Теоретичні засади та історія виникнення
Базова методикА до курсу
“малюнок в практиці психодіагностики”
| Повна назва та автор | Вихідне джерело | Джерела з описом та прикладами застосування |
| Комплекс тематичних малюнків (академік НАПН України Т.С. Яценко) | Яценко Т.С.Психологічні основи групової психокорекції: Навч. посібник. – К.: Либідь, 1996. – 264 с. | Мошенська Л.В. Діагностичні можливості комплексу тематичних психомалюнків у дослідженні глибинних аспектів психіки / Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук. – К., 1998. – 19 с. Концептуальні засади і методика глибинної психокорекції: Підготовка психолога практика: Навч. посіб. / Т.С. Яценко, Б.Б. Іваненко, С.М. Аврамченко та ін.; За ред. Т.С. Яценко. – К.: Вища шк., 2008. – 342 с.: іл. Яценко Т., Іваненко Б., Євтушенко І. Глибинна психокорекція та упередження психічного вигорання. Частина 2. – К.: Главник, 2008. – 192 с. Яценко Т.С. Основи глибинної психокорекції: феноменологія, теорія і практика: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2006. – 382 с.: іл. Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне соціально-психологічне навчання: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2004. – 679 с.: іл.. Яценко Т.С., Кмит Я.М., Мошенская Л.М. Психоаналитическая интерпретация комплекса тематических рисунков (глубиннопсихологический аспект). – М.: СИП РИА, 2000. – 194 с. |
Теоретичні засади та історія виникнення
Теоретико-методологічними засадами психологічного аналізу комплексу тематичних малюнків є положення глибинної психології щодо місця та ролі несвідомого у поведінці людини. В емпіричних і теоретичних дослідженнях З. Фройда, А. Адлера і К. Юнга висунуті й систематизовані уявлення про роль несвідомого і цільову орієнтацію психіки, її філогенетичні характеристики, запропоновані цінні гіпотези щодо універсальності Едіпового комплексу і базального почуття неповноцінності, що у захисних механізмах заміщення та гіперкомпенсації здатні викривлювати розвиток особистості і детермінувати суб’єкта на реалізацію неадекватної інфантильної мети.
З. Фройд пояснює виникнення особистісної проблеми (невротичного розвитку особистості) переважно через отримання травматичного досвіду у дитинстві, що був невдало витіснений. Зокрема, особистісна проблема пояснюється ним у зв’язку з комплексом Едіпа, який був неадекватно пережитий, і в ситуації тут-і-тепер вимагає задоволення суперечливих інфантильних цілей за участю об’єктів, що заміщають інцестуозних осіб. Це стає можливим завдяки механізму заміщення і тенденції психіки до вимушеного повторення.
А. Адлер вбачає розвиток особистісних проблем у зв’язку з існуванням комплексу неповноцінності, що розвивається з неадекватно пережитого дитиною почуття неповноцінності. Суб’єкт невдало прагне нівелювати особистісну проблему шляхом гіперкомпенсації комплексу неповноцінності, зокрема в надмірному й тотальному прагненні переважати над іншими. Слід зазначити, що позадосвідна тенденція психіки «від слабкості – до сили» є інтегруючим механізмом психологічного захисту, але при цьому захисна система в кожному конкретному випадку виявляється унікальною.
К. Юнг визначає особистісну проблему як комплексне утворення, що являє собою афективну несвідому силу, яка нездатна адекватно інтегруватися у свідомість, оскільки центр особистості перебуває в архетипі Его, а не в Самості, що, у свою чергу, позбавляє суб’єкта можливості у своїй психічній діяльності проникати у сферу несвідомого. Відтак психологічна проблема полягає у тому, що не відбувається необхідне для повноцінного функціонування взаємопроникнення свідомих і несвідомих елементів психіки.
Таким чином, питання особистісної проблематики широко представлені у глибинній психології, хоча й не отримало уніфікованого погляду на причини її виникнення, динаміки та розв’язання. Якщо З. Фройд вбачав причини особистісної проблематики у минулого суб’єкта (психологічна травма), то А. Адлер робить акцент на формуванні неадекватних життєвих цілях майбутнього. Натомість К. Юнг зауважує на структурно-функціональній патології, яка має своїм результатом утворення сильно зарядженого комплексу, що в окремих випадках здатен асимілювати навіть свідомість суб’єкта.
