Особливості ставлення батьків до дітей з особливими потребами. Соціально-психологічні особливості сімей, що мають дітей з особливими потребами
Народження дитини з відхиленнями у розвитку сприймається батьками як найбільша трагедія. Факт появи на світ дитини «не такої, як у всіх», є причиною сильного стресу, який переживається батьками, в першу чергу матір'ю. Реакції при народженні дитини з особливими потребами чи набуття дитиною інвалідності в сім’ї можуть бути різні. Це може бути шок, несподіванка, частіше жах, трагедія — типові позиції батьків в перші моменти, коли фіксується факт інвалідності дитини. Батьків лякає саме слово «інвалід», воно сприймається як клеймо, що стоїть не тільки на дитині, але й в першу чергу на них самих. Стрес, який має пролонгований характер, робить сильний деформуючий вплив на психіку батьків і стає вихідною умовою різкого травмуючого зміну життєвого укладу, який сформувався в сім'ї. Деформуються: сформований стиль сімейних взаємин; система відносин членів сім'ї з навколишнім соціумом; особливості світобачення та ціннісних орієнтацій кожного з батьків хворої дитини.
На наш погляд, це може бути обумовлено багатьма чинниками, серед яких: психологічні особливості самих батьків, їх здатність прийняти або не прийняти хвору дитину; наявність комплексу розладів, що характеризують ту чи іншу аномалію розвитку, ступінь їх вираженості; відсутність позитивної підтримки впливу соціуму в контактах з сім'єю дитини з особливими потребами.
Ситуація народження і виховання дитини з особливими потребами, в більшості випадків деформує взаємини в сім'ї. У 30% випадків сім'ї розпадаються. На жінку, яка має дитину з особливими потребами, накладається ще один стресовий фактор — розставання з коханою людиною. Нерідко ускладнюються і взаємини жінки з найближчими родичами: її дорікають у народженні дитини з особливими потребами. Якщо ж дитина стала інвалідом в перебігу життя, родичі також звинувачують жінку в тому, що вона «погана мати». Жінці, обтяженій настільки важкими випробуваннями, найчастіше ніде отримати підтримку.
Що стосується чоловіків, батьків дітей з особливими потребами, народження дитини з особливими потребами часто сприймається як обмеження його чоловічої гідності. Тому, чимало чоловіків переносять відповідальність за народження дитини з особливими потребами на жінку, і розлучаються з нею. Однак існують чоловіки, у яких народження дитини з особливими потребами ініціює їх соціальну активність. Вони починають активно боротися за краще майбутнє своєї дитини. І, таким чином, самореалізуються в соціумі. Є чоловіки, які у зв'язку з народженням дитини з особливими потребами кардинально змінюють свій погляд на світ: починають захоплюватися релігією, духовними практиками та впроваджують їх у процес виховання дитини. Найбільш численна група чоловіків, які зберігають сім'ю після появи дитини з особливими потребами, вважає своїм основним завданням додаткове матеріальне забезпечення сім'ї.
Є сім'ї, в яких поява дитини з особливими потребами зміцнила взаємини між подружжям. Такі сім'ї є опорою суспільства і держави, сімейним інститутом гармонійної соціалізації дитини з особливими потребами. Труднощі сімей, в яких виховуються діти з особливими потребами, істотно відрізняються від тих турбот, які хвилюють звичайну сім'ю. Хвора дитина потребує незрівнянно більше, ніж здорова, матеріальних, духовних і фізичних витрат. Люди з родин цієї категорії звужують коло своїх знайомих і обмежують спілкування з родичами. Це пов'язано зі станом дитини, а також з особистісними установками батьків.
Сім’ї дітей з особливими потребами мають бути готові до того, що їх стадії розвитку не подібні до звичайних сімей. Діти з обмеженими можливостями повільно досягають певних життєвих етапів, а іноді і зовсім не досягають. Такі сім’ї прагнуть до підтримки контактів з родинами, які мають дітей з схожими захворюваннями. Така позиція батьків значно розширює кругозір і можливість допомоги своїм дітям. Часто батьки створюють громадські організації, які вирішують проблеми дітей з особливими потребами по тому чи іншому захворюванню.
