Історія психології, її предмет і задачі

Вступ до історії психології. Психологічна наука та її предмет. Теоретич­не та емпіричне знання. Задачі історії психології. Особистість вченого в історії психології та вивчення психологічних проблем. Історія психо­логії - особлива галузь знань. Історичний шлях становлення психології як науки. Місце та значення психології в системі наук.

Знання історії психології необхідне для розуміння різних теорій і напрямів сучасної психології, тенденцій її розвитку. Тільки вихо­дячи з історичного контексту можна зрозуміти їх сутність, оцінити новизну і усвідомити їх історичний смисл. Вивчення історії психо­логії має освітньо-моральне значення. «Історія більш корисна, вона наповнена мудрістю», - писав італійський філософ-гуманіст XV ст. Лоренцо Валла. Безперечно, майбутнім психологам дуже важливо знати про становлення психології як науки. Дійсно, саме історія психології ознайомлює нас із життям людей науки, розкриває на­повнену драматизмом боротьбу ідей заради істини, викликає різні почуття: від захоплення до розчарування, на що звертають увагу вчені, які працюють в галузі історії психології. Серед них Антоніна Миколаївна Ждан, Михайло Григорович Ярошевський, Володимир Андрійович Роменець та ін.

Отже, історія психології - це особлива галузь знань, що має власний предмет. Предмет історії психології не можна змішувати з предметом самої психології як науки. Наука психологія вивчає факти, механізми і закономірності внутрішнього стану людини, що звичайно називають душевною або психічною.

Люди відрізняються один від одного за характером, здатністю запам'ятовувати і мислити, діяти або мужньо, або боязливо тощо. Такі повсякденні уявлення про розбіжності між людьми складаються у нас з малих років і збагачуються мірою нагромадження життєвого досвіду. Іноді гарним психологом називають письменника чи суддю, а іно­ді й просто того, хто краще за інших розбирається в людях, мотивах їхніх вчинків, у їх смаках, перевагах. У цьому випадку психологом називають знавця людських душ (незалежно від того, чи читав він книги з психології, чи навчався спеціальному аналізу причин по­ведінки), тобто тут ми маємо справу з життєвими уявленнями про психіку.

Однак життєву мудрість варто відрізняти від наукового знання. Саме завдяки набутим знанням люди проникнули в таємниці матема­тики, відкрили закони фізики й хімії, опанували атомом, космосом і комп ютером. І не випадково наукова психологія стоїть в одному ряду з цими дисциплінами. Вона взаємодіє з ними, але її предмет важчий для розуміння, тому що складніше за людську психіку не­має нічого у відомому нам Всесвіті.

Психологічна наука та її предмет

Кожна крихта наукового знання про психіку людини добувалася зусиллями багатьох поколінь дослідників природи і психічної органі­зації людини, динаміки її внутрішнього життя. За теоріями і факта­ми науки прихована напружена колективна робота людей. Розвиток принципів наукової роботи, перехід від одних її форм до інших вивчає історія психології. Отже, психологія вивчає один предмет а історія психології - інший. їх неодмінно варто розмежовувати '

Що ж є предметом психології? У загальному визначенні - пси­хіка живих істот у різноманітних проявах. Але ця відповідь не може задовольнити.

Варто пояснити, по-перше, якими саме ознаками відрізняється психіка від інших явищ буття, по-друге, чим відрізняються наукові погляди на неї від будь-яких інших. Треба мати на увазі, що саме уявлення про психіку не було однаковим у різні часи. Протягом сторіч явища, які крилися під цим поняттям, позначалися словом «душа». Та и нині це слово часто вживається, коли мова йде про психічні якості людини, не тільки тоді, коли підкреслюють її пози­тивні якості, говорять про її душевність. Ми бачимо, що в історії психології науковий прогрес був досягнутий, коли термін «душа» поступився місцем терміну «свідомість». Це була не проста заміна слів, але дійсна революція у визначенні предмета психології Поряд з цим з'явилося поняття про несвідому психіку. Довгий час воно за­лишалося у тіні, однак наприкінці минулого сторіччя, здобуваючи владу над розумом, перекинуло звичні погляди на всю структуру особистості і на мотиви, що рухають її поведінкою. Але і цим уяв­лення про сферу, досліджувану психологією як наукою, відмінною від інших, не обмежилося. Воно радикально змінилося за рахунок включення в коло явищ, що підлягають її веденню, того внутріш­нього стану, якому дали визначення «поведінка».З цим знову від­булася революція в дослідженні предмета науки психології. Уже це саме говорить про глибинні зміни, що зазнали погляди на визначен­ня предмета психології в спробах наукової думки ними опанувати, відобразити в поняттях, адекватних природі психіки, знайти методи опанування цієї природи.

Завжди потрібно розрізняти об'єкт пізнання і його предмет.Пер­ший існує сам по собі, незалежно від того чи відомий він чи ні. Інша справа - предмет науки. Вона його будує за допомогою спеціальних засобів, власних методів, теорій, категорій.

