Специфіка мислення в діяльності керівника
Робота з інформацією. Керівник поставлений у такі умови, при яких він практично ніколи не володіє всією необхідною для вирішення інформацією.
У літературі з управлінської діяльності став широко вживатися так званий закон Спенсера: 1) кожен може ухвалити рішення, маючи у своєму розпорядженні достатню інформацію; 2) хороший керівник ухвалює рішення і при її нестачі; 3) ідеальний – діє в абсолютному невіданні.
Однак з приводу цих положень Спенсера є зауваження.
Перше зауваження. Твердження, що кожен може ухвалити рішення, маючи у своєму розпорядженні достатню інформацію, – це помилкова передумова. Інакше, наприклад, мільйони людей у давнину самостійно винайшли б колесо, навчилися б добувати вогонь тертям або стали б піфагорами, платонами, гіпократами чи олександрами македонськими. До органів чуття, сприймаючих інформацію із зовнішнього світу, потрібно прикласти ще палке прагнення до пізнання гармонії, допитливий аналітичний розум і настання моменту осяяння. Іншими словами, дивитися і бачити – це різні речі. У даному контексті відомий фізіолог П.В. Симонов наводить такий приклад, що переконливо показує кардинальні відмінності семантичної і прагматичної невизначеності. Якщо людину помістити в клітку з тигром, ситуація буде для неї цілком зрозуміла (семантично визначена), але як з неї вийти – ось та проблема, яка буде для неї при цьому життєво важливою (прагматична невизначеність).
Друге зауваження. Будь-яка дія керівника спрямована, зрештою, на людей і їх потреби, або дія є реагуванням на обставини. Під „абсолютним невіданням” ідеального керівника Спенсер, скоріш за все, мав на увазі, що досвідчений або інтуїтивний керівник настільки знає світ і людей, що напрацював абсолютно універсальний алгоритм прийняття рішень. Та всього не може знати жодна людина, а кожен теперішній момент в організації має свою неповторну ситуативну комбінацію величезного числа чинників.
Правильніше було б вважати ідеальним керівником такого, який уміє в найкоротші терміни знайти джерела інформації та організувати її збір і аналіз. Він же, зрозуміло, повинен швидко знайти більш-менш оптимальне вирішення на базі проаналізованої інформації.
Феномен комплексності та суперечності інформації. Керівник повинен постійно вносити „лад у хаос”, перетворювати „неорганізовану складність” інформації в організовану. У зв’язку з цим виділяють специфічну здатність керівника: системність мислення. Лише системне, тобто впорядковане і структуроване бачення організації може гідно і дієво протистояти суперечності і важкодоступності для огляду інформації, що надходить. Системність мислення – це уміння збудувати цілісне явище, в якому кожен окремий факт займатиме своє функціональне місце.
Роль аналізу і синтезу. Вказана системність мислення тісно пов’язана з аналізом і синтезом.
Як відомо, аналіз – це філософська категорія, що означає процес розбиття явища, проблеми на складові частини для їх кращого і повнішого з’ясування і пізнання історії їх виникнення.
Синтез – це процес вибудовування взаємозв’язаної понятійної „будівлі” з „цеглинок” – фактів.
Процеси рефлексій в управлінській діяльності. Рефлексія характеризується зануренням людини в свої думки і почуття, його усуненням від навколишніх подій і явищ. Стан такого внутрішнього самоспоглядання – рефлексію – часто називають переживанням або самокопанням.
З одного боку, рефлективність є дуже корисною, тому що допомагає глибшому і всебічному осмисленню власних вражень, пізнанню себе і людей, аналізу подій, ситуації, фактів.
З другого боку, підвищена схильність до рефлексії виснажує, гальмує прийняття рішень, призводить до невпевненості в собі, оскільки часто її супроводжує зайва самокритичність. Надлишок даної інформації призводить до надмірного затягування процесу оцювання ситуації і прийняття рішення. У результаті може бути втрачено дорогоцінний час і не буде ухвалено жодного рішення – ні кращого, ні задовільного.
