Виміри любові у часі і вічності

Людина живе у пси-полі між полюсами життя і смерті, любові й страху. І основний фактор здоров’я і довголіття (спосіб-образ життя), насправді, є способом-образом її любові й страху. У позамежному вимірі, у лабораторіях слова, духовної творчості і спілкування у дусі любові й істини народжується із людської істоти людина, а потому і боголюдина, або слово-любов у плоті. Просто і доступно говорить про любов св. апостол Іоанн: «Улюблені, любим один одного, бо від Бога любов, і кожен, хто любить, родився від Бога та відає Бога!

Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов!..

Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас…

Бога не бачив ніколи ніхто. Коли один одного любимо, то Бог в нас пробуває, а любов Його в нас удосконалилась…

Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!..

Страху немає в любові, але досконала любов проганяє страх геть, бо страх має муку. Хто ж боїться, той не досконалий в любові» (Перше соборне послання св. апостола Іоанна).

Ось на які ознаки любові звертає увагу св. апостол Павло: «Коли я говорю мовами людськими й ангельськими, та любові не маю, то став я як мідь та дзвінка або бубон гудячий!..

Любов довго терпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається,

не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого,

не радіє з неправди, але тішиться правдою,

усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить!

Ніколи любов не перестає!» (Перше послання св. апостола Павла до коринтян).

Так, справедливість без любові робить людину жорстокою, правда без любові – критиканом, виховання без любові перетворює її у дволику, розум без любові робить її хитрою, привітність без любові робить її лицемірною, компетентність без любові – нечемною, влада без любові – ґвалтівником, честь без любові робить її зарозумілою, багатство без любові – жадібною, віра без любові робить її фанатиком, обов’язковість без любові – дратівливою, а відповідальність без любові – безцеремонною.

Відаючи зцілювальну, життєдайну і перетворювальну силу духовних законів віри, надії й любові, що діють у внутрішньому і зовнішньому світах, Ісус промовляв:

«Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне.

Блаженні засмучені, бо вони будуть утішені.

Блаженні лагідні, бо землю вспадкують вони.

Блаженні голодні та спрагнені правди, бо вони нагодовані будуть.

Блаженні милостиві, бо помилувані вони будуть.

Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога.

Блаженні миротворці, бо синами Божими стануть.

Блаженні вигнані за правду, бо їхнє Царство Небесне.

Блаженні ви, як ганьбити та гнати вас будуть, і будуть облудно на вас наговорювати всяке слово лихе ради мене.

Радійте та веселіться, нагорода бо ваша велика на небесах! Бо так гнали й пророків, що були перед вами.

Ви сіль землі…

Ви світло для світу…

Отак ваше світло нехай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на небі» (Євангелія від св. Матвія).

Любов за походженням – дар Святого Духа, по суті – обожнення людини, по формі – жертовне служіння. Тому, любов до Бога є матір’ю всіх заповідей. Ісус же показав шлях до любові, Його життя – приклад любові, а воскресіння – запорука того, що в християнській спільноті має невичерпне джерело. Тому, спілкування і поєднання людини з Богом веде до любові до Нього, ближнього, до Богопізнання і відкриття того, що Господь є Богом віри, надії і любові й творить світ і людину любов’ю і словом.

Цікаво:

1) Як поєднані між собою незріла любов і емоційні хвороби?

2) Що таке променисте людство?

3) Що означають слова «ніхто не сходив на небо, якщо з неба не зійшов»?

4) Який духовний вік мали пророки, святі, Ісус і Діва-Марія?

5) Запишіть своє питання.

– Що найважче, мамо,

У вашому житті?

– Ой, найважче, доню,

Навчатися любить,

Бо нема на світі праці

Важчої за цю,

Бо нема на світі правди

Більшої за цю.

– Що найбільше, тато,

У вашому житті?

– А найбільше, сину,

Навчитися любить,

Бо нема на світі долі

Більшої за цю,

Бо нема на світі віри,

Дорожчої за цю.

– Що найдорожче, діду,

У вашому житті?

– Найдорожче, діти,

Любов’ю променіти,

Єдність з Богом відчувати

Кожну мить

І любов’ю свого серця

Світ творить.

