Перелік і короткий зміст законів організації

Тема 3. Теоретичні аспекти менеджменту туризму

План лекції:

1. Закони і закономірності менеджменту туризму

2. Принципи менеджменту туризму

3. Методи менеджменту туризму

4. Функції менеджменту туризму

5. Управлінські моделі в туризмі

1. Закони і закономірності менеджменту туризму

Усім, що нас оточує, управляють об´єктивні закони - суттєві, усталені, повторювані відношення між явищами у природі й суспільстві.

Умовно закони можна поділити на три групи:

- закони матеріального світу (фізичні, хімічні, біологічні тощо);

- закони суспільного життя (історичні, економічні тощо);

- філософські закони, тобто ті, які діють та управляють і матеріальним світом, і суспільним життям (заперечення заперечення; єдності й боротьби протилежностей, переходу кількості в якість).

Основою створення і функціонування організації виступають закони менеджменту. Вони об´єктивні, а їхня дія виявляється тільки в діяльності людини.

Закони та закономірності менеджменту відображають об´єктивні й достатньо стійкі зв´язки та взаємодії елементів системи в просторі (в структурах) й у часі (процесах, явищах). Умовно вони поділяються на дві групи:

♦ які виявляються в статиці (структурах);

♦ які виявляються в динаміці (процесах).

Закони менеджменту мають економічний зміст. Економічні закони виявляються при формуванні механізму і методів управління, а також у результатах діяльності колективу організації.

Перелік і короткий зміст законів організації

Назва Короткий зміст
1. Закони організації, які виявляються переважно в статистиці (структурах)
Закон композиції   Відображає необхідність погодження цілей організації: вони повинні бути спрямовані на підтримку основної мети більш загального характеру.  
Закон пропорційності   Відображає необхідність співвідношення між частинами цілого, а також їх відповідальність або залежність.  
Закон найменших   Структурна стійкість цілого визначається найменшою стійкістю окремих складових цього цілого.  
Закон онтогенезу   Вивчає, що кожна організація проходить у своєму розвитку наступні фази життєвого циклу: становлення, розквіт, згасання.  
2. Закони організації, які виявляються у динаміці
Закони синергії   Сума цілого не дорівнює арифметичній сумі кожного із його складових елементів (компонентів).  
Закон інформованості – впорядкованості   Стверджується, що в організаційному цілому не може бути більшого порядку, ніж в упорядкованій інформації.  
Закон єдності аналізу і синтезу   Процеси аналізу (тобто роз´єднання, диференціації тощо) доповнюються синтезом (тобто протилежними процесами об´єднання, інтеграції). Спочатку виконується аналіз, а потім - синтез.  
Закон самозбереження   Будь-яка реальна фізична (організована) система прагне зберегти саму себе як цілісне утворення й більш економно витрачати свій ресурс.  

Врахування лише економічних законів в управлінні недостатньо для ефективної роботи організацій.

Менеджмент - це специфічний вид трудової діяльності, тому його відносини і залежності формуються під впливом власних законів.

Слід також підкреслити, що успішна діяльність підприємства залежить також від ефективного управління, яке передбачає раціональне впорядкування в просторі елементів виробництва і синхронізацію в часі виробничих процесів, тобто базується на раціональній організації виробничої діяльності.

Об´єктивні економічні закони.

Закон попиту. При знижені ціни попит має тенденцію до зростання і за її підвищення - до зменшення. З підвищенням попиту на окрему продукцію зростають ціни на них, а отже, і прибуток.

Закон пропозиції свідчить про те, що запропонована для продажу кількість товару залежить від ціни на нього.

Закон економії часу передбачає раціональне розміщення елементів управління у просторі, яке забезпечувало б мінімізацію витрат часу на їх взаємодію.

Закон синергії стверджує, що існує таке поєднання елементів управління, яке забезпечує отримання результату більшого за сумарний результат виокремленого функціонування цих елементів.

