Класифікація конфліктів на ґрунті незадоволених потреб чоловіка й жінки (В.А.Сисенко, 1983, 1989).

1. Конфлікти, що виникають на основі незадоволеної потреби в цінності й значимості свого «Я», порушення почуття достоїнства з боку іншого партнера, його зневажливе, неповажне відношення.

2. Конфлікти, психічні напруження на базі незадоволених сексуальних потреб одного або обох чоловіка й жінки.

3. Психічні напруження, депресії, конфлікти, сварки через незадоволену потребу одного або обох чоловіка й жінки в позитивних емоціях: відсутність ласки, турботи, уважності, розуміння гумору, подарунків.

4. Конфлікти, сварки, пов'язані із пристрастю одного із подружжя до спиртних напоїв, азартних ігор та інших гіпертрофованих потреб, що призводять до неощадливих і неефективних, а часом і марних витрат коштів сім'ї.

5. Фінансові розбіжності, що виникають на основі перебільшених потреб одного із подружжя в розподілі бюджету, змісту сім'ї, внеску кожного з партнерів у матеріальне забезпечення сім'ї.

6. Конфлікти, сварки, незгоди через незадоволення потреб чоловіка чи жінки в харчуванні, одязі, у будівництві житла тощо.

7. Конфлікти у зв'язку з потребою у взаємодопомозі, взаємопідтримці, у співробітництві з питань поділу праці в сім'ї, ведення домашнього господарства, догляду за дітьми.

8. Конфлікти, сварки на ґрунті різних потреб та інтересів у проведенні відпочинку й дозвілля, різних хоббі. Використання категорії «потреба» в теорії подружньої конфліктності дозволяє перейти до мотивів та інтересів, негативним і позитивним емоціям, до аналізу різних видів депресивних та інших патологічних станів, неврозів, джерелом яких можуть бути сімейні безладдя.

Категорії стабільність-нестабільність шлюбу, його конфліктність-безконфліктність також залежать від задоволення потреб чоловіка й жінки, особливо емоційно-психологічних.

За ступенем небезпеки для сімейних уз конфлікти можуть бути:

· безпечними - виникають при наявності об'єктивних труднощів, утоми, дратівливості, стану «нервового зриву»; раптово почавшись, конфлікт може швидко завершитися. Про такі конфлікти часто говорять: «До ранку все пройде»;

· небезпечними - розбіжності виникають через те, що один із подружжя повинен, на думку іншого, змінити лінію поведінки, наприклад, стосовно родичів, відмовитися від якихось звичок, переглянути життєві орієнтири, прийоми виховання тощо, тобто ставиться проблема, що вимагає вирішення дилеми: поступатися чи ні;

· особливо небезпечними - приводять до розлучень.

Зупинимося докладніше на мотивації конфліктів.

1. Не зійшлися характерами - мотив «чисто» психологічний. Гострота конфліктів та їх частота, сила емоційних вибухів, контроль за власною поведінкою, тактика й стратегія поведінки чоловіка й жінки в різноманітних конфліктних ситуаціях залежать від індивідуальних особливостей характеру. Кожна людина вибирає способи, прийоми й методи діяльності, виходячи з особливостей свого характеру. Вони й формують індивідуальний стиль поведінки в трудовій і побутовій сферах життя. Під індивідуальним стилем діяльності розуміють систему прийомів і способів дії, характерну для даної людини й доцільну для досягнення успішного результату. Про це необхідно пам'ятати й не прагнути «перевиховати», «переробити» іншого партнера, а просто самому врахувати або пристосуватися до властивостей його натури, його індивідуального стилю. Однак деякі недоліки характеру (демонстративність, авторитарність, нерішучість тощо) самі по собі можуть бути джерелом конфліктних ситуацій у сім'ї. Є риси, які призводять до руйнування шлюбу поза залежністю від прагнення партнерів пристосуватися, наприклад, езопові риси характерів чоловіка й жінки. Їх концентрація на своєму «Я» - дефект морального розвитку - один з факторів дестабілізації шлюбного життя. Звичайно чоловік і жінка бачать тільки егоїзм свого партнера, а власного не помічають. «Боротьба» з іншими випливає з помилкової життєвої позиції, з помилкового розуміння моральних стосунків з іншими людьми.

