Тема 3. запобігання насильницькій злочинності

Вступ

1. Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів.

2. Причини і умови, що породжують насильницькі злочини.

3. Кримінологічна характеристика осіб, які вчинюють насильницькі злочини.

4. Запобігання насильницькій злочинності.

Висновки

ВСТУП. Насильницькі злочини – це злочини, спрямовані на заподіяння шкоди певній особі чи суспільству шляхом застосування фізичного чи психічного насильства щодо неї безпосередньо чи щодо інших осіб або речей, які мають для неї значення.

Дослідження 00Н вказують на те, що при рості злочинності у всіх країнах злочини насильницькі характеризуються наступним чином:

а) вони займають друге місце у структурі усієї злочинності після майнових злочинів;

б) в міру економічного розвитку будь-якої країни майнові злочини, особливо крадіжки, частішають, а злочини проти особи, особливо злочини проти життя, стають рідшими. Так, наприклад, при зборі даних по 70 країнах за період з 1975 по 1980 р.р. було виявлено, що кількість насильницьких злочинів у світі подвоїлась, а майнових – майже потроїлась.

В Середньовічній Європі пограбування (біля 10%) і особливо вбивства

складали більшу частину злочинів. Злочини проти життя охоплювали до 20% усіх кримінальних діянь, тоді коли зараз (наприклад, в ФРН) вони скоротились 0,1%.

1. Кримінологічна характеристика насильницьких злочинів. Типовими проявами насильства є: позбавлення життя, заподіяння тілесних ушкоджень, посягання на статеву свободу і недоторканність особи; захоплення заручників, здирство й інші способи вилучення майна; катування і застосування незаконних методів впливу стосовно затриманих і підслідних; перевищення влади або службових повноважень; незаконне позбавлення волі або викрадення людини, експлуатація дітей тощо. Зазначені види насильницьких дій в юридичній літературі прийнято називати “насильницькими злочинами”. Але й до цього часу існує невизначеність точного кола цих актів. Так, окремі автори до групи насильницьких злочинів відносять лише умисні вбивства, умисні тяжкі тілесні ушкодження та хуліганство, які утворюють самостійний у кримінологічному плані “блок” насильницьких злочинів . З цього приводу А.Є.Жалінський справедливо зазначає, що в цій зовнішньо тривіальній тезі досить багато дивного. Чому сюди б не включити менш тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування тощо .

Інші вчені до насильницьких злочинів відносять хуліганство, тілесні ушкодження, убивства та зґвалтування. Дехто доповнює цей перелік мордуванням або розуміє під насильницькими всі злочини, пов’язані з насильством чи погрозою його застосування . Л.Д.Гаухман, розглядаючи дану проблему в кримінально-правовому аспекті, не обмежує її рамками лише фізичного насильства, а вважає, що насильницький спосіб учинення злочину містить у собі і погрозу застосування насильства .

Тлумачний словник В.Даля “насильство” трактує як “примус, неволя, потреба, силування, сором’язлива дія, образливе, незаконне і свавільне” . У кримінальному законодавстві поняття насильства незмінно пов’язане з реальним суспільно небезпечним протиправним застосуванням фізичної сили до іншої людини проти її волі з метою заподіяння їй фізичних страждань, тілесних ушкоджень або позбавлення життя. Цим поняттям не охоплюється погроза застосування насильства, оскільки вона безпосередньо не тягне за собою заподіяння фізичної шкоди іншій людині. Погрожуючи позбавленням життя або заподіянням шкоди здоров’ю, злочинець не завжди має намір на реальне заподіяння фізичної шкоди. Тому кримінальне право і кримінологія розглядають фізичне насильство і погрозу його застосування як два самостійних способи вчинення злочину.

У юридичній літературі зазначається, що основними способами скоєння навмисних злочинів є фізичне насильство, психічне насильство, зловживання своїм посадовим або іншим становищем, підробка документів або інший обман, підкуп (дача хабара), псування чи знищення майна . На наш погляд, у широкому розумінні насильства як примусу і фізичне насильство, і погрозу його застосування слід розглядати як два однорідних явища. Усвідомлення потерпілим реальної можливості приведення погрози до виконання змушує його виконати вимоги злочинця. Відмова потерпілого підкоритися найчастіше завершується заподіянням шкоди здоров’ю або навіть позбавленням життя. В більшості випадків насильницькі дії поєднуються із погрозами заподіяння ще більшої шкоди здоров’ю потерпілого або позбавлення його життя у разі продовження опору чи невиконання вимог злочинця .

З позицій кримінології, поняття “насильницька злочинність” є теоретично обґрунтованим. В основі об’єднання зазначених діянь в окрему кримінологічно значиму групу лежать наступні критерії: 1) об’єкт посягання – суспільні відносини, що охороняються кримінальним законом, які забезпечують недоторканість фізичного статусу особи. 2) форма вини - прямий умисел. 3) спосіб дій злочинця - фізичне або психічне насильство. 4) насильство відбувається проти волі потерпілого.

З урахуванням вказаних ознак, під насильницькими злочинами потрібно розуміти навмисні кримінально-карані діяння, які посягають на фізичні блага (життя і здоров’я) особи і чиняться проти її волі шляхом фізичного або психічного насильства. Виходячи з цього визначення, до насильницьких злочинів треба віднести: умисні вбивства; умисні тілесні ушкодження; поєднане з насильством хуліганство; зґвалтування; побої і мордування; катування; доведення до самогубства; погроза вбивством.

Але зауважимо, що насильницька злочинність, по-перше, явище неоднорідне і, по-друге, таке, що не може протиставлятися корисливо-насильницькій злочинності і виступати її альтернативою. Насильницька і корисливо-насильницька злочинність частково “перекривають” одна одну. Це стосується, наприклад, бандитизму, насильницького грабежу і розбою з метою заволодіння майном. Дані діяння належать до так званих “двохоб’єктних” злочинів, але значимішою цінністю при цьому є безпека особи. Вони мають багато спільних рис і ознак із традиційними насильницькими злочинами. В усіх цих випадках механізм злочинної поведінки пов’язаний з агресивно-зневажливим ставленням до особи, її життя, здоров’я і недоторканності.

Для ефективної боротьби із злочинністю потрібні точні і повні знання про її стан, рівень, структуру, динаміку, географію, а також осіб злочинців. Все це становить зміст кримінологічної характеристики як злочинності в цілому, так і окремих її видів.

Зазначимо, що незважаючи на порівняно незначну частку насильницьких злочинів у загальній структурі злочинності (16-17 %), вони відрізняються підвищеною суспільною небезпекою, оскільки пов’язані з тяжкими наслідками для потерпілих. Сучасна насильницька злочинність переважно носить побутовий, ситуативний характер. Разом з тим зростає кількість організованих, заздалегідь підготовлених злочинів, які нерідко характеризуються особливою жорстокістю, зухвалістю, витонченістю.

Вивчення динаміки окремих видів найтяжчих насильницьких злочинів за останні роки свідчить про несприятливі кількісні і, особливо, якісні їх зміни. За даними МВС України, у 2001 році було зареєстровано разом із замахами 4570 навмисних убивства. В це число не входять 6116 тяжких тілесних ушкоджень, серед яких 2200 внаслідок яких настала смерть потерпілого. Не реєструються, звичайно, і приховані вбивства, замасковані під нещасні випадки або необережне позбавлення життя чи самогубство. Чимало людей зникли без вісти. Але в порівнянні з іншими злочинами, латентність навмисних убивств і тяжких тілесних ушкоджень відносно невелика.

Зауважимо, що протягом тривалого часу переважають убивства на побутовому ґрунті: у п’яних бійках, через сімейні конфлікти. Менше число припадає на убивства з метою приховання інших злочинів. Але тепер все частіше стикаємось з убивцями-маніяками та кілерами.

Серед насильницьких злочинів особливе місце займають зґвалтування та інші статеві злочини. Зрозуміти сексуальних злочинців і їхні вчинки можна лише проникнувши у внутрішній світ цих людей. Є всі підстави вважати, що нікчемність є головною рисою насильників. До насильства, як правило, схильні слабкі особи, які не можуть налагодити з жінкою нормальні стосунки, тому й ґвалтують їх.

До групи нейтральної поведінки включені ті жінки, поведінка яких з огляду ситуації, що передувала скоєнню злочину, безпосередньо не пов’язана з виникненням у винного наміру зґвалтувати. У якихось взаєминах із злочинцем до цього потерпіла не була. В основному це випадки несподіваного сексуального нападу. Нейтральна поведінка зафіксована в 64 % потерпілих.

До групи надто довірливої поведінки віднесені жінки, дії яких у ситуації, що передувала злочину, характеризувалися недостатньою виваженістю щодо можливих наслідків своїх вчинків. Це, наприклад, спільне проведення дозвілля з малознайомими чоловіками, відвідання їх помешкання. Надто довірливою була поведінка в 14 % потерпілих.

І нарешті, віктимна поведінка створює ситуацію, за якої існує реальна загроза сексуального нападу. Така поведінка відмічена в 22 % потерпілих. Дуже часто провокуючим чинником є алкогольне сп’яніння жінки. Серед жертв зґвалтування переважають жінки у віці до 25 років, 83,6 % - незаміжні. Більшість зґвалтувань відбувається вночі або ввечері (81,2 %) і лише 18,8 % у денний час.

Динаміка аналізованого злочину носить яскраво виражений сезонний характер: у травні - вересні вчиняється понад 70 % зґвалтувань. Найбільш кримінальна територія - квартири (близько 25 %); у подвір’ях і на вулицях відбувається кожне п’яте зґвалтування, інші - у парках, лісі, полі тощо. Сексуальні напади на жінок – типово молодіжний злочин. Особи у віці до 21 року становлять серед насильників дві третини. Найвища злочинна активність у неповнолітніх віком 16-17 років. На осіб понад 32 роки і старше припадає менше 10 % насильників. Зґвалтування нерідко супроводжуються іншими злочинами, зокрема, задоволенням статевої пристрасті у спотвореній формі, тяжкими тілесними ушкодженнями чи умисними вбивствами. Останнє властиве маніякам-садистам.

Інші статеві злочини такі як примушування до вступу в статевий зв’язок, статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості, розбещення неповнолітніх займають незначну частку порівняно із зґвалтуваннями.

2. Причини і умови, що породжують насильницькі злочини. Відомо, що детермінація вчинків зводиться, в кінцевому результаті, до взаємодії особи і оточуючого середовища. Саме в цих двох площинах і треба вести пошук специфіки чинників насильницьких злочинів. Вивчаючи особливості особи насильницьких злочинців, ми встановлюємо ті риси (або комплекс ознак), які дозволяють зробити висновки про ті чи інші дефекти даної особи, характер рушійних мотивів поведінки, зміну особистих якостей у силу негативного чи позитивного впливу тощо. Узагальнюючи ці дані, ми дістаємо відповідь на питання про конкретні групи ознак особи, що лежать в основі суб’єктивних детермінант насильницьких злочинів.

Традиційно до чинників даних злочинів відносять:

1). Негативний вплив мікросередовища;

2). Пияцтво. Особи, які перебувають у стані сп’яніння, вчиняють 63 % вбивств і 65 % умисних тяжких тілесних ушкоджень.

3). Неприязні міжособистісні стосунки. До 70 % вбивств вчиняється на побутовому ґрунті, 16 % - із хуліганських спонукань. В окремих регіонах побутові мотиви практично повністю визначають характер тяжких злочинів проти життя і здоров’я.

4). Конфліктні ситуації між злочинцем і потерпілим. В одних випадках вони виникають раптово, в інших є результатом розвитку тривалих неприязних стосунків. У будь-якому разі тут значну роль відіграє поведінка потерпілого, яка слугує віктимогенним фактором. Аналіз даних про особу потерпілих показує, що на момент убивства 65 % з них були в нетверезому стані, причому 39 % розпивали спиртні напої разом із своїми кривдниками, а 4,5 % потерпілих були ініціаторами бійок чи образ. Проте умисел на вчинення тяжких злочинів проти життя і здоров’я виникає, як правило, в процесі розвитку самої конфліктної ситуації. Злочини у більшості випадків попередньо не готуються. Раптове виникнення умислу відмічається у 84 % убивств. Знаряддями цих злочинів часто стають предмети, що випадково потрапили під руку убивці (41 %), мисливські рушниці (11-13 %) і холодна зброя (12-13 %).

5). Криміналізацію особи, що виражається у:

- збільшенні частки раніше судимих, а також непрацюючих і осіб, які не навчаються;

- зростанні питомої ваги злочинців, що негативно характеризуються за місцем проживання;

- зростанні числа умовно засуджених і умовно звільнених;

- збільшенні кількості осіб, визнаних судами неосудними у зв’язку з вчиненням суспільно небезпечних діянь проти життя і здоров’я громадян.

6). Недостатній контроль за засудженими в місцях позбавлення волі.

У структурі пенітенціарних злочинів посягання на життя і здоров’я особи посідають чільне місце. Більшість цих злочинів скоюється на ґрунті неприязних стосунків, взаємних образ, чвар між групами засуджених, що формуються за ознаками земляцтва. Понад 30 % вбивств попередньо готувалися.

7). Недоліки у здійсненні профілактики насильницьких злочинів:

- в аналітичних працях відсутня чітко визначена спрямованість на виявлення якісних процесів, що визначають детермінанти, стан і тенденції розвитку тяжких насильницьких злочинів. Не вивчаються соціальні, медичні й психологічні аспекти проблеми. Недостатньо використовуються можливості науково-дослідних установ і навчальних закладів системи МВС України;

- у ряді органів внутрішніх справ не забезпечується комплексний підхід до розробки і здійснення заходів попередження насильницьких злочинів;

- у процесі планування діяльності органів внутрішніх справ щодо профілактики цих злочинів не враховуються належною мірою можливості всіх служб, не забезпечується концентрація їх зусиль на вирішенні головних завдань;

- система реагування на заяви і повідомлення про побутові конфлікти не забезпечує вчасного попередження злочинів;

- нерідко відсутній чіткий зв’язок між черговими частинами і дільничними інспекторами міліції, гнучкість і маневреність у керуванні наявними силами і засобами при потребі негайного реагування на сигнали про скандали, бійки, бешкетування; заяви і повідомлення про побутові конфлікти в багатьох органах внутрішніх справ розглядаються поверхово. Дії співробітників, як правило, зводяться до видачі направлення на судово-медичний огляд;

- незважаючи на об’єктивну можливість одержання інформації про виникнення конфліктної ситуації, робота щодо виявлення осіб, які допускають правопорушення в побуті, ведеться незадовільно;

- у виявленні таких осіб і ситуацій слабо використовуються можливості громадськості. Рідко аналізуються скарги і заяви громадян щодо порушення кримінальних справ, матеріали судово-медичних експертиз, справи приватного звинувачення, про розірвання шлюбу. Погано використовуються можливості негласного апарату, а також обліки осіб, притягнутих до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство;

- в індивідуально-профілактичній роботі не враховується потреба першочергового здійснення заходів, спрямованих на усунення причин, що викликають виникнення конфліктної ситуації;

- вплив на осіб, що перебувають на обліку, здійснюється шаблонно, зводиться лише до епізодичного відвідування квартир дільничними інспекторами міліції;

- слабо використовуються норми кримінального законодавства про відповідальність за побої і мордування, погрози вбивством і заподіяння тілесних ушкоджень;

- низька ефективність адміністративно-правових форм впливу на правопорушників, привід і винесення офіційного попередження здійснюються формально, адміністративний нагляд нерідко не дає бажаних результатів;

- послаблена боротьба з хуліганством по адміністративно-правовій і профілактичній лініях;

- відсутній належний контроль за придбанням, зберіганням і використанням вогнепальної зброї, вилученням її в осіб, які систематично допускають правопорушення.

8). Недоліки в сфері розкриття насильницьких злочинів:

- своєчасно не виявляються потерпілі серед осіб, які перебувають у розшуку як такі, що пропали безвісти;

- в процесі розслідування поверхово вивчається поведінка потерпілого до вчинення злочину;

- не завжди проводяться огляди місця події за повідомленнями про нанесення тяжких тілесних ушкоджень;

- неефективно організований розшук злочинців за прикметами. Неповно використовуються свідчення потерпілих, очевидців злочину, інших свідків;

- у ланці міськрайлінорганів не відпрацьована спеціалізація з розкриття злочинів проти особи;

- недостатньо ефективна система одержання інформації про процеси, які відбуваються в середовищі засуджених та осіб, що перебувають під вартою, про їх настрої і наміри;

- не завжди направляється інформація в територіальні органи щодо осіб, які намагаються вчинити розправу над свідками, родичами, знайомими, сусідами.

Як бачимо, детермінанти насильницької злочинності мають свою специфіку, проте вони діють не самі по собі, а в контексті з соціально-економічними, політичними, культурологічними та іншими криміногенними факторами.

3. Кримінологічна характеристика осіб, які вчинюють насильницькі злочини.

Кримінологічні дослідження дозволили визначити три основні типи насильницьких злочинців.

До першого з них відносяться особи з чітко вираженою агресивно-насильницькою антисоціальною спрямованістю. Йдеться про тих, хто орієнтований на поведінку, небезпечну для життя і здоров’я інших людей. Їм властиві негативно зневажливе ставлення до особи, її найважливіших благ, переконаність у допустимості насильницьких засобів вирішення конфліктів. Посягання на життя чи здоров’я людини є для них ланкою в ланцюзі постійних актів агресивної поведінки в різних ситуаціях. Такий поведінковий стереотип – результат глибокої деформації їхньої особи, специфічний продукт егоцентричної орієнтації. У загальному числі засуджених за насильницькі злочини ці особи становлять близько половини.

До другого типу належать злочинці, що характеризуються в цілому негативно, припускали й раніше різні правопорушення, але спрямованість яких на вчинення посягань проти особи явно не виражена. Насильницький злочин виступає як засіб заволодіння певними цінностями, в ім’я яких приносяться в жертву блага іншої людини. Цей тип насильницьких злочинців можна назвати “проміжним”, і він становить 20 %.

До третього типу відносяться так звані ситуаційні або випадкові злочинці, тобто ті, які до злочину характеризувалися позитивно чи нейтрально, а саме посягання вчинили під впливом несприятливої життєвої ситуації. У їх поведінці відсутні ознаки, властиві представникам двох попередніх типів. Вони застосовують насильство в якості реакції на ситуацію, що сприймається ними як гостро конфліктна. Серед насильницьких злочинців такі особи становлять приблизно 30 %.

Характеристика зґвалтувань та інших статевих злочинів. За статистичними даними питома вага зареєстрованих зґвалтувань останнім часом різко зменшилась. Це може бути пояснено: по-перше, різким підвищенням числа інших злочинів; по-друге – підвищенням латентності зґвалтувань. Біля третини складають групові зґвалтування. Майже 25% зґвалтувань вчинено неповнолітніми. У більш, ніж половини випадків зґвалтувань має місце сприятлива віктимна поведінка потерпілих.

Інші статеві злочини в кримінальній статистиці займають досить незначну долю.

Характеристика хуліганства, поєднаного з насильством. Останнім часом доля хуліганства серед насильницьких злочинів, згідно із статистикою, скорочується. Процент п'яних серед хуліганів найбільш високий – більше 90 %.

Природно, що засоби профілактичного впливу на представників названих груп мають бути диференційованими. Щодо перших двох типів злочинців вони зводяться до усунення антисоціальної спрямованості їх особи, а стосовно третього типу головним є нейтралізація зовнішніх криміногенних факторів.

4. Запобігання насильницькій злочинності.

Основним засобом протидії насильницькій злочинності є сприяння формуванню у особи такої культури взаємовідносин між людьми, котра проявлялась би у повазі до фізичної і психічної недоторканості людини, визнанні її найвищою цінністю у суспільстві.

Як свідчить історичний досвід необхідними умовами для формування такої культури є: по-перше, розвиток цивілізованого ринку, котрий має властивість культуризувати життя людей; по-друге, релігійне і натуралістичне просвітництво. Вказані фактори здатні усувати причину насильницької злочинності.

Для усунення умов, що сприяють насильницькій злочинності необхідно вдосконалювати правоохоронну діяльність держави, зменшувати негативні наслідки урбанізації, вдосконалювати сімейне виховання, забезпечувати психічне здоров'я населення, протистояти алкоголізації, пропаганді жорстокості у засобах масової інформації і таке інше.

Попередження насильницьких, як і інших злочинів, базується на позитивних загальносоціальних зрушеннях економічного, культурно-виховного, правового, організаційного характеру, що дає можливість протистояти криміногенним чинниками. Найперспективнішими в цьому плані є заходи, пов’язані з:

- усуненням, ослабленням або нейтралізацією факторів, які обумовлюють зниження життєвого рівня громадян, кризові явища в суспільстві. Йдеться, зокрема, про соціальний захист найуразливіших прошарків населення, оскільки відчуття цими особами свого відторгнення від суспільства штовхає на добування засобів для задоволення своїх потреб на шлях вчинення злочинів;

- організаційно-управлінськими заходами, спрямованими на усунення прорахунків в управлінні економікою, політикою, соціальною сферою, а також правоохоронною діяльністю, оскільки ці недоліки є криміногенними чинниками. Сюди включаються заходи щодо оптимізації регулювання процесів урбанізації і міграції, працевлаштування, соціальної адаптації; у правоохоронній сфері це стимулювання повноти виявлення й розкриття злочинів, подоланням “ножиць” між тенденціями злочинності і практикою обрання запобіжних заходів і застосування покарань;

- усуненням або обмеженням дії криміногенних факторів шляхом формування у членів суспільства моральної позиції, орієнтованої на базові загальнолюдські цінності: заходи, що формують у громадській думці нетерпимість до злочинів та інших правопорушень, підвищення загальної, побутової, правової культури людей. Особливої уваги потребує молодь, яка в силу недостатньої сформованості світогляду і навичок життєдіяльності, різкої зміни ідеологічних цінностей у суспільстві дуже схильна до негативних впливів, імітації протиправним варіантам поведінки;

- встановленням контролю за діяльністю засобів масової інформації, зокрема, телебаченням, яке фактично пропагує, всупереч міжнародно-правовим зобов’язанням України, злочинний спосіб життя. Нагадаємо, що ще в 1935 році в колишньому СРСР була введена заборона на випуск книг і фільмів, які пропагують “подвиги” злочинців. Ніякі демократичні принципи, що ми так ретельно обстоюємо, не можуть виправдати невтручання держави в здійснюване засобами масової інформації отупіння й розбещення молоді.

Наведені вище заходи мають більш масштабні цілі, ніж боротьба з насильницькою злочинністю. Однак вони мають і важливий кримінологічний аспект, будучи основою спеціальної профілактики злочинів, оскільки їхня спрямованість на вирішення завдань соціального розвитку протидіє усім криміногенним чинникам.

До спеціально-кримінологічних засобів попередження насильницьких злочинів належать:

1). Застосування кримінально-правових норм так званої “подвійної превенції” для своєчасного реагування на погрози вбивством, тяжкими тілесними ушкодженнями, на готування до вчинення злочинів, втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність тощо.

2). Послідовна й наступальна боротьба з пияцтвом та наркоманією. Відомо, що пияцтво і наркоманія сьогодні – масова форма девіантної поведінки, що завдає великої шкоди сім’ї, виробництву і суспільству в цілому. Ці негативні явища є своєрідним каталізатором насильницьких злочинів, посилюють їхню жорстокість і безвмотивованість. Пияцтво й наркоманія тісно пов’язані з груповою злочинністю, поза як вони об’єднують нестійких осіб у групи з антисоціальною спрямованістю. Нарешті, людина в стані сп’яніння частіше стає жертвою злочинів.

У цій справі не можна ігнорувати й правові заходи боротьби з даними негативними явищами, які дістали своє відображення у нормах кримінального законодавства. Зокрема, це норми, які:

а) передбачають обставини, що обтяжують відповідальність при призначенні покарання, а також застосування примусового лікування;

б) спрямовані на боротьбу з втягненням неповнолітніх у пияцтво і доведення їх до стану сп’яніння, залучення до немедичного вживання лікарських та інших засобів, що спричиняють одурманення;

в) спрямовані на боротьбу з незаконним виготовленням, придбанням, зберіганням, перевезенням і збутом наркотичних засобів, а також з їхнім розкраданням, з організацією або утриманням притулків для вживання наркотичних і психотропних речовин.

3). Своєчасне реагування на правопорушення, що вчиняються на ґрунті сімейних та інших побутових конфліктів. Відповідно до статистики, сьогодні в Україні понад 60 % злочинів проти особи скоюються у побуті. Це обумовлюється насамперед негативними змінами в житті багатьох сімей, протиріччям між збільшенням вільного часу громадян і невмінням його правильно використати. Найбільш криміногенним є побут, для якого типові систематичні конфлікти в сім’ї, пияцтво, паразитичний спосіб життя.

4). Запобігання криміногенним впливам рецидивістів і професійних злочинців. Це пов’язано з: обмеженням поширення злодійських традицій та звичаїв, особливо в середовищі неповнолітніх і молоді; руйнацією впливу злочинних “авторитетів” у кримінальному та загальнопобутовому оточенні; використанням кримінально-правових норм з “подвійною превенцією”; забезпеченням запобіжного впливу через суворе покарання професійних злочинців.

5). Поліпшення якості профілактичної роботи в маргінальному середовищі. Слід зазначити, що прошарок маргиналів, тобто людей, які втратили свої національні корені, звичаї, традиції, є криміногенним чинником, своєрідним каталізатором насильницької злочинності, особливо серед неповнолітніх та молоді.

6). Підвищення ефективності діагностики психічних аномалій і акцентуацій у осіб з девіантною поведінкою й тих, хто перебуває на профілактичному обліку органів внутрішніх справ. Важливо активізувати роботу центрів медико-соціальної реабілітації неповнолітніх, на які покладається обов’язок лікування правопорушників від алкоголізму, наркоманії й інших психічних аномалій.

7). Посилення боротьби з організованою злочинністю. Несприятливі тенденції цього виду злочинності тісно корелюють із такими процесами в суспільстві, як безробіття, втрата гарантій працевлаштування випускників навчальних закладів, деформація моральності, тобто йдеться про те ж коло чинників, що детермінує зростання злочинності в цілому. Водночас організована злочинність має специфічні детермінанти, які пов’язані з різким майновим розшаруванням серед населення, виділенням 5-10 % осіб із дуже високими доходами. Механізм взаємозв’язку насильницької і організованої злочинності має принаймні три аспекти: а) створення десятків і сотень тисяч “адрес” для корисливо-насильницьких злочинів, що скоюються організованими групами; б) встановлення взаємовигідних кримінальних зв’язків для усунення конкурентів, використання одних кримінальних структур для захисту від інших і т.п.; в) розширення нелегального обігу зброї та вибухових речовин.

8). Забезпечення належної охорони громадського порядку. У цій справі правоохоронним органам основну увагу треба зосередити на таких моментах:

- систематично узагальнювати й аналізувати дані про кримінологічну обстановку в громадських місцях;

- встановити і брати під контроль найкриміногенніші об’єкти, використовувати при цьому можливості громадськості, вивчати склад осіб, що збираються на таких об’єктах, наявність серед них раніше засуджених або тривалий час не працюючих та осіб, які зловживають спиртними напоями;

- підвищити якість роботи служби громадської безпеки ОВС. Для цього необхідно систематично, з урахуванням оперативної обстановки, аналізувати розстановку сил і засобів патрульно-постової служби, поліпшити її взаємодію з іншими підрозділами органів внутрішніх справ, а також з громадськістю.

9). Своєчасність профілактичного впливу на осіб із підвищеним ступенем віктимності. Врахування ролі потерпілого у механізмі насильницьких злочинів - важлива ланка в усуненні факторів, що сприяють їх скоєнню. Віктимологічна профілактика даних злочинів повинна мати диференційований підхід, тобто враховувати особливості різних груп осіб, які наділені високим ступенем ризику стати жертвою насильницьких посягань. Це підвищить конкретність і дієвість попередження названих злочинів.

ВИСНОВКИ. В сучасних умовах насильницька злочинність, як і інші види злочинності, зростає, хоч темпи зростання в різні роки є різними. Щорічний приріст навмисних вбивств за останнє десятиліття – біля 5%. В 70-80 роки в кримінологічній характеристиці насильницьких злочинів підкреслювався їх побутовий характер. У 90-і р.р., в роки розпаду тоталітарної системи і соціальної кризи суттєво змінилась мотивація кримінального насильства. Збільшилась доля насильницьких злочинів з корисливою мотивацією, поширення набувають вбивства "на замовлення".

Кожне третє вбивство вчиняється з корисливих спонукань, "побутові" вбивства складають біля 35%, з помсти – 12%, з ревності – 8%, з хуліганських мотивів – 2%, на сексуальному грунті – 1-2%. Застосування вогнепальної зброї для вбивства частішає з кожним роком і становить сьогодні біля 20%. Біля 60% вбивств вчиняється в стані сп'яніння. Майже 5% вбивць – неповнолітні.

Насильство є таким же стародавнім, як і саме людство. Із розвитком цивілізації воно не лише не убавилося, а навпаки, набуло катастрофічних розмірів. Війни, заколоти, революції, страти, терори стали ледве чи не нормою життя людей. Знищувалися цілі племена і народи як у часи біблійні, так і в освіченому XX столітті. Не випадково, хтось із класиків образно назвав насильство “повитухою історії”.

Дослідження сучасних кримінологів не підтвердили гіпотезу про те, що головна причина злочинності, і зокрема насильницької злочинності – є бідність. Навіть, коли жителям міських нетрів ("трущоб") надаються досить просторі і добротні квартири, соціопатологічні явища серед них не припиняються. Тому це виявляється недостатнім для профілактики злочинності. Міські нетрі ("трущоби") – це не лише місце, а й стиль життя, котрий засвоюється і передається з покоління в покоління. Стратегія виживання в нетрях заснована на насиллі. Засвоєння жителями гетто цієї стратегії і зумовлює стійкість кримінальних стереотипів життя.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ:

1. Надайте характеристику насильницьким злочинам.

2. Тероризм – як прояв найбільш небезпечного насильницького злочину.

3. Вбивства: характеристика та різновиди.

4. Статеві злочини. Їх загальна характеристика та особливості.

5. Віктимна поведінка жертви.

6. Причини насильницької злочинності.

7. Особливості кримінологічної характеристики вбивств на замовлення.

8. Основні передумови кримінальної агресії.

9. Наявність психічних аномалій у осіб та їх вплив на вчинення насильницьких злочинів.

10. Хуліганство та його характеристика.

