Сприймання дитиною аркуша паперу як поверхні, на якій розміщується малюнок, зазнає вікових змін за наступними етапами (Ю. А. Полуянов).
1. Аркуш паперу сприймається як безмежна площина, на якій можна розмістити всі свої малюнки, не пов'язані між собою єдиним задумом. Окремі зображення розташовані хаотично, не враховують співвідношення між предметами. Так, надувна кулька виходить зображеною так, що нитка опиняється вище за саму кульку. Протягом малювання дитина перевертає аркуш, виходить за його межі, малюючи на столі, на підлозі тощо.
2. Дитина орієнтується при малюванні на "верх" і "низ". Лист ділиться на дві частини: небо і землю, а об'єкти розташовуються між ними в межах центральної смуги аркуша. Така композиція найбільш характерна для малюнків дітей дошкільного віку і називається "фризовою".
3. Виділення лівої та правої сторони листа. При цьому дитина враховує також верх і низ листа, вирізняючи центральну ділянку (структурний центр) та розміщуючи у ньому головний об'єкт (смисловий центр). Структурний центр малюнка виступає одночасно і смисловим.
Малюючи, дитина ніби виступає учасником зображуваних подій, вносить у ці події інших учасників, між якими виникає взаємодія. Герої малюнків діють і переживають, як живі істоти, тобто дитина використовує такий художній прийом як одухотворення. Дошкільник намагається відобразити взаємозв'язки між об'єктами, розвиток ситуації, показати динаміку події.
Гра у процесі малювання справляє подібний до ігрової діяльності вплив на розвиток психіки й особистості дитини. Малюнок стає тією образною основою, яка полегшує для дитини осмислення свого досвіду, формування в неї внутрішнього плану дій.
У процесі малювання дитина спирається на умовну ситуацію, характерну для гри. Актуалізація умовної ситуації для дитини досягається за допомогою мовлення. Мовлення слугує важливим засобом фіксації образів дитини, які використовуються для побудови внутрішнього плану створення малюнка. При цьому внутрішній план не тільки зумовлює внесення змін та доповнень у малюнок, але й сам перебудовується під впливом осмислення зображеного. За допомогою мовлення дитина доповнює намальований зміст уявним або тим, що неможливо чи важко зобразити (етичні якості, розвиток подій, звуки), пояснює зміст зображення; долає можливі помилки, технічні бар'єри, що поглиблюють несхожість малюнка з задуманим. Так, Олечка Р. (6 р. 5 міс.) малює трикутник і пояснює: "Це в мене дах. А тут буде море. А під дахом - діти будуть ховатись від сонечка". Водночас компенсація технічної недосконалості малюнка за допомогою мовлення може і гальмувати розвиток власне малювання.
Мовлення допомагає підключити до створення малюнка оточуючих. Дитина звертається до дорослого по допомогу, з метою дізнатися про його думку. Так, Наталка М. (6 р. 8 міс.) запитує: "Як показати, що пташка полетіла у теплі краї, а навесні повернеться?".
За допомогою коментування малюнка дитина привертає до себе увагу однолітків, які часто стають помічниками та співвиконавцями. Микола П. (6 р. 4 міс.): "У мене найкращий замок буде. Ось тут потрібно намалювати підйомний міст". Петро Л.: "Я зможу міст намалювати. Я бачив такі у кіно". У мовленні дитини проступає її ставлення до намальованого. Воно переважно є позитивним, насиченим оптимістичними емоціями, вірою дитини у власні сили.
Важливу роль мовлення відіграє у процесі розвитку здатності дитини до створення задуму. Спочатку мовлення носить констатуючий описуючий характер, слугує засобом осмислення малюнка, поява якого відбувається стихійно. Діє схема: намалював-пояснив.
На другому етапі мовлення включається у покрокове створення задуму. Малюнок виникає в результаті послідовного планування дитиною його окремих деталей. Мовлення допомагає намітити наступний крок, проговорити можливі варіанти продовження малюнка. Ніна У. (4 р. 8 міс.): "Намалюю будиночок для собачки. (малює будку) А хто буде її годувати? Треба для господаря теж будинок намалювати (малює будинок). А біля будинку треба клумбу зробити. Тут квіти ростимуть".