Виховне значення розпорядку дня у виправних установах. 8 страница

До заходів стягнення, що носять разовий характер або триваючі відносно нетривалий період слід віднести: попередження; догана; сувора догана; призначення на позачергове чергування по приби­ранню приміщень і території колонії; дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати; поміщення за­суджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дис­циплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п'ятнадцяти діб, а засуджених жінок — до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщен­нях камерного типу виправних колоній максимального рівня без­пеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п'ятнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних коло­ніях, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

До заходів стягнення, що пов'язані з тривалою зміною порядку та умов тримання засуджених відноситься скасування поліпше­них умов тримання.

При застосуванні заходів стягнення до засудженого повинні
враховуватись обставини вчинення правопорушення, особа засу­дженого та його попередня поведінка. Стягнення, що накладаєть­ся, повинно відповідати тяжкості та характеру правопорушення та виключати заподіяння засудженим фізичних страждань іпри­ниження людської гідності.

Згідно зі ст. 132 КВК України до засуджених до позбавлення волі застосовуються наступні Заходи стягнення, які можна поділити на дві основні групи: а) заходи стягнення, що носять разовий характер або триваючі відносно нетривалий період; б) заходи стягнення, пов'язані з тривалою зміною порядку та умов тримання засуджених.

До заходів стягнення, що носять разовий характер або триваючі відносно нетривалий період слід віднести: попередження; догана; сувора догана; призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії; дисциплінарний штраф у сумі до двох мінімальних розмірів заробітної плати; поміщення засуджених чоловіків, які тримаються у виправних колоніях, у дисциплінарний ізолятор з виведенням або без виведення на роботу чи навчання на строк до п'ятнадцяти діб, а засуджених жінок — до десяти діб; поміщення засуджених, які тримаються в приміщеннях камерного типу виправних колоній максимального рівня безпеки, в карцер без виведення на роботу на строк до п'ятнадцяти діб; переведення засуджених, які тримаються у виправних колоніях, до приміщення камерного типу (одиночної камери) на строк до трьох місяців.

До заходів стягнення, що пов'язані з тривалою зміною порядку та умов тримання засуджених відноситься скасування поліпшених умов тримання.

При застосуванні заходів стягнення до засудженого повинні враховуватись обставини вчинення правопорушення, особа засудженого та його попередня поведінка. Стягнення, що накладається, повинно відповідати тяжкості та характеру правопорушення та виключати заподіяння засудженим фізичних страждань і приниження людської гідності.

Визначені заходи стягнення у виді поміщення в дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру), є крайніми заходами дисциплінарного реагування, що застосовуються до засуджених, які свідомо відмовляються виконувати встановлений порядок відбування покарання, мають негативну спрямованість особистості та не реагують на профілактичні і виховні заходи.

До засуджених, які відбувають покарання у виправних колоніях мінімального рівня безпеки з полегшеними умовами тримання стягнення у виді переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери) не застосовується, оскільки такого роду місць для застосування заходів стягнення у них немає.

Закон чітко вказує категорії засуджених, які ні за яких умов не можуть бути поміщені в дисциплінарний ізолятор, карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру). До них віднесені: вагітні жінки, жінки, які мають дітей у будинках дитини при виправних колоніях та інваліди першої групи.

У ст. 134 КВК України визначається порядок застосування до засуджених заходів стягнення. При застосуванні стягнень керуються трьома основними принципами: а) облік обставин вчинення правопорушення, особи засудженого та його попередньої поведінки; б) відповідність стягнення тяжкості й характеру порушення; в) за одне порушення заборонено накладати декілька стягнень. Врахування цих принципів позволяє зробити стягнення справедливим та ефективним у досягненні поставлених перед ним задач.

Стягнення може бути накладене лише на особу, яка вчинила проступок, і не пізніше десяти діб з дня виявлення проступку, а якщо у зв'язку з проступком проводилась перевірка, то з дня її закінчення, але не пізніше шести місяців з дня вчинення проступку. Накладене стягнення звертається до виконання негайно, а у виняткових випадках — у строк не пізніше одного місяця з дня його на кладення. Якщо протягом місяця з дня накладення стягнення воно не було звернено до виконання, то це стягнення не виконується.

Стягнення у виді попередження або догани, призначення на позачергове чергування по прибиранню приміщень і території колонії накладається усно чи письмово, інші стягнення — тільки письмово.

Стягнення у виді дисциплінарного штрафу накладається тільки за злісне порушення встановленого порядку відбування покарання. При цьому сума штрафу перераховується в доход держави.