Трьома головними ознаками особистісної проблеми є її повторюваність (нав’язливість), неусвідомленість причин і негативні почуття та пригнічений стан суб’єкта. Відповідно глибинна психокорекція полягає у тому, щоби відпрацювати невдало витіснений досвід (мовою гештальттерапії, завершити слабкий, незавершений гештальт), власне адекватно його прожити, вичерпати в емоціях. Отже, особистісна проблематика долається шляхом об’єктивації несвідомого у зв’язку зі свідомим.
У вітчизняній науці психодинамічна теорія особистісної проблематики сформувалася в рамках методики активного соціально-психологічного навчання (АСПН), запропонованої академіком НАПН Т.С. Яценко.
Особистісна проблема − це стабілізоване внутрішнє спонукання, яке блокує, звужує чи суттєво викривлює процес спілкування (взаєморозуміння), що унеможливлює повноту та адекватність трансляції особистісної автентичності з її унікальною системою потреб, мотивів і цінностей. Якщо коротко, особистісна проблема − це завжди суперечність між свідомими деклараціями суб’єкта і його реальною поведінкою, вчинками і долею в цілому. Подолання цієї онтологічної суперечності і є метою терапевтичної взаємодії. Однак суб’єктом вона не може бути розв’язана самотужки, оскільки той не усвідомлює її глибинні каузальні аспекти через дію системи базових і ситуаційних психологічних захистів.
Особистісна проблема пов’язана з внутрішньою стабілізованою суперечністю, в основі якої лежать амбівалентні почуття до лібідіозних осіб. Соціально-психологічними передумовами виникнення особистісної проблеми є протиріччя між позадосвідною біологічною потребою індивіда у набутті та підтримці психологічної сили та постійним фактором соціалізації, який виявляє психологічну слабкість індивіда.
Т.С. Яценко, критикуючи загальний тестовий підхід у психодіагностиці, що закріплюється навіть у сфері надання психологічної допомоги, наголошує на тому, що «орієнтація на свідому сферу психіки суб’єкта й ігнорування взаємозв’язку та взаємозалежності між свідомим і несвідомим у психіці обмежують можливості індивідуалізованого психологічного пізнання». Вивчення несвідомих аспектів психіки за допомогою психомалюнків є можливим завдяки симультанному поєднанню діагностики та психокорекції на противагу тестовому підходу, де діагностика і психокорекція зазвичай розводяться у часі.
Взаємодія клієнта і психолога в ситуації «тут-і-тепер» з необхідності актуалізує стереотипізовані, ригідні реакції першого і можливість другого їх відстежити і допомогти клієнту їх усвідомити. Комплекс тематичних малюнків дозволяє об’єктивувати несвідоме у символічній мові, зокрема виявити ті усталені, стабілізовані інтрапсихічні осередки та поведінкові закономірності, які відповідно становлять причини і сутність особистісної проблеми суб’єкта. Т.С. Яценко наголошує на тому, що «несвідомому притаманна активність – «угору!», тобто прагнення виразитися у продуктах діяльності, особливо там, де задіяна моторика, яка знижує вербальний контроль. Про активний характер несвідомого промовляє той факт, що в процесі графічного зображення теми несвідоме нерідко починає більшою мірою визначати зміст малюнка, ніж першопочаткова тема». Слід наголосити, що зміст зображеного завжди виходить за межі запропонованої тематики, адже зазнає істотного впливу з боку несвідомих імпульсів. Несвідоме ніби спонукає суб’єкта «творчо» підходити до завдання, однак ця творчість є детермінованою раніше витісненими елементами психіки, що прагнуть до своєї актуалізації.
