Загальна характеристика опіки та піклування
Переоцінити важливість інституту опіки та піклування неможливо, особливо на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, який характеризується кризовими явищами соціально-економічного характеру. Оскільки опіка (піклування) являє особливу форму державної турботи про нужденних осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки, потребують сторонньої допомоги.
Згідно з чинним законодавством України, а саме ст. 55 ЦК України, опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Аналіз норми ст. 55 ЦК України дає підстави стверджувати, що право на опіку або піклування мають особи зі статусом дитини, а також повнолітні особи, які потребують опіки або піклування внаслідок певних життєвих обставин.
Опіка встановлюється з метою захисту особистих і майнових прав та інтересів осіб, які не досягли 14 років (малолітні особи), та осіб віком від 14 до 18 років (неповнолітні особи), які внаслідок смерті батьків, хвороби батьків або позбавлення їх батьківських прав чи з інших причин залишились без батьківського піклування. У випадку встановлення опіки або піклування над малолітніми або неповнолітніми особами головною функцією є забезпечення належного виховання та захист їх особистих немайнових і майнових прав та інтересів. Регулювання цих відносин здійснюється Сімейним кодексом України. При цьому можливе субсидіарне застосування норм Цивільного кодексу України відповідно до ст. 8 Сімейного кодексу України.
Опіка та піклування повнолітньої особи, яка за станом здоров'я не може самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки, встановлюється (оскільки йдеться про особу, яка сформована психологічно та інтелектуально і тому не потребує виховання), для забезпечення захисту особистих немайнових і майнових прав та інтересів цієї повнолітньої особи.
У чинному законодавстві України поняття опіки та піклування розмежовується через особливе поєднання складних елементів або через особливий критерій. Таким особливим поєднанням складних елементів є стан (фізичний або психологічний) повнолітньої фізичної особи та прийняте з урахуванням стану повнолітньої особи рішення уповноваженого державою органу (суду), що набрало законної сили. У випадку коли йдеться про встановлення опіки або піклування над особою, яка має статус дитини, тобто яка не досягла повноліття (18 років), таким особливим критерієм є вік дитини.
Щодо опіки, то вона встановлюється над повнолітньою особою у тому випадку, якщо за рішенням суду вона була визнана недієздатною (ст. 40 ЦК). Тобто особливим поєднанням складних елементів у цьому випадку буде наявність підстав, визначених ч. І ст. 39 ЦК України, рішення суду, яке набрало законної сили про визнання особи недієздатною. При розгляді питання щодо визнання особи недієздатною суд приймає і рішення щодо встановлення опіки.
Підставою для встановлення піклування над повнолітньою особою є рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (ст. 37 ЦК) з таким самим особливим поєднанням складних елементів.
Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (ч. 2 ст. 243 СК).
Встановлення опіки або піклування над особою, яка має статус дитини, відбувається у тому випадку якщо: 1) батьки померли; 2) невідомі; 3) визнані в судовому порядку безвісно відсутніми або померлими; 4) позбавлені судом батьківських прав або прийнято рішення про відібрання дитини і передачу її під опіку незалежно від того, позбавлені вони батьківських прав чи ні, оскільки перебування з ними небезпечне для життя дитини; 5) визнані у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними (психічно хворі, розумово відсталі або перебувають на тривалому стаціонарному лікуванні в лікувально-профілактичному закладі чи на державному утриманні в будинках-інтернатах); 6) понад шість місяців не можуть займатись вихованням своїх дітей (засуджені до позбавлення волі на тривалий час за скоєння злочину, за станом здоров'я (інваліди 1 II групи) тощо); 7) понад шість місяців не проживають разом з дитиною та без поважних причин не беруть участі в її вихованні та утриманні, не виявляють щодо дитини батьківської уваги та турботи; 8) підкинули (залишили) дитину, і це підтверджено відповідними актами, складеними органами внутрішніх справ; 9) відмовились від дітей в установленому законом порядку; 10) виїхали на постійне місце проживання або на постійне місце роботи за кордон чи перебувають у довготривалому відрядженні; 11) перебувають під слідством (п. 2.2 Правил опіки та піклування, затверджених спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88).
