Навчання здоровому способу життя

Крім програм формування життєвих навичок, у системі освіти активно використовуються різноманітні програми навчання здоровому способу життя. Здійснюються вони шляхом введення в навчальні плани таких дисциплін, як «Валеологія», «Основи безпеки життєдіяльності» тощо. Подібні програми здійснюються за декількома стратегічними моделями:

Медична модель. До неї часто залучають медпрацівників для читання лекцій про шкідливість адиктивної поведінки. Ця модель здебільшого називається профілактичною, вона цілком побудована на інформуванні школярів і є чисто когнітивною. Модель базується на припущенні, що якщо людина знає про небезпеку для здоров’я певної поведінки, вона буде ставиться до такої поведінки негативно і буде від неї утримуватися. А якщо людина знає, що певна поведінка є корисною для здоров’я, вона буде налаштована до неї позитивно. Цю стратегію описують формулою «знання–ставлення–поведінка». Ефективність подібних програм оцінюється невисоко, тому що, незважаючи на достатні знання про шкоду адиктивних речовин, їх все ж продовжують широко вживати (паління, алкоголь). Але тут велику роль грає спосіб подання інформації, оскільки традиційне залякування, як правило, виявляється малоефективним.

Освітня модель. Вона подібна до медичної, але базується на положенні, що рішення має бути прийняте на основі достовірної інформації особисто підлітком. Тут акцент робиться на виробленні навичок прийняття рішень. Розроблені покрокові стратегії прийняття подібних рішень, але вони базуються більше на особистісних і соціальних аспектах (ставлення до поведінки й нормативні уявлення), ніж на чинниках, пов’язаних із можливою хворобою. Особа, яка приймає рішення, оцінює можливі плюси і мінуси певної поведінки, а також можливу зміну ставлення до неї з боку оточуючих, якщо вона це рішення реалізує.

Радикально-політична модель. Вона містить у собі освітню модель, але її доповнює зовнішнє сприяння становленню здорового способу життя. Наголос робиться на посиленні такої якості, як упевненість у собі. Використовуються методи, які випливають з теорії соціального навчання. Молодь засвоює рольові моделі батьків та ровесників і прагне до поведінки, яка схвалюється референтною групою. Такою групою часто є ровесники, і підліткам потрібно зробити вибір між небажанням вживати адиктивні речовини і груповими нормами, які передбачають їхне вживання. Деяким не вистачає саме впевненості у собі, щоб відмовитися від пропозицій «спробувати».

Модель самопосилення. В її рамках об’єднана достовірна інформація медичної (профілактичної) моделі, навички прийняття рішень, що розвиваються в рамках освітньої моделі, а також зусилля із надання психологічної підтримки і стимулювання здорового способу життя соціального оточення. Їх забезпечує радикально-політична модель. Ця модель найбільш ефективна, тому що має комплексний характер.

Американським національним інститутом наркоманії (NIDA) були розроблені критерії оцінки шкільних, освітніх профілактичних програм. Вони містять у собі такі положення:

• шкільна програма повинна бути розрахована на дітей усіх вікових груп, починаючи з дитячого садка і до старших класів школи, або хоча б на критичний період середніх і старших класів;
• програма має передбачати декілька років впливу на дітей або охоплювати хоча б весь період середніх і старших класів;
• у програмі слід використовувати добре перевірені, стандартизовані методи з детальним планом уроків і навчального матеріалу;
• програма повинна навчати опору наркотикам за допомогою інтерактивних методів — моделювання ситуацій, рольові ігри, дискусії, зворотний зв’язок, підкріплення, тривала практика тощо;
• програма має виховувати соціально-позитивне ставлення до школи і суспільства;
• програма повинна навчати соціальним навичкам (комунікабельність, впевненість у собі, самоповага) і способам опору наркотикам з урахуванням культурних особливостей і рівня розвитку дітей;
• програма має сприяти позитивному впливу дітей одне на одного;
• програма повинна прищеплювати антинаркотичні соціальні норми;
• програма повинна закріплювати знання тренуванням вмінь і навичок;
• програма повинна мати адекватну тривалість (спеціалісти NIDA пропонують від 10 до 15 занять впродовж першого року і потім 10–15 занять для закріплення навичок);
• програма має передбачати періодичну оцінку для визначення її ефективності.