Культура підприємницької діяльності.

У наш час велика увага приділяється таким поняттям, як «куль­тура мови», «культура мовлення», «культура спілкування», «культу­ра управління», які є синонімами.

Культура мови — розділ мовознавчої науки, що вивчає норма­тивність мови, її відповідність вимогам, які ставить перед нею суспіль­ство; вміння правильно добирати мовно-виражальні засоби мовлення відповідно до мети, змісту й обставин спілкування.

Норми культури мови:

- лексичні (розрізнення значень і семантичних відтінків слів, за­кономірності лексичної сполучуваності);

- граматичні (використання правильної граматичної форми);

- стилістичні (доцільність використання мовно-виражальних засобів у певному мовному оточенні);

- орфоепічні (правильна вимова);

- орфографічні (правильне написаним).

Отже, культура мовлення — досконало володіння мовою, ефек­тивне дотримання її норм у процесі спілкування.

Основні ознаки культури мовлення: змістовність, точність, до­речність, логічність, послідовність, правильність, виразність, норма­тивність.

Культура спілкування - сукупність загальновизнаних норм і правил спілкування людей, стиль використання мовних засобів людьми відповідно до ситуації спілкування.

Звичайно, усі працівники повинні мати загальну культуру, інте­лект, порядність. Проте особливе значення має їхній моральний по­тенціал. Основною етичною вимогою, якої слід дотримуватись у службових взаємовідносинах, є збереження гідності людини незалеж­но від того, яке місце вона посідає в службовій ієрархії.

Культура управління — це сукупність вимог, що виникають пе­ред зовнішньою стороною процесу управління, — вимог, зумовлених нормами і принципами загальнолюдської та професійної моралі й естетики, принципами ефективної організації і методик управління.

Вона являє собою складний і багатогранний комплекс проблем, що стоять перед адміністративно-управлінським апаратом. Зокрема, вона органічно включає в себе і уважне, зацікавлене, дбайливе став­лення до потреб і проблем працівників, оперативний розгляд їх звер­нень і прохань. Саме спрямованість на іншу людину надає спілку­ванню гуманного забарвлення, тобто є свідоцтвом наявності певного етикету, тобто у нашому випадку — професійного.

Слово «етикет» прийшло до нас із французької мови через по­середництво російської та польської — ярлик, етикетка з написом, а у XVIII ст. - церемоніал. На початку XX ст. це слово на слов'янському ґрунті знову набуває первісного значення «ярлик», «наклепка».

Доцільно розрізняти три близькі, але не однакові за обсягом і змістом поняття «мовний етикет», «мовленнєвий етикет», «спілкувальний етикет».

Мовний етикет — загальномовне явище, яке характерне для усіх стильових різновидів будь-якої мови.

Мовленнєвий етикет — це національно специфічні правила мовної поведінки, що реалізуються в системі стійких правил і вис­ловів, рекомендованих для використання в різних ситуаціях ввічли­вого спілкування зі співрозмовником (зокрема, під час вітання, вис­ловлення подяки, звертання, знайомства, прощання тощо).

Отже, якщо мовний етикет — це набір засобів вираження, то мовленнєвий етикет — це вибір цих засобів, використання засобів у процесі спілкування. Відмінність між мовним і мовленнєвим етике­том можна зрозуміти за допомогою порівняння, відомого ще з часів Фердинанда де Соссюра: одна річ ноти музичного твору, інша — його виконання. У другому випадку важливим є і вибір самого твору, і манера його виконання, і майстерність виконавця.

Взагалі поняття «мовленнєвий етикет» ширше за поняття «мов­ний етикет», бо мовлення може бути етикетним (або неетикетним) і тоді, коли воно стосується ситуацій, які не потребують уживання формул мовного етикету.

Мовний і мовленнєвий етикети можна розглядати як єдиний фе­номен — лінгвоетикет лише в тому випадку, якщо немає потреби протиставляти ці явища. Етикетне ж використання мовних і поза­мовних засобів спілкування можна назвати спілкувальним етикетом. Отже, спілкувальний етикет вбирає в себе лінгвоетикет(мовний і мовленнєвий).

Правила етикету залежать від змісту моральної культури особи­стості. Вони значною мірою відбивають її суть, тобто мотиви, потре­би, цілі, цінності, настанови тощо. Щоб уникати непорозумінь, при­крих випадків, для користування повагою серед колег потрібно не забувати (і навчитися ними користатися) про такі формальні, але обов'язкові для всіх моральні основи, як ввічливість, тактовність, коректність (делікатність), вихованість, толерантність. Ці основи, вироблені історією людського спілкування, не втрачають своєї акту­альності і мають під собою мудрі підстави.

Ввічливість — форма культури поведінки особи, для якої повага до людей стала звичною нормою спілкування.

Брутальність — зневажливе ставлення до оточуючих у процесі взаємодії.

Тактовність — це здатність людини знаходити оптимальну і то­лерантну форму спілкування з іншими людьми залежно від конк­ретних обставин, ситуації.

Особливий відтінок тактовної поведінки - делікатність. Це вміння витончено відчувати і реагувати на емоційний етап людини, коли вона (знайома чи близька людина) виявилася в скрутному (як говорять, «делікатному») становищі.

Інтелігентність — це категорія моральна, рівень якої визначається не освітою, а культурою мислення, поведінки та діяльності.

Звичайно, критерії поведінки, спілкування та діяльності людини закладаються в певному середовищі, залежать від способу її життя. Проте більшість норм і правил сучасного етикету мають універсаль­ний, загальнолюдський характер, поширюються на всі соціальні групи й прошарки суспільства. Водночас будь-яка професійна діяльність пе­редбачає обов'язкове дотримання кожним працівником правил і норм поведінки і діяльності, які зумовлені особливостями цієї діяльності.

Питання для самоконтролю

1. Назвіть основні норми культури мови.

2. Дайте визначення культурі спілкування.

3. Дайте визначення культурі управління.

4. Що таке мовленнєвий етикет?

5. Назвіть моральні основи, та дайте їм характеристику.