«Стабілізовані особливості психіки дають можливість вийти на феномен базових захистів суб’єкта, когнітивною основою яких є логіка несвідомого», – зазначає Т.С. Яценко. Саме комплекс психомалюнків дозволяє пізнати логіку несвідомого шляхом вивчення особливостей використання полісемантичної мови символів. Символічна мова психомалюнків об’єктивно презентує неусвідомлені аспекти особистісних проблем, хоча її полісемантизм ускладнює пізнання психічної реальності, робить його недоступним «буденній свідомості». З іншого боку, саме це забезпечує для суб’єкта почуття психологічної безпеки під час виконання цього графічного завдання. Відтак суб’єкт здатен найбільш повно виразити внутрішній світ через колір та форму. «Малюнок дає почуття психологічної безпеки й можливість «захисту» в ситуації одержання «ризикованої» для себе інформації», – зауважує Т.С. Яценко.
Під час інтерпретації символічної мови психомалюнків важливо дотримуватися принципів цілісності та логічної послідовності. Оскільки символічна мова є економною, то символи на окремих малюнках будуть повторюватися, перебувати у певних відношеннях одне до одного, що дозволяє робити припущення про їх справжнє несвідоме значення. Повторювані символи фактично вказують на існування усталених тенденцій несвідомого, наближають до феноменології вимушеного повторення. Але разом із тим символи є багатозначними не лише за власним змістом, а й у відношеннях одне до одного. Тобто багатозначним виступає сам зв’язок символів.
Символи є заміщеними, тобто непрямими, посланцями несвідомого, які виражаються за допомогою образів, дещо віддалених він першопочаткового змісту, але досвідно з ним пов’язані за допомогою певних асоціацій (за суміжністю, за протиставленням, за контрастом тощо). У цьому плані символи тотожні невротичним симптомам. Особистісна символіка і симптоматика, як ніщо інше, інтегрують свідому і несвідому сфери психіки суб’єкта. Причому варто наголосити на неповторності значення символів. Цим вони якісно відрізняються від знаків, які завжди тлумачаться однаково. Власне за знаковим принципом інтерпретації образів побудовані тестові варіанти методів «Моя сім’я», «Неіснуюча тварина».
У роботі з психомалюнками варто пам’ятати, що актуальне Я (особистісно важливе в ситуації «тут-і-тепер») зазвичай відступає на периферію малюнка. Воно ніби не має відношення до центрального сюжету, хоча саме воно повинне стати предметом психоаналізу. Іншими словами, найважливіша несвідома інформація завжди присутня на свідомо виконаному малюнку, проте не лежить у центрі графічної композиції, не є замисленою суб’єктом, а представлена у випадкових, непродуманих деталях, суперечностях.
На думку Т.С. Яценко, психомалюнки відображають актуальне минуле (енергетично сильні точки пережитого минулого, що залишили сильний слід, який зберігає тенденцію до повторення у кожній підходящій ситуації). Натомість різноманітність тем малюнків, власне можливість відхилятися від них, створює таку сприятливу ситуацію для прояву таких активних точок несвідомого. Психомалюнки об’єктивують глибинно-психологічний зміст несвідомого завдяки феномену вимушеного повторення, що власне і становить предмет психоаналізу.
Інтерпретація символічної мови повинна інтегрувати психоаналітичний, феноменологічний і процесуальний підходи. Феноменологічний підхід полягає у тому, що при інтерпретації символів найбільшої авторитетності набуває авторське бачення намальованого, а не стандартизована їх інтерпретація. Але це зовсім не означає, що саме авторське бачення береться в якості її справжнього значення. Скоріше, навпаки, авторське тлумачення зображеного є найбільш віддаленим від справжнього значення, адже суб’єкт захищається від істинного розуміння власних психічних явищ і подій. Проте ця інформація стає початковою для здійснення психоаналізу, від неї слід відштовхуватися у пошуку і фіксації суперечностей між деклараціями і реальною поведінкою. Власне авторська версія зображеного стає своєрідним глибинно-корекційним перехрестям, на якому відображається ступінь змін суб’єкта, його рефлексивні навички і вже набуті знання, власне здатність до рефлексії як результат глибинної психокорекції.
