Зміст та підбір вправ відповідно до умов походу.

• Виховання витривалості передбачає покращення аеробних можливостей, удосконалення діяльності серцево-судинної системи; підвищення анаеробних можливостей, фізіологічних і психологічних меж психічної стійкості, що виникає від напруженої роботи.Спеціальну витривалість виховують засобами технічної підготовки: походами вихідного дня, участю у змаганнях зі спортивного орієнтування і техніки туризму, тренуваннями із навантаженням на трав'янистих, осипних, снігових, льодових схилах і скелях.

• Вправи для виховання сили: 1) вправи із зовнішнім опором партнера (вправи у парах, боротьба, акробатика); важкими предметами (штанга, гантелі, набивні м'ячі, ядро, каміння, мішки з піском, рюкзак із контрольною вагою); опором пружних предметів (еспандер, амортизатор) і зовнішнього середовища (біг по снігу, воді, піску, угору, по пересіченій місцевості);

• 2) вправи, які полягають в обтяженні масою власного тіла (підтягування, згинання і розгинання рук в упорі лежачи, лазіння по канату, подолання навісної переправи, присідання, стрибки, вправи на гімнастичних приладах, тренажерах).

• Спеціальні силові вправи виконують із рюкзаком або іншим навантаженням (із партнером), вони охоплюють: лазіння по канату, гімнастичній або скельній стінці; підтягування на перекладині; подолання навісної переправи; стрибки через перепони; присідання, ходьбу і біг; підйом крутим сніговим або трав'янистим схилом.

• Виховання спритності.Формування спритності полягає у вихованні здатності швидко оволодівати новими руховими діями іперебудовувати рухову діяльність відповідно до обстановки, яка змінюється на маршруті (наприклад, застосовувати серію швидких і точних рухів, пов'язаних із переправою гірською річкою тощо).

• Основні засоби виховання спритності: спортивні і рухливі ігри, спортивне орієнтування, гірськолижний спорт, спортивна і художня гімнастика, легка атлетика (стрибки, бар'єрний біг), ритмічна гімнастика. Обов'язковою умовою при цьому є наявність елементів новизни у пропонованих вправах, створення неочікуваних ситуацій, які потребують швидкої реакції.

• У туризмі спритність виховують засобами спеціальної фізичної і технічної підготовки без вантажу і з вантажем: ходьба по колоді, тросу, камінню, купинах, змагання з техніки туризму, скелелазіння, туристські вправи на льодових, снігових, трав'янистих та осипних схилах.

• Виховання швидкості

• Швидкістю в туризмі є здатність виконувати рухові дії за мінімальний час. Для виховання її вдаються до різноманітних швидкісних вправ: спортивні і рухливі ігри, легка атлетика (біг на короткі дистанції, стрибки і метання), ритміка. Застосовують також вправи, які потребують швидкої реакції на певні види сигналів (звукові, зорові, тактильні), швидких локальних рухів і короткочасних переміщень.

• Виховання гнучкості

• Для цього використовують вправи зі збільшеною амплітудою руху, тобто вправи на розтягування. Обов'язковою умовою досягнення оптимальної фізичної підготовленості туристів є дотримання режиму, правил гігієни, постійний контроль лікаря, який доповнює самоконтроль спортсмена, що полягає у систематичних спостереженнях за масою тіла, пульсом, сном, апетитом, загальним станом.

• Загальні спортивні нормативи та їх особливості для різних видів туризму.

• Туристи повинні пройти курси загальної фізичної підготовки( підтягування, присідання пістолетотом, біг 100 м, 5 км для- ч, 3 км для ж- здати такі нормативи);

• Окремі нормативи по видам туризму;

• Технічна підготовка відповідно до засобу пересування в подорожі;

• Географічна підготовка

• Карта самоконтролю (сон, настрій, апетит – записує турист)

• Підготовка психолого-фізіологічна.

2. Загальна фізична підготовка туристів.