Психічні явища об'єктивно унікальні. Тому унікальним є і пред­мет науки. У той самий час їхня природа відрізняється включе-ністю в життєдіяльність організму, у роботу центральної нервової системи, з одного боку, у систему відносин їх носія, суб'єкта, із со­ціальним світом - з іншого. Природно, тому що будь-яка спроба освоїти предметну область психології включала поряд з вивченням того, що випробовує суб'єкт, його видимі й невидимі залежності від природних (включаючи життя організму) і соціальних факторів (різних форм стосунків індивіда з іншими людьми). Коли змінюва­лися погляди на організм і на суспільство, тоді новим змістом зба­гачувалися і наукові дані про психіку.

Отже, щоб пізнати предмет психології, не можна обмежитися тим великим колом явищ, що знайомі кожному з власних переживань і спостережень за навколишнім, зі свого психологічного досвіду.

Людина, що ніколи не вивчала фізику, може на практиці про­тягом свого життя пізнавати і розрізняти фізичні властивості речей, їхню твердість, горючість і т.д. Так само, не вивчаючи психологію, людина здатна розбиратися в психічному стані своїх близьких. Але подібно тому, як наука розкриває перед нею побудову і закони фізичного світу, так само вона висвічує своїми поняттями таємниці психічного світу, дозволяє проникнути в закони, що ним правлять. Крок за кроком їх освоювала допитлива наукова думка, передаючи

крихти здобутих нею істин новим ентузіастам. Уже це саме по собі говорить нам, що предмет науки - історичний. І ця історія зовсім не обірвалася на сьогоднішніх рубежах. Ось чому знання про пред­мет психології неможливе без з'ясування його «біографії», без від­творення «драми ідей», у якій були задіяні і найвидатніші постаті людства, і скромні трудівники науки.

Наукове знання прийнято поділяти на теоретичнета емпіричне.Слово «теорія» (розгляд, дослідження) грецького походження. Воно означає систематично викладене про спілкування, що дозволяє по­яснювати і пророкувати явища. Узагальнення співвідносяться з да­ними досвіду, чи (з грецької) емпірії, тобто спостережень і експери­ментів, які вимагають прямого контакту з досліджуваними об'єктами. Зриме завдяки теорії «розумовими очима» здатне дати пра­вильну картину дійсності, тоді як емпіричні свідчення органів по­чуттів - ілюзорну. Про це говорить хрестоматійний приклад обер­тання Землі навколо Сонця. О.СПушкін у вірші «Рух», описуючи суперечку софіста Зенона, що заперечував рух, з кініком Діогеном, став на бік першого:

Движенья нет, сказал мудрец брадатьій.

Другой смолчал и стал пред ним ходить.

Сильнее бьі не мог он возразить;

Хвалили все ответ замьісловатьій.

Но, господа, забавний случай сей

Другой пример на память мне приходит:

Ведь каждьій день пред нами солнце всходит,

Однако ж прав упертьій Галилей.

Зенон у своїй відомій апорії «Стадія» поставив проблему про протиріччя між даними спостереження (самоочевидним фактом руху) і теоретичною трудністю, що виникає. Перш ніж пройти стадію (міра довжини), потрібно пройти її половину, але раніше - половину по­ловини і т.д., тобто неможливо торкнутися нескінченної кількості крапок простору в кінцевий час.

Спростовуючи цю апорію мовчки, одним рухом, Діоген ігнору­вав Зенонів парадокс, Пушкін же виступив на боці Зенона, підкрес­лив велику перевагу теорії згадкою про «упертого Галілея», завдяки якому за видимою, оманною картиною світу, відкрилася істинна.

У той самий час ця істинна картина, що суперечить почуттєвому досвіду, була створена виходячи з його показань, оскільки викори­стовувалися спостереження за переміщенням Сонця по небосхилу. Тут виступає ще одна вирішальна ознака наукового знання його опосередкованість. Знання будується за допомогою властивих науці інтелектуальних операцій, структур і методів. Це цілком на­лежить до наукових уявлень про психіку.

На перший погляд, ні про що суб'єкт не має настільки досто­вірних відомостей, як про факти свого душевного стану (адже «чужа душа - темінь»). Причому такої думки дотримувалися і деякі вчені, вважаючи, що психологію відрізняє від інших дисциплін суб'єктивний метод, чи інтроспекція («погляд усередину»), особливий «внутрішній зір», що дозволяє людині виділити елементи, з яких утворюється структура свідомості.

Однак прогрес психології показав, що коли ця наука має спра­ву з явищами свідомості, достовірне знання про неї досягається завдяки об'єктивному методу. Саме він дає можливість непрямим, опосередкованим шляхом перетворити знання про досліджуваний індивідом стан із суб'єктивних феноменів у факти науки. Самі по собі свідчення самоспостереження, самозвіти особистості про свої відчуття, переживання тощо - «сирий» матеріал, що тільки завдя­ки обробці апаратом науки стає її емпірією.Цим науковий факт відрізняється від життєвого.

