Особливості організації праці менеджера

Менеджеру належить провідне місце у виконанні завдань управління. Він відповідає за роботу конкретного підрозділу чи організації в цілому, має у своєму підпорядкуванні конкретний колектив працівників, наділений правами і повноваженнями. Він вибирає оптимальні варіанти управлінських рішень і органі­зує їх рішення.

Результати роботи менеджера залежать не тільки від діяль­ності очолюємого ним колективу, який він очолює, і апарату управління, а також і від організації власної праці.

Процес організації праці менеджера здійснюється на тій же основі, що і організація праці всього колективу. Організація праці базується на суспільних законах (закон розподілу праці, закон кооперації праці, закон переміни праці та ін.) і суб´єктив­них організаційних принципах (принцип ритмічності, принцип пропорційності, принцип безперервності та ін.). Але у методах організацій управлінської праці є і особливості, що випливають із специфіки процесів управління організацією. Вони обумов­лені відокремленням управлінської праці від праці виконавчої, яка є формою прояву розподілу праці у суспільстві.

Праця менеджера бере участь у створенні матеріальних цінностей непрямо і безпосередньо, а через організацію праці інших працівників. Предметом праці менеджера і спеціаліста є не матеріальні елементи виробництва, яку робочих, а інформа­ція.

Змістом організації праці менеджера є науково обгрунтовані рішення таких питань, як розподіл і кооперація праці праців­ників у масштабі підрозділу чи підприємства в цілому, вибір ра­ціональної системи і методів роботи, підбір і розстановка пер­соналу, організація робочих місць і створення ефективного ви­робничого середовища для працівників, використання засобів механізації управлінських робіт, їх конкретне рішення визна­чається методами і стилем керівництва менеджера, його загаль­ноосвітнім і професійно-кваліфікаційним рівнем, удосконален­ня яких є одним із найважливішим завданням.

Організація праці менеджера безпосередньо пов´язана з ви­користанням ним свого робочого часу на виконання окремих трудових процесів. Здійснюючи керівництво роботою організації менеджеру необхідно:

• систематично брати участь у вирішенні виробничих зав­дань;
• вирішувати питання, які передбачені службовими повно­важеннями;
• регулярно спілкуватись з людьми, одержувати від них і пе­редавати їм необхідну управлінську інформацію.

Сукупність цих завдань визначає структуру робочого часу ме­неджера і основні напрямки організації його праці. їх класифі­кація показана на схемі:

Планування робочого часу

Головним завданням менеджера є ефективний вплив на про­цес виробництва на підприємстві. Результати його діяльності оцінюються за рівнем виконання виробничих завдань підпри­ємства. Але форми прояву виробничої діяльності такі багато­манітні, що безпосередня участь менеджера у всіх просто немож­лива. Тому він повинен вибрати такі ланки виробничого лан­цюга, через які можна впливати на весь процес виробництва. Крім цього менеджер повинен правильно розподілити робочий час для рішення поточних і перспективних завдань, визначити функції між працівниками, делегувати їм частину повноважень і обов´язків, вибрати ефективну форму своєї участі у виконанні завдань організації.

Всі витрати робочого часу менеджера необхідно розглядати як витрати часу для рішення поточних і перспективних задач. Від правильного розподілу часу так чи інакше залежить рівень реального впливу менеджера на процес виробництва і ефек­тивність його праці. Для цього менеджер відповідного рівня по­винен чітко уявляти мету і зміст робіт.

До поточного (оперативного) управління відносять роботи з організації виробничих процесів у кожній конкретній ділянці роботи в період робочого дня, тижня, декади та ін. їх зміст по­лягає у розстановці виконавців за робочими місцями, система­тичному контролі, оперативному усуненні причин, що заважа­ють виконанню трудових процесів у визначений строк.

Основними критеріями оцінки поточного управління є вірність і своєчасність прийнятих рішень, швидкість доведення їх до вико­навців і забезпечення точного й своєчасного виконання.

Таким чином, ціль оперативного управління виробничими процесами полягає у забезпеченні організаційної стійкості усіх елементів системи, якою управляють, для своєчасного виконан­ня завдань організації і кожного підрозділу короткострокового періоду.

Перспективне (стратегічне) управління визначає ціль, струк­туру і обсяги виробництва на довгостроковий період. Тут менед­жер повинен компетентно і завчасно визначати цілі перед ко­лективом і створювати умови для їх виконання.

Рішення оперативних і стратегічних завдань вимагає участі менеджерів усіх рівнів управління. Але форми і методи рішення на різних рівнях управління різні. Вони і лежать в основі розпо­ділення витрат часу для рішення оперативних і стратегічних зав­дань за рангами менеджерів у значній мірі визначають ефек­тивність їх особистої роботи і роботи колективу в цілому.

Необхідність швидкого і компетентного рішення різних опе­ративних завдань з урахуванням інтересів всього підприємства

вимагає участі керівника в оперативному управлінні. Це вірно, тому що коли керівник підприємства буде займатись тільки пер­спективними питаннями, то він поступово втратить детальне уявлення про стан справ на підприємстві, а також контроль за станом виробництва. Тому важливо правильно визначати коло оперативних завдань, у рішенні яких повинен брати участь керів­ник організації, форми і ступень його участі.

Якщо керівник підприємства бере на себе рішення усіх опе­ративних питань, то тоді виникає ряд негативних наслідків зни­жується почуття відповідальності й ініціатива підлеглих, різко зростає кількість управлінських завдань, які фізично одному ке­рівникові неможливо виконати. Тому частина питань зали­шається невирішеними, а якість прийнятих рішень знижується.

У зв´язку з цим керівник повинен знайти форми передачі права на прийняття оперативних рішень менеджерам і спеціаліс­там, залишаючи за собою право рішення суттєвих оперативних завдань, що виникли раптово. Винятком є оперативне плану­вання, яке повинно бути під постійним контролем керівника організації, тому що від цього залежить ритмічність і узгод­женість усіх виробничих процесів.

Таким чином, міра участі і витрат часу керівника організації на оперативне управління необхідно оцінювати не кількістю ви­рішених ним питань безпосередньо у ході виробничого процесу і витратами часу на це, а його діями по створенню працездат­ності та самостійності підрозділів, конкурентоспроможності організації.

Час, витрачений менеджером на оперативне управління, не може бути жорстко регламентованим і нормованим. Його вели­чина залежить від ряду факторів, основними із яких є: вироб­ничі ситуації, обумовлені змінами у внутрішньому та зовнішнь­ому середовищі, впровадженням нової технології, форм органі­зації праці, удосконаленням управління та ін. У таких випадках керівник повинен бути максимально звільненим від вирішення дрібних питань.