Поняття, сутність, види допиту.

ТЕЗИ ЛЕКЦІЙ

з навчальної дисципліни «Криміналістика, ч.2»

для студентів денної та заочної форми навчання

освітньо-кваліфікаційного рівня «Бакалавр»

спеціальності 081 «Право»

ТЕМА № 3:

ТАКТИКА ДОПИТУ ТА ПРЕД’ЯВЛЕННЯ ДО ВПІЗНАННЯ

Лекція ДФН – 2 год.

Лекція ЗФН – самостійно.

Підготував:

д.ю.н., доцент

Гула Л.Ф.

Львів 2016

ПЛАН ЛЕКЦІЇ

Вступ

1. Поняття, сутність, види допиту.

2.Загальні положення тактики допиту.

3. Поняття, сутність та види пред’явлення для впізнання.

4.Особливості окремих видів впізнання.

Висновок

Література

1.Анапольська А.І. Тактичні особливості допиту підозрюваного по справах про розкрадання грошових коштів, вчинених у сфері функ­ціонування електронних розрахунків / А.І. Анапольська // Форум пра­ва. – 2009. — № 3. – С. 19 – 24.

2.Басиста І. Тактика проведення пред'явлення для впізнання поза візуальним спостереженням особи / І. Басиста // Підприємництво, господарство і право. –2005. – N9 10. – С.141-143

3.Богданович Н.В. Тактика пред'явлення для впізнання при розслі­дуванні злочинів, учинених організованими злочинними угрупову­ваннями з міжнародними зв'язками / Н.В.Богданович // Слідча дія­льність: проблеми теорії та практики: матеріали науково-практичної конференції та круглого столу (ДДУВС, 22 і 26 травня 2008 року) / ред. кол. О.В.Негодченко, В.В.Доненко, В.А.Мисливий та ін. – Дніп­ропетровськ: ДДУВС, 2008. – С. 186-190.

4.Борисенко І. Пред'явлення для впізнання : Аналіз практики роз­слідування вбивств / І. Борисенко // Вісник прокуратури. – 2007. – № 1. – С.75-79.

5.Волобуєв А.Ф. Про пред'явлення для впізнання: сутність і правила про­ведення / АФ.Волобуєв // Слідча діяльність: проблеми теорії та практики: матеріали науково-практичної конференції та круглого столу (ДДУВС, 22 і 26 травня 2008 року) / ред. кол. О.В.Негодченко, В.В.Доненко, В .А. Мисливий та ін. – Дніпропетровськ: ДЦУВС, 2008. – С. 160-162.

6.Колесніков В.В. Тактичні особливості допиту свідків і потерпілих під час розслідування злочинів, пов'язаних з пожежами / В.В. Колесніков II Форум права. – 2009. – № 2. – С. 196– 201.

7.Коновалова В.Е. Допрос: тактика и психология: [учеб.пособие] / Коновалова В.Е.-Харьков: «Консум», 1999 - 157 с.

8.Кравчук П.Ю. Особливості допиту потерпілих під час розсліду­вання грабежів і розбоїв / П.Ю. Кравчук // Форум права. — 2011. – № 4. – С. 434 – 437.

9..Криміналістика: підручник / [В.Ю. Шепітько, В.О. Коновалова, В.А. Журавель та ін]; за ред. В.Ю. Шепітька. – [5-е вид., перероб. і доп.]. – X. : Право, 2011. – 464 с.

6.Криміналістика. Підручник/ В.В. Пясковський,Ю.М. Черноус, А.В.Іщенко, О.О. Алєксєев та ін..- К.: «Центр учбової літератури», 2015.- 544 с.

10.Практикум з методики розслідування окремих видів злочинів. Навчальний посібник / за ред. М.А. Погорецького таД.В. Сєргєєвої.- К.:Алерта, 2015.-168 с.

11.Ларкін М.О. Тактико-криміналістичні особливості проведення огляду місця події при розслідуванні злочинів проти життя та здо­ров'я особи, що вчиняються на ґрунті расової, національної чи релі­гійної ворожнечі / М.О. Ларкін // Вісник Академії адвокатури України.

2010. – № 3 (19) – С.122-128.