Сила теоретичної абстракції й узагальнень раціонально осмис­леної емпірії відкриває закономірний причинний зв'язок явищ.

Звичайно, психології за своїми теоретичними досягненнями і практикою зміни життя далеко до фізики. Досліджувані фізикою явища невимірно перевершують фізичні — за своєю складністю їх­нього пізнання. Фізик А.Ейнштейн, знайомлячись з дослідами пси­холога ЖЛіаже, помітив, що вивчення фізичних проблем - дитяча гра порівняно із загадками дитячої гри.

Проте і про дитячу гру, як особливу форму людської поведінки, відмінної від ігор тварин (у свою чергу цікавого феномена), психоло­гія знає тепер чимало. Вивчаючи дитячу гру, психологія відкрила ряд факторів і механізмів, що стосуються закономірностей інтелек­туального і морального розвитку особистості, мотивів її рольових реакцій, динаміки соціального сприйняття.

Просте, усім зрозуміле слово гра - маленька вершина гігант­ського айсберга душевного життя, сполученого з глибинними соціаль­ними процесами, історією культури, випромінюваннями таємничої людської природи. Склалися різні теорії гри, що пояснюють за допомогою методів наукового спостереження й експерименту її різноманітні прояви: від теорії й емпірії - до практики, насамперед педагогічної (але й не тільки до неї).

У взаємозв'язку теорії, емпірії і практики будується нове пред­метне знання. У його побудові, звичайно, незримо представлені фі­лософські, методологічні настанови дослідників. Це стосується всіх наук, що ж до психології, то зв'язок з філософією є особливо тісним. Більш того, до середини минулого століття психологія була одним з розділів філософії.Тому печатка конфронтації філософських шкіл лежить на конкретних вченнях про психічне життя. Здавна її при­родничо-наукові, матеріалістичні пояснення протистояли ідеаліс­тичним, що обстоювали версію про дух як першооснову буття. Най­частіше ідеалізм з'єднував наукове знання з релігійними віруван­нями. Але релігія відрізняється від науки сферою культури, що має свій образ думки, свої норми і принципи. Змішувати їх не потрібно.

Але помилково було б вважати психологічні вчення, створені на теренах ідеалістичної філософії, ворожими науці. Ми побачимо, яку важливу роль у прогресі психологічного пізнання зіграли ідеаліс­тичні системи Платона, Лейбніца та інших філософів, що обстоюва­ли версію про природу душевних явищ, несумісних з природничо-науковою картиною світу. Оскільки ж цими явищами покриті різні форми культури - не тільки релігія, філософія, наука, але також мистецтво, причому кожна з цих форм випробовує свою історичну долю. Отже, звертаючись до історії психології, треба визначити критерії, на які варто орієнтуватися в цій галузі досліджень, щоб реконструювати її власний літопис.

Предмет історії психології

Історія науки - особлива галузь знання. її предмет зовсім ін­ший, ніж предмет тієї науки, розвиток якої вона вивчає.

Варто мати на увазі, що про історію науки можна розглядати з двох позицій. Історія - це те, що реально відбувається в часі і про­сторі як процес. Він йде своєю чергою незалежно від того, яких по­глядів дотримуються ті чи інші індивіди. Це ж стосується й розвитку науки. Як неодмінна складова культури, вона виникає і змінюється незважаючи на те, які думки з приводу цього розвитку висловлю­ють різні дослідники в різні епохи й у різних країнах.

Що ж до психології, століттями народжувалися і змінювали одне одного уявлення про душу, свідомість, поведінку. Відтворити об'єктивну картину цієї зміни, виявити, від чого вона залежала, і по­кликана історія психології.

Таким чином, психологія як наука вивчає процеси, форми та за­кономірності психічної діяльності. Історія психології описує і пояс­нює, як саме ці факти й закони були відкриті (часом у болісних по­шуках істини) людському розуму. Тому, якщо предметом психології є одна реальність, а саме реальність відчуттів і сприймань, пам'яті і волі, емоцій і характеру, то предметом історії психології є інша реальність, а саме - діяльність людей, які вивчають психічний світ.

Визначена послідовність у зміні основних «формацій» науково­го мислення (його стилів і структур): кожна «формація» визначає типову для даної епохи картину психічного життя. Закономірності цієї зміни (перетворення одних категорій і понять в інші) вивчають­ся історією психології і тільки нею. Звідси — її унікальні задачі. Перша задача - це вивчати закономірності розвитку знань про пси­хіку. Друга - розкрити взаємозв'язок психології з іншими науками, від яких залежать її досягнення. Третя — з'ясувати залежність зародження і сприйняття знань від соціокультурного контексту, від ідеологічних впливів на наукову творчість, тобто від потреб су­спільства (бо наука — не ізольована система, вона покликана задо­вольняти потреби). Четверта задача — осмислити роль особистості, її індивідуального шляху в становленні самої науки.