Чинний Цивільний кодекс України також, окрім опіки над фізичними особами, передбачає можливість встановлення опіки над майном. Опіка над майном може бути встановлена у двох випадках:
1) якщо у особи, над якою встановлено опіку чи піклування, є майно, що знаходиться в іншій місцевості (ст. 74 ЦК);
2) опіка може бути встановлена над майном фізичної особи, яка визнана безвісно відсутньою, а також над майном фізичної особи, місце перебування якої невідоме (ст. 44 ЦК).
Процедура встановлення опіки та піклування чітко регламентована чинним законодавством. Встановлення опіки та піклування здійснюється уповноваженими державою органами, правову основу діяльності яких становлять: Конституція України, Цивільний кодекс України, Сімейний кодекс України, закони України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. № 2402-1II (з наступними змінами), "Про попередження насильства в сім'ї" від 15 листопада 2001 р. № 2789-1 і І (з наступними змінами), "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування" від 13 січня 2005 р. № 2342-IV (з наступними змінами), Указ Президента України "Про першочергові заходи щодо захисту прав дітей" від 11 липня 2005 р. № 1086/2005, постанова Кабінету Міністрів України "Питання організації виконання законодавства щодо опіки, піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування" від 17 жовтня 2007 р. № 1228, Правила опіки та піклування, затверджені спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88, та інші нормативно-правові акти.
Здійснення загальних заходів (виявлення нужденних осіб, підготовка висновків та інших документів щодо можливості встановлення опіки або піклування, робота з потенційними опікунами або піклувальниками) опіки та піклування в Україні традиційно покладено на державні адміністрації, виконавчі комітети міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Згідно з чинним законодавством України (Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР (з наступними змінами), Правила опіки та піклування, затверджені спільним наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти, і науки України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 р. № 34/166/131/88) безпосереднє ведення справ щодо опіки і піклування покладається на відповідні відділи й управління місцевої державної адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчих комітетів міських чи районних у містах рад у межах їх компетенції.
Компетенція органів, на які покладено здійснення опіки та піклування, а також напрям їх діяльності детально регламентовано Правилами опіки та піклування.
1. Органи освіти здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та передачі дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, до дитячих будинків, шкіл-інтернатів різних профілів, на усиновлення, під опіку (піклування) та з інших питань, що належать до їх компетенції.
2. Органи в справах сім'ї та молоді, служби в справах неповнолітніх здійснюють діяльність з питань виявлення, обліку та тимчасового влаштування безпритульних дітей, влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, що утримуються в державних дитячих закладах, на виховання в сім'ї (прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу) та з інших питань, що належать до їх компетенції.
3. Органи соціального захисту населення здійснюють діяльність щодо забезпечення догляду, надання соціально-побутового та медичного обслуговування громадянам похилого віку, інвалідам і дітям з вадами фізичного та розумового розвитку, які цього потребують.
4. Органи охорони здоров'я здійснюють діяльність (діагностичну, лікувальну, експертну) щодо осіб, визнаних судом недієздатними внаслідок психічних захворювань або визнаних судом обмежено дієздатними внаслідок зловживання спиртними напоями чи наркотичними речовинами, а також щодо утримання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, віком до трьох років у будинках дитини.
Для допомоги в роботі при органах опіки та піклування створюються опікунські ради, що мають дорадчі функції і до складу яких входять депутати, представники місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування і громадськості.
Законодавство України спонукає і громадин до активної позиції у питанні виявлення та влаштування осіб, які потребують опіки або піклування. Так, згідно зі ст. 57 ЦК України особа, якій стало відомо про фізичну особу, яка потребує опіки або піклування, зобов'язана негайно повідомити про це орган опіки та піклування.
Цивільний кодекс закріплює обов'язок, який кореспондується не конкретній особі {уповноваженому державою органу), а невизначеному колу осіб, поставити до відома уповноважений державою орган {орган опіки та піклування) про фізичну особу, яка потребує опіки або піклування. Законодавець поширює цей обов'язок не тільки на посадових осіб уповноважених органів (органів державної влади та органів місцевого самоврядування, працівників Міністерства внутрішніх справ України, працівників органів соціального захисту населення, житлово-експлуатаційних організацій, навчальних закладів), а і на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Повідомлення повинно бути здійснене за місцем знаходження особи, що потребує опіки та піклування. Щодо способу, в який має бути здійснено таке повідомлення, то чинне законодавство його не визначає. Однак за правилами ділового спілкування та документообігу зазвичай таке повідомлення має бути здійснене в письмовій формі (заява).
