Розділ 3. специфіка редагування описових композиційно-мовленнєвих форм
Сучасна художня українська проза вийшла на новий рівень свого розвитку, еволюціонувала: її особливість криється насамперед у лінгвістиці, стилістиці та логічній побудові. І сама значимість її таїться в тому, щоб залишити той потік свідомості, поєднання різних типів викладу, завуальовані метафори, складний синтаксис, зачасту – внутрішнє неконтрольоване мовлення героїв таким, як його бачить сам автор, обмежити до мінімуму втручання редактора в оригінал.
«Мова Тараса Прохаська – це не стільки стиль формулювання речень та словосполучень, скільки вміння записувати думки в тій послідовності, в котрій вони з’являються на поверхні мозку, причому записувати з відносною зрозумілістю для інших – а це у наш час дуже важливо» [21]
Описи Тараса Прохаська настільки виписані, такі образні та реальні, що читачеві не доводиться вдаватися до глибоких підсвідомих роздумів, усе ніби лежить на поверхні: яскраве, живе, кольорове і незвичайне, але те, що здається надто простим, водночас показує всю складність його думки. Динаміка, яка присутня в його описових уривках, переносить читача в думки автора на сторінках твору, читач з героєм стають одним цілим: радіють, кохають, сумують, міркують.
Літературу Прохаська невпинно тягне в бік кінематографу та фотографії. «Читання такої прози часом схоже до перегляду ніби чорно- білих чи кольорових світлин, часом його писання здаються уривками якоїсь короткометражної стрічки. Багато вдало пропущених образів і описів слугують «місцями підключення читача» – отам читач зміг би вставляти свої спогади про гори, пожовтілі знімки та інші солодкі сторінки минувшини» [21]
Основним завданням редактора, як у будь-якому іншому художньому творі, так і в оповіданнях Тараса Прохаська «З цього можна зробити кілька оповідань» та «Як я перестав бути письменником» – є аналіз логічної структури. Він вимагає осмислити твір у цілому, для чого необхідні не тільки конкретні знання та професійні навички, але й висока культура мислення. Нелогічність, непослідовність описового викладу є однією з найгірших вад твору. У кожному своєму прояві цей недолік здатний так чи інакше знецінити авторський текст. Будь-який твір розрахований на те, щоб переконати читача, вразити, зацікавити. Але, якщо в ланцюгові описуваних явищ, подій, образів виявляється якась слабка, протирічна ланка, текст втрачає в очах читача свою переконливість, а автор – довіру.
Перш ніж почати описувати певний об’єкт, образ, подію, автор зазвичай повинен повідомити читача про обраний порядок опису, особливо якщо текст призначений для малопідготовленого читача. Це може бути певне вступне, якимось чином пояснювальне речення, думка, яка налаштує читача на сприймання та допоможе поринути в зміст уривку, напр.: а) «Я пам'ятаю те, що не слід пам'ятати.Якпахли старі віденські крісла в нашій квартирі після того, як на них сиділи різні відвідувачі бабці. Які ребра були в різних дівчаток, яких колись розгойдував на прикріпленій до верхньої галузки великого каштана над яром гойданці. Яктиснула горло поспішно ковтнута перша вкрадена булочка < ... >» (9, с. 93); б) «Але татові вдавалося вкладати у стислі епізоди якісь епохальні речі. Кількома реченнями, манерою рухатися, способом спілкування з най-різноманітнішими людьми, швидкісними вирішеннями заплутаних питань, усмішкою, готовністю допомогти або здатністю відмовитися, особливою вагою слова. Зрештою, якщо говорити про декілька цілком конкретних знань, то саме він навчив мене квасити капусту і копати землю, доглядати яблуні та троянди, варити юшку і робити цибулеву салату...
