Психогенні реакції хворих у ситуації близької смерті

1. Фаза шоку: ВКХ переповнена образами невідворотної загибелі; переживання невимовного психічного болю; відчуття вибуху, розриву: ”Все обірвалося ”, „звістка вдарила, як сокира по голові”, „Я весь застиг, обледенів”. Нерідко – реактивний психоз зі ступором, рідше - зі збудженням.

У шизоїдів – надсильна короткочасна реакція, внутрішній вибух; власна смерть рівноцінна загибелі світу; але переживання носить скоріше інтелектуальний характер; переживається зупинка часу. Рекомендації: дати можливість висловити інформацію так, як він її розуміє, дати надію на інтелектуальному рівні, включивши в інформацію думку про значущість психологічної установки, котра залежить від самого хворого: „Ви живете стільки, скільки хочете”.

У циклоїдів - емоційний удар; бурхливе переживання катастрофи; швидкий сильний сплеск емоцій, відчуття пришвидшеного часу і звуженого простору. Рекомендації: інформацію доцільно подавати в присутності близької людини; дати „виплеснутися”, а потім зайняти пацієнта відволікаючими справами, запропонувати виїхати на природу.

У епілептоїдів – реакція часто буває відставленою; можливий вибуховий афект; реакція страху може миттєво переходити в агресію. Рекомендації:інформацію важливо подавати в присутності медперсоналу чи родичів частинами, залишаючи можливості для відступу. Дати час на „дозрівання” для правди.

У психастеніків – часто самі здогадуються про діагноз; жах при отриманні негативної інформації, який буквально паралізує хворого; часто здійснюють безглузді вчинки; відчуття прискорення часу і звуження простору Рекомендації: при повідомленні діагнозу і прогнозу важлива присутність близьких людей; краще давати інформацію на прямо, а опосередковано, підводити до розуміння реальності поступово; давши інформацію, потрібно побути з хворим стільки часу, скільки це йому необхідно.

У істероїдів – демонстративний сплеск емоцій; хворий наче чує, що йому сказали, але довго не може відповісти на запитання; може бути раптовий напад сміху аж до ікоти; втрата свідомості, тимчасовий, параліч кінцівок; час то сповільнюється, то пришвидшується, простір – то звужується, то розширюється. Рекомендації: дати хворому „виплеснути” емоції; не боятися залишити одного – швидше заспокоїться.

2. Фаза заперечення: витіснення ситуації в підсвідомість; думки про лікарську помилку, про можливість знаходження чудодійних ліків. Порушення сну зі страхом заснути і не прокинутися. страх самотності і темноти, бачення уві сні покійників, спогади про ситуації загрози життю – все нерідко пронизано психологічним переживанням помирання. Може бути наявна психотична симптоматика: маячня переслідування чи чаклунства, відповідні галюцинації.

У шизоїдів – відзначається великою тривалістю, нерідко до справжнього кінця; хворі просто не сприймають ситуацію, яка не узгоджується з їхнім аутичним сприйняттям; варіанти: а)концентруються на своєму минулому – все переживають по багато разів; оточуюче не має значення; часто створюють власну версію захворювання; б)всі сили спрямовують на вилікування; стосовно оточуючих – байдужість або агресія; стосовно себе – підвищена увага і концентрація на своїх відчуттях; боротьба можу бути раптово припинена, якщо приймає релігійну ідею; в)наче "забувають" про діагноз і продовжують жити так, наче нічого не сталося. Рекомендації: не заважати хворому у побудові його власної версії хвороби, але не включатися в неї; не поспішати з допомогою, якщо не переконані, що пацієнт її потребує.

У циклоїдів – досить коротка фаза; достатньо виражена потреба в реальному діагнозі і прогнозі; саме заперечення виглядає частіше як прийняття правил гри, яку вигадали близькі; намагаються зайняти себе справами; психологічний час дуже розтягується; простір розширяється – відчувають себе "мурахами в гігантському всесвіті"; відчуття спорідненості з природою; боротьба за життя – як готовність до прийняття долі; хвороба – нещастя, але не помста. Рекомендації: Намагатися по швидше забрати замовчування і невисловлені моменти із взаємостосунків. Хворий потребує правди. Інформацію подавати не одразу, а частинами.

В епілептоїдів – коли заперечення досягає достатньої сили, хворі близькі до ейфорії; намагається заперечити захворювання і переконати в цьому інших – потрібні слухачі; переконуючи інших, переконує насамперед себе, хоча підозрює правду; якщо вдається переконати оточуючих – відчуває щастя; час розтягується, а простір звужується; намагається всіх підкорити своїй волі. Рекомендації: вислуховувати хворого, але шляхом контр запитань уникати відповіді на провокаційні запитання; ніколи не підтримувати хворого в його брехні самому собі, тим паче, що в стадії агресії хворий може за це помститися.