Розрізняють загальну і спеціальну фізичну підготовку. Засобами загальної фізичної підготовки досягаються різнобічний розвиток фізичних можливостей і зміцнення здоров'я людини, розширення функціональних можливостей організму як основи працездатності і стимулювання процесів відновлення.

Загальна фізична підготовка є основою спеціальної фізичної підготовки. Засобами загальної фізичної підготовки досягаються різнобічний розвиток фізичних можливостей і зміцнення здоров'я людини, розширення функціональних можливостей організму як основи працездатності і стимулювання процесів відновлення.

До загальної фізичної підготовки туристів входить ранкова зарядка, заняття спортом, тренування під час здійснення походів вихідного дня, гартування організму. Тренування проводять як у спортивному залі, так і на місцевості. Обов'язково включають такий комплекс вправ: перекладина, присідання на одній нозі, підтягування (чоловіки), віджимання (жінки), крос 3 км (Чол), 1 км (ж), лижі 10 км (Ч), 3 км (ж). Дихальну мускулатуру укріплює біг-крос по пересіченій місцевості. Вміння плавати в одязі - обов'язкова вимога для всіх спортсменів-туристів з усіх видів туризму.

Для перевірки фізичної підготовленості до подорожі 1-3 категорії складності рекомендується користуватися наступними контрольними нормативами:

Норматив	Результат для оцінки
Задовільно	Добре	Відмінно
чоловік	жінка	чоловік	жінка	чоловік	жінка
Біг на 100 м	14,8 с	17,5 с	14,6 с	17,0 с	14,0 с	16,0 с
Присідання на одній нозі	10 разів	5 разів	15 разів	10 разів	20 разів	15 разів
Підтягування на поперечині	8 разів		9 разів		10 разів
Віджимання з упору лежачи	-	4 рази	-	6 разів	-	8 разів
Крос 3 км	13 хв.	-	12,5 хв.	-	12 хв.	-
Крос 1 км	-	5,5 хв.	-	4,5 хв.	-	4 хв.
Лижі 10 км	70 хв.	-	65 хв.	-	60 хв.	-
Лижі 3 км	-	26 хв.	-	25 хв.	-	24 хв.

Заняття туризмом допомагає виробленню таких якостей, як витривалість, сила, спритність, швидкість. Під час туристичного походу доводиться долати значні відстані протягом тривалого часу із значним фізичним навантаженням, що варіюється відповідно до складності рельєфу, темпу руху, метеоумов, ваги рюкзака. Тому запас міцності і особиста безпека туриста значною мірою залежать від його фізичної підготовки. При цьому фізичні навантаження характеризуються такими параметрами, як інтенсивність, тривалість, величина інтервалу між періодами відпочинку.

Спеціальна витривалість – це здатність витримувати багаторазове повторення навантажень без зниження їх якості.

Заняття туризмом забезпечує силову підготовку, оптимальний розвиток усіх груп м'язів, сприяє утворенню міцного «м'язового корсета», зміцнює дихальну мускулатуру.

Вироблення спритності складається із здатності освоювати нові рухові дії і вміння перебудовувати рухову діяльність відповідно до зміни обстановки на маршруті. Туризм дозволяє значно вдосконалювати основні параметри спритності – координацію рухів, швидкість і точність їх виконання.

Максимальний оздоровчий ефект від тренувань, спрямованих на вдосконалення фізичної підготовки, може бути досягнутий, за умови, що характер і міра фізичного навантаження відповідатиме стану здоров'я, віковим та індивідуальним особливостям туриста. Фізична підготовка повинна базуватися на принципах різнобічності, систематичності, послідовності, безперервності, циклічності, спеціалізації.

Якими б не були мета і завдання походу, головною умовою завжди є безпека його учасників, яка досягається вирішенням комплексу спортивно-технічних питань.

3. Спеціальна фізична підготовка туристів. Зміст та підбір вправ відповідно до умов походу.