Закон синхронізації свідчить про важливість злагодженої взаємодії елементів управління в часі для забезпечення його ефективності.

Закон прибутковості. Виробничо-господарська діяльність організацій повинна бути прибутковою, тобто доход має перевищувати витрати.

Наука менеджменту досліджує також закономірності поведінки індивіда і групи, що виявляються у процесі спільної діяльності людей у межах виробничо-господарської організації, на які необхідно орієнтуватися менеджерові для ефективного управління колективом, окремими працівниками.

Закон соціалізації особистостей. Його сутність полягає в тому, що протягом трудового життя людини відбувається складний процес засвоєння соціальних ролей і культурних потреб.

Закон соціальної структуризації організації. Кожній туристичній організації властива множинність внутрішньої структурної побудови, яка відображається в існуванні багатьох формальних і неформальних груп. Усвідомлення цього дає змогу менеджеру побудувати ефективну структуру організації

Закон соціального статусу (соціальних ролей). Кожна людина має певну позицію в соціальній структурі організації, пов´язану з іншими позиціями через статус індивіда як систему його прав і обов´язків.

Закон соціальних ролей, стверджує, що для ефективної діяльності організації менеджер повинен:

- сприяти глибокому внутрішньому засвоєнню кожним індивідом мотивації і орієнтирів поведінки, визнаних організацією;

- забезпечити умови для виконання визначених індивіду (і ним самим обраних) ролей;

- вимагати від індивідів виконання визначених для них ролей.

Закон соціальної мобільності. Людина у процесі трудової діяльності переміщується в соціальному просторі організації. Це пов´язано з і кваліфікаційним, і службовим розвитком (або деградацією), виявляється у зростанні (або падінні) престижу, посиленні чи послабленні влади над співробітниками, зміні матеріального становища.

Закон соціального контролю. Контроль є цілеспрямованим впливом організації на поведінку індивіда, який забезпечує засвоєння ним організаційних цінностей і норм культури.

Закони індивідуальної і соціальної психології людини описують причини поведінки людини у виробничому середовищі як особистості, наділеної індивідуальними психологічними характеристиками.

Закон спільності цілей. Ефективна спільна діяльність людей в організації можлива лише за наявності загальної мети.

Люди створюють організації і свідомо координують свою діяльність тільки для того, щоб досягти визначеного кінцевого результату, тобто загальної мети.

Закон поділу праці.Відбиває сутність менеджменту як виду діяльності людини. У зміст цього закону входить така категорія, як спеціалізація управління.

Закон зовнішнього доповнення.Будь-яка організація повинна мати потенціал, який здатний компенсувати наслідки, обумовлені різного роду зовнішніми збурюваннями, вплив яких на організацію не може бути завчасно передбачено.

Зовнішнє доповнення варто розглядати з двох сторін:

- вплив факторів зовнішнього середовища на діяльність організації;

- вплив вищих рівнів управління на нижчі рівні всередині самої організації.

Закон інерції.Відповідно до цього закону, для ефективної діяльності будь-якої організації, підданої впливу різноманітного зовнішнього середовища, необхідно, щоб інформація про результати її власних дій передавалася їй як частина тієї інформації, відповідно до якої вона повинна продовжувати функціонувати, зберігаючи свої властивості.

До загальних закономірностей управління можна віднести закономірність відповідності соціального змісту управління формам власності на засоби виробництва; закономірність переважної ефективності свідомого рівномірного управління; закономірність співвідношення керуючих і керованих систем, суб´єкта й об´єкта управління; закономірність посилення процесів поділу і кооперації праці в управлінні.

Закономірність відповідності соціального змісту управління формам власності на засоби виробництва призводить до створення систем управління адекватних формам власності на засоби виробництва.

Переважна ефективність свідомого планомірного управління система управління з плановою регуляцією цих процесів, що протікають у ній, і потенційно, і фактично ефективніша за системи управління зі стихійною регуляцією цих процесів.

Закономірність співвідношення керуючої і керованої систем, суб´єкта й об´єкта управління означає співвідношення сфери управління вимогам об´єкта управління.

