Історія досліджень і розвиток проблематики психології здібностей

Практично всі основні галузі сучасної фундаментальної психології виникли в кінці XIX століття: експериментальна психологія пізнавальних процесів – в роботах Г. Фехнера, Г. Гельмгольца, І. Мюллера, диференціальна психологія – в роботах Ф. Гальтона, Д. Кеттелла, соціальна психологія – у працях Е. Дюркгейма, В. Вундта та ін. Не була винятком і психологія здібностей. Можна сказати, що диференціальна психологія здібностей і психодіагностика – близнята, а їхній батько – Френсіс Гальтон, який, до речі, й запропонував метод близнюків у психогенетичних дослідженнях.

Оскільки будь-яка наука містить у собі залишки ірраціоналізму, то і психологія здібностей потребує початкового авторитету, “батька-основоположника”.

На цю роль має право претендувати англійський вчений Френсіс Гальтон(1822–1911). Саме він став основоположником емпіричного підходу до розв’язання проблеми здібностей, обдарованості, таланту, запропонував основні методи і методики, якими дослідники користуються і до цього дня, але головне – у його роботах викристалізувалися основні задачі диференціальної психології, психодіагностики і психології розвитку, які і до цього дня розв’язуються дослідниками.

Сам Френсіс Гальтон міг з повним правом претендувати на титул генія. Широта наукових інтересів Гальтона і його здібності були надзвичайні. Отримавши медичну і біологічну освіту, він спочатку зайнявся географією і метеорологією. Популярність йому принесло відкриття антициклону. Пізніше він зайнявся криміналістикою і зробив внесок у дактилоскопію.

З початку 60-х років позаминулого століття він захопився ідеєю спадковості таланту (не без впливу праці свого двоюрідного брата Чарльза Дарвіна “Походження видів …”).

Гальтон винайшов анкету як метод дослідження і провів анкетування більше 300 представників англійської інтелектуальної еліти. Він вважав, що талант є спадковою рисою і виявляється у ряді поколінь і що, отже, соціальна еліта формується на основі успадкованого таланту.

Водночас вчений винайшов масу психодіагностичних методик і приладів: свисток Гальтона для вимірювання звуковисотної чутливості, лінійку Гальтона для вимірювання окоміру, метод вільних асоціацій, метод близнюків і т. д. Він вперше досліджував особистісні властивості людини науки (“Англієць в науці, його природа і виховання”, 1874).

Гальтон намагався пояснити впливом спадковості індивідуальні відмінності між людьми, і не випадково його роботи послужили відправним пунктом розвитку диференціальної психології. Два чинники – спадковість і середовище – впливають на розвиток людини. І, щоб виявити відносний вплив спадковості і середовища протягом життя, він 1876 року запропонував використати методику порів­няння випробуваних-близнюків, які виросли в однакових і різних соціальних середовищах (розлучені близнята).

Фахівці в галузі експериментальної психосемантики визнають пріоритет Гальтона в дослідженнях буденних уявлень про особистісні властивості людей. Він припустив, що найосновніші індивідуальні відмінності – “базові вимірювання” – фіксуються в мові, і аналіз повсякденної мови може дати інформацію про найбільш значущі психологічні особливості людей.

Для обробки експериментальних результатів Гальтону знадобилися нові статистичні методи, і спільно зі своїм кузеном Чарльзом Пірсоном, відомим математиком, він розробив основи кореляційного аналізу, який дозволяє зробити висновок про величину, а також закономірності або випадковості зв’язку між двома різними параметрами індивідуальності (наприклад, інтелектом і зростом), виміряними у групи людей.

Урешті-решт Гальтон дійшов висновку, що необхідна штучна підтримка інтелектуального потенціалу в людському співтоваристві, і став основоположником євгеніки.

У 1883 році вийшла чергова праця Гальтона “Дослідження людських здібностей і їх розвиток”. Вважаючи, що з часів афінської цивілізації людство вироджується, він запропонував замінити природний відбір на штучний. Піклувавшись про розвиток створеної ним науки, Гальтон у 1904 році подарував університетському коледжу лабораторію (очолив її Ч. Пірсон).

Треба сказати, що емпіричні результати досліджень Гальтона не завжди підтверджували його теоретичні припущення. Так, наприклад, він був переконаний, що представники соціальної еліти і біологічно, й інтелектуально перевершують представників соціальних низів, а жінки набагато менш талановиті і розумні, ніж чоловіки.

У 1884 році Гальтон організував на Лондонській міжнародній виставці здоров’я антропометричну лабораторію, де кожний відвідувач, заплативши 3 пенси і заповнивши анкету, міг перевірити свої інтелектуальні та сенсорні здібності і визначити свою м’язову силу, вагу, зріст і т. п. Гальтон обстежив понад десять тисяч випробуваних. У результаті виявилося, що діячі науки нічим особливим не відрізнялися від рядових (“середніх”) відвідувачів виставки, а жінки за рядом показників (у тому числі – гостротою зору) перевершували чоловіків.