КВК України встановлює достатньо суворі умови тримання для засуджених, поміщених у дисциплінарний ізолятор або в карцер, приміщення камерного типу (одиночну камеру).

До засуджених, які поміщені в дисциплінарний ізолятор або карцер, переведені до приміщення камерного типу (одиночної камери), можуть застосовуватися всі заходи стягнення, за винятком повторного поміщення в дисциплінарний ізолятор або карцер, повторного переведення до приміщення камерного типу (одиночної камери). Під час тримання в дисциплінарному ізоляторі, карцері або приміщенні камерного типу (одиночній камері) засудженим забороняються побачення, придбання продуктів харчування і предметів першої потреби, одержання посилок (передач) і бандеролей, користування настільними іграми.

Дострокове звільнення з дисциплінарного ізолятора, карцеру або приміщення камерного типу (одиночної камери) в порядку заохочення не допускається та є можливим лише у разі виникнення обставин, які перешкоджають подальшому триманню засудженого в них.

Засуджений може оскаржити накладене на нього стягнення, однак подання скарги не зупиняє виконання стягнення. Для цього адміністрація колонії при накладенні стягнення надає засудженому можливість у встановленому порядку (листом, телефоном тощо) повідомити про це близьких родичів, адвоката або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Посадова особа, яка наклала стягнення, за наявності для того підстав може його скасувати або замінити іншим, більш м'яким стягненням. Вища посадова особа може скасувати стягнення в разі, коли посадова особа, яка наклала стягнення, перевищила свої повноваження або стягнення було накладено нею при відсутності порушення з боку засудженого.

47. Поняття й критерії виправлення засуджених.

У чинному кримінальному та кримінально-виконавчому законодавстві використовуються такі поняттях, як «виправлення», «ступінь виправлення», «став на шлях виправлення», «довів своє виправлення», «сумлінна поведінка», «сумлінне ставлення до праці» тощо, як такі, що за змістом та сутністю узагальнюють певні результати процесу виконання покарання у виді позбавлення волі, є матеріальною підставою для прийняття певних правових рішень щодо змін у порядку та умов виконання й відбування цього покарання. Категорія «виправлення» є базовою, такою, що визначає напрям та зміст досить тривалого за часом та складного за змістом процесу карально-виховного впливу на засуджену особу, в той же час є результатом цього процесу. За визначенням законодавиця, виправлення засудженого – це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки, необхідна умова ресоціалізації.

Зміст критеріїв, на підставі яких приймається позитивне рішення, відтворюється у таких вимогах до засудженої особи, як «сумлінна поведінка», «сумлінне ставлення до праці», «сумлінне ставлення до навчання», «активна участь у роботі самодіяльних організацій». У разі сумлінної поведінки та сумлінного ставлення до праці, за умови відбуття певного строку покарання, засуджені, які перебувають у дільниці ресоціалізації, мають право на поліпшення умов тримання (ст.ст. 138–140 КВК).

Суттєві зміни у правовому статусі засудженої особи законодавець пов’язує із досягненням певного ступеня виправлення, який відповідно до чинного кримінального та кримінально-виконавчого законодавства формулюється так: «став на шлях виправлення», «довів своє виправлення».

Зокрема, відповідно до ст. 101 КВК визначаються конкретні підстави зміни умов утримання засуджених до позбавлення волі як в межах однієї виправної установи, так і шляхом переведення до іншої.

Визначаються формальні та матеріальні підстави переведення засуджених до дільниці соціальної реабілітації. Матеріальні підстави переведення до дільниці соціальної реабілітації передбачають досягнення певного ступеня виправлення, визначеного у законі словосполученням «став на шлях виправлення». Визначення змісту цього поняття є можливим лише на підставі комплексного аналізу статей 100 та 101 КВК: основою для визначення ступеню виправлення є оцінка поведінки засудженої особи, її ставлення до праці та навчання. У ч. 2 ст. 130 КВК як заходи заохочення передбачено застосування найсуттєвіших змін правового статусу засудженої особи. Законодавець, визначаючи матеріальні підстави для позитивного вирішення питання щодо заміни невідбутої частини покарання більш м’яким або ж умовно-дострокового звільнення, формулює різний ступінь виправлення: у першому випадку особа має стати на шлях виправлення, у другому – довести свої виправлення.