Вступ

Тактика допиту і пред’явлення до впізнання взаємопов’язані з темою криміналістичної тактики яка розробляє тактичні прийоми проведення зазначених слідчих (розшукових) дій. Під час досудового розслідування допиту належить визначальне мі­сце: з усього бюджету часу, що витрачається слідчим на проведення слідчих (розшукових), інших процесуальних дій, на допит витрачається понад 80%. Допит розглядають як процес передачі слідчому особою, що допитується, інформації про подію, яка розслідується, або про пов'язані з нею обставини й осіб. Але, як спосіб отримання відомостей від особи, якій відомі дані, що цікавлять слідство, допит виступає лише в інформаційному плані.

В окремих джерелах, що вказують на встановлення групової належності (подібності) являється пред'явлення для впізнання. Така вказів­ка спотворює сутність даної слідчої (розшукової) дії і на практиці може призвести до судових помилок. Адже встановлення групової належнос­ті об'єкта здійснюється шляхом виявлення тотожності лише загальних ознак, що знайшли відображення в уявному образі.

Завдання вивчення теми являється прищеплення студентам навиків з тактики проведення допиту і пред’явлення до впізнання в залежності від видів об’єктів.

Поняття, сутність, види допиту.

Допит — це слідча (розшукова) дія, змістом якої є одержання пока­зань від особи, яка володіє відомостями, що мають значення для роз­слідуваного кримінального правопорушення.

Допит можна охарактеризувати як процес передачі інформації про розслідуване кримінальне правопорушення, пов'язані з ним обставини і людей. Ця інформація надходить до допитуваного в момент сприйняття ним тих або інших явищ або предметів, запам'ятовується і потім при допиті відтворюється і передається слідчому.

Для того, щоб успішно провести допит, слідчий повинен чітко уяв­ляти собі, яку інформацію і за допомогою яких прийомів і засобів він має намір отримати. Коло обставин, які слідчий має намір з'ясувати, називається предметом допиту. До їхнього числа відносяться обста­вини, які:

- пов'язані із подією кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);

- стосуються з'ясування винуватості підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення;

- спрямовані на встановлення виду і розміру шкоди, завданої кримі­нальним правопорушенням, а також розміру процесуальних витрат;

- пов'язані із встановленням обставин, які впливають на

ступіньтя­жкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу підозрюваного, обтяжують чи пом'якшують покарання, які ви­ключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кри­мінального провадження;

- спрямовані на встановлення обставин, що є підставою для звіль­нення від кримінальної відповідальності або покарання;

- пов'язані із встановленням будь-яких інших даних, що є значимі

для встановлення обставин розслідуваного кримінального правопору­шення.

Предмет допиту залежить як від процесуального становища допиту­ваного, так і від того, якою інформацією він може володіти.

Залежно від черговості проведення розрізняють первинний і додат­ковий допит.

Залежно від процесуального становища допитуваного розрізняють допит: свідка; потерпілого; підозрюваного; обвинуваченого; експерта (на стадії судового розгляду).

Особливим видом є одночасний допит двох чи більше вже допита­них осіб для з'ясування причин розбіжностей у їхніх показаннях (ч. 9 ст. 214 КПК України).

Кожен вид допиту має свою процесуальну регламентацію і тактично проводиться по-своєму. Однак, існує й ряд загальних положень.

Слід наголосити на дотриманні обов'язкових вимог, визначених КПК України, які повинні бути враховані при проведенні допиту за будь-яких умов:

1) мета допиту - це отримання (збирання) доказів або перевірка вже отриманих доказів у конкретному кримінальному провадженні;

2) проводиться на наявності підстав: правових (сукупність передба­чених КПК України умов, що дають право слідчому, прокурору, суду проводити допит); фактичних (наявність достатніх відомостей, що об­ґрунтовують для слідчого, прокурора, суду необхідність проведення допиту в інтересах встановлення обставин кримінального провадження);

3) допит проводиться за місцем проведення досудового розсліду­вання або в іншому місці за погодженням із особою, яку мають намір допитати. Кожний свідок допитується окремо, без присутності інших свідків;

