Принципи, функції та складові соціального захисту в державі

Гарантування соціальної безпеки в суспільстві є основним завданням соціального захисту. Представники соціальних інституцій, що здійснюють соціальний захист повинні виявляти причини, котрі викликають соціальні ризики, оцінювати можливості впливу на них на різних етапах та забезпечувати формування і реалізацію соціальних гарантій на рівні прийнятного ризику для існуючих економічних умов суспільного розвитку. А основними принципами дієвої системи соціального захисту мають бути: цілісність, структурність, динамічність, врахування соціальної та регіональної диференціації.

Досить детальний аналіз принципів соціального захисту представлено в навчальному посібнику «Соціальна інфраструктура і політика» [136, с. 70]. Так, на думку автора соціальний захист в Україні за ринкових умов має базуватись на принципах:

- визначення соціального захисту пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави;

- законодавче визначення основних соціальних гарантій;

- загальнодоступність і гарантований рівень соціального забезпечення найнагальніших життєвих потреб для всіх громадян;

- визначення рівня наданих гарантій на підставі соціальних нормативів;

- законодавчо встановлений розподіл відповідальності між державою, роботодавцями та працівниками щодо забезпечення гарантій із соціального страхування;

- забезпечення непрацездатному населенню рівня життя, який відповідає встановленому законом прожитковому мінімуму;

- відповідність основних засад соціального захисту рівню соціально-економічного розвитку держави.

На думку П.І. Шевчука [133] система соціального захисту покликана виконувати дві основні функції:

- пом'якшувати наслідки бідності (реабілітаційна функція) через надання короткотермінової адресної допомоги бідним;

- запобігати бідності (превентивна функція), що досягається запровадженням умов для участі громадян у соціальному страхуванні під час свого активного періоду життя.

Перша функція має, зазвичай, характер пасивної підтримки тих членів суспільства, які з певних причин опинились у скрутному економічному становищі, що допомагає їм уберегтися від зубожіння. Друга полягає у захисті доходу окремої особи і членів її сім'ї на випадок втрати працездатності (через старіння, хворобу, каліцтво) чи самої роботи і є активним заходом.

Щодо складових соціального захисту, то найчастіше до них відносять: пенсійне забезпечення, пільги та допомоги непрацездатним, а також малозабезпеченим громадянам, надання грошової допомоги та пільг сім'ям з дітьми, житлові субсидії, допомога по безробіттю, обслуговування одиноких непрацездатних громадян у будинках–інтернатах, територіальних центрах соціального обслуговування чи їх структурних підрозділах та ін.. Окреме місце в системі соціального захисту займає

соціальне страхування.

Окрім класичних складових (соціальної допомоги, соціального страхування і соціальної справедливості), до сучасних систем соціального захисту деякі автори [133] відносять: захист прав дитини; ранню імунізацію; сприяння освіті та підвищенню кваліфікації населення; соціальну роботу в неблагополучних сім'ях та з обслуговування одиноких літніх та непрацездатних громадян; соціальне обслуговування дітей-інвалідів; активну політику на ринку праці; гендерну політику; підготовку кадрів соціальних працівників тощо.

Серед напрямків соціального захисту в Україні, згідно основних нормативних документів, що регламентують соціальну політику [81], є: вдосконалення системи соціального страхування населення; удосконалення системи соціальної допомоги та послуг; дієва сімейна політика; активна політика на ринку праці; соціальний захист інвалідів, учасників війни, чорнобильців; цілеспрямована боротьба з бідністю; поліпшення соціального обслуговування людей похилого віку; сприяння активній зайнятості та працевлаштуванню тощо.

Таким чином, існуюча в державі система соціального захисту населення перебуває на етапі формування, реконструкції та вдосконалення. Дуже важливим є усвідомлення того, що спрямування та дієвість соціального захисту зумовлюється багатьма чинниками, серед яких чільне місце займають економічні та соціальні ресурси держави, моніторинг соціальної ситуації та швидке реагування на актуальну проблематику членів суспільства, врахування демографічної ситуації в країні та ін. Обмеженість фінансових ресурсів у державі спричинила потребу створення комплексної системи соціального захисту населення, яка заснована на нових критеріях і підходах, на переорієнтації соціальної політики на конкретну сім’ю, забезпечення прав і соціальних гарантій, що надаються сім’ї як основній ланці суспільства. В основу реформ покладено поглиблення адресної соціальної підтримки малозабезпечених верств населення на основі врахування матеріального становища сімей.