2. Подружні зради й сексуальне життя в шлюбі. Зрада відбиває протиріччя між подружжям, вона є результатом різноманітних психологічних факторів. До зради призводять розчарування шлюбним життям, дисгармонія статевих відносин. На противагу зраді, невірності, вірність - це система зобов'язань перед шлюбним партнером, які регулюються моральними нормами й стандартами. Це переконаність у цінності, значимості прийнятих на себе зобов'язань. Часто вірність асоціюється з відданістю й пов'язана з бажанням партнерів зміцнювати свій власний шлюб і взаємини. Важливо розуміти, що сексуальна потреба може бути посправжньому задоволена тільки на тлі позитивних почуттів і емоцій, які можливі за умови задоволення емоційно-психологічних потреб (у любові, у підтримці й збереженні почуття власного достоїнства, психологічній підтримці, захисту, взаємодопомозі й взаєморозумінні). Якщо в шлюбі не задовольняються емоційнопсихологічні потреби особистості, підсилюється відчуження, накопичуються негативні почуття й емоції, більшої ймовірності набуває шлях до зради. Чоловік і жінка не розуміють один одного, сваряться або просто йдуть «на сторону». 3. Побутове пияцтво та алкоголізм. Це традиційний мотив розлучень. Алкоголізм - типова наркоманія, що сформувалася на базі регулярного вживання спиртних напоїв протягом ряду років. Хронічний алкоголізм варто відрізняти від побутового пияцтва, що