4) забезпечення присутності під час проведення допиту осіб, чиї права та законні інтереси можуть бути обмежені або порушені. Роз'яс­нення учасникам їх прав та обов'язків, а також відповідальності. Зокрема, перед допитом встановлюється особа допитуваного, роз'яснюються її

50 права, а також порядок проведення допиту. У разі допиту свідка він по­переджається про кримінальну відповідальність за відмову давати по­казання і за давання завідомо неправдивих показань, а потерпілий - за давання завідомо неправдивих показань. За необхідності до участі в до­питі залучається перекладач;

6) заборона проведення допиту у нічний час (з 22 до 6 години), за винятком невідкладних випадків, коли затримка в їх проведенні може призвести до втрати слідів кримінального правопорушення чи втечі пі­дозрюваного;

7) забезпечення безпеки учасників допиту, нерозголошення конфі­денційної інформації, захисту особистого життя людини;

8) заборона застосування будь-яких дій, що принижують честь і гід­ність особи, не передбачених законом засобів примусового характеру;

90 обмеження часу проведення допиту: допит не може продовжува­тися без перерви понад дві години, а в цілому - понад вісім годин на день (ч. 2 ст. 224 КПК України); допит малолітньої або неповнолітньої особи не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а зага­лом - понад дві години на день (ч. 2 ст. 226 КПК України);

11) обов'язкове залучення спеціалістів у передбачених випадках: мо­ва йде про участь законного представника, педагога, психолога або лі­каря у допиті за участю малолітньої або неповнолітньої особи (ч. 1 ст. 227 КПК України); в інших випадках проведення допиту із залученням спеціаліста відбувається на розсуд слідчого;

12) допитувана особа має право використовувати під час допиту власні документи і нотатки, якщо її показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та іншими відомостями, які важко зберегти в пам'яті. За бажанням допитуваної особи вона має право викласти свої показання власноручно. За письмовими показаннями особи їй можуть бути поста­влені додаткові запитання. Особа має право не відповідати на запитан­ня з приводу тих обставин, щодо надання яких є пряма заборона у зако­ні (таємниця сповіді, лікарська таємниця, професійна таємниця захисника, таємниця нарадчої кімнати тощо) або які можуть стати під­ставою для підозри, обвинувачення у вчиненні нею, близькими роди­чами чи членами її сім'ї кримінального правопорушення, а також щодо службових осіб, які виконують негласні слідчі (розшукові) дії, та осіб, які конфіденційно співпрацюють із органами досудового розслідування;

12) застосування з метою ефективного проведення допиту технічних засобів (фотозйомки, аудіо- та/або відеозапису), а також їх нових видів. До останніх відносяться випадки допиту осіб під час досудового роз­слідування у режимі відеоконференції при трансляції з іншого приміщения (дистанційне досудове розслідування, ст. 232 КПК України).

До принципів допиту варто віднести його активність, цілеспрямова­ність, об'єктивність і повноту.

1) Активність допиту полягає в тому, що слідчий тримає в своїх руках ініціативу, уміло використовує всі необхідні тактичні прийоми. За допомогою всіх наявних у його розпорядженні законних засобів він намагається отримати правдиві показання, а не бути простим реєстра­тором повідомлених йому відомостей.

2) Цілеспрямованість допиту означає проведення його із заздалегідь визначеною метою, для одержання певної, а не будь-якої інформації. Цілеспрямованість забезпечується наявністю у слідчого чіткого уяв­лення про предмет допиту.

3) Об'єктивність і повнота полягають в тому, що слідчий не вправі за власним розсудом скорочувати отримані показання, змінювати їх у відповідності зі своїми уявленнями про хід речей, нав'язувати допиту­ваному ці уявлення. Однією із гарантій об'єктивності допиту є заборона задавати навідні запитання, а повноти - вимога по можливості дослівно викладати показання допитуваного в протоколі.

Підготовка до допиту.

Тактика проведення допиту включає три етапи: підготовчий, робо­чий і заключний. Розглянемо перший із них.

Підготовка до допиту включає:

а) збирання вихідних даних;

б) тактичне забезпечення допиту;

в) вибір часу і місця допиту;

г) визначення способу виклику на допит;

д) технічне забезпечення допиту;

е) складання плану.

1. Збирання вихідних даних визначає успіх і ефективність допиту.