Спеціальна фізична підготовка – вид фізичного виховання, обумовлений особливостями обраного виду туризму. Вона необхідна тим, хто готується до складних подорожей, особливо гірських, лижних чи водних. Вправи залежать від передбаченого маршруту.

Якщо намічено похід на байдарках, то в ранкову зарядку включають повільні і швидкі нахили тулуба з різних положень, підйом і опускання ніг лежачи, віджимання, вправи, що імітують веслування.

Якщо йде підготовка до лижної подорожі, то в зарядку вводять тривалий біг, ходьбу, що імітує лижні ходи, вправи для нарощування сили рук, черевного преса, для розвитку рухливості в тазостегновому і плечовому суглобах.

Для гірської подорожі доцільно відпрацьовувати стрибки по купинах (каменях), рівновагу з вантажем на колоді, ходьбу на повній ступні по крутих схилах, стрибки в глибину з приземленням на похилий піщаний схил, «скелелазіння» зі страховкою.

Для всіх туристів корисні вправи, що готують плечовий пояс до перенесення важких рюкзаків. Необхідні спільні заняття учасників намічуваної подорожі. Вони згуртовують колектив, виробляють почуття «сходженості» між членами групи.

5. Вимоги до загальної та спеціальної фізичної підготовки туриста для підготовки до спортивних туристських походів.

Слід пам’ятати важливу концепцію – якими б не були мета і завдання походу, головною умовою завжди є безпека його учасників, яка досягається вирішенням комплексу спортивно-технічних питань.

Спортивно-технічні вимоги, що обумовлюють безпечність подолання маршруту, визначаються наступними чинниками:

- характером і особливостями природних перешкод, їх технічною складністю, яка диктує технічні елементи, прийоми і засоби, наявні в арсеналі учасників походу;

- оптимальною кількістю перешкод певної категорії складності, які в комплексі визначають категорію складності всього маршруту.

Тривалістю походу і довжиною маршруту, що залежить від географічних особливостей конкретної території і наявності природних перешкод;

- розробленістю комплексу фізичних навантажень для успішного подолання маршруту;

- вмінням орієнтуватися в різних умовах на будь-якій території.

6. Загальні спортивні нормативи та їх особливості для різних видів туризму.

Для поліпшення загальної фізичної й спеціальної підготовки використовуються різні методи і засоби. Основні з них – регулярні тренувальні заняття з правильним чергуванням фізичних навантажень і відпочинку, спрямованих на збільшення сили, швидкості, витривалості, спритності й рівноваги. Немаловажне значення має і психологічна підготовка, що повинна забезпечувати стійкість у швидкомінливих умовах: долати складні небезпечні ділянки, а також несприятливі погодні умови (спеку, дощ, холод, сніг). Для досягнення поставлених завдань слід вибрати правильну методику тренувального процесу. У річному туристсько-спортивному циклі (ТСЦ) рекомендується виділяти три періоди, кожний з яких відрізняється конкретними завданнями і специфічним характером засобів: підготовчий, основний, перехідний.

Підготовчий період найбільш тривалий. Він, у свою чергу, по- діляється на три сезонні цикли: осінній, зимовий, весняний. Загальні завдання тренування в підготовчому періоді: усебічна фізична під- готовка, розвиток рухових властивостей, навичок і умінь, оволо- діння та удосконалення техніки пішохідного туризму тощо.

Осінній ТСЦ. Велику увагу протягом цього циклу варто приді- ляти загальним і спеціальним вправам. Обсяг, темп і їх інтенсив- ність повинні постійно зростати. Вправи варто підбирати такі, щоб їхнє застосування забезпечувало підвищення рівня загальної фізич- ної підготовки, розвиток силових якостей м’язів ніг, рук, а також удосконалення техніки пішохідного туризму. Щоб визначити фізичний рівень туристів, рекомендується пла- нувати контрольні тренування. Для жінок: біг на 100, 500 і 2000 м, стрибки в довжину з місця і з розбігу, віджимання, присідання по- перемінно на одній і іншій нозі; для чоловіків: 100, 1000 і 5000 м, стрибки в довжину з місця і з розбігу, підтягування, піднімання ніг у висі, присідання поперемінно на різних ногах.

