Системність у дослідженні людської психіки

Тема3. Методологічні аспекти психології

План заняття

1. Принципи психології.

2. Системність у дослідженні людської психіки.

3. Теорія та експеримент у психологічній практиці.

4. Закони психології

Література:

1. Анциферова Л. И. Методологические принципы и проблемы психологии// Психологический журнал. — 1982. — Т. 3. — № 2.

2. Барабанщиков В. А. Принцип системности в психологической концепции Б. Ф. Ломова// Психологический журнал. — 1987. — Т. 18. — № 1.

3. Ломов Б. Ф. Об исследовании законов психологии// Психологический журнал. — 1982. — Т. 3. — № 1.

4. Ломов Б. Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. — М„ 1984.

5. Платонов К. К. Системные качества психических явлений// Психологический журнал. — 1982. — Т. 3. — № 2.

6. Рубинштейн С. Л. Принципы и пути развития психологии. — М., 1959.

7. Психологія та педагогіка [Електронний ресурс] http://subject.com.ua/psychology/psyho_pedagog/13.html

Методологія науки — вчення про принципи побудови, методи, форми і способи наукового пізнання. Її роль полягає не тільки в окресленні того, що повинна досліджувати наука, а й у відшуканні найефективніших способів пізнання суті певного кола явищ. Методологія охоплює принципи і закони певної науки, а також визначає оптимальний рівень узагальнення теоретичних знань.

Принципи психології

Методологічними принципами психології є загально-філософські твердження, що, конкретизуючись, визначають предмет, стратегію і методи психологічних досліджень, а також вихідну позицію для інтерпретації одержаних результатів.

Водночас сво методологічні засади має кожен напрям у психології. Від них залежать способи вирішення психологічних проблем.

Принципи, на яких ґрунтується методологія сучасної вітчизняної психології, поступово викристалізувалися в дослідженнях Л. Виготського, Б. Ананьєва, С. Рубінштейна, Г. Костюка, О. Леонтьева та ін. До основних із них — детермінізму, єдності психіки і діяльності, розвитку психіки в діяльності — український психолог О. Ткаченко (нар. 1941) додав ще два — відображення і системності.

Принцип детермінізму, будучи найважливішим у матеріалістичній психології, стверджує, що психіка залежить від способу життя. Він розкриває основні причини виникнення психіки у філогенезі (історичному розвитку всього органічного світу) і онтогенезі (індивідуальному розвитку організму від народження до смерті), закономірну зумовленість психічних явищ, психічної діяльності та психічних властивостей людини.

Принцип єдності психіки і діяльності дає змогу розкривати механізми появи і функціонування психіки. Виникнувши в діяльності, психіка утворює її внутрішній, ідеальний план. У свідомості формуються динамічні моделі дійсності, за допомогою яких людина орієнтується в навколишньому середовищі. Цей принцип заклав засади об'єктивного дослідження психіки. Міміка, жести, виразні рухи, мовні висловлювання об'єктивно виражають психічні стани людини. їх аналіз і вивчення допомагають розкрити внутрішні секрети психіки індивіда.

Принцип розвитку психіки в діяльності дає змогу розглядати психіку як динамічне утворення, що постійно змінюється на різних етапах становлення особистості. Відповідно до цього принципу психіку можна правильно зрозуміти і пояснити, якщо оцінювати її як продукт розвитку і результат діяльності.

Принцип відображення означає, що всі психічні функції генетично спрямовані на відображення дійсності. Випереджуючи фізичний контакт людини з об'єктом, психічне відображення сигналізує про значущі для неї об'єкти — воно має сигнальний характер. Образ світу, що є продуктомвідображення, орієнтує людину в середовищі, створює основу для її активності, виконуючи регулятивну функцію. Без неї психічне відображення втратило б своє значення.

Принцип системності вимагає розглядати психіку як складну систему взаємопов'язаних психічних явищ. На цій підставі О. Ткаченко вважає його узагальнюючим. Згідно з принципом системності у процесі наукового пізнання всі принципи психології треба використовувати у взаємозв'язку.

Методологічні принципи психології створюють надійну основу для вивчення психіки за умови використання науково обґрунтованих і перевірених методів пізнання.