До числа вихідних для допиту даних відносяться відомості про осо­бу допитуваного, які допомагають слідчому виробити потрібну тактику допиту. Вони можуть бути отримані за результатами вивчення матеріа­лів кримінального провадження й оперативних джерел або отримані спеціальними методами: спостереження за суб'єктом, бесіда, аналіз ді­яльності (у тому числі й спосіб вчинення і приховання кримінального правопорушення), узагальнення незалежних характеристик, що даються суб'єкту певними особами в різних ситуаціях.

При підготовці до допиту слідчий повинен визначити коло обставин, відносно яких необхідно отримати показання. Інформація, що відноситься до предмету допиту, може носити спеціальний характер, вимага­ти ознайомлення зі спеціальною літературою, тими або іншими техно­логічними процесами, порядком документообігом і товарообігу на підприєм­стві, системою обліку і звітності тощо. У таких випадках слідчий вправі використовувати консультації спеціалістів, дані, які містяться у висно­вках експертів у матеріалах кримінального провадження, довідкові ма­теріали. Інформація, що відноситься до предмета допиту, може бути отримана також і з оперативних джерел.

2. До тактичного забезпечення допиту відноситься вибір прийомів, що слідчий планує використовувати при допиті.

Теорія і практика слідчої діяльності постійно формує нові тактичні прийоми, обумовлені потребами практики і новими можливостями нау­ки й техніки, що розвиваються. Однак, кожний прийом, засіб процесуа­льної діяльності повинен оцінюватися не тільки з позиції прямого при­пису закону, але з урахуванням можливих особливостей їх реалізації.

З позиції питання, що розглядається, установки і заборони, що ви­значені кримінальним процесуальним законодавством України, слід поділити на дві групи:

а) безальтернативної вказівки, наприклад, «забороняється під час кримінального провадження піддавати особу катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи по­каранню, вдаватися до погроз застосування такого поводження, утри­мувати особу у принизливих умовах, примушувати до дій, що прини­жують її гідність» (ч. 2 ст. ! 1 КПК України);

б) що допускають виняток у загальному порядку, наприклад, мова йде про таємницю спілкування: «втручання у таємницю спілкування можливе лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених КПК України, з метою виявлення та запобігання тяжкому чи особливо тяжкому злочину, встановлення його обставин, особи, яка вчинила зло­чин, якщо в інший спосіб неможливо досягти цієї мети» (ч. 2 ст. 14 КПК України) тощо.

Все різноманіття тактичних прийомів може застосовуватися лише за умови чіткого та неухильного дотримання критеріїв їх допустимості.

Головним при визначенні критеріїв допустимості тактичних прийо­мів є дотримання законності. Принцип законності виражає вимогу без­умовної і суворої відповідності прийомів і засобів діяльності, тактики їх застосування букві і духу закону, оскільки, для досягнення завдані, кримінального провадження - захисту і відновлення порушених прав можуть використовуватися лише передбачені законом засоби та при­йоми у встановленому законом порядку. Законність виступає всеосяж­ним принципом і, за своїм змістом та характером, є специфічним яви­щем, яке пов'язане із забезпеченням відповідності конкретних дій

закону та з неухильним виконанням його вимог всіма учасниками сус­пільних відносин.

Необхідно, крім основних і достатніх загальних критеріїв допусти­мості - законність, науковість, моральність, визначити більш конкретні критерії або умови допустимості.

До них можуть бути віднесені такі:

а) відсутність в інформації, що повідомляється, неправдивих даних;

б) недопустимість тиску в особи, стосовно якої здійснюється при­йом, завжди повинна бути можливість добровільного вибору варіанту реагування на повідомлену інформацію;

в) не повинна приховуватися інформація, ознайомлення з якою є за­конодавчо встановленим правом особи;

г) прогноз і виключення використання тактичних прийомів, що мо­жуть дати серйозні негативні наслідки для учасників кримінального провадження (розлад здоров'я, спонукання до аморальних і протиза­конних дій та ін.);

д) оцінка того, яким соціальним цінностям віддається перевага у ра­зі реалізації прийому і міри допустимого обмеження прав інших осіб;

е) отримана в результаті здійснення тактичного прийому інформація (свідомість, реакція поінформованості) не розглядається як докази і ви­магає обов'язкового підтвердження іншими даними.