Зимовий ТСЦ. У цьому циклі рекомендується розвивати загальну фізичну підготовку і підвищувати працездатність організму, удосконалювати основні фізичні властивості (силу, швидкість, ви- тривалість, спритність, рівновагу). Основний засіб тренування – заняття лижним спортом та орієнтуванням на місцевості.

На цьому етапі тренування варто готуватися до здачі контроль- них нормативів з лижного спорту, плавання. Наприкінці зимового сезону доцільно провести контрольне тренування з лиж для жінок на 10 км, для чоловіків – на 15 км.

Весняний ТСЦ. Основне завдання тренування – підвищення фізичної, технічної і вольової підготовки до участі в спортивних походах, удосконалювання елементів техніки пішого туризму. Тому у вихідні дні заняття потрібно планувати на місцевості, де можна відпрацьовувати елементи техніки туризму. Вправи підбирають на розвиток сили й витривалості. Цьому, багато в чому, також сприяє участь у змаганнях із туристського багатоборства. На всіх етапах підготовки до походу питання профілактики травматизму повинні бути в центрі уваги туристів.

Основний період складають літні місяці. Туристи продовжують заняття, спрямовані на подальший розвиток сили, витривалості, швидкості, спритності, рівноваги, удосконалення туристської тех- ніки. Поряд із збільшенням часу й кількістю занять збільшується і кількість тренувальних походів. У тренувальних походах туристи продовжують розвивати фізичні якості, похідні навички, вміння орієнтуватися в складній ситуації, удосконалювати техніку. Головним заходом цього періоду є літній заліковий спортивний похід. Він завершує літній сезонний цикл, який є останнім у річному ту- ристсько-спортивному циклі.

Перехідний період. Після закінчення залікового спортивного походу туристи переходять до активного відпочинку і переключаються на заняття іншими видами спорту. На цьому етапі тренувальне навантаження потрібно підтримувати, але не на такому високому рівні, як в основному періоді. Туристи продовжують брати участь у спортивних і туристських заходах, більше приділяють ува- ги ігровим видам спорту: волейболу, футболу, баскетболу, велико- му тенісу, бадмінтону тощо. Тренування піших туристів є багато- плановим неперервним процесом. Протягом усього тренувального періоду їм доводиться освоювати кілька програм, що йдуть трива- лий час паралельно й послідовно: зміцнення м’язового апарата, розвиток витривалості, сили, швидкості, вправності, рівноваги то- що. Кінець перехідного етапу є початком нового річного ТКЦ, на який планують нові спортивні походи вищої категорії складності.

7. Технічна підготовка туристів.

Учасники походів і категорії складності повинні мати спеціальні знання і навички в обсязі початкової туристської підготовки, а 2 і 3 категорії складності – в обсязі середньої туристської підготовки. Зазначену підготовку забезпечує організація, яка проводить подорож.

У ході підготовки до подорожі всі туристи зобов'язані прослухати цикл бесід, лекцій або ознайомитися з інструкціями з питань дотримання правил техніки безпеки на маршруті, із природоохоронними законами, правилами пожежної безпеки в лісах, а також зі способами гасіння пожеж, правилами безпеки на воді, попередження травматизму і надання долікарської допомоги.

Технічна підготовка (у взаємозв'язку з тактичною) дозволяє ефективно і безпечно долати природні перешкоди, що зустрічаються на маршруті походу і дистанціях змагань. Вона включає формування ЗУН з техніки туристської страховки, орієнтування на місцевості, організації табору, пошуково-рятувальних робіт і техніці пересування по природним перешкодам.

8. Географічна підготовка.