Разом з тим, у законодавстві чітко зазначено осіб, які зобов'язані виявляти нужденних осіб внаслідок своїх прямих службових обов'язків, тобто здійснювати моніторинг осіб, які потребують опіки і піклування, вживати заходів для здійснення опіки та піклування. Так, згідно з ч. 4 ст. 24 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. № 2402-111, п. 2.5 Правил опіки та піклування (з наступними змінами) до таких осіб належать:
а) посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування;
б) працівники Міністерства внутрішніх справ України;
в) працівники органів соціального захисту населення;
г) працівники житлово-експлуатаційних організацій;
г) працівники навчальних закладів;
д) громадяни та інші особи, яким стало відомо про факт залишення дитини без опіки (піклування) батьків;
е) близькі родичі нужденної особи;
є) власники чи орендатори жилих будинків;
ж) керівники навчально-виховних закладів;
з) керівники органів РАЦС;
и) нотаріуси та працівники нотаріальних контор;
і) працівники суду;
й) працівники лікувально-профілактичних установ та установ психіатричного профілю.
При одержанні відомостей про осіб, які самостійно не в змозі піклуватися про себе, залишилися без піклування батьків, органи опіки та піклування зобов'язані негайно здійснити відповідне обстеження і при встановленні факту самотності особи, її хворобливого стану, відсутності опіки батьків забезпечити тимчасове влаштування цих осіб до вирішення питання про призначення опікуна чи піклувальника.
При виявленні осіб, які мають статус дитини (малолітні, неповнолітні) та потребують опіки або піклування, органи опіки і піклування повинні негайно влаштувати їх до відповідних установ або місць тимчасового влаштування дітей. Установами і місцями тимчасового влаштування неповнолітніх є: сім'ї громадян, які погодились утримувати дитину до визначення її подальшої долі; навчально-виховні заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування; притулки для неповнолітніх (п. 2.6 Правил опіки та піклування).
Поряд з опікою та піклуванням існує ще одна форма турботи про осіб, які потребують сторонньої допомоги внаслідок певних фізичних вад. Коли повнолітня дієздатна особа за станом здоров'я не може самостійно здійснювати догляд, вона може обрати собі помічника, ім'я якого за її заявою реєструється органом опіки та піклування. Отже, йдеться про особливу форму піклування, що полягає у систематичному догляді та наданні допомоги дієздатній фізичній особі, яка її потребує внаслідок тяжкої хвороби, фізичних вад, похилого віку.
На сьогоднішній день чинне законодавство України не встановлює яких-не-будь значних вимог до особи помічника. У абз. 2 ч. 1 ст. 78 ЦК зазначено, що помічником може бути дієздатна фізична особа.
Якщо говорити про обсяг прав помічника, то слід зазначити, що помічник порівняно з опікуном або піклувальником наділений обмеженим обсягом прав. Окремі права помічника закріпленні ч. 4 ст. 78 ЦК, яка надає помічникові дієздатної фізичної особи право і процесуального представництва, однак не в повному обсязі. Так, наприклад, помічник має право звертатися до суду в інтересах особи лише на підставі окремої довіреності.
Чинний ЦК України відносить дії помічника до дій, спрямованих на надання послуг, а тому і послуги, які надає помічник, за загальним правилом, носять оплатний характер. Однак за домовленістю сторін договір про надання дієздатній фізичній особі допомоги у здійсненні її прав та виконанні обов'язків може бути безоплатним. Всі інші питання (обсяг послуг, розмір платні, її періодичність) так само визначаються за домовленістю сторін.
Припинення повноважень помічника детально не регламентовано в ЦК. У ч. 6 ст. 78 ЦК зазначено, що помічник може бути у будь-який час відкликаний особою, яка потребувала допомоги. У цьому разі повноваження помічника припиняються. Процедура відкликання не врегульована. Якщо ім'я особи було зареєстроване органом опіки та піклування, було видане відповідне посвідчення помічника, то процедура відкликання помічника повинна здійснюватися лише після письмової заяви особи, яка потребує допомоги.