Творчість в емоційній сфері

Поряд з віковими, біографічними, професійними й інформаційними кризами людина переживає ще і духовні (трансформація особистості), суть яких полягає у тому, що духовний потенціал, який прихований у сходженні свідомості на новий рівень, зцілює людину. Змінені стани свідомості, які відіграють важливу роль у житті людини і суспільства, відомі здавна. Екстаз відунів, одкровення засновників світових релігій, пророків, святих, учителів є джерелом натхнення у духовному просвітництві й зціленні, пізнанні духовних вимірів людського життя, духовної творчості (вища соціальність).

Мудрість релігії, чи мистецтво зцілення, де справжня духовність зміцнює і надає смисл людському життю, переживши занепад, стало найсучаснішою психотерапією, принципом і способом вивчення глобальної антропологічної кризи. Більш того, будучи свідком історичних причин придушення емоційної логіки й інтелекту, які відіграють важливу роль у еволюції самосвідомості, воно висвітлило значення керованої уяви, емоційної інтуїції і духовно-творчих енергій людини. Спонукало розробку сценаріїв розвивальних ігор, духовних мандрівок, технологій зцілення емоційно-символічною кризою, єднанням з природою і культурою, відчуттями потоків енергії, ін., які лікують застарілі емоційні і фізичні хвороби, зміцнюють моральну сферу.

Психологія, релігія, мистецтво і міфологія говорять, що все, від чого людина відмовляється у своєму внутрішньому світі, не зберігається у своїй первісності. Не випадково теоретично-практичний досвід індуїзму, іудаїзму, буддизму, християнства, суфізму, ін., тисячоліттями плекаючи свідомість людей і говорячи про кризи еволюції, духовні кризи і шляхи виходу з них, не знецінює духовну реальність. Навпаки, він вбачає у ній вектор сили, який утворює цілісну систему життя людини і суспільства.

Увага і довіра до розгортання емоційної спрямованості, необхідність пізнання себе, визнання цінності емоційного життя відкривають розуміння того, що на перетині раціонального і емоційного здійснюється становлення моральних і духовних якостей, звільнення від емоційної глухоти і сліпоти. Людська психіка через архетипи має доступ до універсальних образів, які відображені у міфології, релігії, мистецтві, фольклорі усіх країн, аби оповісти про духовні кризи і шляхи виходу з них. Внутрішня карта еволюційної духовної кризи класифікує інтенсивність емоцій, бачень, змін у сприйнятті на таки групи: біографічна, до-після народження, трансцендентна, ін.

При цьому інтуїтивний механізм творчості у сфері емоцій і почуттів має чотири фази. Першій (власне криза) притаманний стан тяжкості, збудженості, розп’яття, нестерпності внутрішньої порожнечі, моління. Другій (духовне пробудження) – відчуття потоку духовної енергії, яка поза волею людини зливається з рівня понад-свідомості на рівень самоусвідомлення, захоплює своєю несподіваною силою і викликає почуття єднання я-духовного з я-особистісним.

Третя фаза (реакція) дарує почуття любові, яка струменіє з пробудженої особистості на оточуючих і все живе, та її значимості для людини. Завдяки цьому внутрішній простір розширюється, свідомість підіймається на наступну сходинку. Енергія, яка лине з понад-свідомого, може бути як достатньою для досягнення вищої самоорганізації самосвідомості, так і не такою інтенсивною і недостатньою. Але вона виявляє перед індивідом наступний рівень, на який він має зійти.

Четверта фаза (перетворення) приходить, коли людина усвідомлює, що для досягнення самореалізації на вищому рівні потрібно вміти приймати потік вищої енергії, розвинути духовні функції у спілкуванні з понад-свідомим і сприймати його керівництво. У цьому стані народжується нова людина за образом і подобою Святого Духу, зміцнюється віра в Бога, яка стає духовною матір’ю культурному людству.

Про серію духовних криз розповідається у казці «Царівна-Жаба». Іван-Царевич спочатку був захоплений почуттями і думками про свою гірку долю, не розумів того, що відбувалось ночами у власному над-свідомому, у світі архетипів (перша фаза). На царському бенкеті він пережив визнання (друга фаза) і потрясіння від сонцесяйного світла і чудес Василини Прекрасної (третя фаза). Але енергії пробудженої у нім любові не вистачило для перетворення. Відчувши внутрішній поклик, він відправився на духовні пошуки своєї Любові, взявши в дорогу три залізні хлібини (духовні освіта, навчання, виховання) і дві пари залізних чобіт (лагідність, терпіння).

