Класифікація злочинних типів

У психології відомі різні підходи до типізації особи злочинців. Дослідження особистості злочинця передба-360

Глава 2. Психологія особи злочинця

чає виявлення типового, визначення критеріїв градації кримінальних типів, встановлення особливостей у кримінальних відносинах.

Спроба дослідження злочинних типів (соціально-пси­хологічних типів) була зроблена італійським лікарем-психіатром Ч. Ломброзо, який вивчав представників місць позбавлення волі і своєрідність на їхньому тілі та­туювань. Ч. Ломброзо і його послідовник Е. Феррі роз­різняли такі типи злочинців: 1) природжених; 2) «зло­чинців унаслідок божевілля», психопатів та інших, які страждають на психічні аномалії; 3) злочинців із при­страсті; 4) випадкових; 5) звичних¹. Патріарх антропо­логічної школи кримінального права Ч. Ломброзо ствер­джував, що злочинний тип особистості можна розпізнати (діагностувати) за специфічними фізичними і психічни­ми ознаками (ця школа виникла у 70-80-х pp. XIX ст.).

Заслуговує на увагу класифікація особистостей, за­пропонована психологом О. Ф. Лазурським. При визна­ченні типів він виходив з: 1) природних психологічних можливостей; 2) особливостей соціального пристосуван­ня особистості до дійсності. Причому відповідно до цих ознак він визначив три рівні особистостей: нижчий, се­редній і вищий. На кожному рівні визначаються так звані чисті типи, змішані і спотворені.

Для кримінальної психології важливе значення ма­ють спотворені типи особистості нижчого рівня (з цих типів виходять злочинні особистості)². О. Ф. Лазурський до спотворених типів відносить: 1) пасивний тип, який виступає у вигляді двох різновидів: а) апатичного, що ха­рактеризується байдуже-млявим ставленням до усього

¹ Фэрри Э. Уголовная антропология и социализм // Проблемы преступности. — X., 1924. — Сб. 2-й. — С. 31-32.

² Ковалев А. Г. Психологические основы исправления правона­рушителя. — М.: Юрид. лит., 1968. — С. 46-52.

Роз

ул шостий. КРИМІНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

оточуючого, відсутністю яскраво виражених інтересів і потреб; б) безвільно-боязкого, який легко піддається навіюванню, з перевагою пригніченого настрою. На дум­ку вченого, хоча люди такого типу і не належать до кри­мінального типу, однак можуть бути джерелом попов­нення злочинного світу; 2) тип розважливого егоїста. Лю­ди цього типу розважливі і хитрі, черстві і злопам'ятні; на першому плані у них турбота про свої вигоди й інтере­си, переважно матеріальні; цей тип дуже близький до кримінального; 3) афективно-спотворений тип. Його представники — безладно-веселі, легковажні люди. За своїми соціальними проявами — п'яниці, забіяки, скан­далісти, дрібні злодюжки; 4) активно-спотворений (ґвал­тівник) тип. Тут два підтипи: а) безладного ґвалтівника, що характеризується рішучістю, енергією. Працювати не любить, схильний до бійок; б) зосереджено-жорсто-кий, який не зупиняється і перед убивством¹.

У 20-ті pp. минулого століття дослідження різних типів злочинців проводив С. В. Познишев. Усіх правопоруш­ників він поділив на дві категорії — октогенних та екзоген­них (залежно від співвідношення об'єктивних обставин і внутрішньої особистісної готовності до злочину). Перші — «моральні психоастеніки», яким чужі норми моралі і здат­ність до співпереживання. Другі вчиняють діяння під впливом зовнішніх умов. До цієї категорії належать особи: 1) з недостатньо розвинутими правовими почуттями; 2) не­достатньо самостійні у виборі вчинків, тобто такі, що підда­ються навіюванню, легковажні, слабохарактерні².

Класифікацію особистостей на матеріалах вивчення злочинців запропонувала психіатр А. С. Петрова (1927 p.). Основна ідея полягала у тому, що поняття особистості роз-

¹ Лазурскип А. Ф. Классификация личностей. — Пг., 1921.

² Познышев С. В. Основы пенитенциарной науки. — М., 1923. — С.107-112. v

Глава 2. Психологія особи злоч

глядалося як тип реакції, обумовленої психологічною кон­ституцією (будовою) людини. З огляду на це автор роз­різняє «примітиви» (нормальна людина, але внаслідок не­сприятливих умов нерозвинена, людина низького куль­турного рівня) і «непримітиви» (характеризується висо­кою культурою). У межах кожної з груп були виділені ос­новні типи (конкретно-емоційний, ефективно-абстракт­ний, інтелектуально-вольовий) і проміжні¹.