Посилення процесів поділу і кооперації праці в управлінні. Закономірність відображає, з одного боку, майбутній горизонтальний і вертикальний поділ праці в управлінні, що пов´язані з розвитком галузей (у тому числі й торгівлі), збільшенням масштабів управлінських систем, появою нових функцій і видів діяльності. З іншого боку, поділ праці обумовлює його координацію, тобто погодженість дій суб´єктів управління, що виражається в кооперації управлінської праці.

Часткові закономірностей - закономірність зміни функцій управління, закономірність оптимізації числа стадії управління, закономірність концентрації функцій управління і закономірність розповсюдженості контролю.

Закономірність зміни функцій управління - зростання деяких функцій і знищення інших на різних ієрархічних рівнях управління.

Закономірність оптимізації числа ступенів управління припускає усунення зайвих ланок управління, що підвищує його гнучкість і оперативність.

Закономірність концентрації функцій управління полягає в тому, що кожна ступінь управління прагне до більшої концентрації функцій, тобто до розширення і росту чисельності управлінського персоналу.

Закономірність поширеності контролю відображає залежність між числом підлеглих і можливостями ефективного управління їх діяльністю і контролю їхніх дій з боку керівника. Оптимальним вважається наявність 7-Ю підлеглих у безпосереднім підпорядкуванні в одного керівника.

Система закономірностей менеджменту:

1. Відповідність організації та управління стану розвитку суспільства. Ця закономірність відображає об´єктивний характер формування систем управління відповідно до умов функціонування економіки праці.

2. Диверсифікація виробництва та управління. Диверсифікація виробництва виявляється в освоєнні нових галузей і сфер, розширенні асортименту і перетворенні підприємств на багатогалузеві комплекси.

3. Співвідносність керуючої і керованої систем. Полягає вона в досягненні пропорції між усіма елементами керованих і керуючих систем під час їх формування і в процесі функціонування.

4. Децентралізація і демократизація управління. Децентралізація управління передбачає передавання низовим рівням максимуму повноважень і відповідальності у здійсненні управлінських процесів.

5. Визначальна роль людського фактора у виробництві й управлінні. Одним із здобутків світового менеджменту є визнання нової ролі людини у виробництві та управлінні, створення відповідного механізму її активізації.

2. Принципи менеджменту туризму

Принципи менеджменту в туризмі ґрунтуються на класичних принципах менеджменту – найважливіших керівних правилах, положеннях і нормах поведінки, керуючись якими органи управління забезпечують ефективний розвиток організації

Найважливіші принципи ефективного менеджменту:

— цілісність;

— ієрархічність;

— цільова спрямованість розвитку;

— наукова обґрунтованість і оптимальність;

— оптимальне поєднання централізації і децентралізації;

— демократизація.

На сучасному етапі пропонують поділяти принципи управління на основні та часткові.

Основні принципи:

— пристосованості — менеджмент розробляє керівництво до дій для усіх співробітників підприємства;

— системності — менеджмент охоплює всю систему, враховуючи її зовнішні та внутрішні взаємозв'язки, взаємозалежності та відкритість власної структури або системи туризму в цілому;

— багатофункціональності — менеджмент охоплює матеріальні (ресурси, послуги), функціональні (організація праці) та змістовні (досягнення кінцевої мети) аспекти діяльності;

— інтеграції, який передбачає, що всередині системи різні відносини та погляди співробітників повинні інтегруватися, а поза підприємством може відбуватися поділ на різні "світи";

— орієнтації на цінності, яким передбачається, що менеджмент туризму привносить до навколишнього світу певні уявлення про такі цінності, як гостинність, чесні послуги, вигідне співвідношення цін і послуг тощо.