11. Характеристика потерпілих від хуліганства і віктимологічна профілактика.

12. Вплив урбанізації на збільшення насильницьких злочинів.

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Конституція України

2. Абельцев С.Н. Личность преступника и проблеми криминального насилия. — М.: ЮНИТИ – ДАНА, Закон и право, 2000. – 207 с.

3. Антонян Ю. М., Еникеев М. И., Эминов В. Е. Психология преступника и расследования преступлений. - М.: Юристъ, 1996. - 336 с.

4. Антонян Ю.М. Изучение личности преступника. Учеб. Пособ. – М.: ВНИИ МВД СССР, 1982. – 79 с.

5. Антонян Ю.М. Преступность среди женщин. – М.: Росс. право, 1992. – 256 с.

6. Антонян Ю.М. Социальная среда и формирование личности преступника (неблагоприятные влияния на личность в микросреде). – М.: Юрид. лит., 1975. – 159 с.

7. Беляев С.С. О борьбе с международным терроризмом // Государство и право. – 1998. - № 9. – С. 107-109.

8. Василевич В. Поняття кримінологічної характеристики насильницьких злочинів // Право України. – 1997. - № 12. – С. 82-84.

9. Веселуха В. Значення віктимологічної профілактики в системі запобігання злочинності // Право України. – 1999. - № 10. – С. 67.

10. Волошина Л.А. Нарушение нравственных норм как фактор насильственных преступлений // Вопросы борьбы с преступностью. – Вып. 40. – М.: «Юрид. лит.», 1984. – С. 26-32.

11. Горбачевський В. Особливості кримінологічної характеристики вбивств на замовлення // Право України. – 1999. - № 5. – С. 58.

12. Григор’єва О. Передумови кримінальної агресії // Право України. – 2001. – № 7. – С. 80-82.

13. Даньшин И.Н. Общетеоретические проблемы криминологии : монографія / И.Н. Даньшин. – Х. : Прапор, 2005. – 224 с.

14. Даньшин И.Н. Преступность: понятие и общая характеристика, причины и условия / И.Н. Даньшин. – К., 1988. – 87 с.

15. Даньшин І., Лисоєд О. До питання про поняття злочинної діяльності // Вісник Академії правових наук України. – 1998. - № 3. – С. 94-99.

16. Закалюк А. П. Прогнозирование и предупреждение индивидуального преступного поведения. – М.: Юрид лит., 1986. – 192 с.

17. Закалюк А. Про запровадження в Україні кримінологічної експертизи // Право України. – 1999. - № 7. – С. 100.

18. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К. : Ін Юре, 2007. – Кн. 1 : Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. – 424 с.

19. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К. : Ін Юре, 2007. – Кн. 2 : Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів. – 712 с.

20. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К. : Ін Юре, 2008. – Кн. 3 : Практична кримінологія. – 320 с.

21. Зелинский А.Ф. Осознаваемое и неосознаваемое в преступном поведении. – Х.: Вищ. шк., 1986. – 167 с.

22. Кримінологія. Загальна частина :Навчальний посібник. – Чернігів: ПАТ «ПВК «Десна», 2015. – 658 с. (38,2 д.а.) (авт. кол. : Денисов С.Ф., Кулик С.Г., Шеремет О.С.).

23. Кримінологія. Особлива частина : Навчальний посібник. - Запоріжжя, КПУ, 2012. – 692с.

24. Кудрявцев В.Н. Генезис преступления. Опыт криминологического моделирования. Учеб пос. – М.: “ФОРУМ-ИНФРА-М”, 1998. – 216 с.

25. Литвак О., Зелінський А. Кримінальна психологія: сучасне становище і перспективи // Право України. – 1998. - № 6. – С. 59.

26. Лунеев В.В. Мотивация преступного поведения. – М.: Наука, 1991.

27. Механизм преступного поведения / Ю.М. Антонян, П.С. Дагель, О.Л. Дубовик и др. – М.: Наука, 1981. – 248 с.

28. Піщенко Г. Характеристика потерпілих від хуліганства і віктимологічна профілактика // Право України. – 1998. - № 7. – С. 46.

29. Туркевич І До питання про причини агресивної злочинності // Радянське право. – 1990. – № 7. – С. 59-61.

30. Ходимчук О. Наявність психічних аномалій у осіб та їх вплив на вчинення насильницьких злочинів // Право України. – 2003. – № 7. – С. 60-64.

31. Шакун В. Нинішні проблеми боротьби із злочинністю й урбанізація // Право України. – 1997. - № 7. – С. 49-53.