обумовлено ситуаційними моментами, дефектами виховання, низькою культурою. Якщо в боротьбі з побутовим пияцтвом досить заходів суспільного впливу, то хронічний алкоголізм, що приведе до психічних розладів і ряду інших захворювань, має потребу в медичному лікуванні. Зловживання алкоголем одного із подружжя створює в родині ненормальну атмосферу й постійне підґрунтя для конфліктів, скандалів. Виникають психотравмуючі ситуації для всіх членів сім'ї й особливо для дітей. Різко зростає ризик захворювання нервово-психічними розладами, збільшується ймовірність народження дітей з різними відхиленнями й аномаліями. З'являються матеріальні труднощі, звужується сфера духовних інтересів, частіше проявляється аморальна поведінка. Чоловік і жінка усе більше віддаляються один від одного. Аналіз показує, що у внутрішньосімейному конфлікті найчастіше винні обидві сторони. Залежно від того, який внесок і який образ чоловік і жінка вносять у розвиток конфліктної ситуації, виділяють кілька типових моделей поведінки чоловіка й жінки в міжособистісних внутрішньосімейних конфліктах (В.А.Кан-Калик, 1995). Перша - прагнення чоловіка й дружини самоствердитися у сім'ї, наприклад, у ролі голови. Нерідко тут негативну роль відіграють «добрі» поради батьків. Ідея затвердити себе «по вертикалі» неспроможна, оскільки суперечить розумінню сім'ї як процесу психологічного й господарського співробітництва. Прагнення до самоствердження звичайно охоплює всі сфери взаємин і заважає тверезо оцінювати те, що коїться в сім'ї. Будьяке висловлювання, прохання, доручення сприймаються як зазіхання на свободу, особистісну автономію. Щоб піти від цієї моделі, доцільно розмежувати сфери керівництва різними ділянками життя у сім'ї й здійснювати його колегіально, при розумній координованості. Друга - зосередженість чоловіка й жінки на своїх справах. Типовий «шлейф» попереднього способу життя, звичок, друзів, небажання поступитися чим-небудь зі свого минулого життя для успішної реалізації нової соціальної ролі. Починає формуватися нерозуміння того, що організація сім'ї неминуче припускає зовсім новий соціально-психологічний уклад. Люди не завжди готові переспрямувати себе в потрібному напрямку: «А чому я повинен (повинна) відмовлятися від своїх звичок?» Як тільки взаємини починають розвиватися у такій альтернативній формі, неминуче розвивається конфлікт. Тут важливо враховувати адаптаційний фактор: поетапне включення дружини в спільну діяльність поступово привчає її до нової моделі поведінки. Прямий же натиск звичайно ускладнює взаємини. Третя - дидактична. Хтось із подружжя постійно повчає іншого: як треба поводитися, як треба жити тощо. Повчання охоплюють практично усі сфери спільного життя, блокують будьякі спроби самостійності, сіючи роздратування, емоційну напруженість, почуття неповноцінності. Ця модель спілкування веде до порушення співробітництва в сім'ї, стверджує систему спілкування «по вертикалі». Нерідко позиція, яка повчає, подобається одному із подружжя, і він непомітно починає відігравати роль дорослої дитини, а в поведінці іншого поступово зміцнюються материнські або батьківські нотки. Четверта - «готовність до бою». Чоловік і жінка постійно перебувають у стані напруженості, пов'язаним з необхідністю відбивати психологічні атаки: у свідомості кожного зміцнилася неминучість сварок, внутрішньосімейна поведінка будується як боротьба за перемогу в конфлікті. Чоловік і жінка часом досить добре усвідомлюють ситуацію, фрази, форми поведінки, які викликають конфлікт. І проте - сваряться. Сварка в сім'ї має негативні наслідки насамперед у зв'язку з віддаленим психологічним ефектом, що стверджує у відносинах емоційне неблагополуччя. П'ята - «татусева дочка», «мамій». У процес встановлення взаємин, у їх з'ясування постійно залучаються батьки, які служать своєрідним камертоном. Небезпека полягає в тому, що молодий чоловік і жінка обмежують особистий досвід побудови взаємин, не виявляють самостійності в спілкуванні, а керуються лише загальними міркуваннями й рекомендаціями своїх батьків, які при всій їхній доброзичливості, все-таки досить суб'єктивні й часом далекі від психологічних реалій взаємин молодих людей. У процесі їх формування йде складне притирання індивідуальностей, характерів, поглядів на життя, досвіду. Механічне вторгнення в цю делікатну сферу взаємин, до якого іноді схильні батьки чоловіка й жінки, чревате небезпечними наслідками. Шоста - заклопотаність. У спілкуванні між людьми, у стилі, в укладі сімейних взаємин постійно є присутнім, як деяка домінанта, стан заклопотаності, напруженості, це призводить до дефіциту позитивних переживань. У благополучній сім'ї завжди є відчуття сьогоднішньої й завтрашньої радості. Для того щоб зберегти її, дружинам необхідно залишати поганий настрій і неприємності за порогом дому, а приходячи додому, приносити із собою атмосферу піднесеності, радості й оптимізму. Якщо хтось із подружжя перебуває в поганому настрої, інший повинен допомогти йому позбутися пригнобленого психічного стану. У кожній тривожній і сумній ситуації потрібно спробувати вловити гумористичні нотки, подивитися на себе з боку; у домі варто культивувати гумор і жарти. Якщо навалюються неприємності, не лякайтеся, спробуйте спокійно сісти й послідовно розібратися в їх причинах.

Уникнути багатьох помилок дозволяє дотримання основних принципів спільного подружнього життя. • Реально дивитися на протиріччя, які виникають до шлюбу й після його укладання. • Не будувати ілюзій, щоб не розчаруватися, тому що сьогодення навряд чи буде відповідати тим нормам і критеріям, які були заздалегідь сплановані. • Не уникати труднощів. Спільне подолання важких ситуацій - прекрасна можливість швидше довідатися, наскільки обоє партнери готові жити за принципом двостороннього компромісу. • Пізнавати психологію партнера. Щоб жити в згоді, треба розуміти один одного, пристосовуватися, а також уміти «догоджати» один одному. • Знати ціну дріб'язкам. Не великі, але часті знаки уваги більш цінні й значимі, чим дорогі подарунки, за якими часом криється байдужість, невірність тощо. • Бути терпимим, уміти забувати образи. Людина соромиться деяких своїх помилок і не любить згадувати про їх. Не слід нагадувати про те, що один раз порушило взаємини й що варто було б забути. • Уміти розуміти та вгадувати бажання й потреби партнера.

