Стан здоров’я населення України

З проголошенням України незалежною державою в фокусі уваги завжди залишалось реформування сфери охорони здоров’я. Ця тема на сьогодні стикається із критикою як з боку фахівців, так і суспільства. За період існування реформи населення не отримало чіткого розуміння її суті. Саме тому необхідно дати оцінку реформи охорони здоров’я, оскільки вона стосується кожного.

Актуальність полягає в тому, що якість трудових ресурсів держави насамперед залежить від здоров’я населення, а отже й від ефективного функціонування системи охорони здоров’я. Таким чином, реформування даної галузі безпосередньо впливає на економічну, культурну та охоронну сфери країни.

Метою роботи є дослідження стану суспільного здоров’я в Україні, виявлення основних проблем та розробка рекомендацій щодо їх подолання.

Дослідженнями в управлінні сферою охорони здоров’я та питаннями щодо реформування медичної галузі в Україні займаються такі вчені, як: М. Білинська, О. Виноградов, Н. Вержиковська, Ю. Вороненко, Л. Жаліло, Д. Карамишев, В. Корецький, В. Лехан, В. Москаленко, Я. Радиш, Н. Рингач, В. Рудий, Н. Сачук, Г. Слабкий, І. Солоненко, А. Токар, В. Чайковська, Д. Чеботарьов та інші науковці.

Згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров`я (ВООЗ), здоров`я - стан повного соціального, біологічного і психологічного благополуччя людини, а не тільки відсутність хвороб і фізичних вад. Отже, воно є суспільним багатством, а не лише особистим надбанням людини, одним із найважливіших показників добробуту народу.

Особливістю демографічної ситуації в Україні є кризовий стан здоров'я і життєздатності населення - високий рівень захворюваності дітей та дорослих, передчасна смертність у працездатному віці, перевищення більш як втричі чоловічої смертності над жіночою. У 2012 році в Україні померло 663,1 тис.осіб, загалом природне скорочення населення склало 142.4 тис.осіб. Радує те, що починаючи з 2005 року, рівень захворюваності та смертності почав знижуватись, хоча ще не досяг показників 1990 року. Дана динаміка пояснюється підвищенням показників очікування життя населення.

У 2013 році в Україні померло 663.1 тис. осіб, загалом природне скорочення населення склало 142.4 тис. осіб.

Основними причинами смертності являються серцево-судинні захворювання (66% у 2013 році) та злоякісні новоутворення (14%).

Смертність внаслідок хвороб системи кровообігу у 2013 році становила 958.3 особи на 100 тис. населення, причому спостерігалось більш ніж півтора рази перевищення її рівня серед сільського населення у порівнянні із міським. Можна говорити про цілу низку причин такого невтішного «домінування» селян за показниками смертності від хвороб системи кровообігу. Це і відносно вищий рівень постаріння населення, і нижча доступність медичної допомоги, і випадки механічного маркування смерті як наслідку серцево-судинної патології, переважно у осіб похилого віку, при відсутності факту встановлення дійсної причини.

Порівнюючи смертність від серцево-судинної патології в країнах Європи, можна чітко побачити сумне українське лідерство - 958.3 проти 238.8 в Словаччині, 211.9 в Словенії, 117.4 в Австрії.

В Україні в загальній структурі смертності злоякісна патологія займає друге місце (92.7 тис. осіб, 13.98%), поступаючись лише смертності від серцево-судинних захворювань. В перерахунку на 100 тис. осіб у 2013 році смертність від ракових новоутворень становила 203.4 і значно переважала відповідний показник більшості країн Європи. Більш як у 50% смертності від ракових захворювань припадає на п'ять локацій: легені, шлунок, ободова і пряма кишки та молочна залоза у жінок.

Такий стан справ визначається багатьма факторами:

- усе ще складною економічною ситуацією в державі, що пов’язана з наслідками світової фінансово економічної кризи;

- низьким порівняно з розвинутими країнами Європи рівнем добробуту населення;

- значним поширенням серед українців шкідливих звичок та відсутністю в українському суспільстві культу здорового способу життя;

- складною екологічною ситуацією;

- низькою якістю медичного обслуговування та нерівністю громадян у доступі до послуг хорони здоров’я;

- неефективна модель фінансування системи охорони здоров’я та хронічний фінансовий дефіцит у галузі;

- значна диспропорція у розподілі фінансів між первинною та спеціалізованою медичною допомогою.

З допомогою досліджень Омнібус КМІС відслідковує динаміку самооцінки стану здоров‘я населенням України, починаючи з 1995 року. Тривалий час відзначали погіршення цієї самооцінки. Однак від початку 2000-х років спостерігається поступове зростання частки позитивних відповідей на це запитання.

Станом на листопад 2013-го року 38,8% опитаних дорослих назвали своє здоров‘я добрим або навіть дуже добрим, що вдвічі перевищує відповідний показник 2001 року (19%) (табл. 2.2). Паралельно відбувається скорочення частки тих, хто негативно оцінює стан свого здоров‘я: з 31,4% у 2001-му році до 17,7% у 2013-му.