Фактом, який негативно впливає у суспільстві на виховання в сім’ї дитини з особливими потребами є непереборний страх здорових людей перед чимось аномальним. Це дійсно перепона, яку потрібно подолати. Необхідно не тільки підготувати дитину з особливими потребами до життя в суспільстві здорових людей, але й підготувати суспільну думку до того, що інвалід — такий же повноцінний член суспільства, як і здорові люди.
Можна виділити ще одну особливість, що характеризує соціальну позицію значної частини батьків щодо виховання, розвитку та подолання проблем хворої дитини. Цю позицію можна назвати утриманською або безініціативною. Батьки вважають, що подоланням проблем їх дитини повинні займатися фахівці та співробітники установ, в яких їхні діти виховуються, навчаються або тривало лікуються і живуть.
У поведінці батьків, які виховують проблемних дітей раннього віку, виділяється ряд особливостей. Серед них: невміння створювати ситуацію спільної діяльності, неемоційний характер співробітництва, неадекватність позиції по відношенню до дитини і неадекватний стиль виховання, недостатня потреба в спілкуванні з дитиною.
Виділяють кілька схем реакції батьків на появу дитини, яка має той чи інший дефект. Це:
1. Прийняття дитини та її дефекту - батьки приймають дефект, адекватно оцінюють його і виявляють по відношенню до дитини справжню відданість. У батьків не виявляються видимі почуття провини чи неприязні до дитини. Головним девізом вважається: «необхідно досягти якомога більше там, де можливо». У більшості випадків віра у власні сили і здібності дитини надають таким батькам душевну силу і підтримку.
2. Реакція заперечення - заперечується, що дитина страждає дефектом. Плани щодо освіти та професії дитини свідчать про те, що батьки не приймають і не визнають для своєї дитини ніяких обмежень. Дитину виховують у дусі надзвичайного честолюбства і наполягають на високій успішності її діяльності.
3. Реакція надмірного захисту, протекції, опіки. Батьки наповнені почуттям жалю та співчуття, що проявляється в надмірно дбайливому і захищаючому дитину від усіх небезпек типі виховання. Аномальна дитина є предметом надмірної любові матері, батьки намагаються за неї все зробити, в результаті чого вона може довго, а іноді все життя перебувати на інфантильному рівні.
4. Приховане зречення, відкидання дитини. Дефект вважається ганьбою. Негативне ставлення і огида по відношенню до дитини ховається за надмірно дбайливим, попереджувальним вихованням. Батьки «перегинають палицю» у виконанні своїх обов'язків, педантично намагаються бути хорошими.
5. Відкрите зречення, відкидання дитини. Дитина приймається з огидою і батьки повністю усвідомлюють свої ворожі почуття. Однак для обгрунтування цих почуттів і подолання почуття провини батьки звертаються до певної форми захисту. Вони звинувачують суспільство, лікарів чи вчителів у неадекватному відношенні до дефекту і аномальної дитини.
Дитина з дефектом є для батьків не тільки джерелом негативних емоційних переживань. Її поява вносить суттєві корективи у звичний побут сім'ї, змінює ставлення до інших дітей. Часто сім'ї витрачають чимало сил, щоб якось пристосуватися до свого нещастя. Нерідкі випадки, коли батьки, чекаючи насмішок і співчуття, соромляться виходити на прогулянку з малюком і роблять це «крадькома», «потайки», в темний час доби, далеко від людей.
Викликано це багато в чому тим, що наше суспільство, на жаль, не підготовлене до сприйняття таких дітей. Існує своєрідна «психологічна стіна» між здоровими людьми та людьми, що мають обмежені можливості. Від цього страждають не тільки хворі діти, а й усе суспільство, оскільки при такому відношенні у людей зростає моральна черствість до нещастя іншої людини і до незахищених верств населення в цілому.