Цікавою є пропозиція О. Г. Ковальова розрізняти ос­новні типи особи злочинців залежно від ступеня криміна­льної «зараженості» особистості. За цим критерієм автор виділяє: 1) глобальний злочинний тип (тип з повною зло­чинною «зараженістю»). Цей тип антисоціальний. Він негативно ставиться до праці і людей. Представники цьо­го типу не мислять життя поза злочинами, що їм обіця­ють основні радощі. Усі їхні помисли, почуття пов'язані з задумами вчинення злочинів, їхня воля тверда і непо­хитна у кримінальних діяннях. Цей тип охоплює різні підтипи похітливого розбещувача і ґвалтівника, казно­крада, що, незважаючи на покарання, краде і краде, і, нарешті, бандита²; 2) парціальний тип, тобто з частковою

¹ Петрова А. С. Психологическая классификация личностей. — М., 1927.

² Як приклад глобального злочинного типу О. Г. Ковальов наво­дить соціально-психологічну характеристику засудженої К.: «Неодноразово засуджена, розпусниця. Мріє: «Вийду з ув'язнен­ня, обкраду батьків, погуляю як слід, а там знову можна повер­нутися до колонії». Цинічна, у неї немає нічого святого. Дуже ледача, трудитися не хоче. Розмірковує: «Робота любить дурнів». Неохайна, ходить брудною, за собою не стежить. Вважає себе найрозумнішою і найосвіченішою, інших — «шавками». Дещо інша характеристика дається парціальному типу особи: «У. за крадіжку покараний вчетверте. Одружений. Стосунки у сім'ї були дружні і турботливі. Працював на заводі, увечері — вчився. До ро­боти ставився добросовісно. Мав подяки, одержував премії. Перший злочин вчинив у 14 років (кишенькова крадіжка).

Розділ шостий. КРИМІНАЛЬНА ПСИХОЛОГІЯ

кримінальною «зараженістю». Особистість цих людей ніби роздвоєна, у ній уживаються риси нормального соціального типу і риси злочинця; 3) передкримінальний тип; ці люди мають такі морально-психологічні власти­вості, які у певній ситуації, якщо вони опиняються в ній, неминуче вчиняють злочин. Тут два види особистостей: а) люди з надзвичайно емоційною збудливістю і нестачею самовладання; б) легковажний ледар, який любить добре пожити не утруднюючи себе¹.

Відомі й інші критерії класифікації злочинних типів. Зокрема, М. І. Єнікєєв за ступенем соціальної дезадап­тації розрізняє два типи особи злочинця: антисоціальний тип (особи, які неодноразово вчиняли злочини на основі стійкої антисоціальної спрямованості, — тип «злісного» злочинця); асоціальний тип (особи, які вперше вчинили злочин на основі загальної асоціальної спрямованості, — несоціалізований, «менш злісний» тип злочинця). За психорегуляційною підставою автор виділяє тип особи злочинця, що характеризується дефектами психічної са­морегуляції (особи, які вчинили злочин уперше й у ре­зультаті випадкового збігу обставин; вчинений злочин суперечить загальному типу поведінки певної особи, є ви­падковим для неї, пов'язаний з окремими дефектами са­морегуляції. Це особи, які не зуміли протистояти кримі­ногенній ситуації; їхньою особистісною особливістю є низький рівень самоконтролю, ситуативна обумовле­ність поведінки). За змістом ціннісно-орієнтаційної спря­мованості особистості розрізняються такі групи зло-

У колонії поводить себе добре, як і раніше, при перших засудженнях. Перебуває в активі. Обіцяє покінчити з крадіж­ками. В усьому звинувачує алкоголь» (Ковалев А. Г. Психоло­гические основы исправления правонарушителя. — М.: Юрид. лит., 1968. —С. 50).

¹ Ковалев А. Г. Психологические основы исправления правона­рушителя. — М.: Юрид. лит., 1968. — С. 50-51.

Глава 2. Психологія особи злочинця

чинців: І) злочинці з антисоціальною корисливою спря­мованістю (корисливо-господарська підгрупа злочинців; злодії, шахраї); 2) злочинці з антисоціальною корисливо-насильницькою спрямованістю (особи з корисливими посяганнями, поєднаними з насильством над особою); 3) злочинці з антигуманною, агресивною спрямованістю (особи з дуже зневажливим ставленням до життя, здо­ров'я й особистої гідності інших людей)¹.