Мутаційний процес і мінливість.

Мутації постійно змінюють генотип населення [42, 43, 44, 45, 46, 59, 60]. Вони не мають певного напрямку і призводять до підтримки унікальності кожного індивіда. В окремих регіонах темп спонтанного мутагенезу є дещо збільшений внаслідок локального забруднення біосфери (фізичні та хімічні мутагени), дії біологічних мутагенів (вірусні інфекції, що активніше поширюються при великій щільності населення), появи шкідливих звичок у населення (наркоманія, алкоголізм, адреналінова залежність), стресового навантаження. Тому, не дивлячись на те, що стабільність фізичного типу людини зберігається приблизно з середини палеоліту, її не слід вважати абсолютною. Відбуваються зміни у структурі скелету, ГМ, темпах розвитку, тривалості життя тощо.

Зокрема,·у новонароджених шимпанзе об’єм головного мозку становить 65% від дорослого, у австралопітеків – 50%, у сучасної людини – 25% . Подовжується період безпорадності. Людський мозок не може розвиватися самостійно. Якщо у дитини в перші роки життя немає тісного емоційного зв’язку з дорослими, із неї виростає неповноцінна людина.

Цікаво, що:

· за останні 100 років головний мозок виріс у жінок на 40г, у чоловіків – на 60 грам;

· тільки тисячу років тому у європейців змінився прикус і погіршилась якість зубів, що можливо стало результатом живлення менш грубою їжею ;

· зростає число людей, що мають користуватися окулярами у молодому віці (близорукість, астигматизм, дальнозорість). Ці ознаки перестають елімінуватися із популяції, так як гарний зір перестає бути критично важливим для виживання. Тому ця ознака генетичним дрейфом поширбється в популяціях;

· розвиток медицини призвів до зростання числа людей із поганою спадковістю, носіїв таких генних спадкових хвороб, як фенілкетонурія, алкаптонурія, альбінізм (порушення амінокислотного обміну), галактоземія, глікогенова хвороба (порушення обміну вуглеводів), хвороба Німана-Піка, хвороба Гоше (порушення ліпідного обміну), подагра, хвороба Леша-Найхана (порушення пуринового та пірамідинового обміну), мукополісахаридоз, синдром Марфана, фібродисплазія (порушення обміну в сполучній тканині), гемоглобінопатії, порфірія (порушення процесу реутилізації заліза в печінці), гемофілія (незвертання крові), муковісцидоз, непереносимість лактози (порушення всмоктування їжі в кишечнику). Збільшилась кількість таких складних полігенних паталогій, як рак, шизофренія, цукровий діабет, епілепсія, гіпертензія, ішемічна хвороба серця. Зараз приблизно 5-6 дітей із 100 народжуються з якими-небуть генетично обумовленими захворюваннями. В більшості – це захворювання с генетичними схильностями. Це можуть бути пороки розвитку, порушення в інтелектуальному розвитку дитини. В ці 5-6 % входять спадкові хвороби, які виникли вперше, або успадковані від одного з батьків. Серед жіноцтва поширюються ознаки, які б призвели до смерті під час пологів в колишні часи (вузький таз, паталогії хребта, тощо). Ці особини в наш час залишають своє потомство, яке завдяки медицині встигає виростати до стаьтевої зрілості і давти нову генерацію. Зараз, таким чином в популяціях людства йде накопичення негативної спадкової інформації, що може зашкодити здров’ю людства в цілому і вимагає все більше витрат на медичгі цілі.