Задачі психологічного консультування сімей, які мають дітей з відхиленнями в розвитку
У цій області можна умовно виділити два великих напрямки в залежності від «об'єкта» роботи - консультування членів сім'ї (насамперед, батьків) і консультування самої дитини. Вже з самого визначення поняття психологічного консультування зрозуміло, що воно можливе лише починаючи з певного віку, а конкретно - з підліткового. Тільки в цей період розвиток самосвідомості і самопізнання підлітка дозволяє йому виявляти ті чи інші проблеми і звертатися за допомогою, причому у нього не повинно бути виражених порушень психіки. При консультуванні сім'ї з дитиною нерідко теж ведеться робота (насамперед - діагностична), але в цьому випадку вона більш пасивна. Розглянемо ці напрямки консультування.
1. Консультування сімей, які мають дитину з відхиленнями у розвитку. У консультативно-психологічній допомозі сім'ї умовно виділяють кілька моделей, з яких основними є наступні.
А. Педагогічна модель грунтується на гіпотезі про недостатню педагогічну компетентність батьків і передбачає надання їм допомоги у вихованні дитини. Консультант аналізує ситуацію скарги батьків і разом з ними виробляє програму виховних заходів. Він виступає в ролі фахівця, авторитету, дає поради, завдання, перевіряє їх виконання. Питання про те, що проблеми можуть бути у самих батьків, напряму не розглядається.
Б. Діагностична модель: заснована на гіпотезі про нестачу інформації про дитину в батьків і передбачає надання допомоги у вигляді діагностичного висновку, який допоможе їм прийняти правильні організаційні рішення (відправити в відповідну школу, клініку і т.п.).
В. Психологічна (психотерапевтична) модель: спирається на припущення про те, що сімейні проблеми пов'язані з неправильним внутрішньосімейним спілкуванням, з особистісними особливостями членів сім'ї, з порушенням міжособистісних стосунків. Допомога спеціаліста полягає в мобілізації внутрішніх ресурсів сім'ї для адаптації до стресової ситуації.
Фактично при роботі з сім'єю використовуються всі ці моделі, але важливо підкреслити, що психологічна модель повинна завжди супроводжувати і в деякому сенсі передувати іншим видам допомоги.
Превалювання тієї чи іншої моделі залежить від конкретного завдання консультування, а вони можуть бути досить різноманітними. Основні завдання можна сформулювати наступним чином:
- Допомога у виборі правильної тактики виховання дитини;
- Допомога у навчанні дитини тим чи іншим навичкам;
- Інформування про вікові та індивідуальні особливості дитини у зв'язку з порушеннями розвитку;
- Допомога в адекватній оцінці можливостей дитини;
- Навчання деяким методикам корекційної роботи; гармонізація внутрішньосімейних відносин, порушених внаслідок появи дитини з відхиленнями у розвитку;
- Допомога у вирішенні особистісних проблем, викликаних появленням дитини з відхиленнями у розвитку (почуття неполноценності, самотності, провини тощо), - їх наявність у членів сім'ї також негативно позначається на дитині;
- Допомога у виробленні схем поведінки в типових стресових ситуаціях (неадекватна поведінка дитини в громадських місцях, косі погляди оточуючих і т.п.). Цей список можна було б продовжити (наприклад, допомога в ухваленні рішення про те, чи віддати дитину назавжди в спеціальні установи чи виховувати в сім'ї), але найчастіше сім'ї потребують саме в перерахованих вище видах допомоги.
Методи консультування- ті ж, що й завжди, але зі своєю специфікою. У першу чергу це стосується розмови з батьками чи іншими дорослими, що звернулися з приводу дитини.
Дуже важливо, щоб консультант проявив щиру зацікавленість в проблемах сім'ї в цілому і дитини зокрема. Не слід прямо критикувати дії батьків; в перші зустрічі це просто неприпустимо. Крім того, необхідно зорієнтувати батьків у можливих цілях і задачах консультування, сформувати установку на спільну роботу з дитиною і консультантом, попередити про ймовірні перешкоди і труднощі. Слід проявляти обережність при прогнозуванні подальшого розвитку дитини, уникати безапеляційних тверджень, не вселяти невиправданих очікувань.
При цьому виді консультування робота може вестися індивідуально і в групі. Добре зарекомендували себе батьківські семінари, групи тренінгу вмінь та інші види батьківських груп.
