Тема 10. текст і його лінгвістичні особливості

Питання до теми:

1. Визначення тексту.

2. Основні категорії тексту.

3. Засоби зв'язку в тексті.

Основна література:

1. Акишина А.А. Структура целого текста. – М., 1979.

2. Богин Г.И. Типология понимания текста. – Калинин, 1986.

3. Загнітко А.П. Теоретична граматика мови: Синтаксис. – Донецьк, 2001.

4. Золотова Г.А. Синтаксис текста. – М., 1979.

5. Казарцева О.М. Культура речевого общения. – М., 1999.

6. Львов М.Р. Основы теории речи. – М., 2000.

7. Супрун А.Е. Лекции по теории речевой деятельности. – Минск, 1996.

Додаткова література:

1. Лосева Л.М. Как строится текст. – М., 1980.

2. Лотман Ю.М. Структура художественного текста. – М., 1970.

3. Психологическая и лингвистическая природа текста и особенности его восприятия. – К., 1979.

4. Русский язык: функционирование грамматических категорий. Текст и контекст. – М, 1984.

Визначення тексту.Мовлення як вид людської діяльності завжди зорієнтоване на виконання певного комунікативного завдання. Висловлюючи думки і почуття, людина ставить конкретну мету – щось повідомити, про щось переконати тощо. Існує багато визначень тексту. Наведемо окремі з них.

1. “Текст – це витвір мовленнєвого процесу, що відзначається завершеністю, об'єктивований у вигляді письмового документа, літературно опрацьований відповідно до типу документа, витвір, який складається із заголовка і ряду особливих одиниць (надфразних єдностей), об'єднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв'язку, і має певну цілеспрямованість і прагматичну визначеність” (І.Р. Гальперін).

2. “Текст – певна з функціонально-смислового погляду упорядкована група речень або їх аналогів, які являють собою завдяки семантичним і функціональним взаємовідношенням елементів завершену смислову єдність” (В.В.Одинцов).

Найістотнішими текстовими ознаками є (А.П.Загнітко): 1) цілісність; 2) зв'язність; 3) структурна організованість; 4) завершеність.

Текст – це середній елемент схеми комунікації, яку можна уявити у вигляді триелементної структури: автор (адресант) → текст → читач (адресат). Як серединний (проміжний) елемент комунікативного акту текст виявляє свою специфіку у кодуванні і декодуванні. Щодо мовця (адресанта) текст є кодованою величиною, оскільки мовец кодує певну інформацію. Для сприйняття вміщеної у тексті інформації читач повинен її декодувати (А.П.Загнітко).

Текст породжується мовцем, тим, хто пише, відповідно до його задуму, з потребою найкращого передавання змісту. Текст редагується на етапі внутрішньої, мислиннєвої підготовки, а в письмовому варіанті – також в процесі саморедагування, відповідно до стилістичних норм мови, комунікативної доцільності в кожній окремій ситуації.

У сучасному мовознавстві виділилися два підходи у лінгвістичних дослідженнях текстів: 1) функціональна типологія (соціальні функції й мета використання текстів) і 2) структурна типологія (внутрішня організація текстів)(М.Р.Львов).

Перший напрям значно відтворює традиційну для риторики класифікацію, що зближує типи мовлення (тексту) з жанрами: це розповідь, опис, роздум. Інший, структурний, підхід (“лінгвістика тексту”) пов'язаний з виявленням, вивченням і моделюванням внутрішньотекстових зв'язків, причому вводиться поняття “компонента тексту” (абзацу, надфразної єдності, складного синтаксичного цілого тощо).

Основні категорії тексту. Текст, особливо художній, на думку А.П.Загнітка, складний і багатоплановий, оскільки завданням його інтерпретації є вияв максимуму закладених у ньому думок і почуттів художника (автора). І тому тут доречно буде подати основні текстові категорії та розтлумачити їх.

1. Цілісність тексту пізнається через його взаємозв'язані категорії – категорію членованості і категоріюзв'язності. Кожен компонент тексту характеризується відносною смисловою завершеністю.

Формальну зв'язність тексту називають когезією (В.Дреслер), зовнішньою злитістю (К.Кожевнікова); змістову зв'язність – когерентністю (В.Дреслер), внутрішньою злитістю (К.Кожевнікова), інтегративністю(І.Р.Гальперін) .

Нерозривна єдність доцентрових і відцентрових сил у тексті виявляється у проспекції і ретроспекції(А.П.Загнітко). Ретроспекція насичена такими компонентами, як тематичні слова (пам'ять, спогад), граматичний час – теперішній історичний, прислівники місця і часу (“тоді”, “там”, “колись” тощо).

Художній текст не існує без сформульованої ідеї твору (концепта), який є визначальною його категорією. Ще одна категорія – модальність тексту – є обов'язковою у художньому творі. Поза нею текст як комунікативний елемент – не існує. “Модальність тексту починається ще до його створення: з першого акту авторського вибору – теми і проблеми твору” (А.П.Загнітко).

Якщо розглядати текст як структуровану одиницю, необхідно зазначити про наяність текстових парадигм: 1) жанрова (жанр визначає структурні особливості твору); 2) функціонально-стильова (об'єднує тексти за функціональним спрямуванням); 3) індивідуально-авторська (об'єднує всі твори одного автора).

Засоби зв'язку в тексті.Засобами зв'язку в тексті можуть бути такі елементи, що забезпечують єдність стилю:

1. Змістові, логічні і психологічні зв'язки: а) єдність місця, часу, дійових осіб; б) зв'язок з минулим і майбутнім (єдність сюжету).

2. Літературні, риторичні засоби зв'язку: а) прийоми композиції літературного твору (сюжетні лінії, обрамлення тощо); б) дотримання законів жанру (байки, сонету, інтерв'ю і под.); в) побудова компонента тексту як риторичної фігури (анафори тощо).

3. Лексичні засоби зв'язку: а) вибір вдалого, доречного слова, використання синонімів; б) асоціативний вибір слів; в) займенникові заміни іменників; г) вживання антонімів, професійної, іншомовної лексики; ґ) вживання фразеологізмів; д) слова-узагальнення.

4. Граматичні зв'язки. Морфологія і синтаксис: а) сполучники, їх повтор; б) співвідносні зі сполучниками займенники, прислівники; в) питальні речення і відповіді на них; г) побудова тексту з однорідними членами речення; ґ) ланцюжковий чи паралельний зв'язок речень; д) вставні одиниці тощо.

5. Стилістичні зв'язки: а) весь текст витримано в одному стилі; б) відбувається доцільна зміна стилів.

6. Інтонаційні засоби (усне мовлення): а) інтонація початку і кінця абзацу, відповідні паузи; б) емоційні інтонації, тембр голосу; в) логічні, фразові наголоси, психологічні паузи тощо.