· досліди з лабораторними тваринами (як приклад експеримент «Всесвіт-25» Джона Келхуна в 60-х-70-х роках 20 ст. з мишами), яких утримували в умовах, близьких до сучасного міста (перенаселення, скупченість, забрудненість води і повітря, постійний шум, конкуренція за їжу та зміну партнера, наявність подразників, які швидко змінюються тощо) дозволили встановити, що протягом кількох поколінь в результаті стресу поширилися такі явища як безпліддя, розумова відсталість, зменшення тривалості життя, канібалізм. Навіть в умовах ідеального забеспечення їжею та питвом тварини через велику щільність населення перебували в постійному стресі і це призвело до фатальних наслідків для їх колонії (коли в колонії бул 2200 мишей на 315-й день при ємності баку на 3840 особин). Спочатку з’явилась категорія «відторгнутих», яких виганяли в центр бака, де вони часто ставали жертвами агресії. Вони були, переважно молодими особинами, що не знайшли для себе соціальної ролі в мишачій іерархії. Проблема відсутності відповідних соціальних ролей була викликана тим, що в ідеальних умовах баку миші жили довго, підстаркуваті особини не звільняли місце для молодих гризунів. Тому часто агресія була спрямована на нові покоління особин, що народжувались в «Єдемі». Після вигнання самці ламались психологічно, менш проявляли агресію, не бажали захищати своїх вагітних самок та виконувати любі соціальні ролі. При цьому вони періодично нападали або на інших особин із суспільства «відвергнутих», або взагалі на інших мишей. Самки, готуючись до родів, ставалиь все нервовішими, так як в результаті росту пасивності серед самців вони ставали менш захищеними від випадкових атак. Відповідно самки стали проявляти агресію, часто битись, захищаючи потомство. Проте ця агресія парадоксальним чином не була спрямована тільки на оточення, не менш агресивними вони були до своїх дітей. Часто самки вбивали своїх дітей та перебирались в верхні гнізда, ставали агресивними самітницями та відмовлялись від размноження (фемінізм?). Народжуваність значно зменшилась, а смертність молодняку значно зросла. Далі розпочалась «фаза смерті».Символом цієї стадії стала поява нової категорії мишей, які отримали назву «красивих». Це були самці, які демонстрували нетипову для виду поведінку, відмовлялись битись та боротись за самок та територію, не бажаючи паруватись, схильних до пасивного стилю життя. Вони тільки їли, пили, спали та чистили свою шкурку, уникали конфліктів і любих соціальних функцій. Серед останньої хвилі народжень в баці серед «красивих» з’явились і самки-одиначки, що відмовлялись розмножуватись і тікалие в верхніе гнізда баку, що згодом стали більшість. Останні 6 крис в «едемі» були такими самками. Це дуже нагадує процеси, що відбуваються в результаті перенаселеності в людському суспільстві.

· зростання віку дорослості. Люди стають на ного з кожним поколінням все пізніше. Раніше одруження хлопців в 16 років, дівчат в 13 – було майже закономірним (Ромео і Джульєтта). Чоловіки стають самостійними зараз лише після 30, а то й 40 років. Те ж відбувається і з жінками. Відбувається певна інфантилізація частини особин. Люди, що досягли 40-річного віку вважалися вже людьми похилого віку. До речі, поняття про «бальзаківський вік» зараз розуміють, як вік жу жінок після 45-50 років. Проте насправді у того ж Оноре-де-Бальзака мається вік після 35 років;

Змішання та ізоляція.

Процесзмішання (метисизації) виступає одним із головних нині факторів расоутворення, а для гібридів характерний гетерозис (покращення здібностей потомства). Вони є більш активними, здоровішими, амбіційними. Активно цей процес відбувається в країнах Латинської Америки та США, де утворюється безліч варіантів метисного потомства між представникамти різних рас та народів. Не менш він був активним на територпії колишнього СРСР, де цьому процесу намагалися активно сприяти.

Ізоляція,як чинник еволюції.

В популяціях сучасного людства ізоляція проявляється у двох основних формах:

1. Географічна – пов’язана з існуванням географічних перешкод, які утруднюють процеси змішання. Зокрема, гори, пустелі, болота відокремлюють різні популяції місцевого населення, створюючи своєрідні ізоляти (значне генетичне та мовне розмаїття серед населення Кавказу, Тибету, Папуа, Амазонії.

2. Соціальна ізоляція виникає внаслідок того, що в якості генетичних бар’єрів діють:

· політичні кордони;

· релігійні переконання;

· тип шлюбних відносин;

· переважна форма господарювання;

· культурна диференціація та різність традицій;

· етнічна або мовна своєрідність;

· психологічні відмінності тощо.

11.3. Дія природного добору. В популяціях сучасних людей як і раніше діють різноманітні форми природного добору.

1. Стабілізуючий добір – основна форма природного добору, що діє сьогодні. Він зберігає існуючу біологічну організацію і проявляється у тому, що:

· абортуються зародки з мутаційними відхиленнями. Кількість абортованих на ранніх строках вагітностей іноді сягає 40%;

· новонароджені з масою, що відрізняється від середньої (3600 г) у будь-який бік, відзначаються меншою життєздатністю. Також меншою життєздатністю характеризуються новонароджені чоловічої статі, яких проте звично народжується більше;

· чоловіки середнього росту частіше беруть шлюб і мають більше дітей, ніж чоловіки низького або високого росту (США);

· під час війн гинуть переважно особини, які або надзвичайно слабкі та невитривалі, або ті, які мають навпаки великий зріст та масу. Також елімінуються психологічно неврівноважені особини;

· жінки високого зросту віддають перевагу низеньким чоловікам та навпаки. Внаслідок цього потомство звично отримує середні показники.