Географічна підготовка включає такий обсяг знань з географії, який дозволяв би туристам розуміти суть природних явищ, спостерігати, досліджувати навколишнє середовище (чи його окремі компоненти) і використовувати отримані дані для розробки маршрутів і туристського освоєння території. Значення географічної підготовки визначається мірою зв'язку людини з оточуючим середовищем під час подорожі. Вирішення тактичних і технічних завдань походу, досягнення безпеки його учасників, здійснення необхідних спостережень і досліджень пов'язані з географічними особливостями конкретної території, їх вивчення вимагає залучення і аналізу географічного, краєзнавчого і картографічного матеріалу.

Отже необхідність знань з географії супроводжує туриста на всіх етапах підготовки і проведення подорожі.

Географічна підготовка визначає міру зв’язку туриста з оточуючим середовищем території (геоторії, спелеоторії, акваторії, аероторії) в межах якої здійснюється подорож.

Цей зв’язок проявляється в декількох аспектах, це;

- правильний вибір району подорожі, сезону і строків проведення подорожі;

- грамотна розробка оптимальної нитки маршруту (з запасними варіантами) і нанесення його на карту;

- успішне проходження вибраного маршруту з вмінням позиціюватись на місцевості і безпомилково користуватись картою, компасом та іншими засобами орієнтування;

- знання географічних особливостей району подорожі та врахування і передбачення можливих проявів несприятливих природних процесів, що дозволить безпечно і комфортно завершити маршрут;

- проведення доступних маршрутних спостережень з їх грамотною фіксацією і розробкою рекомендацій для майбутніх подорожуючих.

Особлива увага в географічній підготовці туристів приділяється вмінню орієнтуватись на місцевості, здійснювати маршрутні спостереження, фотографувати чи зарисовувати об’єкти, робити картографічну зйомку. Освоєння методів і навичок географічного спостереження є важливою формою теоретичної підготовки туристів.

Таким чином, туристу в своїй діяльності необхідно знати основи таких географічних дисциплін: картографії, геоморфології з основами геології, гідрології, кліматології та метеорології, геоботаніки, загальної фізичної географії та ландшафтознавства тощо. На основі цих знань турист зможе користуватись матеріалами науковими досліджень, описами територій, довідниками, визначниками тощо.

Географічна підготовка туриста - засвоєння комплексу теоретичних знань із фізичної географії (у т. ч. із геоморфології, гляціології, кліматології) і економічної географії.

Така підготовка є однією з основних складових спеціальної теоретичної підготовки.

Відповідно до розрядних вимог із туризму категорії складності спортивних туристичних походів (від І до V) залежать від тривалості походу, відстані маршруту, а також кількості і технічної складності природних перешкод на маршруті. Такими природними перешкодами на маршруті є: пересічений рельєф (у т. ч. перевали, вершини, каньйони), водні перешкоди (болота, річки), густий ліс. Наявність або відсутність перешкод залежить від фізико-географічної характеристики району, а наявність інфраструктури (шляхів, засобів зв'язку) суттєво спрощує розв'язання технічних і тактичних завдань.

Для розв'язання різноманітних методичних завдань щодо обрання району походу, розроблення маршрутів, з'ясування їх складності використовують "Перелік класифікованих туристських маршрутів", який є складовою розрядних вимог із туризму.

Географічна підготовка туриста дає змогу здійснювати у процесі походу краєзнавчо-географічні дослідження району подорожі. Існують такі її напрями: фізико-географічний (вивчення взаємозв'язків між окремими компонентами місцевої території, проведення фізико-географічного районування, встановлення ступеня змін довкілля під впливом різних чинників); геологічний (комплексне вивчення місцевості і ознайомлення із системою геологічних явищ, дослідження генезису рельєфу, його еволюції, закономірностей і взаємозв'язків між геологічними процесами та іншими явищами природи); геоморфологічний (вивчення рельєфотвірних процесів, встановлення їх територіального поширення, а також вивчення форм рельєфу, пов'язаних із цими процесами); кліматичний (оволодіння методикою метеорологічних спостережень, детальних мікрокліматичних досліджень, складання опису рідного краю); ґрунтово-географічний (з'ясування особливостей ґрунтів досліджуваного регіону).