У психастеніків – носить страдницький характер і постійно повертається до останнього моменту; відчуття нереальності ("це не зі мною"), деперсоналізації ("це не я") виникають на тлі тривоги; орієнтовані на оточуючих, на авторитетних осіб; намагання дізнатися правду не означає справжнє бажання її знати – бояться знати правду і намагаються відстрочити момент правдивого інформування; бажання знайти стабільність; заводять знайомства з лікарями, медсестрами, такими ж хворими; позитивно ставляться до перебування у хоспісі; стосовно тіла – відчудження. Рекомендації: слухати пацієнта, не подаючи ніяких знаків заперечення чи підтвердження; необхідна емоційна підтримка і вольове навіювання; дати завдання, які можуть відволікти.

В істероїдів – проявля.ться унікальна здатність не чути і не бачити того, чого вони не хочуть; часто – ейфорія; поводять себе так, наче позбулися великої небезпеки і жадібно насолоджуються життям; період заперечення міг затягнутися до останнього дня; відчуття часу і простору не постійне, мінливе; можуть змінювати місця проживання. Рекомендації: не заважати хворому, але зрідка нагадувати йому про реальність.

3. Фаза агресії: отримана інформація визнається, і особистість реагує пошуком винних; агресія часто приховує афект страху; протест проти долі; ненависть до тих, хто, можливо, є причиною хвороби – все це має знайти вихід, інакше це може бути оберненим на себе; хворий не може залишатися насамоті, доки не вихлюпне своїх емоцій. Часто фаза агресії змінюється фазою "торгівлі", коли хворий вступає в переговори (з Богом, з лікарем, батьками, подружжям) за продовження життя.

У шизоїдів – зазвичай короткотривалий; не відзначається емоційною насиченістю – швидше "раціональна агресія"; докоряють близьких у холодності, байдужості; інколи виникають параної дальні ідеї; рідко агресія звертається на себе – вбивають себе, щоб помститися раку; у посмертних записках – ідеї "знищення зла"; потреба в розширенні простору; часто спалюють одяг, змінюють "заразне" місце проживання. Рекомендації: у випадках виникнення параноїдальних реакції ставлення, порчі – вступати у діалог і намагатися переконувати хворого.

У циклоїдів – виражена нерізко і триває недовго; почуття роздратування і озлоблення занходять підтвердження в реальних фактах, докори, як правило, справедливі; інколи звинувачують за приховування правдивої інформації; в конфліктах відсутня помста; після кротких гнівних реакцій швидко відходять, просять пробачення; афект агресії швидше спрямований на себе; близькість смерті – як урок для оточуючих, котрі не помічали раніше, яка людина жила поряд; стосовно себе – часто засуджують своє тіло, яке їх підвело. Рекомендації: дати хворому висловитися; розділити його незадоволення й обурення, якщо вони справедливі.

У епілептоїдів – обурення, сильна вибухова афективна реакція; мстить тим, хто вчора підтримував його, заперечуючи діагноз; пише скарги, вступає в конфлікти; нерідко доходить до фізичної розправи з об’єктом агресії; найчастіше реалізуються суїцидальні тенденції; все оточуюче – перешкода, яку треба подолати; рак персоніфікується. Рекомендації: дати вихлюпнути, зберігаючи управління реакцією, оскільки хворий готовий до нестриманості; не суперечити і не переконувати; відволікти діяльністю – хоча б запропонувати записати скарги на папері; дати можливість фізичної розрядки – навантаження.

У психастеніків – виражена слабко; агресія в основному стосовно себе; шукають причини у минулому житті; інколи фантазують на тему суїциду, на який майже ніколи не наважуються; "боротьба з собою відбирає усі сили"; вірять, що їм допоможе здійснення ритуалу; контакт з близькими порушений; потреба в постійному діалозі реалізується у монолозі з самим собою. Рекомендації: не давати вихлюпнутися, оскільки, звинувачуючи себе, хворий втрачає душевні сили.

В істероїдів – демонстративні погрози, прокляття; звинувачення самих себе майже немає; демонстративно висловлюють суїцидальні ідеї: "Швидше б смерть!"; іншим разом – "Скажіть правду, в мене ж не рак?"; стосовно самостійно вибраного лікаря зберігають бережливість, турботу, намагаються зберегти естетичність. Рекомендації: не приймати гру хворого, в котру він сам вірить лише частково; можливо залишити самого.

4. Фаза депресії: повинна бути пережитою, щоб дати хворому нову якість життя; коли наноситься нова рана, починають боліти всі старі; почуття образи й провини, покаяння і прощення змішуються в психіці; власна совість, котру важко заспокоїти, виносить собі вирок; в стражданнях відбувається спокутування вини.