Системність у дослідженні людської психіки

Аналітичний підхід до вивчення людської психіки, за якого психічну реальність розглядають ізольовано, відірвано від її носія, можливий (а іноді й необхідний) лише на першому етапі пізнання. Загалом він є малопродуктивним, бо будь-яка психічна якість, взаємодіючи з іншими якостями в процесі діяльності людини, розкриває свої нові аспекти й можливості. Цю обмеженість аналітичного методу долають за допомогою системного підходу, розробленого австрійським ученим Людвігом Берталанфі (1901 —1972). Ідея системного підходу для науки не нова, хоча інтенсивно розвиватися вона почала лише в XX ст. Її використали при створенні еволюційного вчення Чарльз Дарвін, при побудові періодичної системи елементів — Дмитро Менделєєв та ін. Про системний характер психічних явищ говорили І. Сєченов, В. Бехтерев, німецький психолог Герман Еббінгауз (1850—1909).

У науці проблема людини є комплексною: людину вивчають як продукт біологічної еволюції і як елемент виробничих відносин. Вона належить багатьом системам дійсності, тому дуже різноманітними є її зв'язки та відносини, а значить, і якості. Психологи виділяють ті, що є предметом саме психологічного дослідження.

У філософії всі взаємопов'язані властивості поділяють на три основні види: матеріально-структурні, функціональні й системні.

Численні намагання розглядати психічні властивості як матеріально-структурні, характерні для вульгарного матеріалізму, не привели до розкриття їх суті. Так, німецький фізіолог і філософ Якоб Молешотт (1822—1893) стверджував, що мозок виділяє думку, як печінка жовч. Граничним вираженням такого вульгаризму була френологія Ф. Галля, який намагався вивести психічні властивості людини з будови мозку.

Функціональний підхід до аналізу психічних властивостей виявився продуктивнішим. Психічні явища почали вивчати не як сталі властивості мозку, а як його функцію, що розкривається у динамічній взаємодії організму і середовища, в різних відношеннях до тих систем, в яких вона живе і з якими пов'язано її буття.

Функціональні якості невідривні від системних, бо будь-яку функцію об'єкта не можна зрозуміти, якщо його вивчати ізольовано від системи, елементом якої він є.

Серед різноманітних систем, в яких людина існує і які визначають її буття, найважливіші соціальна, біологічна і фізична.

1. Соціальна система. Вона є основою у формуванні соціальних якостей людини. Для індивіда основною системою, в якій реалізуються його зв'язки з іншими індивідами, що необхідні для його існування, є суспільство. Поза ним індивід не може розвиватися. Закони розвитку суспільства виявляються і втілюються в діях конкретних людей. Позиція людини в суспільстві визначає спрямованість, зміст і способи її діяльності та спілкування, тобто спосіб її життя, який впливає на розвиток психічних процесів і властивостей та становлення її як особистості.

2. Біологічна система. Про належність до неї свідчать походження людини та її біологічний розвиток протягом життя. Біологічні закони не відміняються соціальним буттям людини, але змінюються під його впливом. Питання про співвідношення біологічних і психічних процесів є одним із найважливіших, і в історії науки на нього давали різні відповіді: в одних випадках психічне ототожнювали з нейрофізіологічним, в інших — вважали прямим продовженням нейрофізіологічного. Такі спроби нічого не дали. Перспективнішим виявився підхід, за яким психічне відносно нейрофізіологічного розглядали як системну якість, що реалізується у функціонуванні мозку як цілісної системи. Отже, психічне не можна віднести ні до соціальних, ні до біологічних явищ. Водночас відокремлювати його від них теж недоцільно. Соціальні й біологічні якості людини реалізуються в її поведінці й діяльності через якості психічні.

3. Фізична система. Оскільки людина є фізичним тілом, вона водночас належить і до системи, що має свої фізичні властивості. Потреби орієнтування організму у фізичному середовищі зумовили формування в процесі біологічної еволюції органів чуття, які відображають найважливіші механічні та фізичні якості предметів і явищ світу. Подібних анатомічно спеціалізованих апаратів для безпосереднього відображення біологічних, і тим більше соціальних явищ немає.

Отже, при аналізі механізмів психічної регуляції дії потрібно враховувати і фізичні якості людини. Однак, оскільки вони є специфічними, психічні якості не належать до фізичних, біологічних чи соціальних.

Природу психічного можна зрозуміти лише на основі системного підходу, розглядаючи психічне у тій множині зовнішніх і внутрішніх відносин, в яких воно існує як цілісна система.