добиватися поставлених цілей, використовуючи працю, інтелект, мотиви поведінки інших людей. Менеджмент - по-російськи "управління" - функція, вид діяльності по керівництву людьми в найрізноманітніших організаціях. Менеджмент - це також область людського знання, що допомагає здійснити цю функцію. Нарешті, менеджмент як збірне від менеджерів - це певна категорія людей, соціальний шар тих, хто здійснює роботу по управлінню. Значущість менеджменту була особливо ясно усвідомлена в 30-е роки. Вже тоді стало очевидним, що діяльність ця перетворилася на професію, область знань - в самостійну дисципліну, а соціальний шар - у вельми впливову суспільну силу.

Виникає питання - чи можна вважати, що Англійське поняття "менеджмент" і російське "управління" і, відповідно, "менеджер" і "керівник" - це одне і те ж. І так, і ні. В загальному значенні, мабуть, - так. Разом з тим є і цікаві відмінності в трактуванні і вживанні цих понять,, правда, в основному лише фахівцям. Проте дві відмінності представляються істотними. По-перше, кажучи про "менеджмент", Американці майже завжди мають на увазі фігуру "менеджера" - людини, суб'єкта управління, діючого в деякій організації. В більш загальному значенні вони застосовують термін "адміністрація", "адміністрування", який більшою мірою відображає знеособлену систему управління. По-друге, коли говорять "менеджер", то, за великим рахунком, мають у вигляді професійного керівника, що усвідомлює, що він представник особливої професії, а не просто інженер або економіст, що займається управлінням. До того ж менеджер – це людина, що пройшла, як правило, спеціальну підготовку. В культурі розвинених капіталістичних країн поняття менеджмент дуже часто є сусідами з поняттям бізнес. Бізнес - це діяльність, направлена на отримання прибутку шляхом створення і реалізації певної продукції або послуг. "управління бізнесом" – це управління комерційними, господарськими організаціями. Разом з цим практично як синонім застосовується термін business administration, який можна перевести як "ділове адміністрування". Термін "менеджмент" застосуємо до будь-яких типів організацій, але, якщо йдеться про державні органи будь-якого рівня, більш правильно використовувати термін public administration - "державне управління". Бізнесмен і менеджер - це не одне і теж. Бізнесмен – це той, хто "робить гроші", власник капіталу, що знаходиться в обороті, приносячого дохід. Їм може бути ділова людина, в підкоренні якої ніхто не знаходиться, або крупний власник, який не посідає ніякої постійної посади в організації, але є власником її акцій і, можливо, полягає членом її правління. Менеджер же обов'язково посідає постійну посаду, в його підкоренні знаходяться люди. Дещо більш окремий випадок бізнесу - це підприємництво. Цей вид діяльності ще більше зв'язується з особою людини - підприємця, який здійснює бізнес, затіваючи нову справу, реалізовуючи деяке нововведення, вкладаючи власні засоби в нове підприємство і приймаючи на себе особистий ризик. Відмінності між менеджером і підприємцем будуть дуже великі, якщо менеджер тяжіє до бюрократичного стилю керівництва, але вони до певної міри стираються, якщо він дотримується підприємницького стилю управління. Вирішити цю суперечність поки вдається дуже небагатьом крупним фірмам. Широкий суспільний інтерес до менеджменту в значній мірі пов'язаний із становленням і розвитком шкіл бізнесу або шкіл менеджменту.

Менеджмент – це самостійний вид професійної діяльності, направлений на досягнення в ході будь-якої господарської діяльності фірми, діючої в ринкових умовах, певної наміченої мети шляхом раціонального використовування матеріальних і трудових ресурсів із застосуванням принципів, функцій і методів економічного механізму менеджменту.

Це поняття більш вузьке і застосовується лише до управління соціально-економічними процесами а рівні фірми, діючої в ринкових умовах, хоча останнім часом його сталі застосовувати в США і відносно непідприємницьких організацій.

Якщо трохи розкрити визначення "менеджменту", то ми побачимо, що в нього входить:

- вивчення ринку (попиту, споживання), тобто маркетинг і прогнозування;

- виробництво продукції з мінімальними витратами і реалізація її з максимальним прибутком;

- управління персоналом, отже, знання соціології, психології, а також аналіз інформації і розробка програм для досягнення поставленої мети.