Часткові принципи:

— оптимального співвідношення централізації та децентралізації управління — оптимальне делегування повноважень при прийнятті управлінських рішень. Важливе значення має вміле використання єдиноначальності та колегіальності в управлінні;

— наукової обґрунтованості;

— плановості;

— поєднання прав, обов'язків та відповідальності;

— автономії та свободи;

— ієрархічності та зворотного зв'язку;

— мотивації;

— демократизації управління;

— державної законності системи менеджменту;

— органічної цілісності об'єкта та суб'єкта управління;

— стійкості та мобільності системи управління.

Три групи принципів менеджменту— кібернетичні, організаційні і соціально-психологічні.

Кібернетичні принципивизначають основи роботи з інформацією:

Принцип адекватності означає, що робота з інформацією в системі менеджменту не повинна змінювати, а тим більше викривляти початкову сутність.

Принцип збагачення характеризує процес "очищення" інформації в процесі її перетворення від елементів, які не мають суттєвого корисного навантаження.

Принцип переходу інформації у знання суб'єкта ґрунтується на тому, що відомості, які становлять інформацію, мають відокремлений, абстрактний характер суто інформативного призначення доти, поки вони не будуть усвідомлені і не перейдуть на новий рівень процесу пізнання.

Принцип верифікації передбачає перевірку істинності теоретичних положень на практиці, встановлення достовірності отриманих відомостей і повідомлень, що спрямовано на забезпечення об'єктивності відображення реальності в управлінській діяльності.

Організаційні принципи.

Принцип поєднання централізму й автономності покликаний забезпечувати оптимальне співвідношення вертикальних і горизонтальних зв'язків у системі менеджменту.

Принцип законності означає, що всі дії суб'єкта, його ланок і окремих осіб, які входять до його складу, повинні базуватися на законах і підзаконних актах (наказах, постановах, положеннях, інструкціях, статутах тощо).

Принцип плановості — основа менеджменту, його дотримання є головною умовою досягнення мети будь-якої діяльності. Важливим складником принципу є прогнозування, яке дозволяє передбачити не тільки основні характеристики майбутніх дій суб'єкта чи об'єкта управління, а й умови, за яких вони повинні реалізуватися.

Принцип об'єктивності базується на тому, що управління в будь-якій сфері практично неможливе без пізнання і використання об'єктивних закономірностей основної діяльності.

Принцип основної ланки визначення першочергового на цей момент завдання, яке потрібно поставити перед суб'єктом менеджменту.

Принцип оптимальності й ефективності має комплексний характер. Діяльність, яку потрібно організувати, має бути, з одного боку, оптимальною, що відображає насамперед її економічність, а з іншого — ефективною, тобто забезпечувати у максимально короткий строк максимальний рівень досягнення окреслених раніше результатів.

Принцип регламентації завдань і функцій пов'язаний із визначенням кола завдань, які необхідно вирішувати, а також функціональних обов'язків працівників, котрі беруть участь у їх вирішенні.

Принцип безперервності - тлумачення управління як безперервного процесу.

Соціально-психологічні принципи характеризують як керівництво і стосунки персоналу.

Принцип поєднання єдиноначальності і колегіальності передбачає зважений підхід до використання двох протилежних начал цієї діяльності.

Принцип створення сприятливих умов для роботи – передумова ефективності системи, оскільки головний елемент будь-якої соціальної системи — людина.

Принцип розподілу обов'язків спрямований на забезпечення чіткості в роботі колективу.

Принцип постійного підвищення кваліфікації вимагає підтримки необхідного професійного рівня колективу.

Принцип забезпечення творчої ініціативи означає творчий, нешаблонний підхід до будь-якої справи, тобто керівник повинен створювати в колективі творчу атмосферу, сприяти найбільш повному розкриттю особливостей кожного працівника.

Принцип конкурсного призначення використовується керівником з метою відбору найбільш кваліфікованого персоналу.

Особливості туристичної сфери вимагають додаткових уточнень формулювань і сутності класичних принципів менеджменту.

Принцип багатофункціональності, який характеризує універсальність і можливість застосування принципів класичного менеджменту до будь-яких напрямів діяльності турфірми з урахуванням її зовнішніх і внутрішніх взаємозв'язків, взаємозалежності та відкритості організаційної структури і системи туризму в цілому.