Особливого значення надають вивченню і знанню клімату (зокрема, елементів і явищ природи), що сприяє глибокому засвоєнню туристами-краєзнавцями особливостей розвитку рельєфу, характеру ґрунту, режиму річок, рослинності, тваринного світу тощо.

Польовий період кліматичних досліджень складається із декількох напрямів: спостереження за температурою та вологістю повітря; за силою і напрямом вітру; опадами; температурою ґрунту; за місцевими ознаками природи.

Значення географічних знань при підготовці, проведенні та звітування про проходження маршруту.

Основні елементи місцевості.

9. Топографічна підготовка. Значення топографії і орієнтування для туристів

Топографічна підготовка передбачає формування знань, умінь і навичок за елементами топографії, що дозволяє читати карту і проводити необхідні вимірювання по карті, орієнтуватися на маршруті походу і на дистанціях змагань, володіти відповідними приладами та інструментами.

Необхідність знань з географії супроводжує туриста на всіх етапах підготовки і проведення подорожі. Географічна підготовка визначає міру зв’язку туриста з оточуючим середовищем території (або акваторії) в межах якої здійснюється подорож. Цей зв’язок проявляється в декількох аспектах;

- правильний вибір району подорожі, сезону і строків проведення подорожі;

- грамотна розробка оптимальної нитки маршруту (з запасними варіантами) і нанесення його на карту;

- успішне проходження вибраного маршруту з вмінням позиціюватись на місцевості і безпомилково користуватись картою, компасом та іншими засобами орієнтування;

- знання географічних особливостей району подорожі та врахування і передбачення можливих проявів несприятливих природних процесів, що дозволить безпечно і комфортно завершити маршрут;

- проведення доступних маршрутних спостережень з їх грамотною фіксацією і розробкою рекомендацій для майбутніх подорожуючих.

Отже, туристу в своїй діяльності необхідно знати основи таких географічних дисциплін: картографії, геоморфології з основами геології, гідрології, кліматології та метеорології, геоботаніки, загальної фізичної географії та ландшафтознавства тощо. На основі цих знань турист зможе користуватись матеріалами науковими досліджень, описами територій, довідниками, визначниками тощо.

Картографія.Здійснення подорожі, що розглядається як переміщення туристів в географічному просторі, робить необхідним використання такого атрибуту для позиціювання як географічна карта. Географічними картами називають математично визначені, узагальнені образно-знакові зображення земної поверхні на площині. До розуміння суті і змісту географічних карт можна підійти, розглядаючи їх як моделі, тобто побудови, що відтворюють і характеризують деякі сторони дійсності, схематизованій, доступній для огляду (зменшеній) формі. Географічні карти належать до просторових от образно-знакових моделей – вони використовують мову знаків та символів, відтворюють просторовий образ явищ і об’єктів які зображаються з їх взаємозв’язками, приуроченістю і взаємозалежностями.

Основними маршрутними картографічними матеріалами, якими безпосередньо користуються туристи під час подорожі є топографічні карти. Найбільш вживаними є карти масштабів 1:200 000 і 1:100 000. Зараз на територію України видано серію обласних карт масштабу 1:200 000. Топографічні карти масштабу 1:100 000 випускаються окремими аркушами, які покривають всю територію держави. Окремі блоки карт масштабу 1:50000 випущено на найбільш привабливі для туристів території (гірські масиви Криму і Карпат). Гірські туристи поруч з топографічними картами часто користуються орографічними схемами, на яких детально показані лінії хребтів гірської території, перевали, окремі вершини з відмітками висот, гідрографія і мережа доріг і стежок. Туристи-водники часто використовують лоцманські карти. Для тренувальних походів туристи іноді використовують карти масштабу 1:15000, які складені для змагань з туристичного орієнтування.

