Тема 2 Наукові школи і концепції в менеджменті

План

1. Періодизація зародження та розвитку науки менеджменту

2. Наукові школи менеджменту

1. 2.1. Школа наукового управління

2. 2.2. “Класична” школа розвитку менеджменту

3. 2.3. Школа “руху за гуманні стосунки”

3. Характеристика сучасної фази розвитку менеджменту

Література:

1. Завадський Й.С. Менеджмент: Management.-Т.1.-Вид.2-е.-К.:Українсько- фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1998.-542с.

2. Маркіна І.А. Менеджмент підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів.-К.: НМЦ „Укоопосвіта”, 2000.-268с.

3. Нємцов В.Д., Довгань Л.Є., Сініок Г.Ф. Менеджмент організацій: Навч. Посібник.-К.: ТОВ „УВПК „ЕксОб”, 2001.-392с

1. Періодизація зародження та розвитку науки менеджменту

Управління у тій чи іншій формі існувало завжди там, де люди працювали в групах, як правило у 3-ох сферах людського суспільства:

1. політичній (встановлення і підтримання порядку в групах);

2. економічній (пошук, виробництво і розподіл ресурсів);

3. оборона.

Історія виникнення управління організаціями нараховує декілька тисячоліть. Протягом цього періоду поступово нагромаджувалися знання, вміння, досвід , які передавалися з покоління в покоління, фіксувалися, узагальнювалися.

Існує 2 погляди на час виникнення менеджменту. один підтримує появу менеджменту з початком століття і засновниками вважає Ф. Тейлора та А. Файоля. Інший вважає,що тейлоризм дав лише поштовх до розвитку науки управління. Перша точка зору є більш обґрунтованою, оскільки саме Тейлор у 1911 році вперше застосував термін „наукове управління”. Таким чином, розвиток наукового менеджменту можна поділити на 3 сновні етапи:

1. Перед фазу. Початок перед фази наукового мене-ту губиться у глибині тисячоліть, а закінчення датується 1911 роком.

2. Фазу зародження і становлення науки управління. Характерна діяльність конкретних наукових шкіл, що ми розглянемо у 2 питанні плану.

3. Сучасна фаза. Розпочалсь в 40-их роках ХХ ст. і продовжується до нинішнього часу. ЇЇ ми розглянемо в останньому питанні плану нашої лекції.

2. Наукові школи менеджменту

2.1.ШКОЛА НАУКОВОГО УПРАВЛІННЯ.

Основоположником школи наукового управління і засновником американської науки управління прийнято вважати Ф. Тейлора. Особливу увагу Тейлор приділяв питанням нормування праці, організації робочих місць і аналізу трудових рухів на основі вдосконаленої методики обліку робочого часу. Тейлор запровадив норми виробітку. Це дало змогу перейти від управління „наосліп” до управління при якому розподіл робіт, контроль та інші функції здійснювалися на основі точного розрахунку.

Тейлор розвиває науковий менеджмент у 3 сферах :

1. нормування (будь-яку працю можна структурувати та виміряти);

2. дослідження співвідношення часу і задач (результату треба досягати у визначений час, інакше винагорода за результат повинна бути значно менша);

3. грошові заохочення - передбачають винагороду за кінцевий результат, але не за процес діяльності.

Ф. У. Тейлор є основоположником цієї наукової школи, проте дослідження, які ввійшли до школи наукового управління, пов”язані з роботами Ф. і Я Гілбертів та Г. Гантта. Ці дослідники вважали, що, використовуючи спостереження, вимірювання, логіку та аналіз трудових процесів, можна удосконалити багато операцій ручної праці і досягти більш ефективної організації всього трудового процесу. Методологія наукового управління трудовими процесами ґрунтувалася на аналізі змісту праці і виявленні основних складових її компонентів. Тейлор, наприклад, прискіпливо вимірював кількість залізної руди та вугілля, яку людина може підняти лопатою. Тейлор, наприклад, виявив, що максимальна кількість залізної руди чи вугілля може бути перекидана, якщо робітники користуватимуться лопатою – совком місткістю 9кг.