Принцип мотивації. Початковим етапом роботи з будь-яким туристом є виявлення його мотивів подорожі, відповідно до яких і буде формуватися подальша робота з ним. Принцип мотивації виявляється також у стимулюванні персоналу туристичної організації до підвищення професіоналізму і досягнення поставлених цілей.

Принцип орієнтації на цінності потребує від менеджера туризму активного зв'язку з навколишнім світом і втілення у своїй діяльності таких цінностей, як гостинність, висока якість послуг, вигідне співвідношення цін на послуги і якість їх надання тощо. Послідовне дотримання цього принципу дозволяє туристичним організаціям і підприємствам формувати власний позитивний імідж та забезпечувати утворення сегменту постійної клієнтури, адже турист, побажання і вимоги якого виконуються під час подорожі, наступного разу буде очікувати такого самого обслуговування і, швидше за все, звернеться до тієї організації, що пропонує потрібний рівень послуг.

Принцип державної законності означає, що туризм як діяльність і управління ним мають відповідати вимогам законодавства. Права туристів на міжнародному рівні захищаються міжнародними конвенціями із захисту прав людини і громадянина (наприклад, Європейською конвенцією із захисту прав людини) та міжнародними організаціями (ООН, Європейський Союз та ін.). Права українських туристів захищаються положеннями Конституції України про право на відпочинок та іншими положеннями нормативно-правової бази, основні з яких висвітлено в законі про туризм.

Принцип органічної цілісності об'єкта і суб'єкта управління визначає, що управління як процес впливу суб'єкта на об'єкт повинен становити єдину комплексну систему, яка має вхід і вихід, прямий та зворотний зв'язок і зв'язок із зовнішнім середовищем. У туризмі суб'єктом управління є турист, об'єктом управління — туристична організація в широкому розумінні цього терміна. їхня взаємодія здійснюється під впливом великої кількості факторів зовнішнього і внутрішнього середовища, що зумовлює постійну зміну їхньої поведінки. Тому наявність зворотного зв'язку є необхідною умовою, що забезпечує своєчасне перетворення ресурсів у продукт, який відповідає очікуванням споживачів. Отже, обидва суб'єкти туристичних відносин намагаються досягти органічної цілісності й активно взаємодіяти, що забезпечується зворотним зв'язком.

Принцип мобільності і стійкості системи управління туризмом характеризує, з одного боку, пристосовуваність системи менеджменту до змін у зовнішньому середовищі, а з іншого — її стабільність. Остання гарантує безпеку туризму і формує у туристів упевненість щодо наявності певних елементів обслуговування. Наприклад, багаторічна присутність на ринку деяких туристичних компаній свідчить про їхню стабільність, великий досвід роботи і, відповідно, високу якість послуг, інакше вони не пропрацювали б такий тривалий час.

Зрештою, тільки у взаємозв'язку та єдності принципи управління забезпечують успішність функціонування на туристичному ринку й ефективний розвиток як окремих підприємств і організацій, так і туристичних територій.

3. Методи менеджменту туризму

Методи управління — сукупність інструментів (прийомів і способів) впливу на об'єкт управління для досягнення поставлених перед ним цілей з найменшими затратами часу та інших ресурсів. Відображають важливу характеристику управлінської діяльності — спосіб управління, за їх допомогою реалізується основний зміст управлінської праці.

Класифікація методів менеджменту:

· організаційно-адміністративні

· економічні

· соціально-психологічні

· методи роботи з інформацією

Організаційно-адміністративні методи — це набір прийомів і способів прямого управлінського впливу на стосунки людей у процесі праці

Провідні організаційно-адміністративні методи: регламентування, нормування, інструктування, розпорядницький вплив.

Регламентування — найбільш сувора форма адміністративного впливу менеджера-керівника. Сутність організаційного регламентування полягає у встановленні обов'язкових для виконання правил, які визначають зміст і порядок організаційної діяльності.

