Свідомість як фундаментальна властивість людини (структура).

а) В структурі свідомості виділяють такі елементи, як знання та переживання. Йдеться про відчуття, сприйняття, уявлення, поняття, мислення. Відчуття – це найбільш елементарна форма чуттєвості. Сприйняття – це цілісний та структурований образ, складений з декількох відчуттів. Уявлення – це образ раніше сприйнятого або створеного уявою явища. Інформаційна здатність органів відчуттів ранжується так: зір, дотик, слух, смак, нюх. Але видів відчуттів більше, ніж органів чуття, бо деякі відчуття виникають в результаті взаємодії різних органів чуття(вібрація, температура, біль).В структуру свідомості входить мислення, яке здійснюється на рівні розсудку та розуму. За Кантом, розсудок - це здатність мислити в певній незалежності від чуттєвих вражень. Розсудок ще пов’язують зі здоровим глуздом. Здатність до судження – це відмітна риса природного розуму. Особливість розуму пов’язана зі здатністю об’єднання протилежностей та виявлення корінних причин явища.Розумова діяльність людини обумовлена її інтелектом.Вищою ступінню розуму є мудрість( дар мислити, говорити та діяти).В структурі свідомості величезну роль відіграють пам’ять, емоції, воля, віра, сумнів, ідеал. Пам’ять- це здібність людини відтворювати інформацію. Переживання значимості явищ та ситуацій виступають як емоції. Воля -свідома саморегуляція суб’єктом своєї діяльності, яка проявляється як цілеспрямованість, рішучість, самовладання. В світі ціннісних орієнтацій людини велике значення відіграє віра як можливість надчуттєвого досвіду. Це обов’язкова характеристика особистості, вона потребує віри в себе, віри, яка переходить у впевненість в своїх можливостях.

б) Особливу роль у житті й діяльності людини відіграє самосвідомість.Самосвідомість – це пізнання та оцінка людиною самої себе.Самосвідомість виділяє нас з навколишнього середовища. Самосвідомість пов’язана з феноменом рефлексії – роздумами особистості про саму себе. Рефлексія за своїм рівнем може бути різною – від елементарної самосвідомості до глибоких роз-думів над сенсом свого буття та його моральним змістом. Пізнаючи себе, людина вже ніколи не залишається такою ж, якою була раніше.Виникнення самосвідомості означає появу суб'єктивного часу —лише для людини існує минуле, сучасне та майбутнє як особливі, внутрішні стани, лише людина здатна поринати у спогади або вітати у мріях. Самосвідомість дає людині розуміння своєї індивідуальності, унікальності, неповторності.

18.Суспільна свідомість:

а) Суспільна свідомість розглядається в контексті духовного життя суспільства. Суспільна свідомість становить стрижень, ядро духовного життя суспільства. Духовне виробництво зорієнтовано на висування ідей, концепцій, теорій, програм. Здійснюється це виробництво через соціальні інститути науки, мистецтва, релігії і філософії.“Суспільне буття виначає суспільну свідомість”- ця ідея являється складовою частиною концепції матеріалістичного розуміння історії.Суспільна свідомість виступає як спосіб інтеграції людей. Така свідомість з'являється як реальність особливого роду, яка має свою логіку розвитку, свою особливу мову, символіку, своє власне виробництво. Продукти цього виробництва (ідеї, погляди, теорії) забезпечують механізм об’єднання людей. Функції суспільної свідомості: представляти суспільство та суспільний інтерес і формувати індивідуальну свідомість.В структурі суспільної свідомості виділяють буденну та теоретичну свідомість, суспільну психологію та ідеологію, форми суспільної свідомості.Буденна свідомість - це спонтанне відображення людьми всього потоку життя без будь-якої систематизації. Вона базується на життєвому досвіді, разом з тим повна ілюзій.Теоретична свідомість репрезентує систему логічних взаємозв’язаних положень, які розкривають сутність та закономірність явищ-розробляють вчені. Буденна і теоретична свідомість взаємодіють між собою. Суспільна психологія – це несистематизовані уявлення, відчуття, емоції, в яких відображається соціальна дійсність. Через суспільну психологію проявляється масова свідомість, настрої та відчуття людей, формуються ціннісні орієнтації, поведінка соціальних груп, націй та народів. Ідеологія -система поглядів та установок, які відображають на теоретичному рівні соціально-політичний устрій суспільства, його соціальну структуру, потреби та інтереси різних соціальних сил. Ідеологія формується під впливом всіх об’єктивних та суб’єктивних умов розвитку суспільства, в тому числі і суспільної психології.