Поширенню системи Тейлора у розвинутих країнах сприяло подружжя Гілбертів (Ліліан та Френк). Вони продовжували пошук „єдиного найкращого методу виконання робіт”, вивчали зв’язок між науковим менеджментом і даними соціологічних і психологічних досліджень. „Азбука наукової організації праці та підприємств” і „Вивчення рухів”.Подружжя Гілбертів винайшло прилад, названий мікро хронометром, який у поєднанні з кінокамерою додав змогу визначити, які рухи виконуються при певних операціях і скільки часу займає кожний з них.

Одним із найбільших прихильників Тейлора був Г.Гант, який інтенсивно використовував в оперативному управлінні графічні методи , відомі нині як „графіки Ганта”. Гант розпочав виробниче календарне планування на сучасній технічній основі.

Дослідники, що належали до школи наукового управління, вперше звернули увагу на значущість людського фактора у процесі виробництва. Вони надавали великого значення системі стимулів зростання продуктивності праці, розробляли рекомендації щодо організації її з урахуванням фізіологічних можливостей людей, обгрунтовуючи норми виробітку, необхідні перерви у трудовому процесі та ін.

Заслугою Тейлора та його послідовників слід також вважати обґрунтування потреби виділення управлінської праці як сфери діяльності особливої групи людей, які можуть досягти в ній високої продуктивності.

Поява школи наукового управління була переломним моментом, після якого управління почали визвати як самостійну сферу наукових досліджень. У нашій країні активно розроблялася та частина теорії Тейлора, яка була пов”язана з науковою організацією праці (НОП).

2.2.”КЛАСИЧНА” ШКОЛА РОЗВИТКУ МЕНЕДЖМЕНТУ

(або школа адміністративно-бюрократичного підходу)

Наукові дослідження авторів, які були прихильниками школи наукового управління, були присвячені питанням підвищення ефективності праці безпосередньо на рівні виробництва. В 20 – ті роки виникла так звана класична школа, яку ще називають адміністративною школою в управлінні або школою адміністративно – бюрократичного підходу. Видатними представниками цієї школи були А. Файоль. (Франція), Л. Урвік (Англія), М. Вебер (Німеччина). Ці та інші прихильники класичної школи розглядали проблеми ефективності організацій у більш широкому аспекті, включаючи перспективу та намагаючись визначити загальні характеристики і закономірності ефективної організації. Можливо, це пояснюється особливостями трудових біографій цих авторів, більшість з яких обіймали високі керівні посади в фірмах своїх країн, на відміну від Тейлора та Гілберта, які починали свої кар”єри простими робітниками. Прихильники класичної школи намагалися знайти універсальні принципи управління, додержуючи яких можна досягти успіху організації. Ці принципи розроблялися ними у двох напрямах.

По перше, вони були впевнені, що, розробивши раціональну структуру організації, тобто здійснивши поділ її на підрозділи і робочі групи, можна завдяки цьому вже досягти успіху. Досягненням цього напряму досліджень було виділення функцій управління, вперше здійснене А. Файолем. А.Файоль вперше запропонував раціональний підхід до організації промислового підприємства. Він виклав свої думки у праці „Промислове та загальне адміністрування.” Файоль вважав, що робота керівника може бути розділена на 5 функцій: планування, організація, керівництво, координація, та контроль. Управлінську концепцію Файоля було покладено в основу сучасної класифікації функцій управління.

Другий напрям досліджень “класиків” стосувався організації управління людьми. Світове визнання здобула теорія „ідеальної бюрократії, або бюрократичної організації” М Вебера. На думку Вебера можна побудувати суспільство і забезпечити його ідеальне функціонування за допомогою спеціальних управлінських організацій – бюро із суворою ієрархічною підлеглістю, які розглядаються як форма влади демократичного управління.