Нормування, полягає у встановленні нормативів, які визначають межі діяльності об'єкта управління.

Інструктування полягає в ознайомленні персоналу з умовами і правилами роботи, поясненні обставин, завдань, запобіганні можливим помилкам, поясненні можливих шляхів вирішення завдання тощо.

Розпорядницький вплив — це способи постійної поточної організації роботи, які включають підготовку, створення і реалізацію директив, постанов, наказів, розпоряджень, вказівок, резолюцій.

Економічні методи - це сукупність засобів та інструментів, які створюють економічні умови, що спонукають робітників діяти у потрібному напрямі і добиватися вирішення завдань, котрі стоять перед ними. При цьому відбувається поєднання особистих інтересів учасника процесу зі суспільними і груповими. До цієї групи методів належать: планування, аналіз, господарський розрахунок, стимулювання, ціноутворення, фінансування, кредитування та облік.

Планування виявляється у завчасному обліку всіх внутрішніх і зовнішніх факторів, які забезпечують сприятливі умови для успішного функціонування і розвитку турфірми.

Аналіз - визначення реальних способів вирішення проблем, що виникають, так, щоб досягти мети за найменших затрат ресурсів.

Організація господарської діяльності туристичних фірм потребує фінансового забезпечення, тобто первинного капіталу, який формується з внесків засновників компанії і набуває форми статутного капіталу.

Ціноутворення є важливим важелем економічного управління турфірмою. Сутність ціни визначається її функціями — розподілом, стимулюванням, орієнтацією.

Ціноутворення у сфері туризму має декілька особливостей:

— послуги туризму, які загалом є кінцевим продуктом, призначені безпосередньо для споживання, тому й ціни на них є роздрібними;

— якщо на стадії створення проміжного продукту за допомогою цін його вартість перерозподіляється між суб'єктами господарювання, то на стадії кінцевої реалізації туристичного продукту відхилення цін від вартості зумовлює перерозподіл доходів між різними його групами (споживачі і виробники);

— у процесі надання послуг ця сфера економічно-господарської діяльності безпосередньо пов'язана зі споживачем, тому попит на низку послуг, у т. ч. на туристичні, стійкий;

— процеси виробництва, реалізації та споживання послуг збігаються у часі, тому для сфери послуг, характерна сезонна диференціація цін і тарифів, що чітко простежується в туризмі.

— деякі види послуг, у т. ч. туристичні, реалізуються як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках, тому при оцінці їхньої якості, стандартизації до уваги беруть міжнародні вимоги, оскільки на одні й ті самі послуги (готельні, обслуговування туристів, транспортні тарифи) є два види і рівні цін — внутрішні і зовнішньоторговельні.

Ціна повинна відображати витрати на виробництво та реалізацію товарів і послуг, відповідати їхнім споживчим властивостям і якостям, враховувати попит і пропозицію. Фактори, які впливають на неї, охоплюють:

— клас обслуговування (міра комфортності);

— вид туристичної подорожі (за видами транспорту, що використовуються, — авіаційний, залізничний, автобусний та ін.);

— форми обслуговування (групове або індивідуальне);

— кон'юнктура ринку турпослуг;

— сезонний характер надання послуг;

— географія розташування турфірм тощо.

При визначенні ціни на послуги туризму базуються на таких принципах:

— ціна повинна покривати турфірмі витрати на виробництво, реалізацію, організацію, споживання послуг туризму і забезпечити такий прибуток, який дав би їй змогу функціонувати на принципах самофінансування;

— ціна повинна відповідати попиту на ці послуги, що багато в чому залежить від сезонності туризму;

— ціна повинна бути гнучкою, тобто динамічною, і давати можливість для маневру.

Фінансування — це система грошових відносин, які виникають під час формування і використання грошових фондів і в обігу грошових засобів. Завданням фінансів турфірми є формування грошових фондів і використання їх на основі ефективного управління грошовими потоками з метою здійснення своєї виробничо-обслуговуючої і фінансової діяльності, отримання прибутку і забезпечення фінансової стабільності.