Внаслідок дії цієї форми добору в центрі популяцій людей утворюється досить одноманітне в генетичному плані та гомозиготне населення, з переважанням домінантних ознак. Це так звані «патієнти», особини, що ідеально пристосовані до умов існування в містах. Особини, що мають відхилення від загалноприйнятних норм, з вираженими рецесивними ознаками, поступово витискаються на периферію популяції. Це так звані «резиденти».

2. Дизруптивний добір – фактор внутрішньо-популяційної різноманітності, адаптаційного поліморфізму. Виникає внаслідок закріплення нових ознак, рекомбінативного або мутаційного характеру (позитивних мутаційних змін). Він біологічно корисний, так як збільшує загальну пристосованість виду за рахунок збільшення генетичного різноманіття особин, які можуть мати переваги в різних умовах існування. Переважно такими особинами і є «резиденти», які витискуються на периферію популяції і живуть на межах з іншими відмінними від них популяціями (носії рецессивних ознак, що не витримують тиску в центрі популяції). В випадку змін умов існування або загибелі популяційної (етнічної) єдності саме вони змішуючись з іншими прикордонниками формують нові популяції, або етноси.

3. Статевий добір – призвів до появи яскраво визначених вторинних статевих ознак, як анатомічних, так і психологічних та поведінкових. Активно розглядається в теорії О. Лавджоя про створення сім’ї.

Добір пар здійснюється вже не тільки за принципом досягнення статевої зрілості і готовності до спарювання, як у тварин, але й за багатьма іншими параметрами. Статева поведінка стає надзвичайно індивідуалізованою. Жінки починають віддавати перевагу більш забезпеченим статевим партнерам, старшим переважно за себе. Чоловіки, навпаки, реалізують себе з більш молодими жінками, здатними народити більше здорового та повноцінного потомства. І в обох випадках відбираютиься переважно особини, що мають більш витривалу психіку, більш спокійні та розважливі. Крім того, чоловіки обирають собі жінок, які певними рисами нагадують їм частіш за все матір, а жінки – батька. Встановилось табу на інцест (кровозмішання, статеві зв’язки між родичами), так як внасідок подібних дій знижувалась якість потомства. Понад все людство намагається законодавчо зміцнювати сім’ю, зажищаючи її від сімейних зрад. З’являються й більш цікаві явища, коли жінки намагаються вийти заміж за більш забезпечених чоловіків, проте дітей намагаються народжувати від улюбленців. В історії людства межуються етапи, коли сімейні відносини є міцними (під час процесів етноутворення, війн, іншої нестабільності) та коли вони деградують (процес занепаду та руйнування етнічних та державних утворень, внаслідок «мирної» деградації суспільства, через надмірності та злидні, внаслідок соціального розшарування, корупції). До того ж найбільш міцну сімейну структуру мають представники «середнього класу», які є моральним кістяком суспільства. Тому ознакою здорового суспільства є наявність розвиненого середнього класу.

4. Рушійний добір (спрямований), або той, що призводить до еволюційного закріплення нових ознак, або до більшого їх прояву. В популяціях людства з незрозумілих доки причин, зростає поступово кількість людей з брахіцефаією (короткоголовістю).

Приклади дії природного добору:

1. У ряді районів земної кулі вироблена стійкість до ендемічних хвороб. Наприклад, африканці не хворіють на триденну малярію, яку викликає Pl. vivax, а серед населення ряду областей Африки і Середземномор’я широко поширена серпоподібна клітинна анемія, гетерозиготи за якою несприятливі й до інших видів малярії.

2. У європейців кір протікає набагато легше, ніж у народів Полінезії, які зустрілись з цією інфекцією тільки після колонізації їхніх островів переселенцями з Європи. Подібна ж ситуація склалася з вітряною віспою в Латинській Америці, з сифілісом та чумою в Європі, застудними захворюваннями серед корінного населення Сибіру та Північної Америки.

3 У Центральній Азії дуже рідко зустрічається група крові О і вища частота алелей, які визначають групу В. Виявилося, що це пов’язане з епідеміями чуми, які мали місце у минулому. У людей з групою О опірність організму до чумних бактерій знижена. У місцях, де часто були спустошливі епідемії цієї хвороби, різко зменшилась частота алелі I0. Найбільша частота I групи крові (0) виявляється в Америці, де чума вперше з’явилась у ХIХ ст., а також в Австралії та Новій Зеландії, де не було масових випадків захворювання. Друга група крові (АА, АО) поширена переважно серед землеробського населення, так як гарантує більшу стійкість до інфекційних хвороб бактеріальної природи.

4. На розподіл груп крові вплинула і віспа. Особи, що мали групу крові АО, АА, більш сприятливі до вірусу віспи, частіше хворіли у тяжкій формі. Мала кількість цієї групи людей виявлена у ендемічних районах Центральної Азії (Індія, Китай), Африці.