Види пам’яті за розумінням змісту

5.1 Смислова пам’ять пов’язана з розумінням того змісту, що запам’ятовується. Вона спирається на смислові зв’язки, які вже утворили системи словесних і образних асоціацій і становлять основу досвіду людини. Запам’ятовуваний матеріал в цьому разі логічно обробляється, узагальнюється, аналізується, порівнюється, класифікується, пов’язується з досвідом і тому без зусиль включається в наявні системи зв’язків, довше зберігається і легше відтворюється.

5.2. Механічна пам’ять діє у тих випадках, коли не маємо розуміння матеріалу, а те що навмисно чи ненавмисно запам’ятовується до кінця не усвідомлюється. Інформація, що запам’ятовується, не має певного місця в індивідуальному досвіді, і її доводиться туди втискати силоміць, або вона викликає великий пізнавальний інтерес своєю оригінальністю.

3. Процеси пам’яті. Пам’ять являє собою складний і єдиний безперервний процес. Тому й розглядати окремі її якості треба в єдності, і не тільки в зовнішніх зв’язках і взаємній зумовленості, а й у більш тісних відносинах взаємного проникнення і закономірних переходах одного процесу в інший. Але особливістю пам’яті є також і те, що її складові виступають водночас і як автономні процеси, тобто в більшості випадків кожний з окремих процесів може здійснюватися самостійно. При цьому інші процеси можуть бути значно відстроченими у часі або й не відбутися зовсім. Тому й аналізуючи окремі процеси пам’яті треба абстрагуватися від інших, визначаючи кожний з них за домінуючими ознаками.

1. Запам’ятовування – це закріплення образів сприймання, уявлень, дій, переживань і зв’язків між ними через контакти нових даних з набутим раніше досвідом. Матеріальною основою цього процесу є здатність мозку утворювати тимчасові нервові зв’язки. Запам’ятовування може бути короткочасним, довготривалим і оперативним. Воно також може бути довільним або мимовільним, смисловим (логічним) або механічним.

Умови довільного запам’ятовування:1) чітка постановка мети; 2) наявність мотивів, що спонукають запам’ятовування; 3) розуміння інформації, що треба запам’ятати; 4) використання логічних прийомів запам’ятовування (складання плану, порівняння, класифікація, систематизація); 5) повторення; 6) використання інформації, що необхідно запам’ятати в практичній діяльності.

Умови мимовільного запам’ятовування:1) якість дієвого ставлення до матеріалу; 2) ступінь включення матеріалу у зміст основної мети діяльності; 3) рівень зацікавленості та емоційного відношення.

2. Збереження –це процес утримання в пам’яті інформації, що була одержана у ході набування досвіду. Великою мірою він залежить від якості та глибини запам’ятовування, використання матеріалу пам’яті в своїй діяльності. Про збереження можна судити тільки на основі спостереження за іншими мнемічними процесами: відтворенням та впізнаванням.

Збереження може бутиактивним і пасивним.При активному збереженні матеріал, що утримується, піддається внутрішній перебудові, від простого циклічного повторення до включення в системи нових семантичних зв’язків. При пасивному збереженні матеріал, що утримується, не має активних перетворень.

3. Відтворення – процес відновлення збереженого матеріалу пам’яті для використання в діяльності і спілкуванні. Матеріальною основою відтворення є пожвавлення або повторне збудження раніше утворених у мозку нервових зв’язків.

Розрізняють два види відтворення: впізнання і згадування. Впізнання– це відтворення якого-небудь об’єкта в умовах повторного його сприйняття. Згадування – відтворення попереднього досвіду відповідно до змісту та завдань діяльності. Як різновид згадування існує також пригадування, тобто згадування, що вимагає від людини активних розумових зусиль, пов’язаних з переборенням певних труднощів. Згадування також може бути мимовільним або довільним.

Як один із різновидів відтворенняє спогади –локалізовані в часі та просторі згадування людиною свого минулого життя, переважно в яскравій образно-логічній формі, з усіма обставинами.

Важливою характеристикою відтворення є його правильність. Ця риса пам’яті залежить від таких своїх чинників, як об’єм інформації та її точність, мобілізаційна готовність людини до відтворення та її упевненість у правильності відтворення.

4. Забування –процес, протилежний збереженню, і виявляється він у тому, що актуалізація забутих образів чи думок утруднюється або стає взагалі неможливою. Цей процес ґрунтується на явищі гальмування умовно-рефлекторних зв’язків під впливом різних чинників і згасання слідів, що утворилися раніше.

Темп забування – це крива, за якою в першу годину ми забуваємо близько 40% інформації, яку запам’ятали, за наступні 8 годин ще майже 40%, а далі забування різко уповільнюється, хоча кількість збереженої інформації все ж продовжує зменшуватись десь до 3%. Але таку залежність маємо лише в загальному вигляді. В дійсності ж цей темп залежить від об’єму запам’ятовуваного матеріалу, його змісту, міри усвідомленості та ступеню значимості матеріалу, включення його в діяльність суб’єкта.

Хоча процеси пам’яті мають свої загальні характеристики, але у кожної людини проявляються з індивідуальними відмінностями, які можна побачити в різній швидкості запам’ятовування, в міцності збереження, в легкості відтворення. В цілому індивідуальні відмінності пам’яті можуть бути двох видів:

1) пам’ять, що відрізняється перевагою тієї чи іншої модальності – зорової, слухової, рухової;

2) пам’ять, що відрізняється за рівнем організації.

Люди також відрізняються за типами пам’яті:

1) люди з наочно-образним типом, які добре запам’ятовують наочні образи, колір предметів, звуки, обличчя тощо;

2) люди з словесно-логічним типом пам’яті, які добре запам’ятовують словниковий, нерідко абстрактний матеріал: поняття, формули тощо;

3) люди з емоційним типом пам’яті, які добре запам’ятовують пережиті ними почуття.

Тема 4. Мислення

План

1. Загальна характеристика мислення.

2. Форми мислення.

3. Види мислення.

4. Операції мислення.

5. Індивідуальні особливості мислення.

6. Поняття «мова» та «мовлення».

Література [4, 7, 8, 11, 20, 23, 40, 49, 57, 61].

1. Загальна характеристика мислення.Мислення - це вищий психічний пізнавальний процес узагальненого та опосередкованого відображення людиною предметів і явищ оточуючої дійсності завдяки встановленню їх суттєвих особливостей, зв’язків та відношень

Загальні характеристики мислення:

- мислення є вищим пізнавальним процесом;

- мислення є активною формою творчого відображення та перебудови людиною дійсності;

- мислення породжує такий результат, якого ні в самій дійсності, ні у суб’єкта на даний момент часу не існує;

- мислення завжди пов’язане з наявністю проблемної ситуації, завдання;

- на відміну від сприймання, мислення виходить за межі чуттєвої дійсності, завдяки чому майже необмежено розширює коло пізнання;

- мислення на основі сенсорної інформації робить певні теоретичні і практичні висновки;

- мислення обов’язково присутнє в усіх пізнавальних процесах;

- мислення – це рух ідей, що розкривають сутність речей;

- підсумком мислення є не образ, а певна думка, ідея;

- специфічним результатом мислення виступають судження і поняття;

- мислення – це особлива теоретична і практична діяльність, яка передбачає систему дій і операцій дослідницького, перетворювального та пізнавального характеру.

Загальна теорія мислення:це процес, який формується в суспільних умовах життя;на перших стадіях свого формування мислення проявляється, насамперед, як зовнішня розгорнута предметна діяльність;в процесі формування мислення із зовнішньої розгорнутої предметної діяльності воно переходить у згорнуті форми та набуває характеру внутрішніх розумових дій.

2.Форми мислення. Поняття –найпростішаформа мислення у вигляді слова або групи слів, яка відображає суттєві властивості, зв’язки та відношення предметів і явищ. Поняття бувають: одиничні –відображають істотні властивості одиничних об’єктів; загальні –відображають істотні властивості класів предметів; конкретні –відображають певні предмети, явища чи їх класи з істотними ознаками, зв’язками та відношеннями; абстрактні –відображають ті чи інші властивості об’єктів, окремо від самих об’єктів; родові –характеризуються більшим обсягом відображуваних у їх колі об’єктів; видові –характеризуються меншим за обсягом по відношенню до родових понять;

Категорії –мають найширший обсяг і відображають найзагальніші властивості, зв’язки і відношення.

Судження – форма мислення, в якій стверджується або заперечується наявність якихось зв’язків між предметами та явищами дійсності або їх властивостями та ознаками. Судження бувають:

Поодинокі- ствердження або заперечення відносно тільки одного предмета;

Загальні –ствердження або заперечення відноситься до всіх предметів певної групи;

Часткові –ствердження або заперечення відноситься уже не до всіх, а лише до деяких предметів;

Прості –складаються з одного судження;