Підібрані для використання в туристичному поході карти необхідно піддати детальному аналізу на предмет їх змістовності і придатності для використання. Аналіз карт складається з різнобічного дослідження елементів і властивостей топографічної карти для виявлення її особливостей і якості; оцінка встановлює ступінь придатності карти для використання в конкретних цілях. Якість карти визначають: її змістовність ( повнота і відповідність дійсності), масштаб та інші елементи математичної основи, точність зображення, сучасність. Детально аналізують системи умовних знаків (легенди).

Топографічна карта – як достатньо точна модель території надає можливість використовувати її саму в якості джерела надійної інформації, яка може бути безпосередньо і не віддзеркалена і її змісті. Застосування карт для опису, аналізу й пізнання території називають картографічним методом дослідження. Існуючі прийоми аналізу явищ по картах можна об’єднати в такі основні способи: візуальний аналіз; картометричні дослідження, графоаналітичний аналіз тощо.

Візуальний аналіз (читання карти) найбільш поширений прийом. Безпосередній погляд на карту відкриває особливості зовнішніх форм і обрисів об’єктів, закономірності розміщення по території, наявність просторових зв’язків (наприклад, між рельєфом і рослинністю, або розташуванням населених пунктів), характер просторових структур (напрямки і співвідношення гірських хребтів, конфігурація гідросітки). Візуальний аналіз має на увазі отримання переважно якісної інформації, але часто супроводжується й окомірною оцінкою довжин, площ, висот тощо, а також їх співвідношень. Він завжди використовується на початковій стадії дослідження території для загального ознайомлення з її характерними рисами і особливостями.

Картометричні дослідження передбачають вимірювання та обчислення по картах кількісних характеристик об’єктів та явищ зображених на карті. До картометричних робіт можна віднести визначення координат, віддалей, довжин, висот, площ, кутів та інших топографічних характеристик. Вони можуть бути обмежені вимірюванням окремих об’єктів (довжини річки, ширини або розмірів озера, площі невеликого водозбору), або поширюватись на значні простори (визначення залісненості території).

Графоаналітичний аналіз передбачає використання карт для різних графічних побудов. Такими побудовами можуть бути профілі, орографічні схеми, кроки тощо.

Орієнтування на місцевості. Під орієнтуванням на місцевості слід розуміти сукупність дій, спрямованих на визначення місця свого перебування відносно навколишніх об’єктів чи певних орієнтирів, сторін світу. Орієнтування передбачає також уміння швидко і точно запам’ятовувати незнайому місцевість, упевнено рухатись наміченим маршрутом, а в разі необхідності відшукувати зворотний шлях. Вміння орієнтуватись дозволяє пройти маршрут без відчутних відхилень від наміченого напрямку, від графіка руху і дозволяє раціонально використати час для продуктивної роботи і повноцінного відпочинку.

Вміння туриста орієнтуватись є ознакою доброї технічної підготовки. Подорожувати незнайомою місцевістю при відсутності компаса, картографічних матеріалів і без попереднього вивчення даної території неприпустимо. Необхідні туристові вміння орієнтуватись на місцевості, користуватись картою і компасом він здобуває в період підготовки до походу і під час тренувань. З усієї різноманітності об’єктів, що зустрічаються на місцевості на шляху туриста, з метою набуття навичок орієнтування використовують природні або штучні предмети-орієнтири – точкові, лінійні і площинні.

Точкові орієнтири - об’єкти, що зображуються на топографічних картах позамасштабними умовними позначеннями, а на місцевості локалізуються у вигляді точки (окремі вершини, пункти геодезичної мережі, домінантні споруди, вежі тощо).

Лінійні орієнтири - об’єкти, що мають значну довжину і зображуються на карті лінійними позначеннями (річки, канали, шляхи сполучення, лінії зв’язку та електропередач, лісові просіки, яри та урвища, берегова лінія тощо).

Площинні орієнтири - об’єкти, що мають чітко окреслені контури і займають значну площу (озера, болота, лісові галявини, ділянки сільськогосподарських угідь, населені пункти тощо).