• Не нав'язувати свої вимоги, оберігати достоїнство партнера. • Розуміти користь тимчасової розлуки. Партнери можуть набриднути один одному, а розлука дозволяє зрозуміти, наскільки сильно любиш свою другу половину і як її в цей час не вистачає. • Стежити за собою. Неакуратність, хаотичність породжують ворожість і можуть викликати серйозні наслідки. • Мати почуття міри. Уміння спокійно й доброзичливо сприймати критику. Важливо підкреслювати в першу чергу достоїнства партнера, а потім у доброзичливій формі вказувати на недоліки. • Усвідомлювати причини й наслідки невірності. • Не вдаватися у відчай. Зіткнувшись зі стресовою ситуацією в подружньому житті, було б невірно «гордо» розійтися й не шукати виходу. Але ще гірше зберігати хоча б зовнішню рівновагу шляхом принижень і погроз. Таким чином, при динамічному підході до сімейних проблем подружні дисгармонії (порушення) взаємин аналізуються з погляду внутрішньої мотивації поведінки обох чоловіка й жінки. Поточні сімейні конфлікти розглядаються з урахуванням минулих конфліктів, а також прикладів колишніх емоційно забарвлених стосунків. При цьому оцінюється вплив сім'ї, у якій виріс кожний із подружжя, враховується властива їй атмосфера, врівноваженість, спокій, розподіл прав і обов'язків між батьком і матір'ю, наслідування досвіду батьків.

Як одиницю аналізу сімейних структур широко використовують поняття трикутника. У цілому трикутники – це будь-які взаємини з трьома каналами зв’язку. У кожнім куті знаходяться предмет, група людей, або діяльність. Основний сімейний трикутник складається з батька, матері і дитини. Основною гіпотезою припущення, що взаємини будь-яких учасників трикутника залежать від третьої сторони, і будь-яка діада в трикутнику є функцією двох інших. Наприклад, чим більша дистанція між чоловіком і дружиною, тим ближче один з них до третього учасника трикутника, до дитини або когось з батьків. Структура трикутника зручна для опису механізму силового тиску, коли хто-небудь із членів родини намагається заручитися підтримкою третього або створити з ним коаліцію з метою одержання більшого впливу. При середній напрузі в трикутнику, як правило дві сторони почувають себе комфортно, а одна знаходиться в конфлікті. Якщо напруга в трикутнику занадто велика для трьох, включаються інші люди, і всі організовуються в серію взаємозалежних трикутників. Емоційні сили продовжують переміщатися з одного активного трикутника в інший (цей процес називається тріангуляцією) і, зрештою, осідають в одному трикутнику доти, поки система залишається досить спокійною. Коли напруга в сім’ї досить велика, а можливості внутрішньосімейних трикутників вичерпані, сімейна система прагне тріангулювати кого-небудь ззовні, наприклад, психолога або психотерапевта. Трикутник – не завжди патологічна річ у сім’ї, з маленькою дитиною, наприклад, він цілком природний, але якщо трикутник забезпечує стабільну ситуацію в умовах незрілої системи, то він зупиняє її розвиток. Окремого психологічного аналізу заслуговує таке явище як сімейна сварка. Для егоцентричних особистостей сварка є майже бажаним явищем, адже в примиренні партнери знаходять задоволення. Істероїдні особистості знаходять психологічну вигоду, деякі члени сім’ї на свідомому та несвідомому рівні відчувають тягар від наслідків сварок, для інших безглуздість сварок стає очевидністю, вони продовжують життя, а в пам’яті залишається: «Плюс ще одна сварка..». Часто причиною сварок є небажання розуміти один одного й відсутність навичок розуміння. До навичок розуміння відносять рефлективність, вміння подивитися на себе з іншого боку. Сварка – це конфлікт самооцінок, прагнення підтримати власну зарозумілість й власну самооцінку. Сварка завжди містить особистісні звинувачення. Під впливом довготривалих сварок псується характер, гордощі, нетерплячість, негнучкість трансформують позитивні особистісні якості в негативні, у результаті сумісне життя стає неможливим. Однією з форм прояву високої зарозумілості є психологічна експлуатація партнера. Проявляється психологічна експлуатація у таких випадках: 1) у психологічній розрядці емоцій та агресій; 2) у перекладанні відповідальності; 3) один партнер викликає співчуття до себе, коли іншому необхідна підтримка; 4) залучення близьких у свої власні проблеми. Можливі тільки три варіанти закінчення сварок: перший варіант - один партнер визнає себе винним, другий – хтось із учасників сварки бере вину на себе, третій – обоє винні. Звичайно, третій варіант є найбільш сприятливим, якщо партнери сваряться, то висновок один – винні обоє. Уникнути сварок можливо, якщо людина володіє навичками керування власним емоційним станом, та навичками саморегуляції, якщо підвищувати особистісну стресостійкість шлюбних партнерів, розвивати емоційний інтелект членів сім’ї.