б) В розвитку суспільної свідомості мають місце різні її форми: моральна, естетична, релігійна, політична, правова, філософська, наукова, історична, економічна, естетична,екологічна.

19.Основні категорії етики: добро та зло:

а) Узагальнене визначення добра зводиться до позитивних, значимих для людей, необхідних умов життя, воно асоціюється з гармонією та благополуччям. В буденній свідомості добро являється результатом суб’єктивної оцінки людиною явищ, які мають для неї певну користь в даних обставинах. Існує і абсолютний смисл добра, коли воно розглядається як вираз позитивного значення явища відносно певної цінності.В категорії добра втілюються уявлення людей про позитивне в сфері моралі, про те, що відповідає моральному ідеалу: це мир, любов, повага людини до людини, все, що пов’язане з гуманізацією людських відносин.

В понятті зла відображено уявлення про те, що протистоїть моральному ідеалу, перешкоджає досягненню щастя та гуманності у відносинах між людьми. Зло протилежне добру, воно виражає найбільш узагальнені уявлення про все аморальне, що суперечить вимогам моралі. До зла відносять, наприклад, такі якості як заздрість, пихатість, помста, зарозумілість, злодіяння По відношенню до особистості добро та зло виступають у вигляді чеснот та пороків.

б) Категоріям добра та зла притаманні ряд особливостей. Вони носять загальний та універсальний характер їм притаманна історичність. Існують відмінності в розумінні добра та зла в різних культурах. Важливою рисою категорій добра і зла є їх суб’єктивність, пов’язаність з людською свідомістю. В природі немає явищ, які були б добрими чи злими безвідносно до людини. Лише люди, в залежності від їх потреб, інтересів, умов життя, відносять одні речі та явища до розряду «добрих», інші – до «злих». Тобто поняття добра та зла є оціночними, вони несуть в собі елемент людської суб’єктивності, особистої упередженості, емоційності.Тобто у реальному світі відсутні абсолютні добро та зло, вони можливі лише в абстракції або в надприродному світі.Цим категоріям притаманна відносність: зло в певних умовах і відношеннях може виступати у вигляді добра і, навпаки, те, що було добром може перетворитися на зло. Уявлення людей про добро та зло неоднозначні.Між категоріями добра і зла існує єдність і нерозривний зв’язок. Добро отримує значимість у порівнянні зі злом та стверджується в протиставленні йому. Добро і зло являють собою єдність протилежностей, яка обумовлює їх постійну боротьбу між собою, що визначає спосіб їх існування, і ця боротьба не може бути завершеною остаточною перемогою однією із сторін.

20.Основні категорії етики: свобода та відповідальність:

а) Дія є моральною, коли вона ґрунтується на виборі між добром і злом; така ситуація передбачає свободу людини, її здатність вибирати. Що ж таке свобода? Існують дві крайні точки зору на співвідношення свободи та необхідності - етичний фаталізм та етичний волюнтаризм. Перший абсолютизує необхідність, ставить людину в залежність від об’єктивних обставин, примушує діяти за певною, визначеною чи Богом. чи долею схемою. Людина невільна в своїх вчинках її життя напередвизначене, вона не в змозі нічого змінити. В такому випадку людина не несе відповідальності за свої дії.

Друга позиція - етичний волюнтаризм – заперечує необхідність та стверджує, що людина вільна в своїх рішеннях і повинна діяти лише у відповідності зі своєю волею. Таке розуміння свободи приводить до повної відмови від моральних норм і дозволяє людині стверджувати свавілля особистих дій як зразок поведінки. І фаталістична, і волюнтаристська концепції заперечують моральну свободу: фаталіст, який абсолютизує необхідність, стає рабом її; волюнтарист, який заперечує роль необхідності, стає жертвою особистої сваволі.