Умовою їх ефективного функціонування є дотримання таких принципів:

ü чіткий поділ праці на основі функціональної спеціалізації і відповідальності між спів підлеглими бюро

ü наявність чіткої ієрархії влади

ü система правил, що визначають поведінку кожного члена організації

ü система процедур, що визначають порядок дії у всіх ситуаціях та ін.

Таким чином, згідно з цією теорією, бюрократична організація управління повинна ґрунтуватися на системі чітко визначених правил поведінки суб’єктів управління, обов’язків, компетенції працівників, регламентації їх праці аж до докладного опису окремих управлінських операцій

У нашій країні в цей період було закладено основи наукової організації управлінської праці (НОУП), що багато в чому відповідало поглядом Вебера. Однак адміністративно – командна система управління економікою спотворила в цілому обґрунтовані погляди “класиків” надмірною централізацією і регламентацією управління.

Запропонована Вебером теорія на практиці не забезпечувала оптимальності у розв’язанні проблем і в підвищенні ефективності організації також. Тому нині термін „бюрократія” вживається частіше в негативному смислі.

2.3.ШКОЛА “РУХУ ЗА ГУМАННІ СТОСУНКИ”

(або неокласична школа)

Для розглянутих вище фаз розвитку теорії менеджменту характерною була недооцінка соціально – психологічних та емоційних потреб людини в процесі виробництва та управління. Як реакція на недолік попередніх теоретичних поглядів, в менеджменті виникла течія за гуманізацію відносин виробництва та управління. Недоліком теорій такого роду був “тейлоризм навпаки”, коли створенням позитивних психологічних умов праці намагалися досягти високої продуктивності. Разом з тим цінними є дослідження, спрямовані на збереження здоров’я працівників в умовах виробництва, створення відповідних психо – фізіологічних та ергономічних умов, а також дослідження мотиваційних характеристик людей у процесі праці. Рух за людські стосунки виник у відповідь на нездатність повністю усвідомити людський фактор як основний елемент ефективної організації.

Впливом біхевіоризму була зумовлена психологізація економічної науки. З’явилося твердження, що крім 3 основних факторів (земля, праця, капітал), необхідно враховувати ще й 4 – „Ікс-фактор” (зусилля найманого працівника).

Центральною ланкою біхевіористської концепції виступає прагнення людини впорядкувати, у відповідності зі своїми бажаннями і потребами, оточуюче її середовище у широкому розумінні цього слова.

Біхевіористська концепція виникла як реакція на недоліки класичного підходу, тому школу людських стосунків ще називають неокласичноюшколою.

Видатними представниками цієї школи є Мері Паркер Фолліт і Елтон Мейо. Фолліт.

Вагомий внесок у розвиток біхевіористської теорії менеджменту зробила Мері Паркер Фолліт, вона перша визначила менеджмент як “забезпечення виконання роботи за допомогою інших осіб”. Фолліт стверджувала, що людина у своїй діяльності мотивується декількома факторами. Ефективний менеджер мусить вивчати і розуміти ці фактори, гармонізуючи зусилля людей у розв’язанні конкретних задач. Фол літ ввела поняття „групове розуміння”, при наявності якого створюється гармонізуюча робоча обстановка і кожна людина може здійснити найбільший вклад у справу. Цей підхід нині одержав особливо багато прихильників серед японських менеджерів.

В теорії управління відомі експерименти, проведені Е. Мейо на заводі “Уестерн Електрик” в м. Хоторні (США), що знаменували собою новий напрям досліджень у теорії управління. Мейо виявив, що навіть чітко розроблені процедури і робочі операції, висока заробітна плата не завжди є передумовами високої продуктивності праці, як це вважали представники школи наукового управління. Експерименти виявили, що на зростання продуктивності праці впливають багато факторів, серед яких провідне місце займають потреби людей та соціально – психологічний клімат у колективі, а мотиви трудової поведінки людей у значній мірі визначаються такими соціальними факторами, як думка про них товаришів по роботі, відносини з безпосереднім начальником, а також тим, що працівники думають про своє підприємство, а не тільки діючою в ньому системою матеріального стимулювання росту продуктивності праці.