Згодом Іван-Царевич зустрів старого вчителя, який дав йому клубочок ниток (образ роботи з вузликовою пам’яттю). Порівнюючи свої вчинки, він усвідомлював значення перемоги над лінощами (вже образ не ведмедя, а ведмедиці), роздратуванням (вовчиця), страхом (заєць), тощо. Зрозумів роль далекоглядного бачення (сокіл наздоганяє качечку-базікання), самокритики (щука знаходить яйце) у своїй долі. Діставшись хатинки-флюгера (архетип трансформації), який був символом іншого світу з його центром всезагальної взаємодії і розвитку в образі Баби Яги, він пройшов очищення. Яга вимила його, нагодувала, напоїла, вклала спати, а вранці підказала, як розгадати секрети дерева життя, відшукати смерть Кощія Безсмертного – перемогти обмеження архетипу «Ні!».

Шлях до усвідомлення емоційної логіки, інтелекту, інтуїції подарував казковому герою перемогу над собою і довгоочікувану зустріч-єднання із своєю судженою Василиною Прекрасною (четверта фаза). Набуваючи новий рівень емоційного інтелекту, Іван-Царевич сформував нову модель емоційної поведінки, самоорганізації самосвідомості, став чутливим до понад-свідомої саморегуляції-керівництва.

Дивно, але сучасну людину не турбує, що вона не знає свого внутрішнього світу і є лише несвідомою частиною того розуму, який усвідомлює її. Більш того, значну частину свого життя особистість не усвідомлює його існування. Однак, розум, який ми не усвідомлюємо, усвідомлює нас.

Культурно-історичні попередники не потребували доказів існування віри і Бога, а переживали Його присутність і намагалися визначити між собою, який Бог найвеличніший. Люди добре усвідомлювали, якому генію, ангелу, духу вони вклоняються, кого персоніфікують, поетизують, обожнюють і будують з ним відносини як з Особистістю, Яка допомагає у всьому. Тому, найбільше стали цінувати і поважати дух вільної духовної творчості, свідомого духовного перетворення себе із людської істоти (первісний матеріал, прах) в духовно народжену особистість. Це дало імпульс розвитку «мистецтва стати і бути людиною».

Трансцендентний центр, який виявляє себе у міфічних образах, потребує циклічного оновлення своїх цінностей («рух кола богів на годиннику башти»). І хоча перетворення свідомості відбувається на рівні вищих архетипів понад-свідомого, у особистісно-індивідуальному вимірі свідомості спостерігаються його наслідки. Пізніше зміни, що йдуть на цих 2-х рівнях, виявляються новою якістю на особистісно-соціальному рівні: спілкування і взаємодія. І лише тоді усе разом взяте спускається на рівень тіла – стає очевидним, як інформація перетворюється в енергію і матерію.

Таким чином, духовне оновлення, рухаючи самоствердження шкалою мотивації від досягнення влади і престижу до милосердя, спів-страждання, любові, родинності, перетворює емоційну модель агресивно забарвленої адаптивної поведінки у нову якість. Веде до осягнення людської суті і потреби в періодичному усамітненні під час перебування у міфологічному світі в стані вищого пробудження і творчості в емоційній сфері, ін.

Пам’ятаю ніжні вуста:

Поцілунок так солодко палить…

Він, мов плід з іншого краю,

Що Адам надкусив і не знає,

Що біду накликав – і з раю

Всіх на грішну землю привів…

І забув – не пам’ятає…

(Айрени)

ІІІ. СТАТЬ ЛЮДИНИ

Виміри людської статі

У людини багато однакових генів з представниками з царства рослин і тварин. Самі ж люди відрізняються між собою 101-м геном. 100-й ген – це ген статі, а 101-й, який надзвичайно рідко зустрічається у наш час, має назву «ген Бога».

