Пізнавальні процеси особистості. З розвитком кібернетики й обчислювальної техніки, а також програмування, вчені почали шукати більш оптимальні шляхи прийому

З розвитком кібернетики й обчислювальної техніки, а також програмування, вчені почали шукати більш оптимальні шляхи прийому, опрацювання і зберігання інформації в технічних засо­бах. Допомогло у цьому моделювання процесів пам'яті людини. Так у 50-х роках XX ст. виникла інформаційно-кібернетична теорія пам'яті(Д. Хебб, Дж. Міллер, Д. Бродбент та ін.), основним завданням якої було, дослідивши пам'ять людини, оптимізувати технологію створення ЕОМ. Ця теорія була сконцентрована на розв'язанні трьох проблем: у якій формі інформація зберігається у пам'яті, яким чином її звідти отримують, які перетворення відбу­ваються при згадуванні матеріалу. Ці проблеми розв'язувались за допомогою побудови блочних моделей пам'яті, зокрема трикомпо­нентної моделі пам'яті¹.

Найпоширенішими психологічними теоріямипам'яті є асоціативна, гештальттеорія, біхевіоральна, психоаналітична, діяльнісна, когнітивна. Однією з перших, ще у XVII ст., виникла асоціативна теорія (Г. Еббітауз, Г. Мюллер, А. Пільцекер та ін.). Пам'ять тут розуміється як складна система асоціацій (від лат. associatio — з'єднання), тобто зв'язків між предметами та явищами, які відображаються людиною. Якщо певні психічні образи вини­кають у свідомості одночасно або безпосередньо один за другим, то між ними утворюється зв'язок. Повторна поява будь-якого елементу цього зв'язку спричинює у свідомості згадку про інші елементи.

Асоціації поділяють на три типи: за схожістю, контрастом і суміжністю. Коли виникають асоціації за схожістю, матеріал за­пам'ятовують і відтворюють завдяки зв'язку з матеріалом подібно­го змісту. При асоціаціях за контрастом процеси пам'яті відбува­ються тому, що новий матеріал відрізняється від уже запам'ятова-ного. При асоціаціях за суміжністю матеріал запам'ятовують та відтворюють шляхом поєднання предметів чи явищ у просторі чи

часі.

На основі критики асоціанізму у психології виникли нові теорії, зокрема, гештальттеорія, яка свої положення щодо

' Приклад таких моделей наведено у § 12.3.1. «Класифікація за тривалістю закріплення та зберігання матеріалу».

пам'яті висунула наприкінці XIX ст. (В. Келлер, К. Коффка, М. Вертгеймер та ін.). Для неї головним принципом були вже не асоціації окремих елементів, а їхня цілісна структура — ґештальт. Для кращого запам'ятовування і відтворення матеріал має бути організований у цілісну структуру.

На роль вправ у закріпленні матеріалу звертає увагу біхевіоральна теорія (Дж. Уотсон, Б. Скіннер, К. Халл та ін.), яка сформувалась на початку XX ст. У процесі заучування відбу­вається перенесення навичок, яке призводить до позитивного або негативного впливу результатів попереднього навчання на наступ­не. Біхевіористи звернули увагу також на те, що на успішність закріплення матеріалу впливає міра подібності та обсяг матеріалу, вік та індивідуальні відмінності між людьми.

На початку XX ст. виникла психоаналітична теорія пам'яті (3. Фройд та ін.). Основною заслугою 3. Фройда і його послідо­вників є з'ясування ролі позитивних і негативних емоцій, мотивів і потреб у запам'ятовуванні та забуванні матеріалу. Були виявлені і описані психологічні механізми підсвідомого забування, напри­клад, механізм витіснення, який полягає у забуванні неприємних для нас подій, думок, переживань. У результаті людина перестає усвідомлювати внутрішні конфлікти, а також не пам'ятає травма­тичних подій минулого.

Залежність людської пам'яті від практичної діяльності та її соціальна зумовленість доводиться у діяльнісній теорії пам'яті. Основні її ідеї виникли ще на межі ХІХ-ХХ ст., коли французькі психологи почали трактувати пам'ять як систему дій, орієнто­ваних на запам'ятовування, опрацювання і зберігання інформації. Свій подальший розвиток вона знайшла в радянській психології, починаючи з 30-х років XX ст. (Л. Вшотсъкий, О. Леонтьев, А. Лурія, О. Смирнов, П. Зінченко та ін.). У діяльнісній теорії пам'ять розглядається як особливий вид психічної діяльності, який включає систему теоретичних і практичних дій, спрямованих на розв'язання мнемічного завдання. Пам'ять аналізується на рівні трьох основних одиниць людської поведінки: діяльність, дія, операція. Згідно з цією концепцією закономірності пам'яті визна­чаються переважно тим, що робить індивід з матеріалом, який за­пам'ятовується, яке місце надає йому в структурі діяльності. Було

Розділ IV