Кращими у своїй справі виявилися керівники, у яких здатність до самоаналізу, до сприйняття внутрішнього світу інших людей була на середньому (хоча і досить розвиненому) рівні. Доведено, що висока здатність до рефлексії пов’язана з тривожністю, недовірливістю, схильністю переживати почуття провини. Вимоги до професії управлінця стихійно відсівають тих, хто володіє надмірно високим рівнем рефлексії.
Успішніший менеджер – це той, хто уміє приховувати свої сумніви, невпевненість у собі. Не можна визнавати перед колективом: „Друзі мої, у такому складному становищі, коли ніхто з вас не бачить безпомилкового вирішення, я роблю вибір, але також не зовсім упевнений, що він оптимальний”. Такі слова не тільки не вселяють у виконавців оптимізм, але й дають ледарям і опонентам аргументи для захисту їх позиції.
Роль передбачення і далекоглядності. Однією з найважливіших і постійно вирішуваних керівником задач управлінської діяльності виступає передбачення. Воно є результатом випереджаючого відображення майбутнього стану керованої системи. Ця властивість диференціює керівників на „далекоглядних” і „короткозорих”.
Максимальне вираження випереджаючого відображення характеризується поняттям стратегічного мислення, що враховує як найближчий, так і віддалений прогноз внутрішнього і зовнішнього середовища організації.
Прогностичність мислення керівника невіддільна від рефлексії. У діловому спілкуванні рефлексія означає здатність стати на позицію іншого і передбачати на основі цього його поведінку. Найбільш важлива роль механізмів рефлексій мислення в ситуаціях конфліктів і конкуренції.
На здатність передбачення значною мірою має впливає розвиненість уяви. Вона дозволяє уявити більше подробиць і деталей обставин, що передбачаються.
Фрустрація (від лат. fructratio – обман, марне очікування, розлад). По суті, це – стан ступору, безвиході в процесі вирішення проблеми. Дане явище властиве процесу мислення, а керівник потрапляє в нього частіше через обов’язок вирішувати масу складних питань.
Інтелект керівника
Інтелект – це здатність людини засвоювати інформацію, швидко систематизувати її, витягувати з пам’яті, а також ухвалювати творчі рішення. При цьому, як було вказано вище, пам’ять допомагає інтелекту, але не є його визначальним чинником.
Основні властивості високого інтелекту характеризуються наступними проявами:
- визнання принципової множинності різних уявних „поглядів” на одне і те ж явище;
- критичність відносно будь-яких фактів і думок – початкові сумніви в їх істинності;
- сприйняття відбувається за принципом „можливе все – навіть те, що неможливе”; звичайно, чим розумніша людина, тим важче її здивувати;
- здатність до аналізу і синтезу, до встановлення закономірностей у спостережуваних явищах;
- креативність – висока здатність до породження оригінальних ідей, використання нестандартних способів інтелектуальної діяльності. Причому креативні керівники випробовують виражену потребу в цьому.
Інтелект і ефективність управлінської діяльності. Пряма залежність між успішністю управлінської діяльності й інтелектом керівника є, на перший погляд, явною і самоочевидною. Проте лише на початку 60-х рр. XX ст. американський психолог Е. Гізелі виявив, що найуспішнішою діяльністю характеризуються керівники, що мають не низький і не дуже високий інтелект, а деяку оптимальну міру його вираження.
Не інтелект як такий, а стаж і похідний від нього професійний і життєвий досвід є найсильнішим чинником, що впливає на спільну ефективність управлінської діяльності. Під „практичним інтелектом” слід розуміти інтелект не для міркувань, а для діяльності.
Є думка, що надто висока освіченість менеджера є передумовою його „постійного експериментування”, прагнення негайно апробувати те, чому він навчився. Це підвищує ризиковану діяльність і знижує її якісні показники.