У одних культурах люди звикли класифікувати себе за двома статями, в інших – за 8-10-ма і більше. У відмінних культурах по-різному сприймають представників статі, які не можуть створити пару, родину, мати дітей, бути їм фізичними, психологічними, соціальними і духовними батьками.

Давньогрецький міф оповідає, що колись люди були такими могутніми і самовпевненими, що великий Зевс вимушений був кожного з них розсікти мечем на дві протилежні статі, аби вони трохи втихомирилися, спрямовуючи фізичну і психічну енергію свого єства на пошуки власної половинки. Тобто, стали більш слухняними і не наробили лихого. Збираючи шматочки духовного знання у білому світі людського самоусвідомлення, віднаходимо міфи про 2-3-4-х і багатоликих богів або про першо-людину, з якої утворився фізичний, психічний, соціальний і духовний всесвіт, ін.

За фізичною тіло-будовою люди мають: а) або чоловічі, або жіночі статеві органи; б) чоловічі і жіночі статеві органи разом; в) частину чоловічих або жіночих органів статі. Побачивши високу, сильну, гарну жінку, ви не знаєте про те, чи є у неї статевий орган для виношування-народження немовлят.

За своєю психічною, соціальною і духовною побудовою люди здатні до сексуальних стосунків лише з представником: а) протилежної статі; б) своєї статі; в) обох статей. Є люди, які спроможні до інтимних стосунків тільки у випадку необхідності народити продовжувача роду (так званий «царський»), аби той слугував країні у відповідній гідній ролі. Душа цих людей влаштована так, що вони не можуть мати інтимні стосунки будь з ким, будь-коли і будь-де. Схожі моделі поведінки неодноразово зустрічаються у Біблії.

Так, цариця Савська приїхала у гості до мудрого царя Соломона, який був у віці, і привезла йому дорогоцінні подарунки. Вона жила з ним у палаці досить довго, а після повернення додому народила гідного спадкоємця-володаря. Це свідчить, що з прадавніх часів була жива пам’ять про провідну роль жінки у суспільстві і продовженні роду, коли вона обирала собі чоловіка, відповідала за генетичну якість роду і добробут своєї країни в цілому.

Вимушена була й інша біблійна героїня (цариця значно меншої країни) послухатися порад підлеглих, аби у свої зрілі роки вийти за ворота столиці, переодягтися простою жінкою і дочекатися біля колодязя у пустелі знаного царя з сусідньої країни, який караваном їхав до далеких сусідів-родичів. Мудра жінка віднайшла таку гідну модель поведінки, що зацікавила собою його підлеглих, починаючи від низьких слуг і закінчуючи представниками найвищого рівня культури і духу відповідальності. Вона була запрошена на трапезу, у якій взяв участь цар. Зацікавившись новою співбесідницею, він запросив її до продовження вечері і спілкування з ним, якщо вона погодиться на його пропозицію. Гостя прийняла запрошення і залишилася у царському шатрі доти, поки, нарешті, не вирішила повернутися до рідного міста.

Не називаючи свого імені та відмовившись від будь-яких подарунків, мудра жінка попросила у царя на згадку про їх зустріч лише його царський посох і паску. Повернувшись додому, народивши і виховавши царевича-спадкоємця, майбутнього володаря, вона розказала сину на 17-ий день його народження про те, хто його батько. А потім відправила його до старого царя, передавши у віддарунок посох і паску, аби батько впізнав і визнав власного сина за плоттю, вихованням, освітою і духом.

Так як син був народженим не від рабині чи наложниці у хтивому стані фізичної близькості, а у полі-просторі енергій почуттів поваги, вдячності, натхнення, чуда любові двох представників гідних царських родів, то батько щиро, від усього серця у дусі від переживання чуда життя (зустріч з царицею і царевичем) благословив сина. Він передав молодому спадкоємцю могутню енергію визнання і підтримки, які так необхідні для довгого, продуктивного і відповідального правління.

Мудра, вільна духом і незалежна цариця, маючи відповідальність перед своєю країною, змушена була зменшити себе, принизити, вдягти простий одяг і піти до старого чоловіка, розбещеного отарою рабинь-наложниць-майстринь сексуального задоволення, яких він возив за своїм караваном. Вона спромоглася викликати у царя такі високі і сильні почуття, енергія яких стала необхідною умовою для народження царевича. Деякі відомості є також про Нефертіті, Клеопатру, Таїсію Афінську, ін.