Зрозуміло, не кожен професійний практичний психолог може вести подібну роботу. Вельми бажано, щоб фахівець до того ж мав солідну підготовку в області спеціальної психології та корекційної педагогіки, добре уявляв собі варіанти аномального розвитку та шляхи допомоги дітям з відхиленнями у розвитку.
Особливо слід зупинитися на проблемі професійного консультування дітей з відхиленнями у розвитку. Ця проблема, на жаль, практично не розроблена, хоча в її актуальності сумніватися не доводиться: адже правильне професійне самовизначення - запорука успішної соціальної реабілітаціі дітей. Тому бажано залучати батьків до вирішення цієї проблеми, і рання профконсультація якраз і проводиться не стільки для дітей, скільки для їх батьків. Вона носить інформаційний характер (загальне знайомство зі світом професії), а також спрямована на залучення батьків до формування у підростаючої дитини інтересу до своїх псіхофізіологічних якостей, а в кінцевому рахунку готовності до професійної вибору.
2. Психологічне консультування дитини. Такий варіант консультативної роботи зустрічається рідко і, як уже говорилось, лише з дітьми старшого віку, відносно інтелектуально збережених. Лише вони можуть бути об'єктами консультації. І все ж роботу в цьому напрямку слід розвивати, особливо для ряду категорій (наприклад, для дітей з порушеннями аналізаторів).
У підлітковому віці найбільш вірогідні наступні проблеми:
- Взаємини з однолітками;
- Взаємини з батьками;
- Особистісні проблеми у зв'язку з дефектом (почуття неповноцінності тощо);
- Проблема професійного самовизначення.
У більшості випадків консультування йде звичайним шляхом з дотриманням всіх викладених вище правил та принципів.
Остання проблема дітьми часто не усвідомлюється (на жаль, і їх батьками теж). Тому робота консультанта полягає, по-перше, у формуванні загальної готовності до професійного самовизначення, а по-друге, в допомозі в конкретному виборі професії.
У проведенні цієї роботи широко використовуються ігрові, дискусійні методи, що активізують підлітків, коригуючі неадекватні професійні інтереси і наміри, які часто зустрічаються у дітей з відхиленнями у розвитку, а також методи психодіагностики.
Тут слід проявляти велику обережність в рекомендації конкретної професії. У дітей з відхиленнями у розвитку професійні можливості часто знижені, обмежене коло доступних професій, і щоб не звужувати це коло ще більше, не слід рекомендувати їм якусь одну професію, показану за станом здоров'я. Краще виділити коло протипоказаних професій (при цьому необхідна допомога інших спеціалістів, в першу чергу медиків).Відповідно інші професії для дитини доступні.
Профконсультування дітей з відхиленнями у розвитку - дуже складна проблема, і її практичне рішення стосовно кожної конкретної дитини вимагає багатопрофільної підготовки консультанта або залучення суміжних спеціалістів, але такий вид консультування, безумовно, необхідний.
Література
1. Психолого-педагогическая диагностика: Учеб. пособие для П863 студ. высш. пед. учеб. заведений / И.Ю.Левченко, С.Д.Забрамная, Т.А.Добровольская и др.; Под ред. И.Ю.Левченко, С.Д.Забрамной. — М.: Издательский центр «Академия», 2003. - 320 с.
2. Титаренко Т. Дитина з особливими потребами та її життєвий світ: напрямки психологічного консультування // Кроки до компетентності та інтеграції в суспільство: науково-методичний збірник/Ред. кол. Н.Софій (голова), І.Єрмаков (керівник авторського колективу і науковий редактор),та ін. - К.: Контекст, 2000. - 336 С.
3. Ткачева В.В. О некоторых проблемах семей, воспитывающих детей с отклонениями в развитии / В.В. Ткачева // Дефектология. – 1998. – № 4. – С. 3-9
4. Ткачева В.В. Психолого-педагогическое изучение семьи, воспитывающей ребенка с отклонениями развития / В.В. Ткачева // Психолого-педагогическая диагностика. – М. : Академия, 2003. – С. 280-290
5. Чарова О.Б. Особенности материнского отношения к ребёнку с интеллектуальным недоразвитием / О.Б. Чарова, Е.А. Савина // Дефектология. – 1999. – №5. – С. 34-39