Розвиток форм спілкування у дошкільному закладі
Розвиток спілкування у дошкільному закладі М. Лісі-на розглядає як зміну якісно своєрідних цілісних утворень, що являють собою генетичний рівень комунікативності, які є формами спілкування.
Упродовж перших 6-ти-7-ми років життя дитина опановує ситуативно-особистісне, ситуативно-ділове, позаситуативно-пізнавальне і позаситуативно-особистісне спілкування.
У перші 6 місяців життя спілкування дитини відбувається у еитуативно-особистісній (безпосередньо емоційній) формі, яка стимулює становлення перцептивних дій різних систем і аналізаторів, реакції хапання. Із другого півріччя до 3-річного віку домінує ситуативно-ділова форма спілкування, яка забезпечує перехід від окремих дій до предметної діяльності і розвитку мовлення.
Позаситуативно-пізнавальна форма спілкування характерна для дітей 3-х-5-ти років. її основою є пізнавальний мотив дитини, а ознаками - запитання про предмети та їх взаємозв'язки (вік "чомучок"), своєрідне "теоретичне" співробітництво з дорослими, під час якого вона намагається зрозуміти будову світу, взаємозв'язки у природі, таємниці суті речей тощо. Дорослий є джерелом інформації про світ, компетентним і зацікавленим співрозмовником, що спонукає дошкільників шукати контакти з ним. У спілкуванні з дорослими діти отримують необхідну інформацію, розвіюють свої сумніви. Під час "теоретичного співробітництва" обговорюються проблеми, далекі від конкретної ситуації, в якій перебуває дитина, тому таке спілкування вперше після народження дитини набуває позаситуативного характеру. Для багатьох дошкільників позаситуативно-пізнавальне спілкування є вищим комунікативним досягненням на цьому етапі життя. Діти, у яких домінує ця форма спілкування, виявляють неабиякий інтерес до змісту завдань, процесу встановлення зв'язків між предметами і явищами дійсності тощо. Чим цікавіші завдання, тим легше вони справляються з ними; натомість малопривабливі - виконують гірше. Негативно впливають на їхній емоційний стан труднощі і помилки, які спричинюють зауваження, докори дорослого. їм притаманна гостра потреба у повазі до себе, у похвалі. У молодшому і середньому дошкільному віці дітей досить легко образити негативними оцінками поведінки, вчинків, дій. Найменше нарікання викликає у них злість, плач, небажання продовжувати спілкуватися. Часто навіть на доброзичливі зауваження вони реагують сльозами, суперечками, відмовою від подальшої діяльності, що заважає їм у досягненні успіхів.
Позитивна оцінка, похвала додають енергії, бажання діяти, оптимізму, упевненості в собі, є джерелом гіперак-тивності дітей, оскільки понад усе діти потребують поваги дорослих. Отже, провідною комунікативною потребою дітей, яким притаманна позаситуативно-пізнавальна форма спілкування, є їх прагнення отримати позитивну оцінку дорослих.
Позаситуативно-пізнавальне спілкування з дорослими допомагає дітям розширити світогляд, побачити природу і логіку розвитку багатьох явищ, причинно-наслідкові зв'язки між ними. Підтримка, допомога дорослого є важливою умовою розвитку мислення дітей. З часом їх починають цікавити події у соціальній сфері, що змінює характер спілкування з дорослими.
Вищою формою комунікативної діяльності дошкільників називають позаситуативно-особистісне спілкування. Нею повноцінно здатні послуговуватися 6-7-річні діти, яких уже цікавить соціальний, а не предметний світ (світ людей, а не речей). Провідним для цієї форми комунікативної діяльності є особистісний мотив спілкування. Це зближує позаситуативно-особистісне спілкування з особистісний (ситуативним) спілкуванням у першому півріччі життя дитини.
Позаситуативно-особистісне спілкування формується на основі особистісних мотивів, що спонукають дітей до комунікації і загалом до ігрової, трудової, навчальної діяльності. Відбувається воно епізодами, які мають самостійне значення для дитини. За домінування особистісних мотивів спілкування центром будь-якої ситуації дошкільника є дорослий, якого дитина сприймає як джерело знань про соціальне життя, а також як об'єкт пізнання.
Старших дошкільників цікавлять різноманітні деталі життя дорослого: де він живе; чи є у нього діти; чи водить він машину тощо. Відповіді дорослого на ці питання допомагають дитині створити його повноцінний образ. Водночас вона залюбки розповідає дорослому про себе, свою сім'ю, друзів. Тобто у позаситуативно-особистісному спілкуванні чітко виявляється зосередженість дитини на соціальному оточенні, на житті і переживаннях інших людей, на своєму житті і своїх переживаннях. Старші дошкільники не лише прагнуть заслужити похвалу і доброзичливе ставлення до себе дорослого, а й намагаються знайти з ним взаєморозуміння, співпереживання. Вони охоче вносять необхідні корективи у свою діяльність, оскільки їм важливо знати, що і як повинно відбуватися (що погано, а що добре). Тому багато скарг старших дошкільників на своїх товаришів спричинені бажанням перевірити себе, правильність засвоєння певних соціальних норм. Скаржачись, діти часто не бажають покарання товариша, а чекають, як розсудить їх дорослий. Це означає, що позаситуативно-особистісне спілкування підвищує сприйнятливість дітей до виховних впливів, сприяє засвоєнню норм поведінки.
У позаситуативно-особистісному спілкуванні діти з підвищеною увагою ставляться до слів і дій дорослого, а свої помилки бачать ніби його очима, а тому реагують на його зауваження без образ, відповідно коригуючи свою діяльність. Спрямованість на дорослого допомагає їм без особливих труднощів зрозуміти, що у навчанні дорослий є вчителем, а їм належить поводити себе, як учням. Усвідомлюючи це, діти стежать за діями дорослого, намагаються ретельно виконувати його вказівки. Сформованість у дошкільників позаситуативно-особистісного спілкування є свідченням їхньої комунікативної готовності до шкільного навчання.
Позитивно впливає позаситуативно-особистісне спілкування і на розвиток дитячої гри, особливо рольової. За таких умов дитину більше цікавлять стосунки між людьми у різних сферах життя, ніж відтворення предметних дій, якими займаються дорослі. У спілкуванні з ними дитина черпає матеріал для своїх ігор: стежачи за їхньою поведінкою, намагається відтворити її у процесі виконання різних ролей.
Отже, позаситуативно-особистісне спілкування вводить дитину у складний світ людських стосунків, допомагає їй зайняти у ньому адекватне місце. Дитина вчиться орієнтуватися у соціальній сфері, встановлювати стосунки з людьми, засвоює правила спілкування, знання про свої права та обов'язки, залучається до моральних цінностей суспільства. Здобутий досвід і знання вона моделює у сюжетно-рольових іграх і застосовує у своїй практиці під опікою і керівництвом дорослого. Завдяки досягненням у позаситуативно-особистісному спілкуванні діти набувають готовності до шкільного навчання, важливим свідченням якої є їхні вміння сприймати дорослого у ролі вчителя і зайняти відносно нього позицію учня.