Культурно-історичні попередники здавна мали глибокі знання про своє духовне походження, умови творення-народження і виховання справжньої людини, культурно-генетичну складову якісних процесів відтворення роду. Вели між собою генетичні війни, розробляли соціокультурну генетику, засоби заощадливого використання фізичної, соціально-психологічної і духовної енергії людей. Деякі археологи свідчать, що жили такі високодуховні істоти чоловічої статі, які взагалі не могли мати інтимних стосунків з жінками. І лише за відповідною суспільною потребою були спроможними передавати свій інформаційно-енергетичний імпульс до зачаття крізь відстань-час простору.

Сучасник має можливість спостерігати протилежну поведінку людських істот, які готові «плигати» на все, що рухається, подібно до жаб на весняному болоті. Залежні від такої сексуальної «гри» бачать себе скривдженими тими, хто їм відмовляє, і намагаються у різний спосіб помститися, бо вважають свою модель поведінки природною і єдино правильною. Коли лунають слова «я чоловік», якими чоловіча істота звертається до жінки, яка у цей момент потрапила на очі, і бачиш, як той чекає, що вона зараз впаде від «подарунку з неба», то жахаєшся соціально-генетичних горе-експериментів.

Уважно спостерігаючи за дітьми, батьки і вихователі здатні угледіти, на що звертають свою увагу їх вихованці, чим цікавляться, який характер має їх самопізнання. Помітити до якої фізичної, психічної, соціальної і духовної статі схильні діти, як використовують життєву енергію, тобто передбачити їх долю, сексуальне і родинне життя. Адже генетична пам’ять здатна багато про що розповісти. Приклад: у Тибеті шукають нового ламу, завдяки спостереженню за проявами у дітей генетичної пам’яті.

Одні тягнуться до цікавих тільки для них самих речей, другі – до яскравих іграшок, треті – до їжі, четверті граються із самими собою, п’яті – з іншими, шості спостерігають за оточенням, сьомі хочуть бути з вихователем, восьмі – йти кудись чи шукати щось і т. п. Опинившись у дитячому садочку з 2-3-х рочків, малюк зверне свою увагу на зовнішній вигляд хлопчиків і дівчаток або на те, що ті принесли чи як спілкуються між собою, або ж на їх тілесну будову, помітить статеві відмінності, ін.

Фрейд, розробляючи основи психоаналізу, описував представників того сексуального психотипу, який з раннього дитинства збагнув відмінності статі і був засмучений тим, що не такий «статево гарний» як інший. Психотерапевт вважав, що жінка переживає нестачу чоловічого статевого органу, бачить себе менш гідною і шукає протилежну пару все життя, чим ще більше підняв «градус» чоловічої статевої пихи. Звідси витікає лише одне: наука, мистецтво, релігія, ін. мають статеві ознаки авторів-творців. У таких теоріях фізіологічні і соціальні чинники переважають над духовними.

Цікаво:

1) Навіщо потрібна енергія визнання, поваги, натхнення, любові, чуда для продовження людського роду?

2) Хто відповідає за якісне продовження людського роду, чоловік чи жінка?

3) Чому була втрачена висока генетична культура вибору пари, зачаття, виношування, народження і виховання нових поколінь?

4) Які наслідки ведення генетичних війн спостерігаються в наш час?

5) Запишіть своє питання.

Гей, гори і скелі, луки і трави,

Чи не на вашому він покривалі?

Гей, стежки, дороги й мости,

Чи не пройшов він тут, як бувало?

Зник коханий, поки я спала –

Бо сни мої надто чисті…

(Айрени)

Чоловік і жінка

Одним з перших кроків людини на шляху самопізнання є усвідомлення своєї фізичної, психічної, соціальної і духовної статі. Лінгвістичні фільтри приховують стать Творця. Деякі вважають, якщо слова «Бог», «Творець» чоловічого роду, то і Всевишній (Єдиний) чоловічого роду; тому, чоловік гідніший за жінку.

