Практики індивідуальної еволюції

Народжуючись у проміжний світ мови і слова, людина від самого початку постає перед необхідністю оволодіння мисленням і мовленням. Слово, будучи засобом передачі інформації, пізнання, навчання, виховання, освіти, професійної діяльності й творчості, є також способом формування різних видів інтелекту, змінених станів свідомості, ін. Культура і людина не можуть існувати без поваги до слова як основного інструменту свого відтворення. Завдяки слову людина всотує культуру, впорядковує, змінює, відтворює і творить її, аби уникнути хаосу заради життя, та змінює саму себе.

Спираючись на значення слова у творенні світу людей, різні культурні практики формують на його основі технології молитви або медитації (духовна профілактика і психогігієна). Молитва як духовна практика психологічної і духовної допомоги, яка забезпечує саморегуляцію і само-актуалізацію, була опоетизована і оспівана у ролі зірки інтуїції, яка розчинює зло гріха, ще з давніх часів. (Оповідь про неї ми зустрічаємо у міфах, духовно-філософських і релігійних вченнях, чарівних казках, у 17-му Аркані Таро, ін.).

Молитовна практика навчила людей регулювати не тільки свої емоційні або енергетичні психофізіологічні стани, а й обумовлювати ментальні дії. Завдяки диханню, звучанню людського голосу, смислу слів, іконам, пахощам, ін. утворюється відповідний образно-символічний простір внутрішнього світу. Перебуваючи у зміненому стані свідомості під час молитви (молитовна свідомість), особистість отримує вивільнення від непотрібних емоцій і думок, відновлюється, міцнішає. А виходячи з нього, відчуває розширення досвіду різних станів свідомості, знаходить нові смисли і засоби оволодіння своєю поведінкою і на цьому фундаменті еволюціонує далі. Той, хто молиться, освоює молитву вголос, потому молитву подумки і, нарешті, молитву без слів (перебування в усвідомленому мовчанні і любові до всього сущого).

Усвідомлення явища постійної вербалізації думок (залежність) сприяло появі методів медитативного заспокоєння розуму (молитва без слів). Умовою досягнення медитативного розуму є розвиток здібності зупиняти механічне говоріння. Вивільнення від постійного переведення життя у слово призвело до усвідомлення людиною свого входження у проміжний світ мови і слова, розуміння, чому вона зараз не в медитації, значення її власного виходу з світу слова.

Так як суспільство не може існувати без мови і слова, то людині потрібно навчитися не тільки свідомо вмикати, а й вимикати механізм вербалізації, або опановувати свідомістю поза мовою і словом, свідомістю, яка вище мови. Там, де слова є картинки, а людина – це буклет, там відсутнє усвідомлення ментальних процесів. Самоусвідомлення виходить за межі примітивного 2-х мірного розуму і стає спостерігачем нижчих і вищих розумових процесів і використання слів.

Благословіть же, пам'ять, доню

На шлях земний, святий –

Іду у день, назустріч сонцю,

Збирати досвід свій…

Килим із квітів, росисте листя

Вмивають стопи ніг,

Що земленьку цілують ніжно,

Мов берег свій човни…

Лише, коли надійде вечір,

Вернуся я в наш дім,

Зустріньте донечку, матусю,

Ви поглядом своїм,

Що розпізнає всі тривоги

І турботи дня

І наповнить світ любов’ю,

Мов мале дитя…

Помоліться зо мною,

Косу розчешіть,

Приготуймося в дорогу

В місяці-човні…

Попливемо з вами небом

Зіроньки збирати,

Серце й розум тим віночком

Вкупі обвінчати…

До схід сонця вернемося –

Й на світанку дня

Відродиться в серці моїм

Зіронька-душа…

Лебедині крила мають

Пелюстки тонкі,

Мов лілею, відкривають

Личенько її…

Блідий місяць, ясне сонце

Впряжемо в вікно:

Срібний кінь пасеться вночі,

Вдень – що золото.

Це віконце-возик дивне

Лише для молодят,

По них їде-їде-їде

Молода зоря…

Ой, іконочко-віконце,

Килимок-літак,

Тільки гляну в люстерце –

Батьків бачу там…

Рушники до них читаю,

Мов письмо святе,

Святим Духом наповняю

Серденько своє….

Помолилась рано вранці –

Душенька співа,

Світ-танок розпочинає

Чистенька душа…

Напрями енергії життя

Людина володіє єдиною життєвою енергією і може використовувати її на різних рівнях і в різних напрямах. До основних напрямів відносяться: а) гра, пізнання, творчість; б) трудова діяльність, спорт; в) відпочинок, спілкування; г) виховання дітей, мандрівки, ін. Але на кожному з цих напрямів людина може стати залежною. Одним із найважливіших видів витрачання життєвої енергії є секс.

