Словник психологічних термінів. Ейдетизм(від гр. Eidos — образ, зовнішній вигляд) — відтворення у деталях образів предметів, які у даний момент на зоровий аналізатор не впливають

Ейдетизм(від гр. eidos — образ, зовнішній вигляд) — відтворення у деталях образів предметів, які у даний момент на зоровий аналізатор не впливають.

Ейдетична пам'ять— див. ейдетизм.

Ейфорія— настрій, який характеризується безтурботністю та добро­душністю і водночас байдужим ставлення до серйозного боку життя.

Екоїчна пам'ять— сенсорна копія акустичної інформації на перифе­ричних частинах аналізаторів.

Експресивність— властивість індивіда, яка виявляється у здатності виражати назовні свої переживання.

Екстаз— стан захоплення й замилування, що поєднується зі ско­ваністю рухів.

Екстеріоризація— процес переходу від внутрішньої розумової до зовнішньої предметної дії.

Екстернальна локалізація контролю— див. зовнішня локалізація контролю.

Екстероцептивні відчуття(від лат. exterior — зовнішній) — відчуття, які виникають унаслідок дії подразника, який знаходиться у зовнішньому середовищі, а рецептори розміщені назовні орга­нізму.

Екстраверсія(від лат. extra — зовні, versio — звертати, видозмінюва­ти) — спрямованість особистості на довкілля й інших людей.

Емоції(від. лат. emoveo — хвилюю, збуджую) — відносно прості та ко­роткотривалі душевні переживання, які характеризують ситуа­тивне ставлення людини до навколишнього світу і до самої себе.

Емоційна збудливість— готовність людини емоційно реагувати на значимі для неї подразники.

Емоційна лабільність— властивість індивіда, яка виявляється у нестійкості емоцій.

Емоційна пам'ять— пам'ять на переживання.

Емоційна ригідність— властивість індивіда, яка виявляється у стабільності та в'язкості емоцій, надмірній фіксації на значимих для нього подіях, об'єктах, образах, невдачах.

Емоційна стійкість— властивість індивіда, яка виявляється у відсут­ності реакції на емоціогенну ситуацію, здатності завдяки вольо­вим зусиллям придушувати емоційні реакції.

Емоційна уява— вид уяви, у якому характер образів регулюється по­чуттями людини.

Емоційна чутливість— властивість індивіда, яка виявляється у лег­кості, швидкості і гнучкості емоційного реагування на соціальні події, на особливості інших людей.

Емоційне вигорання— емоційний стан людини, яка інтенсивно і тісно спілкується з іншими в емоційно насиченій атмосфері при виконанні професійних обов'язків.

Емоційний інтелект— здібності людини до розпізнавання власних емоцій, опанування емоціями та розуміння емоцій інших людей.

Емоційний лідер— лідер, який забезпечує регуляцію міжосо-бистісних взаємин.

Емоційний стан— психологічна характеристика особистості, що відображає її порівняно тривалі душевні переживання.

Емоційний тон відчуттів— емоційне забарвлення відчуттів та сприймань.

Емпатія(від гр. empatheia — співпереживання) — здатність людини увійти в емоційний стан іншої людини, співпереживаючи і співчуваючи їй.

Емпіричний метод— метод збору первинних даних про психічні яви­ща людини.

Ерос— інстинкт життя.

Естетичні почуття— почуття, пов'язані з переживанням краси, вишу­каності, насолоди звуками чи краєвидами, поетичного суму.

Ефект гомогенності чужої групи— члени чужої групи видаються нам більш подібними один на одного, ніж члени своєї групи.

Ефект краю— початок та кінець запам'ятованого матеріалу збері­гається краще, ніж середина.

Ефект новизни— нова інформація, отримана про знайому людину, починає змінювати нашу думку про неї.

Ефект ореолу (галоефект)— людина частіше приписує позитивні якості тим особам, які їй подобаються, а негативні тим, які не подобаються.