Філологи хотіли додати до роду середнього, чоловічого і жіночого ще один, аби було очевидно, що мали на увазі духом натхненні автори, коли писали про Творця. Якщо Бог створив людину (чоловіка і жінку) за Своїм образом і подобою, то Він вміщує у Собі набагато більше, ніж обидві статі. В укр. мові слово «людина» має жіночій рід. У перекладі на рос. мову слово «человек» чоловічого роду. Усе це свідчить про перехід від матріархату до патріархату, який залишив помітний слід у споріднених мовах і позначився на ментальності (в основі мова) росіян та їх відношенні до українців, яке нагадує ставлення чоловіка до жінки у патріархальну добу.

Якщо людина з дитинства усвідомлює фізичну стать, надає їй певної ваги (від заперечення своєї статі до байдужого ставлення до неї або переоцінки себе за статтю народження), то психологічний, соціальний і духовний вимір статі вона осягає протягом життя. У цьому їй допомагають соціальні ролі, які вона опановує у родині, освітніх закладах, професійних, громадських, ін. групах і колективах. Йдучи на пенсію, мудра жінка, яку просили залишитися «на пів-ставочки», відповіла, що на роботі вона була вимушена грати різні ролі, а тепер хоче перегорнути сторінку і посидіти у театрі життя серед глядачів, які прийшли на прем’єру.

Кожна соціальна роль, яку засвоює людина, має 4-и виміри (фіз., псих., соц., дух.). При цьому сімейні ролі (матір-батько, чоловік-дружина, господар-господиня, сестра-брат, дочка-син) впливають на сприйняття ролей, сценаріїв взаємодії на виробництві і навпаки. Керівника-керівницю називають «батя-мати». У керівниках-підлеглих вбачають чоловіка-дружину. Старших брата-сестру іменують «воїнами». Молодших дочку-сина (або, коли одна дитина в родині) – «подарунком-авантюристом».

На свято «господар» дає лад виробничому приміщенню, «господиня» несе пиріг. На презентацію «донька-подарунок» приготує себе, мов вишукану ляльку, а «синок-авантюрист» зіграє під кінець на гітарі і заспіває. На нарадах влучно говорять «воїни-захисники-професіонали», ін.

Щодо сімейного життя, то міцність родини найкраще обумовлюється такими ролями як «господар-господиня», «господиня-воїн», «господиня-авантюрист», рідше він-господар, а вона-воїн чи подарунок. А от він і вона у ролі воїнів чи подарунка-авантюриста довго не уживаються. Змінюються і сценарії взаємодії у родині (традиційний, товариський, партнерський), які пов’язані з розподілом праці, що найкраще видно серед молодих поколінь. При цьому їх інтимно-подружні стосунки проходять серйозні випробування після народження дитини, коли за умов відсутності помічників потрібно приносити на вівтар материнства і батьківства жертви: час життя, сили, фізичні, психологічні, соціальні і духовні потреби.

Духовні стосунки між чоловіком і жінкою вивчені мало. Відомо, що за кожним видатним чоловіком стоїть видатна жінка, а за кожною видатною жінкою – видатний чоловік, які дарують один одному прийняття, визнання, пошану, натхнення, любов, підтримку. Матеріально і соціально допомагаючи один одному, вони, завдяки спілкуванню у дусі любові й пошуку істини, створюють і передають людям творчий продукт (Матір, О. П. Блаватська, О. І. Реріх, Л. Українка, ін.).

Розвиток цих стосунків ґрунтується не стільки на мотивації задоволення інтимної потреби, скільки на пізнанні духовного виміру людського життя і духовної творчості. Більш того, життєва енергія може не використовуватися на секс, а одразу спрямовуватися на підвищення напруги між полюсами того психологічного простору-часу, який потрібен для переходу на духовний вимір самоусвідомлення. Символічно-образна мова архітектури Собору Софії Київської не зрозуміла профанам. Хіба що досвід глибинного переживання образу Богородиці, Цариці Небесної, Яка ширша за небо і Яка пізнала Царя Небесного, Святого Духа, буде тим золотим словом-хрестом-ключем, яким посвячені відкриють двері у інший вимір власного буття.

Закінчився перший акт прогону спектаклю «Незалежна Україна» на театральній сцені соціального життя, який викликав культурний шок у його глядачів, які побачили живих мастодонтів на магістралях історії. Завершився дитячий, підлітковий, ювенільний і юнацькій вік, які охопили перші 25 років «незалежного» існування. Розпочалася молодість.