Сумлінна поведінка має передбачати не тільки наявність у засудженого заохочень, але й доводити те, що засуджений подає приклад поведінки для інших засуджених. Вважається, що не можна розглядати як сумлінну поведінку лише формальний факт відсутності у засудженого не знятих або погашених у встановленому порядку заходів стягнення, оскільки дотримання вимог режиму відбування покарання є обов’язком засудженого. Сумлінне ставлення до праці передбачає прагнення засудженого до перевиконання встановлених норм виробітку або зразкового виконання робіт, а також відшкодування збитків, заподіяних злочином, і надання матеріальної допомоги сім’ї, або виплати аліментів.

З одного боку, визначення такого критерію, як «наявність у засудженого заохочень» є зрозумілою конкретною умовою, яка чітко і прозоро відстежується стосовно кожного засудженого. Проте відсутність заохочень (за умови відсутності стягнень) ще не свідчить про те, що засуджена особа не дотримується порядку та умов відбування покарання. До того ж, наскільки доцільним є вимагати від засудженої особи того, щоб вона «подавала приклад поведінки для інших засуджених».

Отже, основним критерієм оцінки поведінки та виправлення засудженої особи, її ставлення до праці є ступінь дотримання засудженим порядку та умов відбування покарання, виконання належним чином своїх обов’язків.

48. Основні засоби виправлення засуджених: поняття, значення, взаємозв'язок.

Поняття, методи і засоби виправлення та ре соціалізації засуджених

Стан наукової розробки виправлення та ресоціалізації засуджених має давню історію. Ця проблема вивчалася з позиції кримінального, кримінально-виконавчого права, пенітенціарної педагогіки та психології у працях багатьох науковців, однак єдиної точки зору щодо зазначених понять не існує. Одні автори вважають їх синоніми, інші —абсолютно різними, не однорядними поняття.

Так, на думку О. І. Зубкова, виправлення і ресоціалізація - це те, що веде до досягнення мети. Іншої думки дотримується В. М. Любченко, який розглядає виправлення і ресоціалізацію як напрямок діяльності співробітників установ виконання покарання, який сприяє вихованню у засуджених соціально адекватних якостей.

А. Д. Глоточкін, В. Ф. Пирожков та інші вважали, що виправлення охоплює три складові:

- мету діяльності органів і установ, які виконують покарання;

- процес перебудови особи засудженого та змін у його особистості під впливом системи виховних заходів;

- результат роботи органів і установ виконання покарання. Єдине, з чим можна погодитись, - це думка вчених про те, що

виправлення є внутрішнім процесом позитивних змін в особистості засудженого та його спільною діяльністю з персоналом органів і установ виконання покарань, а ресоціалізація, на їх думку, - це єдиний процес відновлення та розвитку соціально корисних зв'язків і відносин як у період відбування покарання, так і після звільнення. Закріплення в Кримінально-виконавчому кодексі понять "виправлення" і "ресоціалізація" суттєво вплинуло на дискусію з цього приводу. Так, ст. 6 КВК України визначає наступне:

- виправлення засудженого — це процес позитивних змін, які відбуваються в його особистості та створюють у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки;

- ресоціалізація - це свідоме відновлення засудженого в соціальному статусі повноправного члена суспільства; повернення його до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві.

Основними засобами виправлення і ресоціалізації засуджених є встановлений порядок виконання та відбування покарання (режим), суспільно корисна праця, соціально-виховна робота, загальноосвітнє і професійно-технічне навчання, громадський вплив.

Засоби виправлення і ресоціалізації засуджених застосовуються з урахуванням виду покарання, особистості засудженого, характеру, ступеня суспільної небезпеки і мотивів вчиненого злочину та поведінки засудженого під час відбування покарання.

Ми погоджуємось з В. П. Захаровим, О. Г. Колбом та іншими вченими, що головними елементами виправлення і ресоціалізації засуджених є такі:

- закріплені в нормативно-правових актах форми впливу на особу, включаючи профілактичний і напрямки діяльності адміністрації УВП та засудженого, що обумовлено вимогами ст. 19, 63 Конституції України тает. 1, 2, 5 КВК України;

- свідоме ставлення засудженого до процесу виправлення і ресоціалізації та профілактичної діяльності, тобто єдність психічних процесів особи, яка активно бере участь в усвідомленні об'єктивного світу та свого власного буття.

Варто зазначити, що законодавче закріплення засобів виправлення і ресоціалізації засуджених є правомірним процесом, який ґрунтується на кінцевій меті покарання і результатах суспільної практики виконання покарання у світі в цілому.