Таблиця 2.2

Динаміка відповідей на запитання «Як би Ви оцінили своє здоров’я?»

Протягом 1995-2013 років

Дуже добре	1,3%	1,6%	1,4%	4,7%	3,8%	5,5%
Добре	21,1%	18,2%	17,8%	26,4%	31,8%	33,3%
Посереднє	45,1%	50,6%	49,2%	42,9%	41,8%	42,9%
Погане	22,8%	21,0%	21,9%	21,3%	17,3%	14,4%
Дуже погане	8,6%	7,1%	9,5%	4,2%	4,0%	3,3%
Важко сказати	1,1%	1,5%	0,2%	0,4%	1,4%	0,8%

Розглянуто ряд чинників, які можуть бути пов‘язані зі здоров’ям. Цілком очікувано, що стан здоров‘я прямо пов’язаний з віком, причому частка людей, що позитивно оцінюють своє здоров’я, відчутно зросла в усіх вікових групах, окрім найстаршої (60 років та старші). Аналізуючи групи за статтю, констатуємо традиційно вищу самооцінку здоров’я чоловіками у порівнянні з жінками, і це типово для всіх вікових груп. Можна припустити, що чоловіки починають скаржитись на здоров’я лише тоді, коли ці проблеми перетворюються на досить серйозні.

Іншим фактором, що позитивно впливає на здоров’я, є освіта: чим вона вища, тим здоровішими почуваються люди. Вищий рівень освіти допомагає влаштуватись на роботу з кращими умовами праці.

Дані опитування демонструють також прямий зв’язок між рівнем матеріального добробуту респондентів та їхньою самооцінкою здоров’я. Очевидно, вищий рівень добробуту забезпечує кращі можливості для турботи про власне здоров’я, хоча, як кажуть, здоров’я купити неможливо.

І хоча умови праці та рівень матеріального добробуту традиційно кращі у міській місцевості, ми не знайшлось жодних відмінностей між самооцінкою стану здоров’я мешканцями міст та сіл.

Таким чином, можна констатувати той факт, що рівень оптимізму наших співгромадян в оцінці стану власного здоров‘я щороку укріплюється. Більш ґрунтовний аналіз показав, що вплив розглянутих чинників на самооцінку здоров‘я практично не змінився за досліджуваний період, і це означає, що пояснення такому «оздоровленню» населення слід шукати серед інших причин, які лишилися поза увагою дослідження.[3]

Директор Бюро Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ) в Україні, зазначила, що ВООЗ підтримує стратегічні завдання щодо реформування охорони здоров’я України, визначені у Програмі економічних реформ на 2010–2014 роки, які запроваджуються МОЗ України під моніторингом Комітету з економічних реформ, який впливає на процес через МОЗ України. У Європейському регіоні ВООЗ процеси зміцнення системи охорони здоров’я пов’язані із затвердженою нещодавно стратегією «Здоров’я-2020», виконання положень якої взяли на себе усі країни — члени Європейського регіону. Водночас і ЄС, і ВООЗ визнають необхідність активного підходу до надання допомоги країнам — членам Європейського регіону саме в галузі охорони здоров’я, щоб громадяни цих країн отримали можливість вести активний спосіб життя. Тому стратегії «Європа-2020» і «Здоров’я-2020» будуть доповнювати одна одну і це допоможе країнам — членам Європейського регіону правильно використовувати відповідні настанови. Безперервність надання послуг на всіх лініях незалежно від їх виду і того, де знаходиться людина, є одним із основ­них принципів реформи у країнах ЄС, і це один із принципів програми економічних реформ Президента України.ВООЗ хотіла би бачити, щоби громадяни країн — членів Європейського регіону мали можливість отримувати комплексні послуги в одному місці. Такі послуги, як охорона здоров’я, пропагування здорового способу життя, профілактика захворювань, діагностика, лікування, довготривала допомога, реабілітація, паліативна допомога, мають бути надані безперешкодно через одні й ті ж існуючі структури або системи, такі як охорона громадського здоров’я, первинна і вторинна ланки, громадські організації та громади, через організацію допомоги вдома, соціальну допомогу або через фельдшерсько-акушерські пункти чи мережу аптек. При цьому фокус має бути зроблено на належність допомоги, на правильному місці її надання, на принципах концентрації допомоги на конкретній людині, навколо її потреб, а не на окремому захворюванні. Система має турбуватися про людину ще до того, як вона захворіє.

Таким чином, визначено основні проблеми у сфері охорони здоров’я:

1) несприйняття медичної реформи населенням та лікарями, оскільки немає чіткого розуміння що відбувається та які зміни відбудуться в подальшому;

2) велика вартість медичних послуг та неможливість у людей оплатити за послугу відразу;

3) низька якість медичних послуг;

4) брак кваліфікованих медичних кадрів;

5) проблеми доступу до служб медичної допомоги, особливо в сільській місцевості;

6) недостатньо серйозне ставлення до профілактики захворювань як з боку населення, так і державної влади;

7) демографічне старіння населення;

8) брак фінансових ресурсів на розвиток медицини;

9) екологічні проблеми;

10) економічна криза.