Чи вистачить фізичних, психічних, соціальних і духовних сил, аби прожити більше, ніж день буття, який нараховує 72-73 р., після яких розпалася велика країна, чи два дні (144-150 р.), які є необхідним періодом для виношування-народження нового етносу? Хочеться вірити, що освічені і зрілі громадяни впровадять таку систему цінностей і технологій, на основі яких розквітатиме Україна і які стануть одним із продуктивних напрямів виходу з глобальної антропологічної кризи.

Цікаво:

1) Чи набули ви досвід опанування різноманіттям соціальних ролей?

2) Чи усвідомлювали ви фізичний, психологічний, соціальний і духовний виміри своїх ролей?

3) Чи маєте ви власний досвід духовного спілкування із представником (представницею) протилежної статі?

4) Систему яких цінностей і технологій ви запропонували б для виходу України з антропологічної кризи?

5) Запишіть своє питання.

– Чому бідна, так бліда,

Чим блідна засмучена:

Чи друг загинув на чужині,

Чи одна, чи живеш в самотині?

– Інша причина моя

Не дає покою і сна:

Душа втопилась у гордині,

Хто витягне із трясовини?

(Айрени)

х х х

Любове, я твоє дитя,

Твій інструмент слухняний,

Всміхнись, торкнись – моя душа

Відлуниться піснями,

Що ти вкладеш в її вуста,

У голос, подих, очі,

У порух серця, де сльоза

Змиває день з дна ночі,

Де простір пісні троном став

І править Божа вість

Самих про себе… Совість там –

Цариця, а не гість.

Само-програмування

Просто і охайно вдягнена жінка сиділа біля вікна за рухом електрички, яка тікала з гучного міста на захід сонця. За вікнами маячила зелена смуга лісу, прикрашена галявинами, які сяяли жовтими іскрами квітучої кульбаби. Час од часу серед милих серцю полів зір вихоплював невеликі пагорби, над якими в ясно-блакитному небі повільно плили пухнасті білі хмарки.

Від зовнішнього вигляду незнайомки линуло тихе світло. Відчувши на собі погляд, вона, не повертаючи голови, стала пошепки, немов, звертаючись до самої себе, говорити. Поле її духу ніжно і обережно торкнулось мене, потому стало щільнішим і, нарешті, обійняло, притиснуло до себе і поєднало нас в єдине ціле.

Жінка оповідала про те, як захворів і пішов з життя її чоловік, з яким вони жили дружньо і кожного вечора ділилися всім тим, що пережили за день. Розказувала, що свекруха дорікнула, що, мовляв, невістка зосталася жива, а чоловіка не доглянула, і стара матір забрала тіло єдиного сина і поховала на кладовищі у рідному селі під Києвом.

Вдовиця залишилася у місті з двома синами-школярами. Нагодувавши їх вечерею, вона йшла до спальні, падала на коліна перед портретом чоловіка з широкою чорною стрічкою, немов перед іконою, і у нестерпній тузі вбивала сама себе отрутою самотності, слізно прохаючи, аби він забрав її до себе. Через деякий час наснився чоловік і сказав, мовляв, скільки я ще буду тебе чекати, збирайся і пішли зі мною. І тоді вона згадала про синів, яким ще треба закінчити школу. Він же продовжував сниться й сниться і кожну ніч кликав за собою.

Невдовзі вона приїхала до свекрухи. Це сталося пізнім вечором, опісля роботи, аби рано-вранці прибрати могилку, відправити поминки і встигнути повернутися в місто до початку робочого дня. Вночі чоловік знов прийшов по неї із зраненими ногами, залишаючи за собою великі закривавлені сліди, і казав, що більш не може приходити, бо у нього сильно болять і кровоточать ноги, і щоб дружина швидко збиралась і йшла разом з ним. Вона ж відповіла, що їх дітей нема на кого полишити. Тоді він попросив, аби йому хоча б ноги полікували.

Вранці невістка розповіла своє сновидіння свекрусі, і та почала голосити, переживаючи за онуків. Жінка, залишивши матір чоловіка, пішла сама на кладовище лікувати покійнику ноги: прибрала могилку. А коли повернулась, вони разом відмітили поминки, але свекруха не переставала плакати.