Ефект первинності— перше враження, отримане при сприйманні лю­дини людиною, є найсильнішим.

Ефект соціальної інгібіції— погіршення продуктивності діяльності, її швидкості та якості у присутності сторонніх осіб, як реальних, так і уявних.

Словник психологічних термінів

Словник психологічних термінів

Ефект соціальної фасилітації— покращення розумової діяльності

індивіда у присутності групи. Ефективне спілкування— спілкування, яке передбачає, що партнери

однаково сприймають і тлумачать те, що вони повідомляють

один одному.

_________ 3________

Забування— процес пам'яті, при якому втрачається чіткість закріпле­ного в пам'яті матеріалу, зменшується його обсяг, погіршується якість, виникають помилки при відтворенні або взагалі відтво­рення стає неможливими і, нарешті, неможливе впізнавання.

Завершене спілкування— спілкування, яке передбачає повне вичер­пання змісту теми з погляду обох сторін спілкування.

Загальні поняття— поняття, які відображають істотні властивості цілих класів предметів та явищ.

Загальні судження— судження, які стосуються всіх об'єктів чи явищ даної групи.

Задатки— спадкові анатомо-фізіологічні особливості, які є основою для розвитку здібностей.

Закон Вебера— див. дріб Вебера.

Заміщення— механізм психічного захисту, який полягає у перене­сенні дій з недоступного об'єкта на доступний.

Запам'ятовування— процес пам'яті, у результаті якого відбувається закріплення нового шляхом зв'язування з набутим раніше.

Заперечення— механізм психічного захисту, який полягає у тому, що людина відмовляється визнавати, що відбулась неприємна або конфліктна ситуація.

Заперечні судження— судження, у яких заперечується наявність певних ознак і відношень в об'єктах.

Зараження— засіб впливу у великих групах, який виявляється у пе­редачі свого стану або ставлення іншій людині чи групі людей, які несвідомо їх переймають.

Збереження— тривале затримання в пам'яті матеріалу.

Звичка— непродуктивна, негнучка або нерозумна діяльність, що не має свідомої мети.

Згадування— відтворення індивідом подій свого життєвого шляху.

Згуртованість групи— параметр групового розвитку, який характе­ризує однорідність суджень членів групи стосовно певного пи­тання, частоту і міцність комунікативних зв'язків у групі і взаємну привабливість її членів.

Здивування— емоційний відгук на обставини, які виникають раптово.

Здібності— індивідуально-типологічні особливості особистості, які зумовлюють успішне виконання певного різновиду діяль­ності.

Знання— сукупність відомостей людини про щось, її здатність орієн­туватися у системі соціальних відносин і діяти відповідно до обставин.

Зовнішнє мовлення— аудіальне чи візуальне мовне спілкування між людьми.

Зовнішня (екстернальна) локалізація контролю— схильність люди­ни приписувати причини своїх дій та поведінки зовнішнім чинникам.

Зовнішня конформність— індивід зовні приймає думку групи і його зовнішні дії відповідають тиску групи, однак внутрішньо люди­на не згодна.

Зовнішня увага (сенсорна, перцептивна)— увага, зосереджена на об'єктах та явищах зовнішнього світу.

Зорові ілюзії(від лат. illusion помилка — оманливе уявлення) — хиб­не сприймання простору.

І

Ід (від лат. id — воно) — найстаріша вроджена базова структура особистості, яка надає нашій поведінці енергію.

Ідентифікація— 1) уподібнення, утотожнення себе з кимось; 2) меха­нізм психічного захисту, який полягає у приписуванні собі позитивних рис інших людей.

Ідентифікація(від лат. identicus — тотожний) — уподібнення себе іншій людині.

Ідеографічне письмо(від гр. idea — образ, поняття, гр. grafe — пишу, зображую) — вид писемного мовлення, коли знаки позначають ціле слово чи поняття.

Словник психологічних термінів