Кредитування реалізується шляхом отримання кредитів. Кредит — це надання грошей на умовах повернення зі сплатою відсотків у визначений строк.

Соціально-психологічні методи — власне методи керування системою — спрямовані на регулювання соціально-психологічних процесів у колективі, підвищення активності працівників.

Соціально-психологічні методи — це сукупність специфічних прийомів впливу на особистісні відносини, які виникають у трудових колективах, а також на соціальні процеси, які в них відбуваються. їх можна поділити на дві групи: соціальні і психологічні.

До соціальних методів належать:

— вивчення і спрямоване формування мотивів трудової діяльності та їх урахування в управлінні;

— підвищення соціально-виробничої активності (встановлення лідерів, наслідування лідерів, установлення стандартів зразкової поведінки); підтримка соціального наслідування (огляди-конкурси, присвоєння звання "Кращий у професії", святкування ювілеїв і знаменних дат тощо);

— моральне стимулювання;

— соціальне планування;

— зміна структури персоналу;

— підвищення кваліфікації;

— поліпшення умов праці, побуту, охорони здоров'я;

— підвищення життєвого рівня;

— задоволення потреб розвитку (в т. ч. фізичного) персоналу.

Психологічні методи спрямовані на конкретну особистість і, як правило, персоніфіковані та індивідуальні.

Психологічними методами менеджменту є:

— гуманізація праці (ліквідація монотонності, кольорове оформлення приміщення, використання спеціальної музики, дотримання встановлених санітарно-гігієнічних норм тощо);

— психологічні-технології, або способи психологічного впливу (переконання, навіювання, прохання, похвала, порада, засудження тощо);

— задоволення професійних інтересів;

— професійний відбір і навчання персоналу;

— комплектування малих груп за критерієм психологічної сумісності працівників;

— встановлення гармоній стосунків між керівниками і підлеглими;

— залучення працівників до процесу управління;

— заохочення творчості, ініціативи, самостійності.

4. Функції менеджменту туризму

Функції управління — це види управлінської праці, пов'язані з впливом на об'єкт управління, які здійснюються спеціальними прийомами і засобами, а також супутня організація роботи

Фахівці пропонують альтернативно виокремлювати: інформаційно-аналітичну функцію, планування організації, функції координації, регулювання, контролю і керівництва.

Інформаційно-аналітична функція включає всі дії щодо оперування інформацією і передбачає збирання, обробку, аналіз і оцінку інформації з метою підвищення ефективності діяльності у певній сфері.

Функція планування полягає у визначенні й обґрунтуванні системи в цілому та її окремих ланок напрямів діяльності, цілей і завдань, а також шляхів їх реалізації, покликана забезпечити цілеспрямовану діяльність і передбачає формулювання мети і розробку програми її досягнення.

Організаційна функція виражається у формуванні і пристосуванні суб'єкта та об'єкта менеджменту до виконання поставлених завдань.

Функція координації має забезпечувати узгодженість дій для успішного досягнення мети, шляхом уточнення функцій, узгодження цілей і завдань, планів і дій.

Функція регулювання реалізується з метою підтримки динамічної рівноваги системи під час діяльності будь-якої організації у будь-якій сфері, сприяє адаптації організації до постійних змін ситуації, забезпечує запобігання відхиленням від запланованих дій та їх усунення.

Функція контролю — це система спостереження і перевірки для виявлення відхилень від плану досягнення певної мети в процесі будь-якої діяльності.

Функція керівництва, відображає відношення між суб'єктом і об'єктом управління як індивідами.

Основні функції:

— планування;

— організація

— мотивація

— контроль

5. Управлінські моделі в туризмі

Модель — уявлення про об'єкт, систему або ідею у формі, відмінній від оригіналу, спрощеній порівняно з реальним явищем, ситуацією.