Приїхавши на роботу, вдовиця виставила в обідню перерву частування і, відмічаючи із співробітницями поминки, промовила, що вона здорова, хіба що під машину може потрапити. Після чого вийшла з роботи і, переходячи дорогу, не помітила світле авто, яке й збило її. Жінка опинилася в лікарні із забиттям мозку, дуже довго не приходила до тями, потому роками мучилася сильними головними болями, отримала, навіть, інвалідність.

Спасла її старша сестра, яка кожного дня приходила до неї, розмовляла як з дитиною, приносила їжу, яку готувала рано-вранці, годувала з ложечки. Втішала, говорячи, що із синами все добре, що ті живуть у них з чоловіком, ходять у школу, добре вчаться, допомагають вдома, щоб та ні про кого і ні про що не турбувалась, що рідненька швидко одужує.

Вернувшись з лікарні, хвора довго нічого не могла робити. Поступово навчалась відчувати, думати і жити по-новому. Стала обшивати себе, синів, сусідів і родичів. Потроху усвідомила, що перед нею відкрилася завіса, за якою ховалася найважливіша таємниця у житті, про яку звичайна людина, навіть, не здогадується і мало коли задумується.

Таємниця ж полягає в тому, що життя людини, як правило, є наслідком її почуттів, думок, слів, вчинків. Вона записує (сіє) в себе і в інших майбутні події, а внутрішній і зовнішній світи запам’ятовують їх. І не має значення, що той бажає (+; -) собі чи іншому – він неодмінно отримає навздогін (звідси вислів «бійтеся своїх бажань»). Бажаючи ж добра, людина очищує і освячує собою весь життєвий простір, і тим оберігає і спасає не тільки себе, а й інших. У даному випадку дві над-потреби (піти з чоловіком і залишитися з синами) зіштовхнулись у підсвідомому. Перемогла друга – і жінка залишилася живою.

Ця оповідь-подарунок викликала у слухачки хвилю емоцій і розбудила давно забуте. Вона почала пригадувати і поєднувати певні події з власної юні, коли особливо гостро сприймались звинувачення на свою адресу від рідних і близьких. Згадала, як, хворіючи не один рік і отримавши чергову емоційну травму, побажала собі смерті. А діставшись до ліжка, впала на нього і через деякий час побачила себе над своїм тілом. Рухалась кудись у безмежному просторі в супроводі прозорої істоти, яку не бачила, але дивним чином відчувала її присутність. Зрідка швидко проносились якісь силуети, які летіли у невідомі світи.

Незабаром винирнули напівпрозорі кулі, в яких мерехтіло інше життя. Нарешті вони дістались до великої прозорої сфери, за якою серед зелених рослин, виднівся лик жінки, яка промовила до невідомого гіда, що гостю привели передчасно. І її відправили назад. Вона напрочуд швидко долетіла до довгої і широкої стіни з оболонок з тонкої білої шкіри, які були схожі на наволочки з-під подушок. Пласкі порожні людські тіла нагадували сплющені шовкові кокони й тонкі скафандри. З переляку вона розгубилась, не знаючи, де її тіло, і боячись зайняти чуже.

Враз хтось невидимий, мабуть супроводжуючий, який вже не відчувався, підштовхнув її. І в ту ж саму мить в одну за одною вона влітала в послідовний ряд оболонок, подібно до того, як вдягають на себе кілька одежин, поки не опинилась на своєму ліжку.

Серце неймовірно калатало, січовий міхур розпирав низ живота, але закляклість м’язів і сильна слабкість не давали можливості піднятися. Ставши через деякий час на ноги і відчув запаморочення, вона, спираючись на стіну, дісталася до вбиральні й назад. А повернувшись, глянула на годинник – мандри тривали 17 годин. Потім, сівши за стіл, подивилася в дзеркало, все ще не вірячи, що то вона і є. З його глибин на неї дивилось бліде обличчя. Значно нижче шиї, від одного плеча до другого, правильною дугою вимальовувалась чітка в півтора пальці шириною рожево-малинова смуга, немов від якогось шлему для космічної подорожі в паралельні світи.

