Внесок сучасних українських дослідників у розвиток психології конфлікту

в Україні конфліктологія тільки формується, її почали вивчати у вищих закладах освіти.

Упродовж XX і початку XXI століття кількість конфліктів на планеті не зменшилася. Вони накопичуються, призводять до світових війн, революцій, локальних зіткнень, проблемних ситуацій на міжособистісному, внутрішньоособистісному та світовому рівнях тощо. Конфлікти багатоманітні, вони виникають і проявляються в усіх сферах суспільного буття.

Збільшення кількості конфліктів у світі потребує не тільки глибокого осмислення їхньої природи, динаміки, а й вимагає створення певних регіональних, державних і міжнародних структур, які б вивчали їхні прояви та створювали спеціальні теоретико-практичні методики і навички їх розв'язання.

Отож вивчення теорії конфліктів, проблемних ситуацій сьогодні є одним з основних напрямків роботи провідних наукових центрів Заходу. Дослідження характеризуються взаємопов'язаністю теоретичних пошуків з їхнім практичним втіленням. На військових, поліцейських, юридичних, економічних, політологічних, соціологічних, психолого-педагогічних факультетах це одна з основних дисциплін, до якої науковці та практики ставляться серйозно виходячи з усвідомлення потреб буття, яке було, є і буде конфліктним завжди, бо інакше загальмується суспільний прогрес.

Нині в Україні вирізняють такі проблеми в галузі конфліктології:

• напрацювання категоріального та понятійного апарату з основ конфліктології, створення наукової бази, аби викладати конф-ліктологію у вищих навчальних закладах як одну з важливих та необхідних наук;

• інтеграція гуманітарного, медико-біологічного й технічного підходів у дослідженні конфліктів і пошуку індикаторів їхнього раннього виявлення з використанням сучасних системно-математичних методів, ЕОМ;

• підготовка фахівців для наукового та практичного дослідження проблем прогнозування, запобігання та розв'язання конфліктів, створення спецгруп практиків-конфлікте логів;

• вивчення та уміле запозичення кращого світового досвіду з конфліктології за допомогою організації та проведення міжнародних конференцій, симпозіумів, тренінгів і направлення фахівців до інших країн для ознайомлення з набутим досвідом за сприяння Міжнародного фонду "Відродження";

• організаційно-дослідна робота для створення підручників і методик для практичних порад щодо розв'язання та запобігання конфліктам.

75. Як самостійна дисципліна конфліктологія утворилася лише в середині XX ст., виділившись із двох фундаментальних наук: соціології та психологи.

У соціології загальна концепція соціального конфлікту стала складатися наприкінці XIX — початку XX в. у роботах німецьких учених Макса Вебера (1864-1920)

і Георга Зіммеля (1858-1918). Вони довели, що конфлікти є обов'язковою частиною соціального життя. Для соціологічного підходу характерним стало дослідження конфлікту на основі таких специфічних методів, як анкетування, статистичний аналіз масових даних, інтерв'ювання тощо. На думку М. Вебера, суспільство є сукупністю різностатусних груп, що і породжує соціальні конфлікти. Всякі надії на можливість їх усунення з життя суспільства ілюзорні.

Проте інтереси людей не тільки розходяться, а й якоюсь мірою і співпадають, що створює основу для балансу сил, досягнення соціального консенсусу. І хоча конфлікти не можуть бути зовсім усунені з соціального життя, це не означає, що воно характеризується постійною нестабільністю.

Г. Зіммель у своїй книзі "Конфлікт сучасної культури" (1918) й інших роботах виходив з того, що безліч егоїстичних груп, існуючих у суспільстві, не ізольовані одна від одної, а навпаки, тісно пов'язані між собою. Саме ці зв'язки пом'якшують конфлікти і слугують підґрунтям для стійкості демократичних суспільств.

Ці положення послужили основою для створення в середині XX СТ. теорії конфлікту як самостійної сфери соціології. Це завдання було вирішено головним чином зусиллями двох видатних учених - німецького соціолога Ральфа Дарендорфа (нар. 1929) і американського соціолога Льюїса Козера (нар. 1913).

Р. Дарендорф у своїх відомих роботах "Класи і класові конфлікти в індустріальному суспільстві" (1957), "Сучасний соціальний конфлікт" (1988) тощо розглядає конфлікт як головну категорію соціології, називає її теорією конфлікту. Для нього наявність конфліктів - природний стан суспільства, а відсутність конфліктів є чимось дивовижним і ненормальним. Конфлікти не обов'язково є загрозою для даної суспільної системи, а навпаки, можуть служити одним із джерел її зміни і збереження на основі породжених конфліктами позитивних змін.

Основні положенні розробленої Р. Дарендорфом теорії соціального конфлікту можна звести до такого:

а) основою конфліктів у будь-якому суспільстві є владні відносини;

б) конфлікти (внутрішньоособові та внутрішньогрупові, міжособові та міжгрупові, внутрішньодержавні та міждержавні тощо неминучі, універсальні. Тому слід говорити не про вирішення конфліктів, а про їх урегулювання, оскільки конфлікти повністю ніколи не зникають;

в) створення різних організаційних структур (профспілок, партій, лобістських об'єднань) сприяє загостренню конфліктів, особливо в умовах надмірної концентрації влади та неможливості певних груп її отримати.