Сфера застосування
Комплекс тематичних малюнків застосовується у роботі з особистісною проблематикою, яка має досить широкий спектр виявлення: загальна висока конфліктність особистості, деструктивний характер спілкування, агресивність, потреба в домінуванні чи в постійній допомозі (безпорадність). Особливість застосування комплексу психомалюнків полягає у необхідності здійснення цілісного підходу до проблеми, в єдності її свідомих і несвідомих аспектів. Роботу з використанням психомалюнків доцільно застосовувати в процесі психокорекції, якій підлягають вже дорослі особи, психіка яких устигла набути ригідних, усталених характеристик, що не змінюються під впливом настанов чи аутоінструкцій. Також слід пам’ятати, що психоаналіз графічного матеріалу нерідко пов’язаний з особливостями психосексуального дозрівання суб’єкта, а тому в цілому є сумнівним його використання з неповнолітніми особами з професійно-етичної та законодавчої точки зору.
Опис методики
Комплекс тематичних малюнків являє собою набір малюнків на задану тему, виконаних суб’єктом у відповідності до власного їх розуміння. Суб’єкт не обмежується у способі їх виконання, а лише спонукається до малювання. Психолог не нав’язує свого бачення теми малюнка і наголошує на тому, що малюнок не буде оцінюватися з мистецької точки зору. Важливими є неповторне виконання графічного зображення. Т.С. Яценко посутньо зауважує: «…психомалюнок зумовлюється спочатку формальною спонукою (темами), які «не створюються» (як художнє полотно), а виконуються в короткий час згідно з інструкцією».
Зазвичай малюнки виконуються олівцями, бажано, щоби суб’єкт використовував кольорові олівці, що дозволить враховувати під час аналізу також кольорову гаму символів.
«Теми малюнків підібрано так, щоби при їх виконанні актуалізувалися емоційні аспекти досвіду, ставлення до пережитих ситуацій, суб’єктивне бачення себе та власних стосунків з іншими людьми».
Т.С. Яценко пропонує такі теми тематичних малюнків:
1. Чоловік, жінка і я.
2. Неіснуюча тварина.
3. Сприймання минулого, яке не можна виправити.
4. Сприймання близькими й оточенням мого неіснування.
5. Людина, яку я люблю.
6. Людина, яку я не люблю.
7. Людина, яку я поважаю.
8. Драматична подія мого життя.
9. Я-реальне, Я-ідеальне.
10. Звичайний психічний стан близьких мені людей.
11. Як мене бачать батьки (бачили в минулому) і я сам.
12. Як мене бачать люди, як я бачу сам себе.
13. Радісний день у сім’ї.
14. Людина, яку я відчужую.
15. Людина, яка психологічно не існує.
16. Найбільш значуща для мене людина.
17. Мій звичайний день.
18. Мій звичайний емоційний стан.
19. Мої бажання.
20. Конфлікт.
21. Людина, якої я боюся.
22. Моя сім’я тепер.
23. Ідеальна сім’я.
24. Я в сім’ї батьків.
25. Сім’я в мою відсутність. Я поза сім’єю.
26. Криза й етапи виходу з неї.
27. Моя мрія.
28. Моє минуле.
29. Моє майбутнє.
30. Шлях мого життя.
31. Я йду назустріч біді.
32. Сприймання нещастя.
33. Сприймання щастя.
Психоаналіз комплексу малюнків відбувається цілісно. Тому до уваги беруться всі малюнки, а не кожен ізольовано. Саме цілісне використання психомалюнків дозволяє побачити інваріантний характер представленої символіки і логічні та змістовні зв’язки між символами. При цьому психолог неодмінно спирається на авторське розуміння зображеного (феноменологічний підхід), що дає першопоштовх для здійснення психоаналізу.
Психоаналіз комплексу малюнків передбачає, що психолог ставитиме клієнту запитання, уточнюватиме певну інформацію про нього і висловлюватиме припущення щодо тих чи інших психічних подій та явищ у його житті. При цьому недопустимо безпосередньо нав’язувати суб’єкту власну точку зору навіть якщо він демонструє явні ознаки невротичного опору психотерапевтичним змінам. Ці зміни повинні відбуватися поступово, тому використання цього комплексу психомалюнків може відбуватися повторно. Також можливим є додаткове виконання психомалюнків: їхня тематика повинна відбивати характер попереднього психологічного аналізу особистісної проблеми. У цьому аспекті психомалюнки можуть виконувати суто корекційну роль (стабілізувати емоційний стан клієнта, спонукати до аутопсихотерапії).