2. Етапи розвитку світового менеджменту

Усвідомлення управління як професії, що спирається на різноманітні досягнення різних дисциплин, поки що дуже молодої, швидко і нерівномірно розвивається області наукового і практичного знань, займає міцне місце в сучасній цивілізації. Отримавши на початку століття найчіткіший вираз в концепціях "наукового управління" Ф.Тейлора, "ідеальної бюрократії" М.Вебера, "науки адміністрування" А.Файоля, ця область знань спочатку пішла по шляху жорсткого раціоналізму в управлінні. Проте, породжені нею технократичні ілюзії в управлінні почали розвіюватися вже в 30-е роки. Раціоналізм в менеджменті, при всіх його достоїнствах, як виявилося, далеко не єдиний, а у багатьох випадках і не кращий шлях підвищення ефективності роботи реальних підприємств і організацій. Як реакція на обмеженість управлінського раціоналізму в системі управлінських знань міцно затвердився інший напрям - поведінковий, засноване на залученні досягнень психології, соціології, культурної антропології для поглиблення розуміння реальної суті управління в організаціях, в більш крупних соціальних системах. На його основі здійснювалося вироблення рекомендацій по вдосконаленню "людських відносин", мобілізації "людського чинника", розвитку участі трудящих в управлінні, підвищенню ефективності лідерства.

Розвиток теорії прийнятий розглядати з виділенням різних шкіл і підходів. Фалмер виділяє 3 підходи: наукове управління, людські відносини і адміністративне управління. Меськон виділяє 4 підходи:

1) з позиції різних шкіл управління:

- школа наукового управління;

- адміністративна школа (класична);

- школа психології і людських відносин (неокласична);

- школа науки управління (кількісна).

2) процесний підхід;

3) системний підхід;

4) ситуаційний підхід.

Школа наукового управління. Об'єктом дослідження є виробничий процес, основний елемент якого – працівник. Це роботи Тейлора, Лілії і Френка Гилбертов, Р. Гантта. Вони вважали, що використовуючи нагляди, можна удосконалити багато операцій і тим самим підвищити продуктивність. Вони запропонували стимулювати працю з метою зацікавити працівника до виконання більшого об'єму роботи. Ця школа також визнавала важливість відбору людей, які фізично і інтелектуально відповідають виконуваній роботі, а також спробувала відділити деякі адміністративні функції від виробничих. Формування школи базується на раціональній організації праці, розробці формальної структури організації і заходів по співпраці керівника і робітника. Внесок: використовування наукового аналізу для визначення кращих способів виконання задач, відбір працівників краще всього відповідних для виконання задач і їх навчання, забезпечення ресурсами, систематичне і правильне використовування матеріального стимулювання, відділення планування про саму роботи.

Адміністративна школа розвивалася по двох напрямах: раціоналізація виробництва і дослідження проблем управління. Основне значення – виробити підходи і принципи організації управління. Автори – Анрі Файоль, А. Урвік, Джеймс Муні. Файоль розглянув управління як універсальний процес, що складається з ряду функцій і сформулював вперше 14 принципів управління, багато хто з яких і сьогодні має практичне значення – розподіл праці, відповідальність, дисципліна, повноваження і ін. Внесок: розвиток принципу управління, опис функцій управління, систематизований підхід до управління всією організацією.

Неокласична школа виходила з того, що, якщо керівництво піклується про своїх працівників, то їх рівень задоволеності зростає і це сприяє підвищенню продуктивності праці. Хотоськіє експерименти (Е. Мейо) – головну дію на продуктивність надають не умови праці самі по собі, а увага до персоналу. Тому найважливішим обов'язком менеджера вони рахували формування згуртованого колективу, створення сприятливого мікроклімату, допомога підлеглим. Після другої світової війни інтенсивно розвивалася психологія, соціологія і це дало поштовх до вивчення поведінки робітника на науковій основі. Автори (До. Арджіріс, Р. Лайкерт, Д. МакГрегор, Ф. Герцберг) вивчали різні аспекти соціальної взаємодії, характеру влади, авторитету, лідерства, комунікацій. Ця школа відстоювала той постулат, що правильне вживання науки про поведінку завжди сприятиме підвищенню ефективності. Проте такі прийоми виявляються ефективними тільки в деяких ситуаціях і не для всіх працівників. Внесок: вживання прийомів управління міжособовими відносинами для підвищення ступеня задоволеності і продуктивності. Вживання наук про людську поведінку у формуванні організації, щоб кожний працівник міг бути повністю використаний відповідно до його потенціалу.

Коллічественная школа пов'язана з виникненням математики, статистики, комп'ютеризації (дослідження операцій). Внесок: поглиблення розуміння складних управлінських проблем завдяки розробці і вживанню моделей. Розвиток кількісних методів в допомогу керівникам, ухваленні рішень в складних ситуаціях.