3.Вибір часу і місця допиту. Час допиту визначається з урахуван­ням

важливості відомостей, якими володіє допитуваний, його процесу­ального становища, ролі в розслідуваній події, зв'язків з іншими особа­ми, які підлягають допиту в провадженні.

Не рекомендується допитувати осіб, які знаходяться в стані сильно­го хвилювання, розгубленості, пригніченості, крім виняткових випад­ків, які пе терплять зволікання.

Вирішення питання про місце допиту (за місцем провадження роз­слідування або за місцем перебування допитуваного) залежить від кон­кретної ситуації. Однак у всіх випадках слідчий повинен прагнути, щоб місце відповідало вимогам, що пред'являються до обстановки допиту, - було зручним для проведення цієї слідчої (розшукової) дії, сприяло встановленню необхідного психологічного контакту з допитуваним, зо­середженості його уваги на предметі допиту, забезпечувало збереження слідчої таємниці.

4.Визначення способу виклику на допит. З числа передбачених кримінальним процесуальним законодавством (ст. 135 КПК України) спо­собів виклику на допит (вручення повістки, надіслання її поштою, еле­ктронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою) слідчий обирає той, який в даній ситуації оптимально сприяє встановленню психологічного контакту з допитуваним, збереженню в таємниці від інших осіб самою факту виклику на допит, проведенню допиту в намічений час і в потрібному місці.

5.До технічного забезпечення допиту входить: готування необхід­них бланків протоколів, паперу, пишучих приладь, оргтехніки; підгото­вка технічних засобів запису; забезпечення необхідних транспортних засобів і охорони, якщо вони можуть знадобитися; підготовка примі­щення для допиту.

6.Письмовий план переважно складається для допитів, пов'язаних із

з'ясуванням широкого кола обставин, з використанням значної вихідної інформації, у тому числі й оперативної, складної в тактичному відно­шенні. При підготовці до простих допитів припустимим є усне плану­вання або складання плану за спрощеною формою, іноді у вигляді пе­реліку питань.

Криміналістичній науці і слідчій практиці відомі наступні види пи­тань, що можуть бути задані допитуваному, доповнюючі, уточнюю­чі, нагадуючі, контрольні, викриваючі.

1.Доповнюючі питання задаються з метою заповнити отримані по­казання, ліквідувати наявні в них пробіли.

2.Уточнюючі питання можуть бути задані для конкретизації отри­маних відомостей.

3.Нагадуючі питання мають па меті оживити пам'ять допитуваного, викликати ті або інші асоціації. Нагадуючих питань зазвичай задається декілька, щоб сприяти процесу послідовного пригадування.

4.Контрольні питання задаються з метою перевірити отримані по­казання або одержати дані для такої перевірки.

5.Викриваючі питання покликані розкрити неправду, очевидну для слідчого. їх постановка пов'язана зазвичай з пред'явленням допитува­ному достовірних доказів, що спростовують його показання. Такі пи­тання, як правило, складаються з двох частин. У першій фіксується пред'явлення допитуваному того або іншого доказу, друга містить про­позицію пояснити цей доказ або пов'язану з ним обставину.

Формулювання питань повинно бути таким, щоб виключити можли­вість односкладної відповіді (типу «так» або «ні»). Питання повинні бути чіткими, конкретними, зрозумілими і відноситися до предмету допиту.

Загалом, можна підсумувати, що планування і підготовка до прове­дення допиту включає в себе три основних елементи:

а) організаційний - забезпечення раціонального проведення допиту (коли і де доцільно провести його з позиції раціонального використання бюджету часу і можливостей слідчого - сьогодні, завтра, ранком, уве­чері, одному або з помічником, які використати технічні засоби і т.п.);

б) змістовний - визначення повноти і взаємозв'язку обставин, які підлягають встановленню;

в) тактичний - встановлення відповідних засобів і прийомів вирі­шення конкретних завдань допиту (кого допитати раніше, яку інформа­цію необхідно зібрати або перевірити для викриття неправдивих пока­зань, який рівень «готовності» допитуваного для реалізації намічених.