Будучи природним напрямом віддавання життєвої енергії, він у той же час є її найнижчим проявом. Коли ж секс стає для людини звичкою чи усім, тобто єдиним виходом життєвої енергії, тоді він перетворюється на руйнівну силу, і життя стає порожнім. Але секс здатен на більш високу трансформацію життєвої енергії. Коли він переходить від мети до засобу, який спрямований на духовний вимір життя, і має не тільки біологічне вираження, а й емоційне, тоді він може вирости у любов чи перетворитися у ненависть. Або виявитися у науці, філософії, мистецтві, релігії, освіті, ін. чи, навпаки, у веденні війни. Якщо життєва енергія потрібна людині для того, що дарує їй більше радості, ніж секс, той щезає, людина сама відмовляється від нього. Тому, немає сенсу погано ставитись до біологічного рівня життя, який є освяченим сам по собі.

Секс – показник того, чи досягла енергія конкретної людини (суспільства) духовного і космічного рівня чи ні. Обмеження у сексі, спотворене ставлення до нього породжують сексуально невротичну субкультуру. В руках еволюції людина є біологічним інструментом до тих пір, поки не почне усвідомлювати себе у сексі. Відтоді вона зуміє зберегти свідомість і на порозі смерті (глибина одного й іншого майже однакова).

Позитивне ставлення до сексу може перетворити його на медитацію, свідчення діалогу між чоловіком і жінкою з сокровенною природою, завдяки допомозі один одному. І, таким чином, стати актом їх нового народження. Свідома участь і свідчення себе у такому акті перетворює секс і вивільнює людину з-під влади біологічної одномірності.

Якщо для чоловіка сексуальний акт є одним єдиним феноменом, через який він може стати свідком внутрішніх глибин свого організму, то для жінки є більш сильні акти: вагітність, народження, вигодовування груддю. Жінка набагато швидше позбавляється хтивості, ніж чоловік, завдяки медитації на материнстві, що відкриває двері божественної любові, яка є не передмовою, а післямовою до книги живої духовності.

У сексуальній концентрації на спів-стражданні один одному виникають вдячність, благоговійне ставлення, ін. Перетворити секс в трансцендентне переживання здатна лише любов, яка сприяє психологічному і духовному дозріванню людини. І, навпаки, механічне повторення статевих актів робить секс одноманітним, викликає нудьгу, ворожість один до одного: партнери відчувають себе ошуканими, приниженими, підвладними іншій людині, яка немов би стає їх господарем. Саме тому відбувається пошук нового партнера, і все повторюється знов. Але дехто підсвідомо противиться цьому і поступово стає асексуальним.

Пошук більш глибинного, завершеного, того, що виходить за межі сексу, спрямовує енергію від психофізіології до любові і духовності. А концентрація на любові дає можливість зустрітись не тільки тілам, а й душам двох людей, відчути внутрішнє єднання, зустріч між людиною і цілим, переживання всього сущого. Спілкування між собою і цілим передбачає особливо тонкий стан самоусвідомлення, бачення себе у цілому, де нема двоїстості, а є єдність, два в одному, божественний екстаз. Іншими словами, існує своя логіка розвитку емоційного всередині внутрішньо-особистісного і міжособистісного інтелекту.

Людина шукає себе через інших, стукаючи в їх двері, бо свої стереотипи сприйняття утворюють перепони для зустрічі з єдиним цілим. Сучасник створив штучну, хвору любов, яка після сексуального задоволення щезає. У чоловіків це відбувається набагато частіше (благоговійна любов ховається за тим сексом, який не може бути сліпим і несвідомим).

Долаючи закам’янілість розуму і входячи у стан любові, особистість розквітає. Вона випромінює світло і тепло. Очі її серця відкриті у зовнішній і внутрішній світи. Тому, її цілісна, одночасно фізіологічна, психологічна, соціальна і духовна любов стає не тільки трансцендентною, а й викликає божественний екстаз. Звідси любов є передостаннім пунктом на шляху самореалізації і само-актуалізації, само-обумовлення свідомого шукача довголіття. Більш того, у свій час вона є тими руками, в які він вкладає свою душу, йдучи у вічність.

Світлий місяць, мені на біду

Не світи – я з розуму зійду…

Не гляди, мов нічна птиця,

На красуню у літньому саду…

Жарко – вона розстібнеться:

І світло твоє відіб’ється,

І зірку затьмарить любу…

(Айрени)