< ... >» (9, с. 87)
Окремого сигналу вимагають і зміни прийнятого порядку опису. Форма і стиль такого повідомлення залежать від загальної стилістики тексту, ступеня «інтимності» і емоційності авторської манери. «Під час аналізу описового тексту редактор подумки повинен виділити фрагменти тексту, у яких подано загальну характеристику описуваного предмета чи явища, а також елементи опису, де охарактеризовані різні частини або аспекти описуваного об’єкта. Порядок подання у тексті загальної характеристики та елементів опису залежить аж ніяк не від бажання автора чи редактора. Тут треба керуватися видом опису: в аналітичному описовому тексті використовують рух від загальної характеристики до характеристики окремих частин об’єкта; у синтетичному, навпаки – загальну характеристику подають після переліку (показу) окремих частин об’єкта. Часто доводиться застосовувати правку-скорочення, аби виключити попередні уваги автора, які не стосуються справи, а лише уповільнюють темп читання та розуміння тексту читачем. Так само вилучається надлишкова деталізація, яка може заплутати читача, замість того, щоб допомогти йому зорієнтуватися на описуваному об’єкті в цілому» [6, с. 11]
Варто пам’ятати, що в описах авторська індивідуальність виявляється якнайяскравіше. Талановитий автор може надати описові активного характеру своїм ставленням до того, що відбувається з об’єктом опису. Це тим паче, важливо, коли йдеться про опис нерухомого предмета, і головну роль у наданні тексту динаміки відіграє спостерігач, який привертає увагу до внутрішніх змін предмета опису, напр.: «Одноразова найдешевша запальничка передусім є таким досконалим джерелом вогню (а вогнем із запальнички можна змінювати різні життєві ситуації на краще не гірше, ніж це роблять спецназівці презервативом), як і найкоштовніша запальничка — витвір найвизначнішого художника. Одноразова найдешевша запальничка того кольору, який тобі вибирають, є перепусткою в інший світ. Світ, у якому все залежить від твого вибору. Світ без вибору в тому сенсі, що вибору нема, бо нема з чого вибирати, бо вибирати нема чого, бо вибрали вже все < ... >». (9, с. 57)
Автор описує звичайну запальничку, яка безпосереднім чином впливає на життя людини, на її існування. Прохасько робить це настільки професійно і талановито, що неживий предмет оживає. Тому при редакторському опрацюванні деталей авторського опису треба бути дуже обережним і керуватися як критеріями точності, обумовленості і доцільності кожного елемента опису, так і критеріями художності і виразності (несподіваності), поєднуючи можливості наукового і художньо стилів.
«У художніх описах використовуються різні художньо-образні засоби: стилістичні повтори, захопливі (позитивні) і негативні характеристики, які часто супроводжуються вигуками, окличними реченнями тощо. Важливо гармонійне поєднання авторської індивідуальності (тобто суб’єктивних чинників) і об’єктивних характеристик, обумовлених особливостями художнього стилю» [6, с. 10]
Отже, робота редактора в правильній організації композиційно-мовленнєвих форм «описів» є дуже складною, потрібною і важливою, але зважаючи на сучасну українську прозу, на стиль письменників і манеру їхнього викладу, межі редакторського втручання у текст дещо зменшилися. Аби не втратити і не загубити тієї родзинки, яку автор вніс у свій твір, редактор повинен бути дуже обережним і керуватися не тільки сухими законами і принципами редагування, а більше дослухатися до внутрішнього чуття мови, відчувати манеру письма автора і бути об’єктивним.
ВИСНОВКИ
Цікава творча манера Тараса Прохаська зумовлює цілу низку стилістичних ознак у його творах. У нашому дослідженні ми зробили спробу проаналізувати КМФ «опис» у його прозових творах та з’ясувати певні особливості.
Отже, у аналізованих оповіданнях ОКМФ зустрічаються як у чистому вигляді, так і в поєднанні з іншими композиційно-мовленнєвими формами. Здебільшого Тарас Прохасько надає перевагу опису візуальному, а також опису-характеристиці, який вживається в творі з розповідними КМФ, що є, на мою думку, кроком виправданим, адже зміна одних композиційно-мовленнєвих форм на інші, надає тексту рухливості, динаміки, інтригує читача, відновлює активність сприйняття; опис-характеристика в поєднанні з розмірковуванням та в чистому вигляді зустрічається трохи рідше.
ОКМФ у творах письменника «З цього можна зробити кілька оповідань» та «Як я перестав бути письменником» різні за своїм обсягом, багатокомпонентність одних стилістично доповнюється мало-компонентністю інших. Зв’язок між реченнями переважно паралельний. Лексичний склад та синтаксична структура описових форм визначається їхньою семантичною та синтаксичною функціями.
Варто сказати, що більшість ОКМФ в оповіданнях автора втілюються саме в описі авторському опосередкованому. У творі наявні як внутрішні, так і зовнішні контрольовані описи героїв.
Цінність сучасної української прози полягає саме в тому, щоб залишити мову автора в оригіналі, тобто межі втручання редактора в авторський першотвір у зв’язку з надзвичайно швидким процесом еволюціонування української прози суттєво знизилися. Специфіка текстів багатьох сучасних українських письменників не потребує корегувань, оскільки будь-яку помилковість автора можна виправдати стилістичним прийомом. Але роль редактора завжди була, є і буде важливою і потрібною для всіх інших видів літератури.