У шизоїдів – сум і туга менше виражені, ніж апатія; хворі уникають оточуючих; хворі відчувають себе причиною світового зла; нерідко просять дати їм смертельну дозу ліків; однак це швидше розумова, ніж емоційна суїцидальна готовність; в бесіді легко переключаються на інші теми; багато ілюзорно-галюцинаторних переживань; увісні ввижаються ангели, двійники, батьки, які повідомляють про смерть; такі передбачення нерідко збуваються; період нетривалий; втрачається контакт з хворим: "Не лізьте мені в душу". Рекомендації: підтримувати хворого, хоча немає необхідності поділяти його переживання; дати високу оцінку особистості пацієнта і його внутрішньому світу; пацієнту потрібен співрозмовник.

У циклоїдів – виражена схильність до туги, зміни настрою; час зупиняється – "Очікування важче смерті"; висловлюють ідеї малоцінності, дорікають собі за те, що щось не встигли, не змогли; відчуття простору – маленькі, нікому не потрібні; потребують контакту; хотять розділити свою печаль. Рекомендації: хворий потребує співчуття, але не переконання.

В епілептоїдів – тривожна депресія; час прискорюється, і хворий намагається його зупинити; ведуть щоденники; без кінця аналізують минуле; можливість суїциду; якщо хтось намагається вивести їх зі стану депресії, депресивна реакція може змінитися агресією; вкрай негативні тенденції стосовно свого тіла – ненавидить себе, бридує своїм тілом. Рекомендації: потрібна підтримка, відволікання – перегляд телепрограм, радіо, музика.

У психастеніків – наявний тривожний компонент; явища ажитованої депресії перемежовується з явищами деперсоналізації: "Я вже не відчуваю свого тіла, так, наче воно вмерло, але може я себе відчую, коли буду вмирати насправді"; часто поспішають встигнути щось зробити; ідеї малоцінності, провини супроводжуються копанням в минулому; зайняті пошуком ліків; не можуть знайти в оточуючому місця для себе. Тривожні фантазії про майбутнє. Рекомендації: переорієнтувати на теперішнє.

В істероїдів – не відрізняється глибиною; часто зі сльозами, сценами прощання; сни барвисті і красномовні – вимагають їх тлумачення; виникає потреба в постійному контакті з оточуючими; часто оплакують самі себе;орієнтовані на майбутнє, фантазують про свої похорони, про життя близьких після їх смерті – репетиція смерті; перебільшені страждання. Рекомендації: Співчуття; дати вихлюпнути емоції, погладити. заспокоїти.

5. Фаза прийняття: примирення з долею; момент якісної перебудови життя, переоцінки цінностей заради істин духовних; віднайдений сенс життя заспокоює помираючого – нагорода за "хресний" шлях; хворий приймає на себе відповідальність за всі обставини своєї хвороби й існування; народжується цілісне сприйняття себе і світу.

У шизоїдів – приходить з вірою у безсмертя; вдаряються у віру; перебувають у своєму просторі; заповіт про похорони нерідко носить дивний характер. Рекомендації: прийняти версію хворого, вміти його вислухати, дати емоційну підтримку.

У циклоїдів – стають повними реалістами; живуть сьогоднішнім днем; час зникає; з’являється екзистенційне відчуття; спокійний, врівноважений стан; заспокоюють рідних. Рекомендації: збагатити оточуючий світ хворого (музика, природа, близькі) з метою підтримання позитивних емоцій; організувати простір хворого; найбільш значимим для нього є спілкування.

У епілептоїдів – період нестабільний, періодично змінюється іншими стадіями; повідомляють, що "почали спілкуватися з іншим світом", "відчув свій дух"; енергія спрямовується на загробний світ; уві сні часто спілкується з померлими рідними; переживання постійно пов’язані з прощанням; вірить собі, якщо заставить повірити у свою "правду" іншого. Рекомендації: потребує співрозмовника.

В істероїдів – прояви екстатичної релігійності: годинами говорять на духовні теми, захоплюються своїми відкриттями в цій сфері, запитують оточуючих, чи пробачив їх Бог і чи потраплять вони в рай; переживання загробного життя, фантазії про свої похорони (одна хвора попросила сфотографувати її в поставі мертвої людини, щоб краще уявити собі, як вона буде виглядати в гробі); у той же час вони не вірять в те, що помирають – в глибині душі чітко прослідковується заперечення смерті, тому це не дозволяє повністю визнати дану стадію переживань в істероїдів стадією прийняття. Рекомендації: підтримка; потрібні глядачі – чим більше, тим краще.