Через два-три дні яскраву дугу помітили батьки й викликали лікаршу. Літня жінка, навіть, ні про що не розпитувала. Вона тільки здивовано хитнула головою і сказала, що подібне бачить вперше і не знає, що це таке.

Іншого разу, не маючи сил справитися з нестерпною душевною мукою і біллю в серці, вона знов побажала собі смерті і, перебираючи подумки різні трагічні варіанти, зупинилась на миттєвій смерті під колесами авто. Образне бачення події було достатньо довгим й інтенсивним. Здається вже наступного дня, переходячи після обіду дорогу, якою рідко їздять машини, і маючи в ті молоді роки 200% зір, вона чомусь не помітила світле авто, яке вперлося фарою в її лівий бік. Шофер вискочив з машини і, голосно лаючись, бозна що кричав услід. Але вона, перебуваючи в зачарованому стані, не реагувала на нього.

Цікаво:

1) Чи можете ви пригадати випадки само-кодування у вашому житті?

2) Як ви використовуєте власний досвід само-програмування?

3) Чи ділились ви своїм досвідом само-кодування з іншими?

4) Як ви захищаєте себе від впливу зовнішнього навіювання?

5) Запишіть своє питання.

Ми палали з тобою вогнем,

Ми згорали з тобою живцем:

Усе збулось, як ми захотіли,

Що могло давно згоріло,

На кістках немає тіла –

Є лиш попіл у серці моїм…

(Айрени)

Само-зцілення

Значно пізніше, вже будучи мамою маленької дитини і вперше пізнавши зраду чоловіка, до якого через духовну незрілість ставилась, немов до Бога, вона знов потрапила в пастку самознищення. Цього разу її утримала японська художня виставка психологічного напряму, яка розгортала перед глядачами різноманітні світи емоцій і почуттів, чим знищувала оболонки пузирів небезпечних станів. Вийшовши, завдяки тим картинам, із емоційної в’язниці, вона, немов, народилася знов, коли побачила себе у іншому, вщент залитому сонцем нового усвідомлення навколишньому дивосвіті.

Багато років поставали перед внутрішнім зором майже усі картини з цієї дивовижної художньої виставки-лікарні душі, яка розташувалась тоді в чисельних залах Музею українського мистецтва. Кожного разу спілкування подумки з картинами, очищувало її емоційне тіло цілющою живою водою. Дивлячись на твір «Бог у душі», де зображені вкриті сірими хмарами вершини гір, вона внутрішньо тягнулась туди. Потім довго купалась в сяючій золотій ширмі з великими темно-синіми і блакитними ірисами, які високо здіймалися над зруйнованою цегляною стіною. Занурювалась у спокій, який розливався над тихим озером, де, сидячи у човнику, ловив рибку сивий дідок у світлому капелюсі, а на березі, коло хатинки, на нього терпляче чекала його вірна дружина. Чи вдивлялась в обличчя двох жінок, матері й невістки, між якими стояв їх син-чоловік.

Ледь розрізняючи блідно-рожеву плямку життя у величезному акваріумі всесвіту, відчувала, як щемить-зростає бажання опікуватися нею. Страждала від усвідомлення невимовного горя матері, яка в останній надії спромоглася на далеку дорогу до лікаря. Під страшенною зливою, яка лила суцільною стіною, притулившись плечем до скелі на вузенькому в пів-стопи виступі над безоднею, та впустила з рук гаряче, важке і слизьке тіло вмираючої дитини.

А під кінець споглядала велику і довгу ріку життя-смерті, на обох берегах якої поодаль один від одного сиділи мудреці. Їх погляди супроводжували запалену свічку в середині чаші, яка повільно пливла водою, і подумки підтримували вогонь у ній.

Мабуть бажання смерті й досвід повернення до життя не лише створили внутрішню картину різних психоемоційних енергетичних станів, а й навчили орієнтуватися у складній системі інформаційно-енергетичних випромінювань. Відтепер вона стала більш спроможною своєчасно відчувати і відновлювати саму себе, свій емоційний стан, інтелект і розвивати емоційну інтуїцію.

Ніч, не йди, перетворись на рік,

Не карай кохання суворо –

Нас розлучить сонця схід

І безкінечно довга дорога…

(Айрени)