Зазвичай, партнерам під час сварок рекомендують дотримуватися наступних правил: 1. Обговорювати саму сварку, тобто звужувати тематику суперечки. 2. Не згадувати про невдачі іншого («Ти сам…», «Ти завжди так…», тощо). 3. Не казати слів, які можуть скривдити, не переходити на особистості. В роботі «Феномен емоційного вигоряння в сім’ї» О.Я.Кляпець обґрунтувала поняття «сімейний стрес» і «емоційне вигоряння в сім’ї. Емоційне вигоряння в сім’ї характеризується зниженням зацікавленості сімейним життям, сімейними справами, поступовим зникненням мотивації, пов’язаної з сімейними взаємостосунками, зниженням ефективності виконання своїх сімейних обов’язків та загальними психосоматичними порушеннями.

Стресори, що спричиняють виникнення сімейного стресу, складають наступні три блоки: І. Соціально-психологічні фактори: матеріальне благополуччя, наявність професійної діяльності, наявність соціальнопсихологічної підтримки. ІІ. Зміст сімейних взаємостосунків: рольовий баланс, обсяг роботи (перебір ролей та функціональних обов’язків одним з шлюбних партнерів, повсякденна рутинізація домашніх обов’язків неминуче призводить до хронічної втоми, емоційного і фізичного виснаження та, як наслідок, стресу), шлюбно-сімейні домагання, особливості сімейних взаємостосунків. ІІІ. Індивідуально-особистісні властивості: властивості темпераменту, особистісні якості.

Таким чином вчені виокремлюють такі компоненти емоційного вигоряння в сім’ї:

1. Сімейна ситуація, що викликає стрес.

2. Емоційне переживання сімейної ситуації – те, які почуття виникають у людини внаслідок сімейного стресу, яким емоційним станом вона реагує та як справляється з цими переживаннями.

3. Когнітивна оцінка сімейної ситуації – те, як людина оцінює чи інтерпретує складну для неї ситуацію.

4. Поведінкові наслідки емоційного вигоряння. Нездатність справлятися з труднощами, обумовленими сімейними взаєминами, може проявлятися в різних патернах поведінки: від агресії до ухиляння. Також особистість, що переживає вигоряння, може виявляти девіантні поведінкові форми.

5. Сомато-вегетативні наслідки. Перетворення сімейного життя на хронічний стрес, нагромадження загального виснаження викликає не тільки психологічний, а й фізіологічний рівень реагування, що має вираз у вегетативних і психосоматичних порушеннях.

5.Матеріали щодо активізації студентів під час проведення лекції (питання, задачі, проблемні ситуації тощо)

1. Адаптація й сумісність подружжя у сім’ї.

2. Сумісність партнерів.

3. Динаміка шлюбно-сімейних стосунків.

4.Проблема психологічної, духовної і сексуальної сумісності шлюбних партнерів.

6.Загальне матеріальне та методичне забезпечення лекції:

· навчальні приміщення;

· обладнання;

· устаткування;ілюстративні матеріали.

7. Матеріали для самопідготовки студентів: