Голіна В.В. Запобігання злочинності (теорія і практика): навч. посіб. / В.В. Голіна – X.: Нац. юрид. акад. України, 2011. - 120 с.

Голіна В.В Кримінологія. Загальна та Особлива частини: підруч. / В. В. Голіна, І. М. Даньшин, М. Ю. Валуйська та ін.– Х.: Право, 2009. – 288 с.

4. Бузало П.М. Кримінологія: навч. пос. / П.М. Бузало, С.Ф. Денисов, О.В. Кириченко. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 192 с.

Іванов Ю.Ф.Кримінологія: навч. посіб. / Ю.Ф. Іванов, О.М. Джужа. - К.: Вид. Паливода А.В., 2006. - 264 с.

6. Кримінологія: Загальна та Особлива частини: підручник / І.М. Даньшин, В.В. Голіна, М.Ю. Валуйська та ін.; за заг. ред. В.В. Голіни. – 2-ге вид. перероб. і доп. – Х.: Право. – 2009. – 288 с.

7. Криминология: учебник для студентов вузов, обучающихся по специальности «Юриспруденция» / [Г.А. Аванесов и др.]; под ред. Г.А. Аванесова. – 5-е изд., перераб. и доп. – М.: ЮНИТИ-ДАНА. – 2010. – 575 с.

8. Кримінологія: Навчальний посібник / О. М. Джужа, В.В. Василевич, О.Г. Колб та ін.; За заг ред. докт. юрид. наук, проф. О.М. Джужи. – К.: Атіка, 2010. – 312 с.

Тема 1. Поняття, предмет, система та завдання кримінології. Методологія науки кримінології. Методика кримінологічних досліджень

План

1. Поняття кримінології та її значення. Предмет, об’єкт та зміст кримінології.

2. Система науки кримінології.

3. Завдання та функції кримінології.

4. Місце кримінології у системі наук.

5. Методологія та методи кримінологічних досліджень.

Терміни та поняття:

Кримінологія; предмет кримінології; наука кримінології; злочинність; особа злочинця; причини злочинності; умови злочинності; попередження злочинності; кримінальна віктимологія; методологія кримінології; метод кримінології; методологія кримінології; аналіз; синтез; індукція; дедукція; гіпотеза; узагальнення; абстрагування; експеримент; аналогія; системний аналіз; моделювання; математичні методи; спеціальні методи криміногенних досліджень; аналітичне обстеження; соціологічні методи; функціональний аналіз; статистичні спостереження; вибірковий метод.

1. Кримінологія як галузь наукових знань виникла у XVIII ст. на базі кримінального права. Її поява була пов'я­зана із загостренням соціальних суперечностей, що призвело до різ­кого зростання злочинності. За цих умов наука, що пояснювала зло­чинність як явище, почала здобувати дедалі більшу суспільну значи­мість.

Етимологічно поняття «кримінологія» означає вчення про зло­чин. Проте згодом це поняття набуло ширшого значення, і сьогодні воно означає науку про злочинність. У зарубіжній літературі, поряд з терміном «кримінологія», трапляються й інші – «кримінальна соціо­логія», «кримінальна біологія», «кримінальна етимологія», «соціоло­гія злочинності», «кримінальна антропологія» тощо. У вітчизняній науці вживається лише термін «кримінологія».

Отже, кримінологія – це комплексна наука, що вивчає злочинність як соціальне явище, особу злочинця, причини й умови виник­нення злочинності, шляхи та засоби запобігання їй.

Кримінологія є однією з суспільних наук і її місце – на межі фі­лософії, соціології, психології, правознавства та деяких інших наук. До правознавства кримінологія має відношення тому, що явища, які вона вивчає, базуються на кримінально-правових поняттях «злочин» і «злочинець», які відрізняються від адміністративно-правових по­нять «правопорушення» і «правопорушник». Профілактика злочинів теж має правову основу або правовий аспект. А детермінанти злочинності, особа злочинця пов'язані з дефектами правосвідомості, психології тощо. Разом з тим вивчення злочинності як соціального явища, особи злочинця та засобів протидії злочинності не обме­жується тільки правовими характеристиками. Аналіз цих проблем лежить у сфері предмета соціології. Вже тому кримінологія є не чис­то правовою, а соціолого-правовою наукою.

Об'єкт кримінології відтворює специфічне об'єк­тивне явище – злочинність та особливі форми реакції на неї, які по­лягають в усуненні детермінант злочинності.

Предметом криміноло­гії є конкретні сторони і прояви цього об'єкта.

У процесі розвитку кримінології було окреслено її предмет, до якого нині входять чотири основні елементи:

1) злочинність як соціально-правове явище;

2) особа злочинця;

3) причини та умови (детермінанти) злочинності;

4) попередження злочинності.

1) Головним елементом предмета кримінології є сама злочин­ність як історично мінливе, соціальне і кримінально-правове явище, що являє собою сукупність усіх злочинів, вчинених у державі за певний період. Вона вимірюється такими кількісно-якісними показ­никами, як стан, рівень, структура, динаміка, характер та географія. Правопорушення, які не є злочинами, але тісно пов'язані з ними (наприклад, пияцтво, проституція, наркоманія), розглядаються кри­мінологією як «фонові» явища.

2) Особа злочинця виступає як система демографічних, соціаль­но-рольових, психологічних та інших властивостей суб'єктів злочинів. Зазначимо, що злочин – це акт вольовий, свідомо обраний. Це результат складного процесу, в якому зовнішні чинники діють не безпосередньо, а переломлюючись через внутрішні фактори. Щоб пізнати детермінанти злочинності, потрібно розкрити механізм злочинної поведінки, а це неможливо зробити, не вивчивши особу зло­чинця, вплив її індивідуальних властивостей на вчинення злочину.

3) Причини та умови злочинності, об'єднані родовим понят­тям «детермінанти» або «криміногенні фактори», є сукупністю еко­номічних, соціальних, ідеологічних, психологічних, правових, орга­нізаційно-управлінських та інших чинників, які обумовлюють (де­термінують) злочинність як свій наслідок. Причини та умови (детер­мінанти) злочинності вивчаються на різних рівнях: злочинності в цілому, окремих видів злочинів, конкретного злочину.

4) Протидія злочинності є системою державних і громадських заходів, спрямованих на усунення або нейтралізацію детермінант злочинності та корекцію поведінки осіб, схильних до правопору­шень. Поряд з цим важливе значення мають і спеціальні кримінологічні заходи запобігання тим чи іншим злочинам, які застосовуються правоохоронними органами і громад­ськими формуваннями.

Розглянуті вище основні елементи предмета криміно­логії не вичерпують усього її змісту. Крім основ­них елементів предмета науки, кримінологія також вивчає до­даткові питання:

1) Прогнозування злочинності, а також планування заходів протидії їй. Застосування дієвих заходів боротьби зі злочинністю неможливе без відповідного прогнозування, а також планування цього процесу.

2) Кримінально-правова статистика, яка є основою аналізу стану злочинності у суспільстві. Ця статистика допомагає правоохо­ронним органам правильно організувати свою роботу щодо боротьби зі злочинністю.

3) Методика вивчення злочинності. При проведенні криміно­логічних досліджень використовують методи інших наук – соціоло­гічні, статистичні, математичні, психологічні, пристосовуючи їх до проблеми, що вивчається. Це дає змогу проникнути у суть дослі­джуваних явищ та успішно розв'язувати поставлені завдання.

4) Супутні злочинності негативні соціальні явища. Ці про­яви в кримінології називають «фоновими», а в соціології – «асоці­альними». Кримінологія не може не брати їх до уваги, оскільки вони мають великий вплив на злочинність. Крім того, попередження зло­чинів є найефективнішим тоді, коли воно починається на стадії ран­ньої профілактики, тобто дозлочинної асоціальної поведінки.

5) Жертва злочину. Для означення цього аспекту в науковій лі­тературі з'явився термін «віктимологія». У криміноло­гічних дослідженнях до недавнього часу основна увага приділялася особі злочинця. Разом з тим потерпілий є другою, стороною, причет­ною до злочину. Саме він взаємодіє зі злочинцем, а тому ця пробле­ма становить неабиякий інтерес для кримінологів.

6) Суїцидальна поведінка (проблема самогубства). Ця проблема має міждисциплінарний характер, вона стосується психіатрії, психо­логії, кримінального права, але має і кримінологічний аспект.

2. Кримінологія, як і будь-яка наука, має свою систему. Система кримінології перебуває у прямій залежності від її предмета, відобра­жає його структуру, оскільки особливістю наукових знань є їх логіч­но впорядкований систематизований виклад.

Система науки кримінології базується на двох підставах: предме­ті дослідження і рівні узагальнення науково-практичної інформації.

За предметом дослідження кримінологія складається з чоти­рьох частин:

а) вчення про злочинність;

б) вчення про детермінацію злочинів;

в) вчення про особу злочинця та жертву злочинів;

г) вчен­ня про засоби протидії злочинності.

За рівнем узагальнення науково-практичної інформації кри­мінологія поділяється на Загальну і Особливу (спеціальну) частини.

Загальна частина вивчає загальнотеоретичні проблеми злочин­ності. Це – поняття кримінології як науки, її предмет, завдання, функції, система, методологія і методика досліджень, історія розвит­ку кримінології та аналіз її основних теорій. Центральне місце в За­гальній частині посідають проблеми злочинності, особи злочинця, детермінант злочинності, віктимології і суїциду, організації та методики досліджень, кримінологічного планування та прогнозування, протидії злочинності.

Особлива частина кримінології вивчає окремі види злочиннос­ті, їх детермінанти та заходи боротьби з ними.

Кримінологія має як загальнотеоретичний, так і прикладний ас­пекти. Загальнотеоретичний аспект полягає у розробці наукових ос­нов злочинності як соціально-правового явища та його подолання, прикладний має своїм завданням розробку конкретних заходів, спрямованих на запобігання окремим видам злочинів.

3. Основними завданнями кримінології є:

1) здобуття достовірних знань про те, що становить її предмет;

2)виявлення та аналіз факторів (чинників), які детермінують (обумовлюють) злочинність;

3) встановлення процесу формування особи злочинця та жертв злочинів;

4) розробка засобів протидії злочинності та запобігання злочин­ній поведінці з боку окремих осіб.

З цих завдань випливають такі функції кримінології:

а) описова. Кримінологія виявляє і фіксує певні факти соціаль­ної дійсності, пов'язані зі злочинністю, відображає їх властивості й ознаки, дає їх науковий опис;

б) пояснювальна. Розкриваючи на основі емпіричних даних і теоретичних положень суть досліджуваних об'єктів, кримінологія дає їм наукове пояснення;

в) прогностична. Вивчаючи тенденції розвитку кримінологічно значущих процесів та явищ, кримінологія прогнозує їх майбутній стан;.

г) практично-перетворювальна. Кримінологічні описання, пояснення і прогнозування так чи інакше підпорядковані інтересам наукового управління соціальними процесами, пов'язаними з проти­дією злочинності. Тому боротьба зі злочинністю у широкому розу­мінні фокусує всі інші проблеми, що вивчаються кримінологією. У цьому полягає практично-перетворювальна функція науки, оскіль­ки кримінологічні знання лише тоді мають цінність, коли вони озброюють суб'єктів профілактики злочинів, слугують їм керівни­цтвом до дій.

4. Кримінологія відрізняється від усіх інших юридичних наук тим, що більшість розроблюваних нею проблем має комплексний характер і перебуває на межі філософії, політології, соціології, правознавства, психології, педагогіки, демографії, економіки, статистики тощо. Тобто – кримінологія належить до класу суспільних наук.

Питання про зв'язок кримінології з іншими науками є складовою частиною питання про її предмет. Комплексний характер криміноло­гії визначає і безліч її зв'язків з іншими як суспільними, так і при­родничими науками. Суспільні науки, з якими кримінологія безпосе­редньо пов'язана, можна класифікувати у такому порядку: філософ­сько-соціологічні, юридичні, психолого-педагогічні, економічні.

Зв'язок кримінології з філософією виявляється у тому, що зако­ни і категорії останньої є обов'язковими для кримінологічних дослі­джень, дають можливість вірно розкрити суть і зміст злочинності, її зв'язки з іншими соціальними явищами.

Особливо тісним є зв'язки з соціологією, яка збагачує кримінологію безліччю емпіричних да­них про суспільні явища та їх розвиток (міграція, урбанізація, соці­альна активність людей, умови й спосіб їхнього життя і т. п.). Крім того, кримінологія широко застосовує методи соціології при прове­денні своїх досліджень (опитування, тестування, спостереження). У свою чергу кримінологічні висновки збагачують і соціологію, роб­лять її більш всеохоплюючою.

Найтісніше пов'язана кримінологія з юридичними науками, особливо з кримінальним правом. Низка понять, якими оперує кри­мінологія, є кримінально-правовими: злочин, кримінальна відпові­дальність і покарання, судимість, рецидив тощо. Розглядаючи зло­чинність, кримінологія спирається на кримінальне законодавство, оскільки зміни в ньому (криміналізація чи декриміналізація діянь) завжди ведуть до кількісних та якісних змін самої злочинності. З ін­шого боку, кримінологічна інформація дає змогу визначити ті сус­пільні відносини, які потребують або не потребують кримінально-правового захисту.

Кримінально-правова статистика забезпечує кримінологію емпі­ричними даними про злочини та осіб, які їх вчинили, а також реп­резентативність досліджень.

Зв'язок науки кримінально-процесуального праваз криміноло­гією полягає у визначенні процесуальних вимог щодо виявлення причин та умов злочинів, а також форм реагування на них. Кримінологічні ж дослідження допомага­ють удосконалювати у цьому напрямі кримінально-процесуальне за­конодавство.

У різних аспектах можна простежити зв'язок кримінології з криміналістикою. З одного боку, теоретичні висновки про детермінанти злочинів, відпрацьовані кримінологією, мають визначальне значення для методики і тактики розслідування злочинів, з іншого — кримі­налістичні засоби розкриття злочинів застосовують у кримінології при вивченні проблем їх профілактики.

Очевидним є взаємозв'язок кримінології і науки кримінально-ви­конавчого права, яка широко використовує висновки кримінології у процесі виправлення і перевиховання засуджених осіб, попереджен­ня вчинення ними нових злочинів тощо. У свою чергу кримінологія враховує пенітенціарний досвід для вирішення завдань боротьби зі злочинністю.

Вивчення проблем протидії злочинності неможливе без викорис­тання комплексу знань зі сфери конституційного, державного, адмі­ністративного, цивільного, сімейного, трудового та інших галузей права. Правовідносини, що їх вивчають ці юридичні науки, теж є об'єктом злочинних посягань, а отже і предметом кримінологічних досліджень.

Кримінологія тісно пов'язана з психолого-педагогічними наука­ми. Теоретичні положення й емпіричні дані загальної та соціальної психології потрібні для вивчення всіх властивостей особи, які визна­чають механізм індивідуальної злочинної поведінки. Вивчення мо­рально-психологічних ознак особи злочинця як елемента її загальної кримінологічної характеристики неможливо без поглибленого аналі­зу емоційно-вольової сфери, особливостей темпераменту і характе­рологічних ознак осіб, які вчинили злочини, їх антисуспільної спря­мованості. Ресоціалізація таких осіб у свою чергу вимагає знань пе­дагогіки, її методів впливу.

Зв'язок кримінології з економічними науками виявляється не ли­ше при вивченні злочинності у сфері економіки і корисливої злочин­ності, а й при оцінці ролі матеріальних факторів (чинників) у гене­зисі злочинності, розробці економічних заходів її подолання в окре­мих галузях народного господарства.

Останніми роками дедалі змінюється зв'язок кримінології з мате­матикою і кібернетикою. Математичні методи істотно підвищують точ­ність кримінологічних досліджень та їх висновків (наприклад, при визначенні рівня, питомої ваги, латентності злочинності, її прогно­зуванні).

Таким чином, можна зробити висновок, що кримінологія є са­мостійною, комплексною загальнотеоретичною наукою про зло­чинність.

5. Метод – прийом, шлях дослідження. Методика – сукупність методів дослідження. Методологія – учення про шляхи та методи дослідження чого-небудь.

Глибоко й достовірно пізнати соціальні явища дають можливість діалектичний та історичний підходи. Вони сприяють правильному вирішенню таких дуже важливих для кримінології проблеми, як співвідношення буття і свідомості, фізичного і духовного, соціально­го й біологічного, необхідного і випадкового, загального зв'язку явищ у їх постійному розвитку, єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні тощо.

Діалектико-історичний метод орієнтує дослідника на потребу розглядати злочинність та ін­ші кримінологічні явища у порівняльно-історичному аспекті – у розвитку й зміні їх соціальних зв'язків та обумовленостей, застері­гає від суб'єктивізму й однобічного підходу, забезпечує системність дослідження.

Діалектичний метод лежить в основі методології будь-якої науки, а діалектичний матеріалізм становить загальну методологію, тобто теорію пізнання.

При вивченні того, що становить предмет криміноло­гії, велике значення мають такі філософські закони, як закон єдності і боротьби протилежностей, переходу кількісних змін у якісні, запе­речення, а також категорії причини і наслідку, загального, особли­вого й одиничного, необхідного і випадкового, можливості і дійснос­ті, змісту і форми, суті і явища тощо.

Разом з тим філософські зако­ни і категорії не вичерпують усіх засобів пізнання. До арсеналу кри­мінологічних досліджень входять й інші методи, які у своїй сукупності становлять методологію науки. Під методологією слід розуміти систему певних теорій, які виступають як керівний принцип, знаряддя наукового аналізу, засіб реалізації вимог цього аналізу.

В осно­ві методології лежить загальний метод пізнання – діалектич­ний та історичний матеріалізм. Це – база як для загальнонаукових, так і спеціальних методів. Останні методи не є кримі­нологічними, але свою специфіку вони отримують через особливості предмета і завдань саме кримінологічних досліджень.

Загальнонаукові методи – це загальні способи та шляхи дослідження процесів і явищ, визначення тенденцій їх змін, які використовуються в різних галузях наукового знання.

До загальнонаукових методів кримінологічних досліджень відносяться: аналіз і синтез, індукція та дедукція, узагальнення, абстракція тощо.

Аналіз – це процес уявного чи реального розподілу цілого на частини, а синтез - процес об'єднання елементів у єдине ціле.

Індукція – спосіб пізнання явища від окремих фактів і по­ложень до загальних висновків; дедукція ж розуміється як конс­татація висновків через пізнання явища від загального до конк­ретних фактів.

Аналогія – це відповідність, подібність предметів або явищ, процесів у яких-небудь властивостях.

Узагальнення – це відображення та формулювання тен­денцій, що лежать в основі досліджуваного процесу.

Абстракція – це процес уявного виділення визначених вла­стивостей і зв'язків досліджуваного явища та розмежування їх і побічних явищ.

Історичний підхід – це розгляд і вивчення закономірного процесу руху та розвитку суспільства, зважаючи на характери­стики й особливості конкретного часового періоду.

Системний аналіз – це сукупність методологічних засобів і при­йомів, використовуваних для підготовки й обґрунтування рішень зі складних проблем. Системний аналіз спирається на принципи системного підходу, а також на низку математичних та інших кількісних методів. Основна процедура – це побудова узагаль­неної моделі, що відображає взаємозв'язок реальної ситуації.

Моделювання – це спосіб дослідження процесів або систем об'єктів через побудову та вивчення моделей з метою одержати нову інформацію. Ефективне дослідження такого комплекс­ного явища, як злочинність, неможливе без використання методів моделювання.

Спеціальні (приватнонаукові) методи кримінологіч­них досліджень – це способи та прийоми конкретного до­слідження об'єкта чи процесу з метою його оптимального ре­гулювання.

До спеціальних методів належать:

Опитування – це метод збору даних про об'єктивні факти, думки, знання тощо, заснований на безпосередній (усне опиту­вання – інтерв'ю) й опосередкованій (письмове опитування – анкетування) взаємодії між дослідником (інтерв'юером) і опитуваним (респондентом).

Інтерв'ювання надає можливість зібрати інформацію про факти, суб'єктивні судження, мотиви поведінки, установки тощо. Особистісний характер взаємин між інтерв'юером і респон­дентом, суб'єктивність оцінок висувають чіткі методологічні та методичні вимоги до підготовки й проведення опитування, невиконання яких веде до перекручування результату. Інтерв'ю­вання використовується не так часто, як анкетування, тому що воно більш трудомістке.

Анкетне опитування (анкетування) – один із ефективних і широко використовуваних у кримінології методів одержання даних про думки й настрої осіб; про рівень знань особами вимог права; їхні схильності, симпатії та антипатії; оцінки своїх дій і поведінки інших в однакових ситуаціях; не зафіксованих в інших документах відомостей про минуле, про оточення тощо.

Документальний метод – загальна назва методів вивчення документів. Залежно від мети дослідження застосовують методи вивчення документів якісні чи кількісні.

Статистичні: масового спостереження (закон великих чисел), групування, аналіз узагальнених показників тощо. Вони дають можливість дослідити велику кількість злочинів і за допомогою отриманих статистичних показників встановити закономірності та взаємозалежності їхнього розвитку, зробити узагальнення, перейти від випадкового й одиничного до стійкого, масового, закономірного, побачити якісні ознаки досліджуваного явища.

Метод експертних оцінок полягає в одержанні, обробці й інтерпретації висновків фахівців у певній галузі, теорії та практиці з визначених питань, важливих для дослідника. Кількість залучених експертів не перевищує 20-30 осіб. При оцінці висновків зайві думки відкидаються.

При моделюванні будується ідеальний (уявний) або матеріаль­ний об'єкт, який може замінити чи відобразити об'єкт, який вивчається, при цьому дослідник отримує нову інформацію. У кримінологічних дослідженнях найчастіше застосовують графікові та математичні моделі.

Метод екстраполяції актуалізує досвід організації боротьби зі злочинністю в минулому, беручи до уваги її сучасний стан і накладаючи ці показники на майбутній її розвиток.

Контрольні питання:

1. Що вивчає кримінологія?

2. У чому полягають проблеми, мета та завдання кримінології?

3. Назвіть функції кримінології.

4. 3 якими науками пов'язана кримінологія?

5. Назвіть методи кримінологічного дослідження.

Тестові завдання:

1. Кримінологія – це:

а) наука, що ґрунтується на засадах анатомії антропології, біології й охоплює систему теоретичних положень про зовнішні ознаки людини;

б) комплексна наука, що вивчає злочинність, як соціально-правове явище, особу злочинця, систему наукових рекомендацій щодо організації та планування провадження у суді, визначення лінії поведінки осіб, які здійснюють судове дослідження;

в) соціально-правова наука про злочинність, яка досліджує сутність і форми проявлення злочинності, причини і закономірності її виникнення і зміни, а також закономірності і форми соціального впливу на причини і умови злочинності з метою попередження і подолання цього негативного явища.