б) Формою прояву свободи виступає вибір. Вибір забезпечується волею і залежить від рівня інформованості та свідомості особистості. Вибір є вільним, коли до нього підключені усі інтелектуальні та вольові здібності людини і не вільний, коли місце розуму займають почуття страху або обов'язку.Моральна свобода -перетворення моральних вимог у внутрішні потреби, у переконання людини. Людина досягає свободи в тій мірі, в якій вона здатна свідомо приймати рішення, враховувати наслідки особистої поведінки та керувати ними.З проблемою свободи пов'язане питання про моральну відповідальність особистості, яка проявляється як зворотна сторона вільно прийнятого рішення, як природний наслідок свободи вибору. Бути вільним, – значить бути відповідальним. Між свободою та відповідальністю існує пряма залежність: чим ширше свобода, тим більше відповідальність. Такий зв'язок ідає підставу філософам називати свободу не благом, а важкою долею людини. В деяких концепціях зв’язок між свободою та відповідальністю розривається. Фрейдизм заперечує відповідальність людини на тій підставі, що всі її вчинки носять несвідомий характер. Екзистенціалісти стверджують, що особистість відповідальна лише перед собою.Часто свободу ми відносимо до прав особистості, а відповідальність сприймається як обов’язків. Розрізняють наступні види відповідальності: - відповідальність людини перед самою собою;- відповідальність людини за свої конкретні дії та вчинки перед іншими людьми;- відповідальність людини перед світом та людством.

1.Сутність пізнавального процесу (чуттєве)

а) Відображення світу у свідомості людини відбувається у двох формах: чуттєвій та раціональній.Основними формами чуттєвого пізнання виступають: відчуття, сприйняття, уявлення. Раціональне пізнання реалізується у трьох основних формах: поняттях, судженнях, умовиводах. Чуттєве і логічне пізнання утворюють нерозривну єдність. В історії філософії існували два напрямки, котрі абсолютизували або чуттєве пізнання – емпіризм, або логічне мислення - раціоналізм. Представники емпіризму вважали що все людське знання випливає з досвіду. Існує спочатку зовнішній досвід, обумовлений відчуттями, і внутрішній досвід, де в результаті здійснення людиною операцій мислення - таких як поєднання, співставлення, абстрагування – з простих ідей утворюються більш складні ідеальні конструкції. Природжених ідей не існує. Пізнання формується на основі чуттєвого сприйняття за допомогою принципів, тобто загальних правил. Тільки судження, які виражають безпосередню фіксацію фактів за допомогою органів почуттів, є самодостатніми та непогрішними. Всі інші судження потребують підтримки від результатів чуттєвого досвіду. Представниками раціоналізму вважали, що з допомогою інтуїції можна знайти настільки ясні, виразні та самоочевидні ідеї в достовірності яких неможливо засумніватися. На основі цих базисних природжених ідей за допомогою дедукції можна будувати всю подальшу систему знань. Акт пізнання – це завжди єдність, взаємодія чуттєвої і раціональної його форм. Раціональні форми пізнання неможливі без чуттєвого, з якого вони отримують вихідний матеріал, логічне мислення завжди використовує чуттєві наглядні схеми, моделі, символи. В свою чергу, на рівні свідомості чуттєве сприйняття знаходиться під впливом раціонального, не є бездумним, воно завжди осмислене.Розуміння діалектичної єдності чуттєвого і раціонального долає метафізичну обмеженість емпіризму та раціоналізму.

б) В сучасній філософії виділяються три концепції істини: концепція відповідності, когеренції та прагматичності. В теорії істини виділяють проблему співвідношення абсолютної та відносної істини. Суть проблеми полягає в тому, що кожна ступінь пізнання обмежена рівнем розвитку науки; істина, яка відкривається наукою на тому чи іншому історичному етапі, не може вважатися остаточною. Процес наукового пізнання передбачає перехід від попередньої теорії до нової, які між собою пов’язані таким чином, що відносно правильна колишня теорія може тлумачитися в складі нової теорії як відносна істина і як окремий випадок більш повної та точної теорії Таким чином, зміст наукового знання в цьому процесі характеризується вірогідністю та неповнотою.Під абсолютною істиною розуміють повне, точне, всебічне, вичерпне знання про будь-яке явище-чого не можливо досягти.Тому абсолютна істина означає межу, мету, до якої прагне пізнання. Відношення між абсолютною та відносною істиною фіксують лише форми знання, які залежать від розвитку науки, суспільства. Чим вище рівень пізнання, тим ближче ми наближаємося до абсолютної істини