Ґрунтуючись на цих дослідженнях, представники школи людських відносин вважали, що продуктивність праці зростає, коли керівники виявляють турботу про підлеглих , консультуються з ними, володіють прийомами управління людськими стосунками, надають їм можливість спілкування як з керівництвом, так і між собою, створюють позитивний мікроклімат у колективі.

Паралельний розвиток психології та соціології, а пізніше соціоніки та удосконалення методів досліджень цих наук значно удосконалили вивчення поведінки людини на робочому місці, що зумовило в 50 – ті роки відхід від школи людських стосунків і створення нового напряму, який дістав назву школи поведінкових наук (біхевіористської школи). Представниками цієї школи є К. Арджиріс, Р. Лайнкерт, Д. Мак – Грегор, Ф. Герцберг. Якщо прихильники школи людських стосунків зосередилися на проблемах налагодження мікроклімату в колективі, то представники поведінкової школи намагалися надати допомогу працівникові в усвідомлені своїх власних можливостей для самовиявлення в процесі праці.

У 60 – ті роки поведінковий підхід став надзвичайно популярним і охопив майже всю сферу управління в економічно розвинених країнах. Прихильники цієї школи вважали, що вони знайшли найбільш ефективний шлях розв’язання проблем успішного управління “від ефективності праці – до ефективності організації”.

3. Характеристика сучасної фази розвитку менеджменту

Для сучасної фази характерними є застосування “суворих” методів дослідження, які ґрунтуються на формалізації процесів управління і є складовими частинами таких наук, як математика, статистика, інженерні науки. Ц і науки і пов’язані з ними галузі знань внесли суттєвий внесок у теорію управління на всіх фазах її розвитку. Їх вплив можна простежити ще в роботах Тейлора з наукового аналізу парці. Проте до другої світової війни кількісні методи використовувались у науці практиці і управління ще недостатньо. Під час війни в Англії для управління ефективною протиповітряною обороною від нальотів фашистських літаків було вперше застосовано кількісні методи, згруповані під загальною назвою “дослідження операцій”. Пізніше ці методи виявилися ефективними у вирішенні інших проблем управління, а в математиці виник окремий напрям дослідження – прикладна математика.

Дослідження операцій за своїм змістом – це застосування методів наукового дослідження до операційних проблем організації. Методи дослідження, що до застосування, мають свою послідовність. На першому етапі фахівців – управлінців ставлять завдання, тобто структурують управлінські проблеми, формулюють перелік обмежень і вимог до критеріїв ефективності розв’язку їх.

Другий етап здійснюють фахівці з дослідження операцій. Вони розробляють модель ситуації. Модель, як правило, спрощує реальність, або подає її абстрактно, що дає змогу краще зрозуміти складності реальності. Спрощення реальності за допомогою моделі відбувається скороченням кількості змінних після оцінки суттєвості впливу їх на кінцевий результат. Кількість змінних скорочують відкиданням несуттєвих і агрегуванням другорядних. Отже у моделі залишаються суттєві зміни.

Третій крок полягає у “випробуванні” моделі наданням змін кількісними значеннями. Це дає змогу об’єктивно описати та порівняти кожну зміну і відношення між ними. Перевагою кількісного підходу є зміна словесних міркувань та описового аналізу моделями, символами та кількісними значеннями. Звичайно моделі ситуацій ,проблем та процесів управління досить складні, тому поштовхом до застосування їх був винахід і удосконалення комп’ютерів. Комп’ютери дали змогу дослідникам операцій сконструювати математичні моделі зростаючої складності, які досить наближені до реальності і із значною точністю описують її. Отже, кількісні методи є ефективним знаряддям наукових досліджень в управлінні, у вирішенні практичних завдань його оптимізації.

Питання для самоконтролю:

1.Які фази розвитку менеджменту ви знаєте?

2.Яким є внесок класичної школи менеджменту в розвиток управління?

3.Опишіть положення неокласичної школи.

4.Що характерно для сучасної фази розвитку менеджменту?