Базові типи моделей:

Фізична модель ("портретна") — зменшений або збільшений опис об'єкта.

Аналогова модель — це об'єкт, який замінюється аналогом, що діє як реальний, але мас інший вигляд (графік, організаційна схема тощо).

Математична модель — вищий рівень символьності як щодо об'єкта, так і щодо його властивостей і характеристик.

Вимоги до моделі управлінського рішення:

— повнота — відповідність моделі задуму керівника, його рішенню і поставленим завданням, а також змісту, структурі й умовам виконавчої діяльності;

— точність — максимальна відповідність моделі (показників, критеріїв) реальному об'єкту;

— масштабність (повне дотримання масштабів об'єкта, який моделюється) і динамічність (у моделі слід представити динаміку майбутньої діяльності);

— стійкість до стресів і надійність — здатність моделі зберігати задані показники навіть у складних критичних умовах;

— гнучкість — можливість корекції елементів моделі, яка дає можливість пристосувати її до умов, що змінилися;

— узгодженість — взаємозв'язок рішення з рішеннями інших виконавців та іншими моделями, що дає можливість оптимізувати ефективність і якість управлінського рішення.

Моделі прийняття управлінських рішень у сучасному менеджменті туризму:

1. Лінійне моделювання (модель управління запасами) — лінійні залежності між показниками діяльності підприємства (наприклад, лінійна залежність між збільшенням витрат на навчання менеджерів з продажу і зростанням обсягу продажу).

2. Динамічне програмування дає змогу вводити додаткові змінні, які з'являються у процесі прийняття рішень, зміни завдань і результатів діяльності організації, умов зовнішнього середовища.

3. Імовірнісні й статистичні моделі актуальні й ефективні у методах теорії масового обслуговування, у менеджменті туризму використовують частково.

4. Теорія ігор — моделювання таких ситуацій, у яких при прийнятті рішень необхідно враховувати незбіг інтересів різних підрозділів організації.

5. Моделі теорії черг (модель оптимального обслуговування) моделюють оптимальну кількість каналів обслуговування щодо потреби в них.

6. Імітаційне моделювання — створення експериментальної моделі, яка максимально відображає всі особливості прийняття рішення, що дає можливість перевірити його реалізацію, змінити початкові припущення, уточнити вимоги до них (наприклад, побудова віртуальної моделі функціонування нового готельного комплексу).

Застосування тієї чи іншої моделі прийняття управлінського рішення має бути економічно обґрунтоване.

Розробка економічного обґрунтування передбачає:

— урахування фактора часу, сутність якого полягає в тому, що інвестор, який вклав кошти у реалізацію певного управлінського рішення (відкриття турфірми, будівництво готелю), через певний час повинен отримати більшу суму;

— урахування витрат і результатів на кожній стадії життєвого циклу туристичного продукту;

— застосування системного підходу (аналіз усіх суб'єктів у взаємозв'язку і взаємозалежності як системи);

— застосування комплексного підходу, коли поряд із розрахунком прямого економічного ефекту від реалізації технічних новинок необхідно врахувати побічні (складні за методом розрахунку) соціальні й екологічні ефекти від підвищення (вдосконалення) показників ергономічності й екологічності нового об'єкта, наприклад, усунення шкідливого впливу на повітря, воду тощо;

— забезпечення багатоваріантності технічних й організаційних рішень з урахуванням міжнародного досвіду та досвіду безпосередніх конкурентів;

— зіставлення варіантів за початковою інформацією шляхом прирівнювання їх до одного об'єкта, тих самих строків, рівня якості, умов використання тощо;

— урахування факторів невизначеності і ризику.

Втілення будь-якої моделі ґрунтується на використанні великого різноманіття наукових методів, етапами реалізації кожного з них є:

— спостереження — збирання й аналіз інформації;

— формулювання гіпотези — встановлення залежності між складниками проблеми за даними спостережень;

— перевірка (верифікація) гіпотези — визначення правильності виявлених залежностей.

Наши рекомендации