Берегиня

Якщо міфологія (мета-мистецтво і мета-філософія), як процес створення і руйнування аксіом становлення і буття людини, виявляє інтуїтивно-образне бачення цілісного світу, то чому сьогодні не вистачає нових міфологем стосовно осмислення любові? А може вини є, та ми не готові їх сприймати? І чому саме українська культура подарувала світові кілька новітніх міфологем, яким стільки років, скільки й незалежній Україні? Ось одна з них…

За огорожею храму довго стукав князь. Коли Берегині надоїв цей стукіт, вона впустила його на подвір’я. Князь розклав перед нею книжки народів світу. Жінка перебирала пожовклі від часу сторінки, проникаючи у мудрість тих, хто написав їх, і він вигукнув: «Будь моєю дружиною, я хочу очима жінки подивитись на людську мудрість». А вона і відповідає: «Хіба я можу впустити у храм недостойного, мене тоді вигонять за ворота храму, щоб усякий перехожий міг вгамувати будь-яке своє бажання».

За огорожею храму довго стукав купець. Коли Берегині надоїв цей шум, вона впустила його на подвір’я. Купець розклав перед нею коштовності. Вона перебирала прикраси королів, царів і шахів, переживаючи почуття майстрів, які створили їх. І він вигукнув: «Стань моєю дружиною, я хочу очима жінки подивитись на людські пристрасті». А вона і відповідає: «Хіба я можу впустити у храм недостойного, мене тоді вигонять за ворота храму і прикують неподалік від мізерного джерельця, аби перший-ліпший перехожий міг вгамувати будь-яку свою спрагу».

За огорожею храму довго співав співець. Берегиня впустила його на подвір’я і на крилах пісні піднялась високо над землею, на якій жили багаті й бідні, молоді й старі люди. Вона перебувала з їх радощами і горем і з останнім звуком мелодії повернулась до храму. «Будь моїм чоловіком, я давно став жінкою і шукав тебе», – вигукнув співак. А вона відповіла йому те ж саме, що й раніше.

За огорожею храму гралися діти, хлопчик і дівчинка, на їх головах співали пташки й пурхали метелики і бабки. Жінка покликала дітей на подвір’я, а кущі і дерева протягнули їм свої віти, усипані запашними біло-рожевими квітами й смачними стиглими плодами. Берегиня взяла малюків за руки і повела до храму. «Знайшла учнів, – звернулась вона до вчителя, – маєш навчити усьому, що знаєш сам». І з цими словами пішла з двору.

«Ось і я дочекалася зрілості, прийшов час ставати матір’ю», – подумала жінка, прямуючи до височенної вежі. Ніхто, окрім неї, не міг увійти в башту. Старий німий охоронець відчинив великі важкі двері і, уклонившись жінці, протягнув їй рожеву калинову кісточку, яка нагадувала маленьке серце.

Берегиня довго підіймалась крутими сходами наверх: пекло сонечко, йшов дощ, падав сніг… Перед очима проходило усе її життя. Жінка дуже втомилася, важко дихала і відчувала у скронях, як стукає її серце… Нарешті вона вийшла на терасу, що була відкрита усім вітрам часу і подиху вічності.

Над нею напиналося й тріпотіло оксамитове небо, яке було майстерно вишите великими і маленькими золотими й срібними зірками, що сяяли, немов живі квіти. Жінка сіла на лави трохи відпочити і побачила, що кісточка виросла у велике віття. Шовковим рожевим ранком з першими сонячними променями усміхнена Берегиня зійшла над пелюстками райдуги-веселки і, повільно піднявши свої окрилені руки, які тримали золоту гілку, вимовила нові імена любові. І у цю ж мить золотий дощ осяяння пролився у сплячі душі…

Коли у яскравому сонячному світлі сяє дрібна розсип теплого дощу, люди говорять, що йде «сліпий дощик», натякаючи на промені осяяння, які, навіть, уві сні зрошують маленьку квітку душі.

Найбільша квітка, це троянда?

– Ні.

Найбільша квітка, це лілея?

– Ні.

Найбільша квітка, це жоржина?

– Ні.

То, мабуть, соняшник найбільша?

– Також ні.

То що ж тоді?

Найбільша квітка квітне в небі,

Рожева вранці, золота удень,

Червона ввечері. Усім нам треба