г) система наукових положень і розроблених на їх основі технічних засобів, прийомів та способів, призначених для збирання, дослідження та використання доказів.

2. Які з наведених компонентів не входять в предмет кримінології?

а) злочинність, як соціально-правове явище, та детермінанти злочинності;

б) особа злочинця, причини і умови злочинності;

в) попередження злочинності;

г) прогнозування боротьби зі злочинністю та тактичні прийоми розслідування злочинів.

3. Особлива частина кримінології включає вчення:

а) про кримінологічну характеристику окремих груп злочинів;

б) особливості боротьби та попередження окремих видів злочинності;

в) детермінанти окремих видів злочинності;

г) усі відповіді правильні.

4. До спеціальних методів кримінологічних досліджень не відносяться:

а) спостереження та анкетування;

б) вивчення документів та метод експертних оцінок;

в) метод судової фотографії та ідентифікаційні методи;

г) тестування та моделювання.

5. Які основні функції виконує кримінологія?

а) описову та прогностичну;

б) пояснювальну;

в) регулятивну;

г) усі відповіді правильні.

Додаткова література

1. Блажівський С.М. Проблеми запровадження кримінологічного моніторингу / С.М. Блажівський // Держава та регіони. Серія: Право. – 2013. – № 1. – С. 146-150.

2. Горбань А. Сучасний стан кримінології як науки / А. Горбань, В. Міщук // Вища школа: науково-практичне видання. – 2012. – № 8. – С. 37-41.

3. Дячук И.Д. Международная криминология: ответ на вызовы глобализирующегося общества / И.Д. Дячук // Наука та наукознавство. – 2011. – № 1. – С. 48-52.

4. Закалюк А.П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика : у 3 кн. / А.П. Закалюк. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре». – 2007. – Кн. 1 : Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки. – 424 с.

5. Иншаков С. М. Исследование преступности. Проблемы методики и методологии : монография / С. М. Иншаков. – М.: ЮНИТИ-ДАНА: Закон и право. – 2012. – 335 с.

6. Кулик О. Кримінологічний аналіз злочинності в Україні: напрями вдосконалення методології та методики / О. Кулик // Право України. – 2009. – № 7. – С. 52-57.

7. Литвак О.М. Політична кримінологія: поняття та ознаки / О.М. Литвак // Вісник Національної академії прокуратури України. – 2008. – № 2. – С. 16-21.

8. Мошак Г.Г. Зближення українських і німецьких кримінологів / Г. Г. Мошак // Право України. – 2012. – № 6. – С. 276-281.

9. Попович В.М. Загальнотеоретичне і практичне значення кримінології для протидії криміногенним процесам в України / В.М. Попович // Наука і правоохорона. – 2009. – № 1-2. – С. 134-142.

10.Сердюк О.В. Інтеграція кількісних та якісних методів в соціально-правових дослідженнях злочинності / О.В. Сердюк // Питання боротьби зі злочинністю. – Х. – 2007. – Вип.13. – С. 152-159.

11.Фріс П.Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми. – К.: Атака. – 2005. – 332 с.

12.Шлях до кримінології. Пам’яті Анатолія Петровича Закарлюка: зб. матеріалів / Нац. Акад. правових наук України; координаційне бюро з проблем кримінології та кримінологічних досліджень; [ред. А.Г. Слісаренко]. – К.: Запоріжжя: [КПУ]. – 2010. – 188 с.

13.Попович В. Загальнотеоретичне і практично-геологічне значення кримінології для протидії криміногенним процесам в Україні / В. Попович // Наука і правова охорон. - 2009. - №1-2. – С. 134-142.