Гальтон дійшов висновку, що вимірювання в психології можливе тільки на основі зіставлення розкиду значень вимірюваних змінних, оскільки в “психологічної лінійки” немає ні абсолютної одиниці вимірювання, ні нуля. Він сформулював гіпотезу про зв’язок інтенсивності психічної властивості з імовірністю її вияву і тим самим заклав основи психометрики. Встановивши, що зріст синів залежить від зросту батька, але тісніше групується біля середини розподілу, він вирішив виразити цей зв’язок графічно і виявив лінію регресії. Власне, Чарльз Пірсон тільки створив апарат математичної теорії кореляції і регресійного аналізу. Ідея ж цілком належить Гальтону.

Підводячи підсумки праць сера Френсіса, виділимо список проблем і методичних підходів, які стали основою психології здібностей як наукової галузі.

Перша проблема: розвиток здібностей і їхні детермінанти. Основною ланкою в детермінації здібностей є співвідношення спадковості і середовища.

Друга проблема: взаємозв’язок спеціальних і загальних здібностей. Гальтон вважав, що, вимірюючи параметри найпростіших психічних процесів, можна визначити рівень творчої обдарованості людини. Надалі виявилося, що зв’язок між творчістю, інтелектом і найпростішими пізнавальними здібностями складніший, ніж це уявлялося спочатку.

З цією проблемою тісно пов’язана третя: створення методів вимірювання здібностей, у широкому сенсі – методів вимірювання психічних властивостей індивідуальності. Психодіагностика і психометрія здібностей почалися з робіт Гальтона й Пірсона.

Гальтон вважав, що тести сенсорного розрізнення можуть служити для вимірювання інтелекту людини. Він наблизився до уявлення про когнітивну складність інтелекту як одну з основних його характеристик, вважаючи, що поле, на якому діє наш інтелект і розум, тим ширше, чим краще органи чуття реагують на зовнішні подразники. Помітивши порушення здатності розрізняти тепло, біль, холод при ідіотії, він остаточно переконався в тому, що за сенсорною розрізняльною чутливістю (диференціальний поріг чутливості) можна визначити інтелектуальну обдарованість.

Урешті-решт проблема структури здібностей і проблема їх вимірювання виявилися тісно зв’язаними.

Наступна (4) найважливіша проблема: здібності і діяльність.

Ізоморфізм здібностей і діяльності, що зводиться до простої формули: здібностей стільки ж, скільки “видів діяльності”, є первинне і наївне вирішення питання. Інші варіанти, передусім уявлення про складні відносини здібностей і видів діяльності, є більш науково обґрунтованими.

Меншою мірою Гальтон звертав увагу на роль соціальних умов у розвитку здібностей. Проте пізніше ця прогалина була заповнена іншими дослідниками. Зокрема, А.А. Бодальов вважає, що соціальна психологія здібностей є сьогодні чи не головною проблемною галуззю психології здібностей у цілому [5].

З його погляду, основними проблемами, які слід вирішувати психологу, що спеціалізується в цьому напрямі, є: вплив мікро-, мезо- (гр. мезос – середній) і макроспільнот, у які включена особистість, на розвиток її здібностей; встановлення зв’язку між формуванням здібностей і зміною соціальних ролей (зауважимо, що є і зворотний зв’язок: здібності визначають соціальний статус і роль); вплив оцінних нормативів і громадської думки, а також різних форм заохочення на розвиток здібностей; вивчення престижу здібностей, який формується засобами масової інформації.

Розвиток суспільства пов’язаний із зміною ставлення до різних здібностей.

Мабуть, найбільш докладна класифікація задач соціальної психології здібностей наведена тим же Бодальовим.

Головним завданням соціальної психології, на його думку, є дослідження взаємозв’язків: суспільна потреба в певних здібностях – умови, для їхнього розвитку – реальний розвиток здібностей [5].

Суспільство для особистості – це всього лише умови, до яких вона або пристосовується, модифікує себе, або перетворює ці умови, або шукає нове середовище (інший “вимір” суспільства).

Автор поділяє думку В.Н. Дружиніна, який писав: “На мою думку, “суспільна потреба” не більше ніж метафора. І не вона є рушійною силою відносно здібностей людини, не кажучи вже про науку, а особистісна мотивація. Визнання необхідності проводити психологічне тестування дітей, що не справляються із навчанням у звичайній школі, і направляти їх у спеціальні класи Міністерством суспільної освіти Франції є результатом багаторічних зусиль Альфреда Біне. Суспільство (а точніше – його інститути) може, у кращому разі, стати сприйнятливим до певних ідей і планів, але ніяк не формувати вимоги.

Навіть формулювання проблеми суспільного розвитку – результат активності окремих творчих осіб. Можна, зрозуміло, уявити чутливість до тих або інших ідей як вияв наявності у суспільства “потреби”, але краще тоді трактувати “суспільну потребу” як метафору, заміну поняття “суспільна проблема” [20, с. 11].