Основою сучасної конфліктології стала робота Л. Козера "Функції соціального конфлікту" (1956). Розвиваючи ідеї М. Вебера і

Г. Зіммеля про загальність і універсальність конфлікту, американський соціолог у своїй роботі дав глибоке обґрунтування позитивної ролі конфліктів у житті суспільства. їм було сформульовано низку положень, що стали теоретичним фундаментом сучасної науки про конфлікт:

по-перше, постійним джерелом соціальних конфліктів у будь-якому суспільстві є дефіцит природних ресурсів, влади, цінностей, престижу, що існує завжди;

по-друге, хоча конфлікти існують у будь-якому суспільстві, їх роль у недемократичному, "закритому" і "відкритому" суспільстві різна. У тоталітарному суспільстві, "закритому", де суспільство розколото на два ворожих, протилежних табори, конфлікти мають насильницький, руйнівний характер, а в демократичному суспільстві вони вирішуються конструктивним шляхом;

по-третє, головне завдання конфліктології полягає в розробці рекомендацій щодо обмеження руйнівних результатів конфліктів і використання конструктивних, позитивних функцій конфліктів.

Ці положення більш змістовно були розроблені американськими соціологами Толкоттом Парсонсом (1902—1979) і Елтоном Мейо (1880-1949).

Т. Парсонс у своїй роботі "Структура соціальної дії" (1937) трактував конфлікт як соціальну аномалію, свого роду соціальну хворобу, яку треба лікувати. Нормою, на його думку, є якраз безконфліктність, гармонія соціальної системи, зняття соціальної напруженості.

Є. Мейо також стверджував, що головна проблема сучасності — установлення миру та подолання конфліктності. До цього і належить всіляко прагнути, використовуючи не лише економічні, а й психологічні методи, зокрема, формування сприятливого психологічного клімату в колективах працівників, відчуття задоволення від праці, демократичного стилю керівництва тощо.

Істотний внесок у формування конфліктології як самостійної наукової дисципліни вніс ще один американський соціолог Кенет Боул-дінг. У книзі "Конфлікт і захист. Загальна теорія" (1963) він виклав загальну теорію конфліктної взаємодії, стверджуючи, що конфліктна поведінка людей, їхнє постійне протистояння є природною для них формою поведінки. Проте він висловлював надію на те, що, спираючись на людський розум і моральні норми, можна пом'якшити форми конфліктної взаємодії. Для цього слід передусім озброїтися загальними знаннями про конфлікти, що відбуваються як у суспільстві, так і в природі. Він описав дві їх основні моделі: статичну і динамічну.

Статична модель розглядає конфлікт як конкурентну ситуацію, в якій сторони прагнуть досягнути цілей, не сумісних із цілями іншої сторони.

Динамічна модель розглядає конфлікт як прояв загальних поведінкових реакцій людини в умовах протидії.

В останній чверті XX століття конфліктологія стала широко використовувати теорію ігор, моделювання конфліктних ситуацій з метою привнесення раціонального моменту, точного розрахунку в поведінку конфліктуючих сторін і розробки певного плану конфліктних дій з метою залагодження конфліктів, трансформації ситуації конфлікту в ситуацію гармонії.

Почали проводитися наукові семінари, конференції з цієї проблематики, виникли спеціальні наукові центри щодо дослідження конфліктних ситуацій. З'явилися перші періодичні видання з цієї тематики. Подібні центри та видання виникли спочатку в СПІД, а потім і в інших західних країнах. З'явилися фахівці, здатні надавати послуги як посередники з урегулювання різного роду конфліктів, а потім виникли й особливі фірми, що спеціалізуються на досудовому регулюванні цивільних справ. Подібна практика набула досить широкого масштабу.

Психологічний аналіз конфлікту.

Разом із соціологією конфлікту з'явилася і психологія конфлікту. Якщо соціологія орієнтована на аналіз міжгрупових конфліктів, то психологія зосереджується переважно на дослідженні внутрішньоособових і міжособових суперечностей, хоча одночасно вона вивчає і психологічні аспекти міжгрупових зіткнень, наприклад, міжнаціональних конфліктів.

Досліджуючи причини різноманітних психічних розладів, австрійський психолог Зиґмунд Фрейд (1856-1939) дійшов висновку, що їх головним джерелом є конфлікт між свідомим і несвідомим, між інстинктами та вимогами моральних і правових норм. Саме ця дисгармонія людської душі служить головним джерелом усіх соціальних конфліктів: внутрішньоособових, міжособових, міжгрупових.

Один із послідовників 3. Фрейда Карл Юнг (1875-1961) на основі нової класифікації характерів розділив людей на два основних психотипи: інтровертів - людей, заглиблених у себе, що характеризуються замкнутістю та прагнуть дистанціюватися від інших і зовнішнього світу загалом, та екстравертів, що, навпаки, повернуті назовні, в своєму мисленні та поведінці відкриті для зовнішніх впливів. Цю типологію належить враховувати в конфліктних ситуаціях.

Американський психолог Ерік Бьорн (1902-1970) розробив концепцію трансактного аналізу конфліктності людей. Згідно з нею всі люди були поділені на три групи. Ті, що відносяться до першої групи, схильні до емоційної, спонтанної поведінки; представники другої групи люблять повчати, відрізняються стереотипним мисленням; третьої - прагматичні та розсудливі. Конфліктні ситуації виникають тоді, коли починають взаємодіяти люди однотипної групи.

У 90-і роки американський психолог К. Томас запропонував методику визначення схильності людей до одного із способів поведінки в конфліктній ситуації. Ці способи були такими: а) уникнення конфлікту або відхід від нього; б) вирішення конфлікту силою; 3) пристосування до протидіючої сторони; 4) компроміс або взаємні поступки конфліктуючих сторін; 5) співпраця або досягнення взаємовигідного рішення конфліктуючими сторонами.Отже, головні передумови становлення конфліктології як самостійної наукової дисципліни були підготовлені історичним розвитком філософії, соціології та психології.