Процессний підхід. Ця концепція вперше була представлена класичною школою, яка намагалася описати функції менеджменту. Проте автори розглядали не всі функції. Процессний підхід розглядає управління як процес, певну послідовність дій, тобто серію безперервних взаємозв'язаних дій, які називаються управлінськими функціями. Кожна функція – теж процес. Меськон виділяє 4 основні функції:

- планування;

- організація;

- мотивація;

- контроль.

Ці функції об'єднуються зв'язуючими процесами комунікації і ухвалення рішень.

Системний підхід. Точок цьому підходу був встановлений з розвитком статистики, прикладної математики, ЕОМ, кібернетики і т.д. Всі елементи, що становлять зміст управлінської діяльності, не просто функціонально витікають один з одного, а всі без виключення один з одним взаємозв'язано, тобто зміна одного з них викликає зміну у всіх інших. Бернард вважав, що основні функції менеджменту полягають у визначенні цілей організації, підтримці зв'язків між окремими елементами і забезпечення їх ефективного функціонування. Пітер Друкер – виняткова роль професійного менеджера, ідея самоврядування. В 80-е роки найпопулярнішої стала концепція 7S (модель МакКинси): strategy – structure – systems – staff – skill – shared – style. В рамках системного підода були поширені кількісні теорії управління, прихильники яких намагалися знайти оптимальне рішення за допомогою математичних моделей. Будь-хто організації розглядалася як відкрита система, тобто у взаємозв'язку із зовнішнім середовищем.

Ситуаційний підхід. Основним моментом є ситуація, тобто конкретний набір чинників, які впливають на організацію в даний момент. Є розвитком процессного і системного підходів. Цей підхід пов'язує конкретні прийоми з конкретними ситуаціями для того, щоб досягти цілей і найбільшої ефективності.

3. Принципи і функції менеджменту.

Принципи менеджменту – це основні правила, якими керуються в менеджменті, витікаючі із законів, основні риси тієї економічної системи, в рамках якої вони діють, що відображають:

1) Загальні і структурно-функціональні принципи:

а) прибутковість;

б) маркетинговий менеджмент;

в) стратегічне планування;

г) формування структур різних типів;

д) інновації;

е) комп'ютеризація і т.д.;

ж) реорганізації структур;

з) організації відділів ризикованих ініціатив (венчурні фірми) і інші.

2) Принципи, визначальні взаємостосунки в колективі (управління персоналом):

а) партнерство у відносинах між менеджером і колективом;

б) делегування повноважень;

в) цільова установка менеджера на створення кращих умов праці;

г) відмова від привелегій;

д) використовування заходів заохочення;

е) розширення сфер спілкування з підлеглими;

ж) підтримка сприятливого мікроклімату в колективі;

з) участь у формуванні «корпоративної культури» в колективі.

3) Принципи, сприяючі формуванню особи менеджера:

а) підготовка менеджерів;

б) самонавчання;

в) постійної підвищення кваліфікації.

Функції менеджменту – різні види діяльності (спеціалізована, управлінська). В своїй послідовності функції складають технологію управління. В сучасній теорії виділяють 2 підходи до класифікації функцій менеджменту:

- виділення загальних (універсальних) функції, які виражають зміст процесу управління незалежно від специфіки об'єкту. Це планування, організація, мотивація, контроль.

- Виділення приватних (конкретних) функцій, які здійснюються окремими підрозділами відповідно до специфіки об'єкту. Це управління збутом, виробництвом, фінансами, маркетингом і т.д.

Планування – визначення цілей функціонування і розвитку соціально-економічних систем, а також шляхів і засобів їх досягнення. Необхідно відповісти на 3 питання:

- Де фірма знаходиться в даний час? (аналіз сильних і слабких сторін діяльності).

- Куди фірма збирається рухатися? (аналіз зовнішнього середовища, можливості і загрози для фірми).

- Як це зробити?

Організація – впорядкування діяльності менеджера і виконавців, яке має 2 аспекти:

а) делегування повноважень;

б) побудова організаційних структур.

Мотивація – процес розробки і використовування стимулів до ефективної взаємодії суб'єктів спільної діяльності.

Контроль – процес перевірки і зіставлення отриманих результатів з планом і розробка коректуючих дій.

Таким чином, процес управління є ітераційними цикл. Всі 4 функції взаємозв'язані і доповнюються діями менеджера по ухваленню рішень і комунікаціями.